< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ринок капіталу

Особливості ринку капіталу. Кредит: необхідність, функції, ставка процента

Серед найважливіших у системі ринків — окрім ринку товарів і послуг та ринку праці — є ринок капіталу, або, як його ще часто називають, фінансовий ринок. Ринок капіталів — це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, акції, облігації, векселі та інші цінні папери.

Ринок капіталу (фінансовий ринок) є найдосконалішим з усіх ринків: по-перше, він унікальний уже тим, що його суб'єктами у наш час стали майже всі учасники господарського життя: підприємці, споживачі, органи державної влади і місцевого самоврядування, громадські організації тощо; по-друге, об'єкти, що торгуються на ньому, є відносно однорідними (українська гривня, долар США, євро, акції, облігації тощо), а це прискорює укладання угод і зумовлює його більшу передбачуваність; по-третє, він визначає практично єдину для усієї країни (і міжнародної спільноти) ціну — позичковий процент, курс акцій, обмінний курс валют тощо; по-четверте, чудова комп'ютерно-інформаційна облаштованість забезпечує йому найвищий ступінь конкурентності: для кожного відкрита можливість вільного входу і виходу з цього ринку.

Ринок капіталу є і найчутливішим до загального стану економіки (причому, як національної, так і світової). Він найпершим і найбільшою мірою реагує на події, пов'язані з ефективністю господарювання, політичним життям, законодавчими нововведеннями, природно-кліматичними процесами, епідемічними спалахами, терористичними актами тощо. Його надзвичайна чутливість до всіх змін у житті суспільства і природі пов'язана саме з тонкощами людської психіки: споживацькими устремліннями, жадобою швидкого збагачення, а також намаганням уберегти грошові заощадження від знецінення (інфляції).

Ринок капіталу заслужив собі репутацію і найризикованішого. Він здатен швидко не тільки збагатити людину, а й розорити її, позбавити, приміром, житла, нажитих коштовних речей тощо. Він жорстко дисциплінує своїх суб'єктів, змушуючи їх бути особливо відповідальними, підприємливими.

Ринок капіталу, що розвинувся в країнах Заходу, став могутнім фактором прискорення розвитку і модернізації економіки, широкого впровадження інновацій. "В основі індустріальної революції XVIII ст., — зауважив видатний знавець теорії та історії економіки Дж. Гікс, — лежали не технологічні розробки того часу. Усе було вже придумано раніше, проте мало використовувалося. Ліквідні фінансові ринки забезпечили реалізацію великих інвестиційних проектів, що потребували відволікання фінансових ресурсів і на тривалий строк. Промислова революція повинна була очікувати фінансової революції". За сучасних умов цей ринок став головним у ринковій системі, що, на думку Дж.М. Кейнса, дає підстави говорити про трансформацію суспільного виробництва (як традиційної раніше назви економіки) у грошову економіку. Без розвиненого фінансового ринку ринкова економіка взагалі не може вважатися повноцінною, або розвиненою.

Головними інструментами ринку капіталів (фінансового ринку) є: боргові зобов'язання, заставні, акції, облігації корпорацій, цінні папери центральних і місцевих органів влади, гроші тощо.

Ринок капіталу дуже складний за своєю структурою. У спрощеному вигляді у складі ринку капіталів можна виділити такі основні підрозділи:

  • 1) ринок грошей, або кредитний ринок;
  • 2) ринок цінних паперів, або фондовий ринок;
  • 3) валютний ринок;
  • 4) ринок золота та інших дорогоцінних металів;
  • 5) страховий ринок.

Ринок грошей, або позичкового капіталу (кредитний ринок), — це ринок, на якому здійснюються кредитні операції (купівля-продаж грошей як боргових інструментів).

Ринок грошей, у свою чергу, поділяють на а) ринок короткострокових позик і б) ринок довгострокових позик. Ці ринки вирізняються між собою не лише термінами кредитування, але й, що найважливіше, метою отримання позики: на ринку короткострокових позик її беруть для купівлі будь-яких товарів, а на ринку довгострокових позик — для придбання капітальних благ (реального капіталу, або інвестиційних товарів). Тому ринок довгострокових позик ще має назву інвестиційного ринку або ринку капіталу (у вузькому смислі).

Надання грошей (або товарів) у борг називають позикою, або кредитом. Наголошуємо, грошовий кредит — це не просто гроші, а економічні відносини між кредиторами та позичальниками (боржниками) з приводу отримання грошей у позику.

Кредитні відносини виникли дуже давно в період розкладу первісного ладу і майнового розшарування общини. Та тільки в ту далеку давнину вони носили епізодичний, нерегулярний характер, і лише з розвитком економіки та обміну кредит досяг свого розквіту, став обов'язковим атрибутом господарського життя суспільства.

Необхідність кредиту в ринковій економіці зумовлена самою природою капіталу та закономірностями його руху в процесі відтворення. Конкретніше нагальна потреба у кредиті пов'язана з такими факторами:

  • — різна тривалість виробничих циклів у різних видах економічної діяльності, яка завжди спричиняє розрив у часі між інвестуванням коштів та їх повним поверненням, через що кожне наступне виробництво потребує залучення коштів у борг;
  • — сезонність виробництва у багатьох галузях економіки (сільське господарство, рибальство, цукроваріння тощо);
  • — необхідність разових великих коштів для започаткування власного бізнесу, реконструкції, розширення виробництва, впровадження інновацій, здійснення інфраструктурних проектів, покриття дефіциту державного бюджету, придбання житла, автомобіля тощо;
  • — оптимальне поєднання власних і залучених коштів слугує способом мінімізації витрат та збільшення прибутковості бізнесу.

Основні джерела позичкових коштів в сучасній економіці:

  • 1) тимчасово вільні кошти підприємств, отримувані в результаті регулярних відрахувань від вартості основного й оборотного капіталів, які після реалізації товарів і послуг накопичуються задля придбання у визначені терміни обладнання, приміщень, транспорту та їх ремонтів; для закупівлі сировини, матеріалів, пального, електроенергії; для оплати праці;
  • 2) частина прибутку підприємств, організацій, установ, яка в очікуванні свого використання накопичується протягом певного часу до необхідних розмірів;
  • 3) заощадження населення, які призначені для майбутніх витрат і акумулюються на рахунках комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів тощо;
  • 4) грошові доходи держави та місцевих (територіальних) громад, отримувані через податки і збори та різні види комерційної діяльності, які з моменту їх надходження і до використання стають тимчасово вільними коштами.

Значення кредиту в сучасній економіці важко переоцінити. Суть та роль кредиту в ринковій економіці стисло передається через його функції. Основні функції кредиту:

  • - мобілізує тимчасово вільні кошти для найрізноманітніших потреб суспільства;
  • - ефективно (через жорсткі умови позики) перерозподіляє грошові кошти у найбільш прибуткові чи пріоритетні сфери і галузі економіки;
  • - сприяє скороченню витрат обігу шляхом заміни готівкових грошей в обігу кредитними грошима — банкнотами (свого часу вони витіснили з обігу металеві гроші), векселями, чеками, кредитними картками. Завдяки поширенню безготівкових розрахунків значно прискорюються обмін товарів та оборот капіталу, зростають прибутки підприємців;
  • - прискорює процеси концентрації і централізації капіталу. Активно слугує знаряддям конкурентної боротьби, сприяє поглинанням і злиттям фірм, появі великих корпорацій;
  • - використовується державою (через центральний банк) як інструмент регулювання ділової (підприємницької) активності в країні.

Таким чином, своїми функціями кредит розв'язує суперечності ринкової економіки, які виникають між необхідністю вільного перетоку капіталу з одних галузей в інші, з одного боку, та його закріпленістю у вигляді фізичного (реального) капіталу у певних галузях і підприємствах, з другого. Через гнучкий кредитний механізм тимчасово вільні грошові кошті, що завжди є у підприємств, населення і держави, акумулюються і спрямовуються у ті точки економіки, котрі якраз потребують додаткових коштів. Ось так завдяки кредиту всі мають змогу подолати обмеженість власного капіталу і здійснити омріяні плани, а вся економіка виграє прискоренням реалізації товарів і нарощуванням обсягів виробництва.

Розуміння природи капіталу взагалі та джерел утворення позичкового капіталу підводить нас до чіткого обґрунтування принципів, на яких ґрунтуються кредитні відносини.

Основні принципи кредитування (їх часто називають умовами):

  • 1) повернення;
  • 2) строковість;
  • 3) матеріальна забезпеченість;
  • 4) платність.

Оскільки, джерелом позики є тимчасово вільні кошти, постільки і користування ними в борг стає тимчасовим. Відповідно повернення боргу передбачає і визначення терміну його погашення. Далі, зважаючи на те, що кредитна угода завжди ґрунтується на довірі, себто очікуванні кредитором своєчасного повернення боргу, звісно, що кредитор має перестрахуватися у добропорядності позичальника, вимагаючи в міру своєї довіри певних гарантій. Такою гарантією слугує матеріальна забезпеченість позики. Зауважимо, офіційне посвідчення цієї гарантії може виходити від імені самого позичальника або ж його поручителя. І, нарешті, беручи до уваги те, що капітал, за визначенням своїм, має приносити дохід власнику, позичальник повинен платити за право користування наданою йому позикою. Як бачимо, існування кредиту може ґрунтуватися тільки на міцній вірі у "правила гри", які його гарантують. Тому і назва його походить від латинського "credere" (вірити, довіряти).

Плата за право користуватися позикою, або ціна кредиту, називається позичковим процентом. Це очевидно. Утім, економісти-теоретики, намагаючись пізнати глибину кожного економічного явища і процесу, трактують процент як ціну, яку людям доводиться платити за те, щоб отримати блага (ресурси чи товари) вже сьогодні, а не чекати, поки вони зароблять і накопичать кошти, достатні для придбання цих благ. З погляду ж кредитора, процент є винагородою за його відмову від підвищення свого власного добробуту сьогодні на користь добробуту суспільного, чи, так би мовити, за відмову від "проїдання" свого капіталу.

Сплата процента не залежить від того, чи спромігся позичальник отримати прибуток і скільки. Тому не виключено, що для погашення боргу йому доведеться розпродати частину активів, взяти нову позику або ж поступитися частиною прав власності на свій бізнес на користь кредитора.

Одначе дійсні і потенційні суб'єкти кредитних відносин зазвичай акцентують увагу не на сумі позичкового процента, а лишень на його ставці. У кредитному договорі процент фіксується не в абсолютному розмірі, а у відносному — через процентну ставку (норму).

Ставка процента — це відношення річної суми процента до суми позики, виражене у відсотках.

Наприклад, якщо за користування позикою у 10 000 гривень сплачується процент у сумі 1000 гривень, то процентна ставка за такою угодою складе 10% річних (1000 грн. / 10 000 грн.).

Ставка (норма) процента як відносний (якісний) показник характеризує ступінь (міру) вигідності угоди про грошову позику, а саме вказує, яку частину від суми позики доведеться сплачувати разом із поверненням позики. Процентна ставка — це відносна ціна, яка врівноважує попит і пропозицію капіталу.

Розрізняють номінальні та реальні процентні ставки.

Номінальна ставка процента — це договірна ставка, яку сплачують позичальники. Реальна ставка процента — це номінальна ставка процента, скоригована на рівень інфляції в країні.

Реальна ставка процента = Номінальна ставка процента - Темп інфляції.

Наприклад, якщо номінальна ставка процента становить 15%, а рівень інфляції за рік склав 10%, то реальна процентна ставка становитиме 5% (15% — 10%). Це означає, що через інфляційний чинник кредитор утратив 10% свого доходу, а позичальник настільки ж збільшив свою вигоду.

За умов, коли рівень інфляції перевищує номінальну процентну ставку, кредитор фактично позбавляється вигоди і більше того — частково знецінюється його позичковий капітал. Тому галопуюча інфляція, темп якої важко навіть спрогнозувати, становить значний ризик для кредиторів і призводить зрештою до "паралічу" ринку позичкового капіталу. За умов же помірної, прогнозованої інфляції кредитори прагнуть підвищувати номінальні ставки з урахуванням очікуваного рівня інфляції.

Основні фактори, що впливають на рівень номінальних процентних ставок:

  • кон'юнктура ринку, або співвідношення попиту та пропозиції на грошовому ринку (кон'юнктура цього ринку, у свою чергу, відображає загальний стан економіки, як-от: рівень прибутковості бізнесу, рівень реальних доходів населення, ступінь монополізації ринку позичкового капіталу, ступінь розвитку альтернативних джерел залучення капіталу, передусім розвитку фондового ринку);
  • очікуваний рівень інфляції (процентна ставка має бути вищою за рівень інфляції);
  • рівень депозитних процентних ставок (що дорожчими для фінансово-кредитних установ є депозити, то дорожчими стають кредити для позичальників);
  • термін позики (довгострокові позики дорожчі за короткострокові, оскільки: 1) при тривалому терміні позики збільшується ризик втрат від неповернення боргу і від знецінення у зв'язку з інфляцією; 2) вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, забезпечують відносно вищу віддачу. Утім, ситуація може змінюватися за умов різкого підвищення попиту на короткострокові позики (комерційний ажіотаж);
  • розмір позики (за інших рівних умов менші кредити видаються дорожчими, позаяк адміністративно-управлінські витрати банків однаково розподіляються на усіх позичальників);
  • ступінь ризику (що вища ймовірність неповернення позики, то вища ставка процента і навпаки);
  • ступінь ліквідності (якість) застави (що менш ліквідна застава, то дорожча позика).
  • грошово-кредитна політика Центрального банку (той відповідними інструментами регулює загальний рівень процентних ставок в країн).

Існують об'єктивні економічні межі коливань ставки позичкового процента. Вона не може бути надто малою, щоб не підірвати економічну стійкість і прибутковість кредитної установи (банку), і не може бути надто великою, щоб не зашкодити інтересу позичальника, адже процент для нього є елементом витрат (собівартості продукції, послуг).

Підприємець, приймаючи рішення щодо доцільності отримання позики, намагається порівняти величину очікуваного прибутку від використання позики з витратами на її отримання. Якщо очікуваний прибуток виявиться більшим, аніж плата за кредит (процент), то є сенс брати гроші в борг.

Складність проблеми прийняття інвестиційних рішень зумовлена тією обставиною, що вартість грошей з часом змінюється. У звичайній ситуації, коли ви кладете гроші в банк з умовою зняття нарахованих вам процентів, проценти обчислюються за простою формулою:

де Бд — сума, що вноситься на банківський депозит; БІ — майбутня вартість грошей (очікуваний дохід: вклад плюс процент на нього); г - ставка процента.

Якщо ж за угодою сторін нараховані проценти щоразу не знімаються, а додаються до суми вкладу, то нарахування процентів здійснюється за формулою складних процентів:

де ґ — термін вкладу (кількість років).

Наприклад, якщо ви кладете в банк 1000 грн. під 10% річних, то в кінці року можете розраховувати на дохід у сумі 1100 грн. [1000 X (1 + 0,10)]. Коли ж ви згоджуєтеся на капіталізацію процентів (збільшення вкладу за рахунок процентів), то через два роки вартість вашого вкладу вже становитиме 1210 грн. [1000 X (1 + 0,10)2 ], через три роки — 1331 грн. [1000 X (1 + 0,10)3].

Якщо формулу складних процентів дещо змінити, то матимемо можливість відповісти на обернене питання: яку саме суму необхідно вкласти сьогодні в банк чи будь-який інший проект задля того, щоб через певний час одержати бажаний за величиною дохід? Для оцінки поточної вартості майбутнього доходу використовують формулу дисконтування:

Дисконтування (від англ. discount — знижка, розрахунок у бік зниження вартості) — це процедура, що дає змогу визначити сьогоднішню цінність майбутнього доходу за існуючої норми позичкового процента.

Наприклад, ви вирішили за п'ять років придбати новий автомобіль Volkswagen, який коштує 160 тис. грн. Питання в тому, яку суму грошей потрібно покласти на депозит, щоб за сьогоднішньої процентної ставки 15% ваша мрія збулася. За формулою дисконтування така сума становить близько 80 тис. грн. [160 тис. грн. / (1 + 0,15)5 ].

Як бачимо, процентна ставка слугує для нас тим чудовим інструментом, який дозволяє оцінити майбутній дохід (чи якусь коштовну річ) залежно від наявного і навпаки — оцінити вартість наявної речі (доходу) через майбутню. Вимірюючи час з математичною точністю, вона ніби повчає нас: "Час — це гроші". Завдяки їй у вигляді кредиту забезпечується еквівалентний обмін певної цінності з інтервалом у часі.

Дуже важливо усвідомити для себе, що процентна ставка є універсальним критерієм ефективності вкладень капіталу у будь-яку справу. Це пояснюється тим, що саме ця ставка вказує нам завжди і скрізь мінімальний рівень віддачі капіталу. Це свого роду поріг, нижня межа визначення прибутковості підприємницького проекту (рішення). Якщо розрахунок показує, що очікуваний прибуток від інвестиції є меншим за суму позичкового процента, то замість такого варіанту інвестування ліпше гроші просто покласти в банк і не мати зайвого клопоту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >