< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Перша літописна згадка назви "Україна".

Методологічно значущою в осмисленні цінностей національної культури є поява самоназви народу, країни.

Як відомо, вперше назва "Україна" вжита у Київському літописі для означення Переяславщини при опису подій 1147 р. За свідченням літописця, цього року в поході проти половців тяжко захворів і помер переяславський князь Володимир Глібович. Принесли князя "в город його Переяславль на носилицях, і тут представився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила" (Літопис руський, 1989, с. 347).

Надзвичайну складність історичної долі українського народу засвідчує той факт, що етнонім "українець" набуває визнання лише у XIX ст.

Служба імміграції Канади тривалий час реєструвала переселенців із Західної України під загальною назвою "австро-угорці", "русини", "галичани", "рутенці", "буковинці", "поляки". Назва "українці" у переписах населення Канади вперше зустрічається 1916 р.; під такою назвою було зареєстровано 36 103 особи (Українські канадці..., 1990, с. 16—18).

Ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз розвитку українського народу здійснив Михайло Грушевський. Вчений спростував версії офіціозних істориків польсько-шляхетської та проросійської орієнтації XV—XIX ст., котрі прагнули довести, що назва "українці" вміщує передусім географічно-периферійний смисл і не вказує на ознаки етнічної самодостатності як нації. Такі думки обстоювали польський історик С. Грондський, російський історик М. Погодін, російські філософи Г. Федотов, П. Струве та ін.

У дослідженні витоків української нації М. Грушевський виходив з реальних історичних, економічних, культурних взаємовідносин східнослов'янських народів, існуючих задовго до періоду Київської Русі. Він зазначив, що використав назви "Україна-Русь" і "українсько-руський" з метою "підкреслити зв'язки нового українського життя з його старими традиціями" (Грушевський, 1904, с. 2).

Зміст термінів "українознавство", "україністика", "україніка".

Науковці простежили еволюцію понять "українознавство", "україністика", "україніка" (Дашкевич, 1994), етно-топонім "Україна" й етнонім "українці" (Макарчук, 1994), назву "Україна" в контексті українського історичного фольклору (Мороз, 1994).

За висновком дослідників, термін "україністика" лише у науково-педагогічному розумінні (українська лінгвістика, плюс літературознавство, плюс фольклористика) виник на зламі XIX—XX ст., коли за українською соборною нацією остаточно утвердився (частково також у міжнародному вжитку) етнонім "українці". Термін "україністика" (відповідно "україністи") виник за аналогією з термінами "германістика", "романістика", "русистика" і набув значного поширення у 30-х роках XX ст. Помітних політичних переслідувань він не зазнавав, хоча у міжвоєнній Польщі (1918—1939), коли етнонім "українці" заперечувався в офіційному слововживанні (застосовували, зокрема у шкільній практиці, в антиукраїнській публіцистиці терміни "Rusin","ruski", "vel rusinski jezuk"), це не могло не відбитися на діапазоні вживання термінів "україністика", "україніст". Стосовно використання в науковій і повсякденній мові, то найперспективнішим "нині виявляється термін "україністика" (похідне — "україністи"), що охоплює комплекс із частини гуманістичних, переважно філологічних дисциплін. Межі застосування терміна вимагають уточнення. "Українознавство" (і похідне — "українознавець") як термін, характерний для додержавного існування української нації, не позбавлений дискримінаційного відтінку, хоча й закріплений політизованою традицією, поступово відходить у минуле, зберігаючи дотепер значення тимчасового паліативу. Семантичне поле застосування терміна нечітке. Немає обґрунтованих причин змінювати значення терміна "україніка", який і надалі слід застосовувати для визначення сукупності чужоземних відомостей і літератури про Україну, українську націю, українські проблеми (Дашкевич, 1994).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >