< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сучасні поняття та ознаки правової держави

У різних країнах основи правової державності складалися порізному, але загальним у цих процесах було одне — визнання свободи людини і суспільства від необмеженого втручання держави в їх спра­ви, верховенство права, визнання і забезпечення незалежності суду, зобов'язання держави у всій своїй діяльності дотримуватися закону, демократичність функціонування державних органів.

Правова держава — це підсумок світового досвіду розвитку ци­вілізації, це новий стан у становленні і розвитку державності. Правову державу не можна проголосити — вона повинна скластися як резуль­тат реформи економічних, політичних, державних і правових інститу­тів, реальної зміни характеру взаємовідносин між громадянським сус­пільством, державою і особистістю.

Сучасні вітчизняні і закордонні концепції правової держави сходяться на тому, що тільки та держава може вважатись правовою, яка в своїх відносинах з громадянами самообмежується до такого сту­пеню, при якому загальне благо і благо кожної особи утворюють гар­монійне ціле. Правовою є держава, яка функціонує на засадах верхо­венства права й закону і де реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина.

Правова держава — це організація політичної влади, діяль­ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.

Крім загальних ознак, характерних для будьякої держави, пра­вова держава має низку специфічних ознак, а саме:

  • 1) законодавче закріплення і реальне забезпечення прав і свобод людини, тобто визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Правова держава зобов'язана послі­довно і неухильно забезпечувати реалізацію цих прав і за­хищати їх, будьяке обмеження прав людини неприпусти­мо. Крім того, правова держава законодавчо закріплює правову рівність для представників різних соціальних верств, що створює можливість різним соціальним групам рівною мірою брати участь у формуванні органів держав­ної влади, впливати на політику, а також нести відпові­дальність за стан справ у суспільстві;
  • 2) верховенство і панування в суспільному і державному житті права та законів, які виражають волю більшості

або всього населення країни. Право, по відношенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріплю­ються уявлення про справедливість, що об'єктивно скла­лося в суспільстві і потребує державного захисту. Пану­вання права в житті суспільства забезпечує створення демократичних державних структур, незалежність держав­ного апарату від зміни правлячих політичних сил, гарантує верховенство конституції та правових законів. Верховенс­тво права означає, що не тільки громадянин, але й переду­сім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно у межах права. За допомогою права і через правові закони правова держава самообмежує себе. У пра­вовій державі повинні управляти не окремі особи, а право­вий закон і доки держава не буде реально обмежена пра­вом, правовим законом, вона не може вважатися правовою;

3) здійснення принципу поділу державної влади. За допо­могою поділу влади правова держава організується і функ­ціонує правовими засобами: державні органи діють строго у рамках своєї компетенції, не підмінюючи один одного, в їх взаємовідносинах установлюється збалансованість, рів­новага та взаємний контроль.

Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, поперше, що кожна з гілок влади діє незалежно, самостійно, і не втручається в повно­важення іншої, а подруге — існування й ефективне функ­ціонування конституційного механізму системи стриму­вань і противаг, яка являє собою сукупність правових обмежень однієї гілки влади з боку інших гілок влади;

  • 4) взаємна відповідальність особи і держави, тобто як осо­ба є відповідальною перед державою, так і держава відпо­відає перед особою за невиконання своїх обов'язків. При цьому слід підкреслити, що захищеність інтересів держави та особи в правовій державі повинно знаходитися на одно­му рівні, а правові відносини ґрунтуватися на основі рівно­сті та взаємної відповідальності сторін;
  • 5) врегулювання відносин між особою і державою на підс­таві загальнодозвільного принципу, коли особі дозволе­но робити все, що прямо не заборонено законом. Тобто особа може вчиняти будьякі дії, якщо на них не поширені якісь заборони з боку держави. У правовій державі діє й інший принцип, відповідно до якого державним органам, їх посадовим особам дозволено робити лише те, що для них прямо передбачено законом;
  • 6) наявність високого рівня правосвідомості та правової культури як у окремого індивіда, посадової особи, так і у суспільства в цілому. А це насамперед передбачає наяв­ність досить високого рівня правових знань, стійких пере­конань усіх правових суб'єктів у необхідності виконання Конституції, законів тощо;
  • 7) наявність незалежного, ефективного суду та забезпе­чення його провідної ролі у суспільному житті. Провід­ну роль суд може відігравати тільки за умови здійснення правосуддя виключно судом і відповідно до закону, забез­печення незалежності і кваліфікованості суддів, доступно­сті судового захисту для всіх громадян тощо. При здійс­ненні судочинства державні органи і їх посадові особи, з одного боку, і особа чи їх об'єднання — з іншого боку, по­винні розглядатися як рівноправні суб'єкти, що є запору­кою уникнення будьякого свавілля з боку держави;
  • 8) наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів, інших нормативноправових ак­тів та режиму законності усіма учасниками суспільного життя і насамперед — державними органами. У правовій державі існують соціальноекономічні, політичні, юридич­ні й міжнародні гарантії законності, що забезпечують до­тримання і виконання закону. Законність вимагає безумов­ного дотримання чинного законодавства усіма суб'єктами правової сфери, насамперед у діяльності владних струк­тур — державних органів влади та їхніх посадових осіб.

У різних країнах основи правової державності складались порізному, але всюди у цих процесах загальним було одне — це рух до свободи, свідоме прагнення ліквідувати тоталітарний характер держа­ви, змусити її поважати права і свободи громадян.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >