< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Право на справедливий судовий розгляд

Право на справедливий судовий розгляд цивільних і кримінальних справ гарантується ст. 6 Європейської конвенції з прав людини: кожна особа вважається невинуватою доти, поки її вину не буде доведено, право обвинуваченої особи мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту, право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, право викликати свідків та отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо це необхідно.

Інші положення Європейської конвенції з прав людини доповнюють право на справедливий судовий розгляд. У статті 13 викладено право кожної особи на ефективний засіб захисту на той випадок, коли особа вважає, що порушені її конвенційні права. Якщо національне законодавство не передбачає ефективного засобу захисту, то вже сам цей факт може становити порушення Конвенції. Усі Договірні сторони повинні забезпечити ефективні засоби захисту проти можливих порушень Конвенції.

З поняттям справедливого судового розгляду пов'язані також: унеможливлення зворотної дії кримінальних законів (ст. 7), право на перегляд винесеного у кримінальній справі вироку (Протокол № 7, ст. 2), право на відшкодування у разі помилкового судового вироку (Протокол № 7, ст. 3), право не бути вдруге притягнутим до відповідальності або покараним за один і той самий злочин (Протокол № 7, ст. 4).

Європейський суд із прав людини (надалі - Європейський суд) неодноразово заявляв про особливо важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд. Аналіз практики Європейського суду показує, що національними судами держав, які входять до Ради Європи найчастіше порушується ст. 6 Конвенції.

Частина 1 ст. 6 Конвенції встановлює, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. У частинах 2 та 3 цієї статті викладаються мінімальні процесуальні гарантії, надані кожному, кого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення (презумпція невинуватості, змагальність сторін у судочинстві й рівність засобів доказування, право на правову допомогу).

Для діяльності українських правоохоронних органів найбільш важливими є розуміння таких положень ст. 6 Конвенції, як: доступність суду; кримінальне обвинувачення; розумний строк судового розгляду; рівність процесуальних можливостей сторін.

До компетенції Європейського суду не входить виправлення помилок, допущених правоохоронними органами конкретної держави, а лише встановлення, наскільки було забезпечено передбачену ст. 6 Конвенції справедливість судового розгляду конкретної справи.

Заборона зворотної дії кримінального права

Принципи права de lege lato (з точки зору чинного закону) і lex retro non agit (закон зворотної дії не має) відображено у найважливіших міжнародно-правових актах. Ч. 2 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що ніхто не може бути засуджений на підставі скоєння будь-якого діяння або за бездіяльність, які на час їх скоєння не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом; ч. 1 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлює, що жодна людина не може бути обвинувачена у скоєнні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Названі принципи стали також змістом ст. 65 і 70 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни; ст. 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів; ст. 9 Американської конвенції про права людини.

Водночас міжнародно-правовими документами допускається і застосування до скоєного злочину закону, прийнятого пізніше. Якщо після скоєння злочину законом встановлюється більш легке покарання, дія цього закону поширюється на злочинця (ч.1ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Якщо після скоєння злочину законом встановлюється легше покарання чи відповідальність за нього усувається, застосовується новий закон (ст. 7 Конвенції СНД про права та основні свободи людини). Допускає можливість застосування прийнятих пізніше законів і Конституція України (ч. 1 ст. 58), згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Зворотна дія закону має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів уже за новим нормативно-правовим актом.

19 квітня 2000 року Конституційний Суд, України ухвалив рішення (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), за яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони скасовують або пом'якшують кримінальну відповідальність особи.

Конституційний Суд також наголосив, що зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України та статті 6 КК України дає підстави стверджувати, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи. За загальним правилом, пом'якшення покарання здійснюється шляхом зміни санкції статті кримінального закону.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >