< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Система удобрення

Гній, як основний вид органічних добрив, найбільший ефект дає продовж 3-4 років, тому в польових сівозмінах його вносять 2-4 рази за ротацію під високопродуктивні просапні культури — буряки цукрові, кукурудзу, картоплю, коноплі або їх попередник — пшеницю озиму в ланці з чорними і зайнятими парами. Норми застосування гною в кожному полі повинна бути не менше 25-30 т/га. Органічні добрива найефективніше вносити під обробіток ґрунту плугами.

Повне мінеральне добриво на неугноєних полях діє, як правило, сильніше, ніж на угноєних. Тому гній у сівозмінах можна вносити під одні, мінеральні добрива — під інші культури, поєднуючи їх застосування в сівозміні загалом. Для одержання найвищих урожаїв основних культур, що вирощують за інтенсивними технологіями, їх треба забезпечити обома видами добрив і в цьому разі змішувати їх не слід.

За інтенсивних технологій вирощування цих культур передбачено внесення добрив у декілька строків згідно з біологічними потребами рослин: фосфорно-калійних переважно в основне допосівне удобрення й часткове застосування в основне удобрення азотних (під буряки цукрові, кукурудзу та інші ярі культури), а також внесення невеликими дозами (М10-15Р10-15К10-15 або Р10-15) у припосівне удобрення та дво-, триразове застосування азоту в підживлення (на озимих зернових культурах).

На опідзолених ґрунтах, а також на вилугуваних та чорноземах опідзолених у сівозмінах з широким набором культур, що потребують нейтральної реакції, вапно вносять під попередники або передпопередники культур, які найкраще реагують на вапнування. Для високобуферних чорноземів і сірих лісових ґрунтів, які містять понад 3% гумусу, дозу СаС03 встановлюють за гідролітичною кислотністю.

Постійне застосування доз мінеральних добрив підсилює процес підкислення ґрунтів, тому до рекомендованих доз внесення вапна необхідно робити поправки на нейтралізацію фізіологічної кислотності. Для нейтралізації центнера мінеральних добрив потрібна така кількість карбонату кальцію: хлористого амонію — 1,4 ц; сульфату амонію — 1,2; аміачної селітри — 0,75; карбаміду — 0,8; аміачної води — 0,4; аміаку безводного — 1,5 ц.

Гіпсування ефективне в районах з достатньою кількістю опадів (понад 400 мм на рік) на ґрунтах содового типу засолення. Гіпс краще вносити у парове поле або після посівів просапних культур, де були часті розпушування, що сприяє контакту меліоранта з ґрунтом.

Ефективність хімічної меліорації значно підвищується при поєднанні її з внесенням на солонцях 30 т/га гною.

Оптимальні рівні живлення для розвитку сільськогосподарських культур за вмістом рухомого фосфору та обмінного калію на лісових ґрунтах та чорноземах опідзолених становлять відповідно 11-16 і 16-19 мг і на засолених ґрунтах — 3 та 5 мг на 100 г ґрунту. Залежно від типу ґрунту і його гранулометричного складу можна підвищити вміст рухомого фосфору та обмінного калію на 1 мг у 100 г ґрунту при внесенні 60-120 кг/га діючої речовини фосфорних і 80-100 кг/га калійних добрив на фоні до 40 т/га гною. Для підвищення загального гумусу на 0,1% слід вносити не менше 4-5 т/га сівозмінної площі підстилкового гною.

При плануванні основного внесення добрив необхідно виходити з погодних умов, які складаються. Після посушливої другої половини літа і помірно вологої осені слід очікувати меншого виносу поживних речовин із ґрунту, що дозволяє проводити розрахунок потреби фосфорних та калійних добрив у помірних нормах. За різко виражених посушливих умов виходять з того, що частина поживних речовин ґрунту та добрив залишалась невикористаною і є перехідним фондом для врожаю наступного року. Це дозволяє зменшити розрахункову норму добрив приблизно на 20%. При одержанні високих врожаїв або перезволожені в цей період треба очікувати зменшення кількості засвоєних поживних речовин, і тому розрахункову норму фосфорних та калійних добрив можна підвищити на 10-15%.

За кількістю опадів в осінньо-зимовий період (серпень-березень) визначають розміри ранньовесняних підживлень озимих азотними добривами. При сумі опадів за вказаний період до 170 мм (50-60% багаторічної норми) підживлення неефективні, 240 мм (80% норми) — доцільні невисокі дози азоту, 280-320 мм — потреба в азотних добривах зростає і вони високоефективні.

Застосування підстилкового гною безпосередньо під озимі та ярі зернові, зернобобові, круп'яні культури у ланці сівозміни менш ефективне, ніж внесення його під просапні попередники цих культур.

В умовах центрального і східного Лісостепу при вирощуванні пшениці озимої загальна доза азоту не повинна перевищувати К90-120 незалежно від попередника і типу ґрунту. Найбільш економічно обґрунтованою для застосування під пшеницю озиму є доза фосфорних добрив 40-60 кг/га з можливим збільшенням її до 90 кг/га Р205 при можливості отримання врожаїв зерна 60-70 ц/га. Застосування калійних добрив у дозі понад 60 кг/га діючої речовини під пшеницю озиму після основних попередників економічно і екологічно недоцільне при середньому забезпеченні ґрунту калієм.

Азотні добрива потрібно вносити диференційовано, в основному в період весняно-літньої вегетації. Якщо в орному шарі міститься менше як 30 кг/га мінерального азоту (таке спостерігається на бідних ґрунтах після непарових попередників, які звільняють поле менш, ніж за 25 днів до сівби), частину азотних добрив (не більше 30 кг/га) треба вносити до сівби озимих.

Перше підживлення азотними добривами виконують під час весняного лущіння з метою забезпечення пшениці озимої азотом при переході рослин на третій етап органогенезу, коли диференціюється конус росту та закладаються основні параметри колосу. Норму азотних добрив розраховують як різницю нормативної витрати азоту та валових запасів мінеральних форм його в шарі ґрунту 0-40 см на період осіннього припинення або весняного відновлення вегетації. Якщо норма першого підживлення перевищує 60 кг/га, то її ділять на дві частини і підживлюють у кінці другого (весняне відновлення вегетації) та на четвертому етапі органогенезу (перед виходом у трубку).

На надмірно розкушених посівах з великою кількістю стебел (понад 1200 штук на 1 м 2) підживлення азотними добривами переносять на більш пізні строки.

На полях після кращих попередників, де висіяні цінні та сильні сорти пшениці озимої, потрібне ще одне підживлення азотними добривами. Його виконують у середині сьомого (колос у піхві листка набух, але ще не з'явився) до кінця дев'ятого (цвітіння пшениці) етапу органогенезу. Норма азоту в цей період становить близько 50 кг/га.

За ранньої весни підживлення краще виконувати пізніше, щоб не стимулювати наростання вегетативної маси, і навпаки, у роки з пізньою весною — у ранішні строки. Найефективніше рослини пшениці озимої використовують азот добрив, внесених на III, IV та VIII етапах органогенезу, особливо за сприятливих умов зволоження і на посівах, оброблених пестицидами та ретардантами. За узагальненими даними, у перше підживлення найкраще використовувати 30% норми азоту, у друге — 50, у трете — 20%.

Оптимальні за густотою посіву (500-550 рослин на 1 м2 і 1,0-1,5 синхроннорозвинених з осені пагонів для сортів Поліська 70, Іллічівська, Миронівська ювілейна, Киянка; 350-400 рослин на 1 м2, два пагони для Миронівської 808) рослини пшениці озимої після добрих попередників і на родючих ґрунтах не потребують ранньовесняного підживлення азотом. За кількості рослин 250-350 на 1 м2 посіву для сортів типу Миронівської 808 і 380-450 для сортів, у яких коефіцієнт кущіння менший, слід підживлювати азотом у дозі 20-30 кг/га. Сорти інтенсивного типу нового покоління (Поліська 90, Мирлебен, Миронівська 61, Скіф'янка, Спартанка та ін.) обов'язково слід підживлювати, як тільки вони вийшли із зими у фазі 2-3 листків, або коли вони мають менше як 1000 стебел на 1 м2 площі посіву. За нормального або надлишкового кущіння перше підживлення треба починати на V—VI етапах органогенезу.

За умов недостатнього зволоження потрібне внесення азоту щодо етапів органогенезу пшениці озимої не має практично ніякої переваги перед одноразовим його застосуванням перед сівбою або внесенням перед сівбою у поєднанні з ранньовесняним підживленням. В умовах різкої нестачі вологи навесні, у період кущіння — виходу у трубку, що часто спостерігається у східній частині та центральному Лісостепу, підживлення азотом на ІУ-У і VIII етапах органогенезу не має позитивного впливу на продуктивність рослин. За цих умов доцільне одноразове внесення азотних добрив восени до сівби або до сівби і в підживленні навесні по мерзлоталому ґрунту чи в прикореневому живленні. Проте слід зазначити, що чим гірший попередник, тим вища ефективність роздрібненого внесення азотних добрив під пшеницю озиму.

Для одержання 30-40 ц/га зерна жита озимого на чорноземах типових орієнтовно треба вносити К40Р40К40 і сірих лісових ґрунтах — К60Р60К60

Всю норму фосфорних і калійних добрив під озиме жито слід вносити до сівби під оранку або під передпосівну культивацію. Азотні добрива найбільше ефективно діють при внесенні в кілька строків продовж вегетації. Восени у більшості випадків для жита достатньо внести 20-30 кг/га азоту, а решту норми перенести на весняні підживлення. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів азоту в ґрунті вносять 30-50 кг/га. У фазу виходу в трубку роблять друге підживлення в нормі 30-60 кг/га, а у фазу колосіння — третє в нормі 20-40 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією на чорноземах типових й чорноземах реградованих вносять К60-90Р60К60, чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах — К60-90Р60-90К60, сірих лісових ґрунтах — М90-120Р60К60-90. Для одержання урожаїв зерна до 70 ц/га норми мінеральних добрив на чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах К90-120?90К120-150, а сірих лісових-К120?90К150-180-

На фоні гною норму фосфорно-калійних добрив можна зменшити на 20-30%. Якщо основне добриво під кукурудзу не внесено, доцільно невелику кількість туків дати в рядки під час сівби (1ЧРК)10-15. На ґрунтах, де вміст рухомого фосфору 12-15 мг на 100 г ґрунту, основне фосфорне добриво застосовувати не обов'язково, у цьому випадку можна обмежитись лише рядковим внесенням. Перенесення частини добрив з основного удобрення в припосівне або у підживлення порівняно з одноразовим внесенням дає негативні результати. На легких ґрунтах, бідних на мінеральні форми азоту, перенесення частини азотних добрив (М30-60) з основного внесення у підживлення, особливо в умовах достатнього зволоження, дає додатковий приріст урожаю.

Під ячмінь на чорноземах після удобрених просапних культур нераціонально підвищувати норму азотних добрив понад 40 кг/га азоту в усіх агроґрунтових провінціях Лісостепу, а після неудобрених та стерньових попередників треба збільшувати до 60 кг/га. Ефективність дії фосфорних добрив нижча, ніж азотних.

Оптимальною нормою калійних добрив на чорноземах типових є 40 кг/га, на опідзолених їх можна підвищувати до 60-90 кг/га залежно від забезпечення ґрунту рухомими формами калію.

Після неудобрених попередників для одержання врожаю зерна ячменю 30-40 ц/га основне добриво доцільно вносити в нормі К40-60Р40-60К40 на чорноземах типових, К40-60Р60-90К60 на чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах та К60-90Р60-90К60-90 на сірих лісових. Під пивоварні сорти норму азоту зменшують на 30-50%.

Якщо основне мінеральне добриво не внесено, то внесення його в рядки під час сівби на опідзолених ґрунтах по 10-15 кг/га КРК, а на чорноземах типових Р10 або К10Р10 забезпечить їх високу ефективність. Після достатньо удобрених попередників (буряків цукрових, картоплі, кукурудзи), особливо в західному Лісостепу, під ячмінь раціонально вносити добриво в рядки у вищезазначених нормах.

Під овес гній вносити економічно невигідно. Ця культура добре використовує післядію гною, внесеного під просапні культури.

Овес добро використовує і післядію мінеральних добрив. Тому при розміщенні його після удобрених попередників можна обмежитись внесенням добрив лише в рядки (М10-20Р10-20К10-20). При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією рядкове удобрення є обов'язковим і при удобренні його до сівби.

Просо добре реагує на безпосереднє внесення органічних та мінеральних добрив і на добрива, внесені під попередник. Орієнтовно потрібно вносити не більше 20 т/га напівперепрілого гною. На більшості ґрунтів вносять під просо (ТЧРК)40-60.

Без основного внесення добрив туки доцільно застосовувати в рядки під час сівби. На чорноземах опідзолених, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах це повинно бути повне мінеральне добриво М10Р10-15К10, на чорноземах типових — М10Р10-15 або Р10-15. При розміщенні проса після удобрених попередників, наприклад цукрових буряків, добрива можна вносити лише при сівбі в рядки.

Неудобрені широкорядні посіви проса одночасно з першим обробітком міжрядь за умов достатньої вологості ґрунту можна підживити туками з розрахунку К20Р20К20.

Під гречку гній не вносять, враховуючи, те що вона позитивно реагує на його післядію. При розміщенні цієї культури після неудобреного попередника під неї вносять К30-45Р45-60К30-60, а після удобреного — лише в рядки МюРю-нКю.

При інтенсивній технології вирощування гречки рекомендують вносити такі норми добрив: у західному Лісостепу — К30-45Р40-50К30, у центральному та лівобережному Лісостепу — К30-45Р45-60К30-45 (менша норма після угноєних попередників, більша — після неугноєних).

Під час сівби у рядки вносять М10Р10-15К10 у вигляді складних добрив. На широкорядних посівах під час другого міжрядного обробітку на початку цвітіння, за необхідності, гречку підживлюють повним мінеральним добривом у нормі (ТГРК)15-20.

Під зернобобові культури орієнтовна норма основного добрива становить К30Р40-60К40-60. На чорноземах типових після удобрених попередників під горох, квасолю, чину, сочевицю азотні добрива можна не вносити, але насіння перед сівбою треба обробляти ризоторфіном. На чорноземах опідзолених, темно-сірих і сірих лісових ґрунтах рекомендують обов'язково вносити азот, бо на цих ґрунтах за рахунок азотфіксації можна задовольнити лише половину або три четверті загальної потреби рослин в азоті. Повне мінеральне добриво застосовують на всіх ґрунтах зони під кормові боби та сою.

За інтенсивної технології вирощування гороху і квасолі норми внесення мінеральних добрив становлять відповідно в західному Лісостепу — ^0-30Р30-60К30-60 і К30-45Р30-45К50-60, У центральному та лівобережному лісостепу-К20-30Р40-60ЇЧ0-60 І К30-45Р30-40ЇЧ5-60.

У підзоні достатнього зволоження гній (40 т/га) рекомендують вносити безпосередньо під буряки цукрові в усіх ланках сівозміни. У під-зонах нестійкого та недостатнього зволоження гній (30 т/га) необхідно застосовувати також під буряки цукрові, що вирощують в ланках з багаторічними травами й горохом. Додаткове внесення (20 т/га) під буряки цукрові в ланках сівозміни із зайнятим паром теж доцільне, особливо якщо планують одержати високий (400-500 ц/га) урожай. Рідкий гній можна вносити під оранку і після оранки, не збільшуючи норми його понад 250 кг/га з розрахунку на азот.

У західних областях на чорноземах глибоких на фоні 30 га гною в ланці з паром, зайнятим кукурудзою, оптимальна норма основного мінерального удобрення становить 120 кг/га, а в ланці з травами — 80120 кг/га. У підзоні нестійкого зволоження на чорноземах опідзолених у ланці із зайнятим паром під цукрові буряки основне удобрення вносять в нормі К90Р120К105, а в ланці з багаторічними травами — К60Р80К70.

На чорноземах опідзолених і типових в Лісостепу під буряки цукрові оптимальною дозою азотних добрив є іЧ120. Внесення К150-240 у окремих випадках призводить до незначного підвищення врожаїв, але знижує якість коренеплодів та окупність добрив.

При плануванні одержання врожаїв коренеплодів буряків цукрових 300-350 ц/га дози застосування фосфорних добрив на чорноземах опідзолених не повинні перевищувати 60 кг/га, а при 350-400 ц/га 90 кг/га Р205. Внесення калійних добрив під буряки цукрові на чорноземах типових забезпечило практично однакові прирости врожаїв коренеплодів при підвищенні дози К20 від 60 до 240 кг/га. На чорноземах опідзолених найбільші прирости врожаю коренеплодів одержують при внесенні 120 кг/га К20.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >