< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методи розведення свиней

Методи розведення — це система підбору в свинарстві з урахуванням породної та лінійної належності тварин для вирішення відповідних зоотехнічних завдань. Правильно вибраний метод розведення є могутнім фактором якісного поліпшення стад, підвищення їх продуктивності.

У свинарстві, як і при розведенні інших сільськогосподарських тварин, застосовують два основних методи розведення — чистопородне і схрещування. Починаючи з 70-х років XX ст., у товарному свинарстві широко почали застосовувати внутрівидову гібридизацію, котра також є різновидністю схрещування.

Чистопородне розведення

Це система спаровування тварин, які належать до однієї породи, а потомство, одержане від такого спаровування, називається чистопородним. При чистопорому розведенні зберігається і посилюється спадковість тварин бажаного типу, яких використовують для племінних цілей в зоні розповсюдження породи, а також для схрещування з іншими породами. Тварини однієї породи можуть бути між собою споріднені або не споріднені. У практиці ж тваринництва при складанні плану парувань ступінь спорідненості плідників і маток має велике значення. Щоб легше орієнтуватись в походженні та спорідненості між собою тварин, на кожного плідника та матку в племінних господарствах складають родовід і записують його в родовідну сітку.

Тварина, на яку складають родовід, зветься пробандом і пишеться вона (кличка та її номер) зліва родовідної сітки або поверх неї. Батько й мати пробанда складають перший ряд предків (батьківський), діди та баби — другий ряд (дідівський) і т.д. Родовід, як правило, складають на 3 ряди предків.

Спорідненість тварин записується римськими цифрами. Спочатку пишеться ряд предків, в якому зустрінеться спільний предок по материнській лінії, потім ряд предків, в якому зустрічається той же предок по батьківській лінії.

Парування між собою неспоріднених тварин однієї породи зветься неспорідненим розведенням або аутбридингом. Парування ж собою споріднених тварин називається спорідненим розведенням або інбридингом.

Запорукою успіху племінної роботи при чистопородному розведенні є лінійне розведення. Розведення по лініях ґрунтується на використанні в породі за певною системою добору і підбору видатних плідників і їх потомства для створення високопродуктивної і спадково стійкої групи тварин, які відрізняються якостями, необхідними для даного етапу свинарства. Розведення по лініях дає можливість селекціонеру більш широко і за відповідним планом використати видатних тварин і через них побудувати стадо в потрібному напрямку. Племінні стада складаються із тварин 3-4 і більшої кількості ліній та родин. Лінії діляться на відкриті, частково закриті і повністю закриті.

Тварин заводських відкритих ліній розводять, як правило, шляхом аутбредних парувань. Розведення по відкритих лініях — один із основних методів, які застосовують у племінних господарствах. При складанні плану підбору необов'язково використовувати тільки тих свиноматок, котрі походять від кнурів закріплених за ними ліній або належних до відповідних Племінні господарства нерідко обмінюються між собою плідниками і свиноматками. Через це свині багатьох племінних господарств зв'язані спільністю походження. При такому способі ведення ліній і родин ширше використовуються досягнення селекціонерів різних племінних господарств, але виникають труднощі при створенні і збереженні вузькоспеціалізованих особливостей тварин окремих ліній і родин.

Розведення частково закритих ліній обмежено відповідним колом господарств. Свиноматок в цьому випадку спаровує тільки з плідниками своїх ліній; плідники за необхідністю можуть бути одержані від свиноматок, закріплених за іншими лініями. Тварин частково закритих ліній розводять, як правило з використанням помірного інбридингу. При роботі з частково закритими лініями легше підтримувати спеціалізацію тварин з напрямком продуктивності, зберігаючи достатній простір роботи селекціонера по використанню видатних тварин, одержаних в інших лініях. Тому орієнтування на такі лінії при переведенні свинарства на промислову основу перспективніше, ніж робота з відкритими лініями.

У закритих лініях і плідників, і свиноматок використовують строго в межах даної лінії. Такий спосіб неминуче пов'язаний із застосуванням тісного інбридингу, а тому в практиці племінних господарств зустрічається дуже рідко.

Завдання селекціонера — накопичення в лінії тварин, які різняться бажаними продуктивними якостями. Найбільш повно це досягається ретельним їх добором, гомогенним груповим та індивідуальним підбором, систематичною оцінкою за продуктивністю і якістю нащадків кнурів і свиноматок, спрямованим вирощуванням ремонтного молодняку.

Лінійна селекція ведеться найбільш успішно, якщо фенотична подібність тварин лінії супроводжується їх генотипічною здібністю, що найкраще забезпечується спільністю походження тварин. При звичайному (не спорідненому) розведенні тварин в лініях і родинах спільність їх походження з кожним поколінням зменшується і на рівні 4-5 поколінь стає маловідчутна. Тому для підтримання в межах ліній і родин спільності походження тварин необхідно періодично (через 4-5 поколінь) поновлювати їх споріднені зв'язки з видатними тваринами даних ліній і родин. За цей період часто виявляються тварини, котрі значно перевершують родоначальника за загальною продуктивністю або за окремими особливо бажаними якостями. Таких тварин слід використовувати для створення споріднених груп і формування на їх основі ліній або родин.

Для підтримання у стаді заводського типу свиней з відповідними племінними і продуктивними якостями досить вести роботу з кнурами 5-7 ліній і такою ж кількістю родин свиноматок. Тривала робота з невеликою кількістю ліній і родин дозволяє, з одного боку, добре вивчити особливості кожної лінії і родини та їх поєднаність між собою, а з другого боку, дає можливість створити більш міцну спадковість з необхідними показниками продуктивності.

Лінії слід вести за 2 або 3 спорідненими гілками, що розходяться. Це досягається шляхом залишення на плем'я декількох синів-засновників або продовжувачів лінії з наступним їх поєднанням із свиноматками, які не споріднені з тваринами інших гілок.

Якщо ж при розведенні тварин тієї чи іншої лінії споріднені зв'язки стають надто тісними, в господарство завозять представників тієї ж лінії, але другої спорідненої гілки, яку раніше не розводили в стаді.

Передача молодих ремонтних кнурів, які походять від кращих тварин стада, в інші племінні господарства і повернення через 3-4 покоління їх потомства, одержаного в інших кормових і кліматичних умовах, дозволяє значно підвищити життєздатність приплоду і продуктивність стада взагалі.

Останнім часом велике значення надається створенню в породах внутрішньопородних і заводських типів, спеціалізованих ліній на основі диференційованої селекції тварин в племінних стадах за малим числом ознак при збереженні середнього рівня за рештою показників. Тварин спеціалізованих типів і ліній, створених в результаті такої селекції, перевіряють далі на поєднуваність при схрещуванні і виявляють кращі з них, котрі дають найбільш високий ефект гетерозису за окремими ознаками.

При розробці методу диференційованої селекції вдалося довести, що кнури і свиноматки по-різному передають по спадковості ті або інші ознаки. Цю досліджену закономірність було взято за основу при створенні так званих батьківських та материнських форм, котрих використовують у гібридизації.

Так, при створенні батьківських форм кращі результати дала селекція на скороспілість, оплату корму продукцією, м'ясні якості приплоду, а при створенні материнських форм — селекція зі багатоплідністю, молочністю, відтворювальною здатністю, крупноплідністю та вирівняністю поросят у гнізді.

Перевірка тварин спеціалізованих ліній і заводських типів на поєднуваність спочатку в птахівництві, а потім у свинарстві показала, що стійкий ефект гетерозису можна одержати не тільки за міжпородного розведення, а й внутрішньопородного.

Використання інбридингу при розведенні свиней. Питання щодо поєднання між собою споріднених тварин, про позитиві і негативні результати такого розведення є досить спірним і дебатується в тваринництві уже тривалий час.

Щоб з'ясувати природу й точніше встановити ефективність спорідненого розведення, в різних країнах було проведено багато досить точних і тривалих дослідів на лабораторних і сільськогосподарських тваринах. Результати цих дослідів значної) мірою суперечливі, але дають підставу для такого висновку: безсистемне споріднене розведення тварин неминуче призводить до зниження їх життєвості й продуктивності, а при тривалому застосуванні наступає неплідність і повне виродження стад.

Особливо чутливі до спорідненого розведення свині й собаки. Депресія у них виявляється в ослабленні конституції, потоншанні кістяка, зниженні багатоплідності маток і життєвості приплоду, в народженні мертвих поросят, потвор і, нарешті в цілковитій неплідності.

Однак у поліпшенні існуючих і виведенні нових порід інбридинг прискорює закріплення в потомстві бажаних якостей окремих тварин. Прикладом цього може бути робота академіка М. Ф. Іванова, який при виведенні української степової білої породи свиней застосовував поєднання близькоспоріднених тварин, таких як (батько Х дочка), (брат Х сестра), одержавши при цьому тварин з рекордною продуктивністю.

Практика тваринництва показує: позитивні результати спорідненого розведення визначають — добір тварин з бездоганно міцною конституцією; хороші умови годівлі і утримання інбредного поголів'я; використання для розмноження тільки міцних і добре розвинених тварин; проведення усієї цієї багатопланової роботи під керівництвом досвідчених спеціалістів. Застосовують, інбридинг тільки у племінних господарствах, товарних свинофермах спаровування споріднених тварин неприпустимо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >