< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

Розглядаючи модернізацію як рушій комплексу змін, яких зазнають суспільства на шляху від відсталості до прогресу, виразно постає насиченість її глибокими, принциповими зрушеннями в продуктивних силах, соціально-політичній організації, пізнавальних можливостях людини. Модернізація високо піднесла культуру взагалі й особливо культуру мас, початок чому поклали дисципліна праці, суворе й чітке співробітництво на основі новітньої машинної індустрії, суворого обліку і контролю, без яких капіталістичний спосіб виробництва неможливий.

Модернізація, розпочавшись у Великобританії і поширившись в усій Європі, а потім у всьому світі, стала основою не тільки світової економічної системи, а й поділу на "розвинуті" країни та країни "на шляхах розвитку".

Вона позначена перш за все колосальним зростанням міжнародних економічних зв'язків. Все більш глибоке проникнення капіталізму в усі кутки земної кулі, колоніальні загарбання, використання нових сировинних районів і ринків збуту викликали прискорене будівництво залізниць і парового флоту, прокладання каналів і тунелів, зведення грандіозних мостів, промислових споруд і будинків громадського призначення (вокзалів, торгових приміщень, спортивних споруд і т. д.). Війни за перерозподіл світу стимулювали швидкий розвиток військової справи, вдосконалення і всесвітнє розширення виробництва зброї.

Задоволення потреб важкої промисловості, транспорту, будівництва і військової промисловості вимагало створення на основі науки нових технологій одержання сталі, виплавки кольорових металів, видобутку корисних копалин, становлення і розвитку хімічного виробництва, освоєння і серійного випуску нових видів промислового устаткування. Відбувається перехід до нових видів енергоносіїв, зокрема від пари до електрики, що значно вдосконалювало і розширювало машинну індустрію. Важка промисловість посіла провідне місце в матеріальному виробництві, визначаючи величину економічного і військового потенціалу провідних капіталістичних держав, їх панівне чи залежне становище.

Монополістичний капіталізм перетворює науку в безпосередню продуктивну силу.

Математика все ширше проникає і в прикладні науки, нові відкриття в різних галузях природознавства дедалі більше впливали на розвиток провідних галузей промисловості. Так, результати вивчення природи електрики стали теоретичною основою електротехніки, зробивши можливим застосування електроенергії в системах зв'язку, в більшості технологічних процесів металургійних, машинобудівних і хімічних підприємств. Досягнення органічної і неорганічної хімії визначили виникнення і розширення заводського виробництва штучного волокна, синтетичного рідкого пального, пластичних мас тощо.

У тісному зв'язку з розвитком техніки розвивається природознавство. З'явились нові засоби виконання експериментальних досліджень, виникали і розв'язувались нові важливі теоретичні проблеми, йшла послідовна диференціація окремих галузей наукових знань на все вужчі спеціальні галузі. Одночасно відбувалася своєрідна інтеграція, за якої науки, що розвивались відокремлено, зв'язувались між собою спорідненими дисциплінами (фізична хімія - на межі фізики і хімії, біохімія - на етиці хімії і біології, геохімія, астрофізика).

У розвинутих капіталістичних країнах завдяки розвитку науки і техніки в основному завершилися промисловий переворот і капіталістична індустріалізація.

Покоління, які входили в життя наприкінці XIX - на початку XX ст., сприймали машинну індустрію, залізниці, пароплави як складову звичайного середовища мешкання.

Все нові й нові мільйони людей, що прийшли в місто із села або були змушені змінити відносно незалежне існування дрібного торгівця чи ремісника на становище найманого робітника, втягувались у промислове виробництво. Протягом останніх десятиліть XIX - на початку XX ст. понад 60 млн осіб покинули свої села в одних лише європейських країнах, і переважна більшість цих людей влилась до лав робітничого класу. Швидко зростають міста, і до початку XX ст. Європа мала 12 міських агломерацій з понад мільйоном населення кожна. Лондон, Париж, Берлін, Відень, Санкт-Петербург і Стамбул досягли цього статусу ще раніше; Глазго, Манчестер, Лідс, Ліверпуль, Бірмінгем, Рур, Гамбург та Москва наздогнали їх згодом. Цілий ряд міст від Мадрида до Одеси перетнули півмільйонну межу. Не випадково саме в ці роки місто стає предметом художнього дослідження і втілення у поезії і в живопису. В розвинутих капіталістичних країнах Європи в цілому робітничий клас становив близько 30 % населення, а у Великобританії, Німеччині, Бельгії, Голландії - близько 50 %. Для свідомості робітника і його нащадків фабрично-заводська промисловість поступово ставала єдино мислимою формою виробництва. Сам факт перебудови економічної структури сприймався як здійснений і безповоротний. Це переконання, що прийшло до народів різних країн (і до різних соціальних верств у кожному народі) не відразу і не одночасно, все ж до кінця XIX століття було властиве практично всім і становило важливу загальну рису суспільної свідомості, породжену безпосередньо рівнем розвитку продуктивних сил.

З 1870 до 1914 р. навіть у Великобританії, де приріст промислової продукції відбувався повільніше, ніж в інших розвинутих країнах, вона зросла у 2,3 раза. У Франції, що належала до "старих" капіталістичних держав, промислове виробництво виросло у 3 рази, а в "молодих" країнах - у 5,5 раза (Німеччина) і навіть у 9 разів (СІЛА). За показниками економічного розвитку Німеччина вийшла на перше місце в Європі, а США - на перше у світі.

Ця статистика, зрозуміло, людям була невідома, але вони і без неї відчували шалені темпи зростання виробництва, культури.

Зміни енергетичної основи промисловості зумовили епохальну технічну революцію, яка охопила практично всі галузі виробництва й економіки в цілому (включаючи внутрішню і зовнішню торгівлю, транспорт, засоби зв'язку), породила нові галузі Й втрутилась безпосередньо в побут мільйонів людей. Вирішальне значення в цьому плані мала зміна енергетичної основи промисловості. Суттєві зміни у використанні сили пари привели не лише до вдосконалення парової машини, а й до створення теплового двигуна - парової турбіни.

Одначе справжню революцію в енергетиці здійснило використання електрики, одержуваної як шляхом перетворення теплової енергії (теплоелектростанції), так і за допомогою використання гідравлічної енергії річок (гідроелектростанції). Першу типову теплоелектростанцію побудував, у 1882 р. знаменитий американський винахідник Томас Едісон (1847-1931) у Нью-Йорку, а найбільша гідроелектростанція - Ніагарська, оснащена першими гідравлічними турбінами, почала давати струм у 1896 р. Т. Едісон створив перший сучасний генератор. Наступне успішно розв'язане завдання - передавання електроструму дротами на великі відстані (у 1891 р. Т. Едісон створив трансформатор).

Таким чином, склалася сучасна технічна ланка: вироблення - передавання - прийняття (споживання) електроструму, завдяки цьому промислові підприємства могли розміщуватись на значних відстанях від енергетичних баз.

Власне наукові основи для розвитку електроенергетики й електротехнічної промисловості було закладено ще в першій половині XIX ст., але вирішальне значення для технічного прогресу мало створення динамо-машини, яку можна було використовувати як електродвигун. Можливість створення електромоторів, що забезпечували роботу окремих верстатів, споживаючи вироблений на централізованій електростанції струм, виникла лише в останній третині XIX ст.

На початку XX ст. зародилась ще одна із надзвичайно перспективних галузей електротехніки - електроніка. У1904 р. англійський вчений Дж.А. Флемінг розробив двохелектродну лампу (діод), яка могла використовуватися для перетворення частот електричних коливань. У 1907 р. американський конструктор Лі де Форест запропонував трьохелектродну лампу (тріод), за допомогою якої можна було не лише перетворювати частоту електричних коливань, а й підсилювати слабкі коливання. Початок промисловій електроніці було покладено впровадженням ртутних випрямлювачів для перетворення змінного струму в постійний.

Таким чином, промислове застосування електричної енергії, будівництво електростанцій, розширення електричного освітлення міст для приведення в рух трамвая і приміського електротранспорту, розвитку телефонного зв'язку і т. д. зумовили розвиток електротехнічної промисловості.

Розвиток металургії й електротехніки залежав від наукових відкриттів, отже потребував використання інженерно-технічного персоналу. Наприкінці XIX ст. професія інженера була вже достатньо масовою, становила особливу соціальну групу. За характером своєї праці, способом життя і перш за все за характером вироблюваної продукції вона являла собою духовну продуктивну силу в матеріальному виробництві.

Зрушення в масовій свідомості, породжені технічною революцією, позначились не лише на її творцях. Усі члени суспільства, належні до різних соціальних верств, звичайно не однаковою мірою, могли скористатись плодами технічного перевороту, і в цьому, зокрема, виявилися суперечливість і класова обмеженість капіталістичного прогресу. Але на духовному житті практично всього людства позначились хоч би деякі зрушення в техніці.

Найбільш показово ці зміни виявились у галузі транспорту, зокрема залізничного. Залізниці не були, звичайно, новиною в останній третині XIX ст., але за 1870-1913 рр. їх протяжність зросла в 5,5 раза. Це означало, що стрімко збільшилось транспортування товарів і пасажирів, у Західній Європі та в Північній Америці було забезпечено постійний зв'язок не лише між основними адміністративними центрами і промисловими районами. У Західній Європі практично не лишалося такої "глибинки", звідки неможливо було б добратися до столиці своєї держави. Великі простори північноамериканської землі досить важко було зв'язати залізницями, але їх будівництво йшло дуже інтенсивно.

Взагалі технічна революція демонструвала могутність людського розуму, створюючи одне "чудо" за іншим: електричне освітлення, телефон, радіозв'язок, кіно, автомобіль, початок повітроплавання, канали, тунелі, мости. Винаходи з'являлись в окремих країнах, але дуже швидко поширювались у всьому світі, входили до побуту людей - спочатку багатих, а потім усіх інших. Особливе місце з історико-культурного погляду належить тим технічним новинкам, які безпосередньо пов'язані з передачею інформації, тобто зі збагаченням свідомості фактами, що без цих винаходів взагалі б не дійшли до багатьох людей або дійшли б із запізненням. Телеграф, як і залізниці, було успадковано від попереднього періоду, навіть трансатлантичний кабель було прокладено в 60-ті роки XIX ст. Але широкий розвиток телеграфних ліній, як і вдосконалення апаратури і комунікацій, належать вже до епохи технічної революції. Інформація (і внутрішня, і міжнародна) стала надходити регулярно, чим скористалась перш за все преса. Кореспонденти провідних газет змагались між собою, намагаючись забезпечити свою газету найсвіжішими фактами, а завдяки розгалуженій залізничній мережі газети зі столиць і великих міст швидко доставлялись читачам. Розширення і прискорення потоку інформації, безперечно, було фактором культурного прогресу.

Розвиток засобів зв'язку і транспорту надзвичайно полегшував міжнародні контакти, сприяв інтенсивному культурному обміну.

До подій історичного значення, безумовно, належить відкриття кінематографа. Його винахід був результатом творчого пошуку інженерів, вчених, винахідників, художників Франції, США, Росії, Німеччини протягом кінця XIX ст., і дата, з якої прийнято починати історію кіно - 28 грудня 1895 р. - має умовний характер. У цей день брати Луї і Огюст Люлі'єр провели в одному з паризьких кафе публічну демонстрацію декількох фільмів, знятих на сконструйованому ними апараті, який разом з тим був і проекційним апаратом. Стаючи поступово важливим засобом масової комунікації" фіксуючи події і даючи змогу побачити їх багатьом глядачам, піднімаючись на рівень мистецтва, кіно буде і засобом ідеологічної боротьби, і відбиттям ідеалів та цінностей різних соціальних верств.

Кіно вже тоді мало ту перевагу перед театром, музеєм, картинною галереєю, концертним залом, що могло досягти найвіддаленіших куточків будь-якої країни, а відносна дешевизна робила його доступним широким масам. За тими ж причинами фільм, зроблений в одній країні, легко знаходив дорогу до глядачів в інших країнах, тим більше, що кіно було німе, а мова зорових образів перекладу не потребувала.

Освіта, зокрема шкільне навчання, е одним із головних способів передачі молодим поколінням набутого людством досвіду, одним із шляхів адаптації людини до тих суспільних відносин, у яких їй належить жити, працювати. Стан освіти, як відомо, більше, ніж будь-які сфери культури, залежить від соціально-економічного і державного ладу певної країни, від політики панівного класу, від співвідношення класових сил. Зазначимо, що навколо проблем організації шкільної справи, таких як роль держави у створенні та фінансуванні навчальних закладів, обов'язковість освіти до певного віку, відносини між школою і церквою, підготовка учительських кадрів тощо, наприкінці XIX - на початку XX ст. ішла безперервна боротьба між різними класами і політичними партіями. Ще гостріша боротьба велася з питань змісту освіти, її ідейної спрямованості, обсягу знань, які мають засвоїти учні, методики навчання.

У період модернізації товарного виробництва політичні партії провідних капіталістичних країн у своїх програмних документах ставили вимогу обов'язкової загальної освіти: І конгрес Інтернаціоналу, Готська програма німецької соціал-демократії. Ерфуртська програма цієї партії вимагала світського характеру освіти, обов'язкового відвідування громадських шкіл, безплатності навчання і навчальних посібників, забезпечення харчуванням у громадських народних школах. У програмі французької робітничої партії йшлося про наукову і професійну освіту для всіх дітей, утримання яких лежить на обов'язках суспільства. Аналогічні вимоги містились у програмах англійської, російської, шведської, австрійської та інших соціал-демократичних робітничих партій.

Реалізувати весь цей комплекс вимог у рамках капіталістичної системи в той час виявилось неможливим. Тим більше, що на перешкоді реформ у системі освіти стояла церква, роль якої після революції 1848 р. різко зросла, їй було надано абсолютне право контролю над системою освіти, щоб викорчувати "ліберальний дух" і прищеплювати вірнопідданські почуття у свідомості молоді.

В останній третині XIX ст. питання про місце церкви в політичній системі зайняло значне місце в суспільному житті. Це питання - не лише прусське, німецьке, австрійське, англійське, воно загальноєвропейське, і настільки зливається з духовною атмосферою, що його необхідно врахувати, розглядаючи історію культури.

На зламі XIX-XX ст. у європейських державах буржуазні уряди приймають спеціальні закони, за якими церква позбавляється права контролю над школами, як, наприклад, у Пруссії в 1872 р., після чого, власне, і почався бісмаркський "культуркампф". Наслідком його була серія поліцейських розправ над деякими священиками, що дуже зашкодило справі дійсної культури і сприяло роздмухуванню релігійного фанатизму. В результаті вплив церкви на школу зберігся, за винятком деяких обмежень. Наступні спроби прусського ландтагу розглянути два законопроекти про школу (відповідно 1890 і 1892 рр.) було відхилено, і справа лишилась без змін. Школи в німецьких державах продовжували бути "простим додатком" до релігії. Взаємовідносини між буржуазними партіями, освітянами, членами уряду ускладнювались проблемами, породженими конфесійними розбіжностями, що існували в німецьких державах з часу Реформації. Переважав протестантизм, але навіть у межах Пруссії було багато католиків, а в Південній Німеччині вони становили більшість.

Інше становище складалось у тих країнах, де лише в останній третині XIX ст. початкове навчання стало загальним і обов'язковим. У Великобританії вирішальний крок було зроблено в 1870 р., коли ліберальний кабінет У. Глад стона провів у парламенті закон про початкову освіту. Вперше в країні впроваджувалась державна система освіти. Для цього вся країна поділялась на шкільні округи, в кожному з яких обирались "шкільні ради". Ці ради будували й утримували школи, якщо не вистачало церковних, приватних та ін. Тим самим держава через муніципальні органи, які одержували субсидії з державної скарбниці, брала на себе забезпечення всіх регіонів школами. Але це не означало, що всі діти навчались у школах, особливо з бідних родин.

Щодо місця релігії в системі англійської початкової освіти порівняно з німецькою, то ситуація у Великобританії була ще складнішою, ніж у Німеччині. Якщо серед німців було два віросповідання - католицьке і протестантське, то у Великобританії, крім панівної англіканської церкви і порівняно нечисленних католиків, було ще багато нонконформістів, належних до різноманітних дисидентських сект. Відмінність полягала ще й у тому, що в Німеччині державний контроль над школами діяв уже більше століття, тоді як у Великобританії цей контроль до закону 1870 р. лише робив перші кроки, залишаючи поза своєю увагою всі церковні школи, в яких навчалось 2,5 млн учнів, а в державних - 1,9 млн учнів. В усіх цих школах вивчався "закон Божий". Таким чином, не лише в Німецькій імперії, а й Великобританії - класичній країні буржуазної демократії, початкове навчання не стало світським, тобто школу не було відокремлено від школи.

Навіть у демократичній Франції введення світської освіти наштовхувалось на могутній опір церкви. Тут не було проблем, породжуваних конфесійними розбіжностями, бо все населення сповідало католицизм. Законами 1881 і 1882 pp. було запроваджено безплатне й обов'язкове навчання дітей від 6 до 13 років. Викладання закону Божого в школах скасовувалось, хоч для релігійного навчання (але не в школах) виділявся один день на тиждень, вільний від занять. Франція, таким чином, єдина із провідних капіталістичних країн відокремила школу від церкви і це демократичне завоювання було закріплено в 1905 р. відокремленням церкви від держави.

Прогресивне шкільне законодавство було запроваджено в цей період і в інших країнах. Швейцарська конституція 1874 р. зобов'язувала кантони створювати безплатні школи і проголосила обов'язковість відвідування школи. У Бельгії закон 1877 р. створював державні світські початкові школи, безплатні для дітей з родин із низькими доходами. У Голландії аналогічний закон було прийнято в 1878 р. В Італії законом 1877 р. було впроваджено світську школу, а в 1879 р. - обов'язкове початкове навчання.

Хоча в основі розширення освіти лежали перш за все причини економічного характеру - зацікавленість буржуазії в грамотних робітниках, значну роль відігравали й ідеологічні фактори. Буржуазія вимагала впливу на свідомість молоді, а однієї релігії було недостатньо. Були потрібні нові, сучасні, відповідні до атмосфери технічного перевороту механізми впливу на народні маси, і таку роль покликана була відіграти школа. Тепер уже було недостатньо готувати в школах "вірнопідданих", а не вчених, як вимагав австрійський імператор Франц І від учителів у 20-х роках XIX ст. Тепер потрібно, щоб історія і "закон Божий" шляхом розвитку серед учнів страху Божого і любові до Вітчизни вселяли в них конкретне уявлення про державні й суспільні відносини.

В американських, англійських, французьких школах не було монархічного впливу на навчання, як у гогенцоллернській Німеччині, габсбурзькій Австро-Угорщині та романівській Росії. Проте класова спрямованість навчання, його охоронний стосовно панівного ладу характер забезпечувався тут духом програм, підручників, керівництвом шкіл, педагогічним персоналом і методикою навчання.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. стрімко зросла роль наукових відкриттів про природу, суспільство, саму людину.

Головна особливість природничо-наукових відкриттів цієї доби полягала в тому, що вони докорінним чином змінювали уявлення про шляхи розвитку флори і фауни, місце людини в природі, про походження життя на землі, будову матерії, про простір, час, рух. Ці зміни не лише підривали ґрунт під релігійними догмами, відкидаючи міфи про створення світу і людини, а й торкались тієї механічної картини світу, його стабільності, непорушності, яка панувала в тодішньому капіталістичному суспільстві. Мова йде про історичне відкриття Чарлза Дарвіна щодо походження видів шляхом природного відбору (1859 р.).

Це відкриття відразу з наукового перетворилось в ідеологічну проблему, тому що втрутилось у суть світогляду і світосприймання всього суспільства. Воно зчинило справжню бурю в наукових колах, колах церковників, богословів, у середовищі "освічених міщан". Книгу Ч. Дарвіна "Походження видів" відразу було перекладено практично всіма європейськими мовами. І чим більше галасу зчиняли антидарвіністи, піддаючи анафемі автора цієї великої книги, тим більшої популярності вона набувала.

Оскільки питання про походження видів зачіпало категорію розвитку, прийняття основних положень дарвінізму неминуче вело до змін у духовному житті. Не лише в науці, а й у суспільній свідомості в цілому почалася зміна парадигми, і в цьому розумінні можна зазначити, що перемога дарвінізму була не лише завершенням однієї з головних тенденцій науки XIX ст., а й початком нового етапу в історії природознавства й у світосприйманні людства.

З усією очевидністю дарвінізм змінював парадигму в біології, фізиці, геології, історії, філософії.

Уявлення про фізичну картину світу як стабільну, завершену, непорушну руйнувалось. Взагалі всяка завершеність - завжди симптом назріваючої зміни парадигми, оскільки досягнутий рівень знань про світ за всієї його теоретичної і практичної значимості неминуче містить численні нерозв'язані завдання і питання, на які відповідь не можна одержати в межах старої парадигми.

Такі питання постали перед наукою, зокрема, в результаті одного із найграндіозніших відкриттів XIX ст. - побудови Д.І. Менделєєвим періодичної системи елементів і встановлення залежності між їх атомними масами і хімічними властивостями (1869 р.).

Цю залежність було визначено з такою точністю, що на основі періодичного закону виникла можливість внести поправки в значення атомних мас ряду елементів і навіть передбачити відкриття нових, поки що невідомих елементів. І все ж цей закон лише констатував періодичність повторення властивостей елементів, якщо вони розташовані за зростанням атомної ваги, але ніяк не пояснював, чому так відбувається. Такими ж були і закони спадковості Грегора Менделя (настоятеля монастиря в Моравії), чим було покладено початок нової науки - генетики (1866 р.), і рівняння Максвелла, не кажучи вже про закони Ньютона. Вони були великими віхами пізнання, але встановлювали залежності, що лежали, так би мовити, "на поверхні" речовини, не проникаючи в його глибини, тобто у сферу мікросвіту.

Наприкінці 1895 р. ректор Вюрцбурзького університету В.К. Рентген відкрив існування нового виду променів (які він назвав Х-променями) з дивними властивостями. Ці промені, залишаючись непомітними, пронизують різні предмети, висвітлюючи на екрані тіньові зображення менш "просвічуваних" предметів. За допомогою цих променів можна не лише побачити те, що сховано від очей шаром якої-небудь речовини, з'єднання деталей механізмів чи скелет живої людини, а й зафіксувати на фотоплівці. Доречно зауважити, що аналогічне відкриття, але значно раніше Рентгена, здійснив видатний австрійський вчений українського походження Іван Пулюй.

Велике відкриття Пулюя - Рентгена дістало практичне застосування в медицині й техніці, підштовхнуло людську думку до нових, більш складних відкриттів. Саме воно спонукало французького фізика А, Беккереля провести дослідження випромінення фосфоричних речовин, щоб встановити, чи не мають їх промені "рентгенівських" властивостей. Найбільш повну відповідь на ці питання дало подружжя Марія Склодовська-Кюрі і 17'єр Кюрі. Вони встановили, що радіоактивність (як ними було названо властивість окремих атомів випромінювати промені) властива не лише урану. Більше того, вони довели, що існують атоми із сильнішим випроміненням і виділили відповідні елементи - полоній і радій.

Відкриття радіоактивності, за яку подружжя Кюрі спільно з А. Беккерелем у 1903 р. одержали Нобелівську премію з фізики, по суті відкрило дорогу в "дивний" світ мікрочастин. Якась дивна енергія ховалась всередині атома, вона вивільнялась у процесі розпаду атомного ядра і разом з тим здійснювалось перетворення атома радіоактивної речовини в атом іншої речовини, інакше кажучи, стало зрозуміло, що атом - це не найдрібніша, неподільна частинка, що він сам має складну структуру, що хімічні елементи несталі, що, нарешті, мікрочастинки рухаються за законами, не передбаченими класичною механікою і навіть суперечать їй.

Першою відкритою мікрочастинкою був електрон - атом електрики, або одиничний заряд, як у той час називали дрібнішу частинку електрики. Слово "електрон", що з'явилось у науковому лексиконі в 1891 р., як і сама ідея най дрібнішої частинки електрики, мало гіпотетичний характер аж до 1897 р., коли зусиллями багатьох вчених, але перш за все англійського фізика Дж.Дж. Томсона, його існування було доведено експериментально.

У 1900 р. Макс Планк висунув гіпотезу про перервність замість безперервності випромінення теплової енергії і про існування квантів - її неподільних порцій. У 1905 р. Альберт Ейнштейн застосував ідею Планка до всякого, а не лише теплового випромінення. Світло випромінюється не суцільним потоком, а квантами, неподільними частинками, згодом названими фотонами. Завдяки квантовій фізиці видатний датський вчений-фізик Нільс Вор (1885-1962) на початку XX ст. створив таку модель атома, яка пояснювала і перетворення речовини, і саме випромінення.

Великий фізик Ернест Резерфорд у 1911 р. побудував модель атома за законами класичної механіки або за аналогією Сонячної системи: електрони в ній не падають на ядро в результаті відцентрової сили, яка утримує і планети від падіння на Сонце. Хоч ця модель не відображала реальної структури атома, вона допомогла Бору рішуче відійти від класичної фізики і побудувати таку модель атома, в якій електрони обертаються за заданими орбітами, але не випромінюють енергію безперервно, а роблять це в момент переходу на іншу орбіту одразу, стрибком, випромінюючи квант енергії. Так квантова теорія проникла в атомну фізику, збагативши її принципово новим підходом до руху елементарних частин. Спираючись на ці відкриття, Альберт Ейнштейн у 1905 р. сформулював так звану спеціальну теорію відносності. Ейнштейн всупереч класичним поглядам на час і простір позбавив їх статусу "абсолютності": не існує абсолютного часу, незалежно від систем відрахунку він, як розміри тіл, змінюється залежно від швидкості руху. Іншими словами, час відносний і різноманітний у різних системах координат.

Якою ж була реакція буржуазії на природничо-наукову революцію?

  • o По-перше, буржуазія сприяла різкому піднесенню престижу вчених і науки в цілому.
  • o По-друге, хоч наука ще не стала масовою професією, панівний клас сприяв формуванню специфічного загону інтелігенції, зайнятої переважно в університетах, високо оплачуючи їх працю (окрім навчання студентів).
  • o По-третє, буржуазні правлячі кола допомагають (політично і матеріально) вченим створювати спеціалізовані лабораторії і науково-дослідні інститути, такі як знаменита кавендишська лабораторія в Кембриджі, де тривалий час працював Дж.Дж. Томсон, а пізніше - Резерфорд, Радієвий інститут у Парижі під керівництвом Марії Кюрі, Імперський фізико-технічний інститут у Берліні, Пастерівський у Парижі та ін.
  • o По-четверте, багаті підприємці сприяли організації наукових лабораторій безпосередньо в промислових фірмах, оскільки практичне застосування результатів дослідів приносило комерційну вигоду. Наприклад, американська монополія "Дженерал електрик" створила дослідницьку лабораторію з універсальним устаткуванням - одну з перших лабораторій, спеціально орієнтованих на експериментальні роботи. Прикладний характер надавали і деяким університетським лабораторіям, які виконували роботи на замовлення промисловості. Такою була, наприклад, кріогенна лабораторія Лондонського університету, створена для обслуговування холодильної промисловості.
  • o По-п'яте, панівний клас сприяв також виникненню нових технологічних наук, в основі яких були висновки наук фундаментальних, котрі розробляли проблеми, що безпосередньо зацікавили промисловість. Буржуазія по-іншому і не могла ставитись до науки і вчених, тому що вона відразу зрозуміла, що наука і вчені повністю себе окуплять. Все це сприяло піднесенню суспільного значення науки, а разом з тим і становища вчених у суспільстві. Вчених шанували всі соціальні верстви за відкриті ними "чудеса", які приносили всім практичну користь. Наприклад, відкриття Л. Пастера і Р. Коха забезпечили успішну боротьбу проти багатьох небезпечних хвороб; винайдення кінематографа, створення О.С. Поповим безкабельного телеграфу (радіо) сприяли духовному збагаченню людства - такі були лише найбільш яскраві й відомі практично всім на землі результати наукового прогресу тієї епохи. Вплив наукових досягнень на промисловість, сільське господарство, освіту, на спосіб життя і характер мислення, на авторитет держави у світі став настільки реальним, що наукове середовище, яке налічувало в той час більше 50 тис. осіб, було оточено ореолом загальної уваги і шани. Образ вченого з'являється в літературі, мистецтві, а наукова фантастика набуває популярності завдяки романам Жуля Берна і Герберта Уеллса.

Таким чином, модернізація капіталізму, що відбувалась наприкінці XIX - на початку XX ст. зумовила глобальний розвиток продуктивних сил, а також науки і культури.

Внаслідок змін у техніці й технології виробництва, викликаних НТР, було створено матеріальні передумови для постання монополій і модернізації капіталізму, тобто переходу від промислової стадії і вільної конкуренції до монополістичної стадії. Сприяли процесові монополізації й економічні кризи, що регулярно відбувались наприкінці XIX - на початку XX ст.

Монополії як форма організації виробництва і капіталу зайняли панівне становище в соціально-економічному, політичному і культурному житті провідних країн світу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >