< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості припинення сільськогосподарських підприємств

Процесом, прямо протилежним утворенню сільськогосподарського підприємства, є процедура його припинення. За характером волевиявлення припинення буває двох видів: добровільне або примусове. Добровільне припинення відбувається за рішенням власників сільськогосподарських підприємств або уповноважених ними осіб чи правонаступників. Для цього достатньо зазначеним особам проявити ініціативу.

Примусовим є припинення, рішення про яке прийняв вищестоящий за галузевим підпорядкуванням державний або орган місцевого самоврядування (щодо державних і комунальних сільськогосподарських підприємств), спеціальний центральний орган державної виконавчої влади або відповідний судовий орган. Спеціальним центральним органом державної виконавчої влади є Міністерство аграрної політики України. Державними органами з аналогічними повноваженнями є також Державний комітет рибного господарства України, Фонд держмайна України та ін.

Рішення окремих державних органів щодо припинення підприємства, наприклад, Антимонопольного комітету України, потребує дублювання відповідним рішенням суду. Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення підприємства є: 1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні підприємства, які не можна усунути; 2) провадження підприємством діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; 3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду підприємства вимогам закону; 4) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; 5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність підприємства за вказаним його місцезнаходженням. Нарешті, виключно на підставі судового вердикту здійснюється процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Підсумовуючи сказане можна узагальнити підстави добровільного припинення сільськогосподарського підприємств, якими є:

  • - ініціатива власника (власників);
  • - закінчення строку, на який створювалося підприємство;
  • - досягнення мети, для якої створювалося підприємство.

Так само можна визначити й підстави примусового припинення сільськогосподарського підприємства:

  • - порушення антимонопольного законодавства;
  • - прийняття рішення про приватизацію;
  • - визнання підприємства банкрутом;
  • - скасування державної реєстрації.

Припинення може відбуватися з правонаступництвом (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або без правонаступництва (ліквідація). Слід зазначити, що злиття, приєднання і поділ сільськогосподарських підприємств не мають значних відмінностей від підприємств у інших сферах економіки. Специфіка, належна суб'єктам аграрного права, проявляється при перетворенні сільськогосподарських підприємств. Нагадаємо, що перетворення - це зміна організаційно-правової форми підприємства, при якій до нового підприємства переходять усе майно, усі права та обов'язки попереднього сільськогосподарського підприємства.

Прикладом зазначених особливостей перетворення є процес приватизації державних сільськогосподарських підприємств, започаткований декретом Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 р. Цим нормативно-правовим актом було запроваджено порядок перетворення державних несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу на відкриті акціонерні товариства, а радгоспів і орендних підприємств - на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства. Цей загальний порядок відтворено у нині чинному Законі України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. та іншому законодавстві про приватизаційні процеси у сільському господарстві.

Іншим видом є запроваджене Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. перетворення колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) шляхом паювання їхнього майна та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При цьому процес розпаювання супроводжувався запровадженням обов'язкового укладання новоствореними підприємствами договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю з їх власниками, тобто створення приватних сільськогосподарських підприємств на орендній основі.

Існують також особливості припинення сільськогосподарських підприємств шляхом банкрутства. Ці особливості виокремлено у ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону від 30 червня 1999 р. № 784-ХІУ).

  • 1. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнане банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості. Такий підхід є результатом реалізації загального правила цільового й раціонального використання майна сільськогосподарського призначення. Справа в тому, що жоден з учасників торгів з приводу продажу майна аграрного підприємства-банкрута, не зможе ефективніше, ніж сільськогосподарські товаровиробники, використати таке майно.
  • 2. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому в постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України. Так, п. г) ст. 141 З К України підставою примусового припинення прав на земельну ділянку передбачає примусове звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями її власника. Така земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.
  • 3. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності Сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Згадаємо, що розпорядження майном боржника - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядником майна виступає фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Таким чином, проведення найпростіших аналітичних розрахунків, здійснення яких належить до завдань розпорядника майном, показує, що сезонність грає у товарності сільськогосподарської продукції, особливо рослинницької, найзначнішу роль. Товарність прямо пов'язана з можливістю одержувати додаткові доходи. Такий порядок дає шанс не тільки погасити заборгованість, а й зберегти майновий комплекс підприємства-банкрута.
  • 4. Наступною особливістю є те, що рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Така процесуальна особливість пояснюється необхідністю представництва суспільних інтересів у збереженні функціонуючого сільськогосподарського підприємства на території села. У переважній більшості сільських населених пунктів будь-яке крупне сільськогосподарське підприємство є "містоутворюючим", ліквідація якого має несприятливі соціально-економічні наслідки. Це, насамперед, зменшення фіскальних надходжень до бюджету відповідної сільської громади, підвищення рівня безробіття сільського населення, зростання рівня злочинності, погіршення матеріальної підтримки соціальної інфраструктури села тощо. Усе разом це висуває завдання збереження діючих сільськогосподарських підприємств на території кожної з сільських рад для підтримання балансу приватних, суспільних і державних інтересів.
  • 5. Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Санацією є система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою: 1) запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації; 2) оздоровлення фінансово-господарського становища боржника; 3) задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Наведена особливість є логічним продовженням критерію сезонності робіт і свідчить про реальну можливість за рахунок відстрочення процедури санації до моменту одержання найбільших грошових надходжень від реалізації продукції припинити процедуру банкрутства взагалі. Ще однією особливістю є те, що строк санації не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. Це при тому, що для підприємств іншої галузевої належності санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.
  • 6. Нарешті, якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку зі стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, загальний строк санації, вказаний вище, може бути продовжений на один рік. Для всіх несільськогосподарських підприємств існує правило, що за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. Таким чином, максимально можливим для сільськогосподарських підприємств є строк санації розміром у 2 роки й 3 місяці проти півторарічного строку для несільськогосподарських підприємств.

Поряд із наявністю нібито суттєво збільшеного для сільськогосподарських Підприємств (супроти інших підприємств) строку санації слід зазначити, що для містоутворюючого підприємства існує можливість значно збільшеного строку санації. Так, за клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років. Щодо сільськогосподарських підприємств, які фактично виступають "містоутворюючими" підприємствами для села, такі преференції не передбачені.

Окремо чинне законодавство визначає особливості банкрутства фермерського господарства, які виокремлює ст. 50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Аналіз положень зазначеної статті дає змогу дійти висновку про існування специфічного механізму захисту фермерських господарств від банкрутства порівняно з іншими формами підприємств, зокрема й сільськогосподарських. Наприклад, підставою для визнання будь-якого підприємства банкрутом є неспроможність виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, тоді як для фермерського господарства підставою є його неспроможність задовольнити вимоги кредиторів протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

Заява про порушення справи про банкрутство подається підприємством-боржником будь-якої галузевої належності у письмовій формі і підписується керівником боржника чи іншою уповноваженою особою. Заява фермерського господарства також підписується його головою, але потребує наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства.

До заяви голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство, крім загальнообов'язкових для процедури банкрутства документів, додаються документи, які містять відомості: 1) про склад і вартість майна фермерського господарства; 2) про склад і вартість майна, яке належить членам фермерського господарства на праві власності; 3) про розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

За загальним правилом, розпорядник майна призначається на строк не більше шести місяців. У той самий час для фермерського господарства процедура розпорядження майном вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації виробленої сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. У разі якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'язку зі стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік. Таке положення існує лише для фермерського господарства.

Інші підприємства, включаючи сільськогосподарські, таких привілеїв не мають.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядником майна може бути призначено лише таку особу, яка має ліцензію арбітражного керуючого. Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом призначається розпорядник майна, який може й не мати ліцензії розпорядника майна. Закон навіть надає можливість здійснювати повноваження розпорядника майна голові фермерського господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна.

За загальним правилом продаж будь-якого майна банкрута здійснюється на відкритих торгах і лише у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Щодо нерухомого майна, включеного до ліквідаційної маси фермерського господарства, діє вимога продажу тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються. Така вимога є логічним продовженням застосування правила цільового і раціонального використання майна сільськогосподарського призначення.

Важливою відмінністю є також те, що господарський суд направляє копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом не лише до органу, який здійснив його державну реєстрацію, а й до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства.

Слід зазначити, що держава здійснює відповідні заходи щодо запобігання неплатоспроможності та банкрутству державних сільськогосподарських підприємств, надаючи при цьому пріоритет саме правовим заходам. Так, наказом Мінагрополітики України "Про деякі заходи запобігання банкрутству підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України" від 28 березня 2007 р. № 222 зобов'язано Департамент правової та законопроектної роботи здійснити такі заходи: взяти під контроль розрахунки за договорами, сума яких перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати; забезпечити реєстрацію зазначеної категорії договорів згідно з додатком до наказу; організувати моніторинг договірної роботи підприємств; здійснювати узагальнення практики та доцільності укладання відповідних договорів. Звісно, це не виключні юридичні заходи, що призведуть до суцільного уникнення процедури банкрутства державних сільськогосподарських підприємств, але їх ефективність очевидна.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >