< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Світова економіка. Загальна характеристика світового співтовариства

Світове господарство - предмет дослідження багатьох наук, у тому числі конкретних економічних дисциплін. Економіка як наука на відміну від них в якості предмета дослідження розглядає закономірності соціально-економічного розвитку людського суспільства як результату взаємодії ряду факторів, що утворюють матеріальну основу для економічного зростання.

У 2001 році у світі налічувалося до 230 держав, відокремлених між собою приблизно 260 сухопутними кордонами. В обігу налічується понад 300 найменувань грошей. Нації і народності розмовляють більше 2800 мовами. Держави перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більша частина з них існує в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи різні способи виробництва. Основними критеріями, що відрізняють різні господарські системи, є можливості використання передової техніки і технології виробництва, а також ступінь оволодіння принципами ринкової розбудови економіки.

У відповідності з такими класифікаційними ознаками виділяють "промислово розвинуті" і "нові індустріальні" країни; високодоходні держави, які експортують сировину та енергоносії; найменш розвинуті і бідні країни світу. Розрізняють країни з розвинутою ринковою економікою і економікою, що розвивається, а також країни з перехідною економікою і з неринковою економікою. Для порівняння досягнень держав використовують підсумковий показник - валовий національний продукт (ВНП) в розрахунку на душу населення.

Незважаючи на те, що капіталістичний спосіб виробництва лише частково поширений в країнах світу (за загальноприйнятою кваліфікацією, більшість людей світу проживає у слаборозвинутих країнах, яких нараховується більше 150), він став визначальним. Приблизно 35 держав розвинуті, з них понад 10 країн є високорозвинутими. У кожній з цих країн сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал тощо.

За економічним потенціалом (сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті) лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50 % ВНП усіх країн світу.

Ще недавно при розгляді світового господарства в радянській літературі йшлося про зростаючу могутність світової соціалістичної системи. Після 1991 року більшість країн колишньої соціалістичної системи перестали себе називати соціалістичними і почали розвивати ринкові відносини.

Отже країни, що входять до світового господарства, різні за рівнем економічного розвитку та належністю до різних соціальних, політичних систем, регіональних організацій. У багатьох з них мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти.

Але усі вони тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торговельні) з іншими країнами. Тому

світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв ’язків між ними або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Необхідність таких зв’язків зумовлена потребою вирішення глобальних проблем, які постали перед людством - таких як загроза ядерної катастрофи, екологічна проблема, охорона здоров’я, освоєння космосу тощо. Але найбільш глибоку основу зміцнення цілісності світу складає наростаючий взаємозв’язок держав в економічній сфері. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо вона не втягнута в орбіту світогосподарських зв’язків.

Світове господарство історично сформувалося на межі XIX- XX ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнноколоніальними методами. Тому світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально-економічна структура.

Формування світового господарства пов’язано з розвитком міжнародної (світової) торгівлі, тобто рухом товарів та послуг між країнами, яка має довгу історію. Але світове господарство не можна ототожнювати із світовим ринком. Світове господарство ширше за світовий ринок, який є складовою частиною світового господарства.

З поширенням ринкових відносин в новітній час, чому сприяли значні географічні відкриття XV-XVII ст., а також з появою в XIX ст. машинної індустрії й сучасних засобів транспорту і зв’язку, наприкінці XIX ст. склався світовий ринок. Ці процеси сприяли посиленню руху майже всіх чинників виробництва - капіталу, робочої сили, підприємницьких здібностей, технології. У цих умовах (на межі XIX-XX ст.) виникає більш широке поняття "світове (всесвітнє господарство)", яке охоплює сьогодні рух товарів, послуг, а також чинників виробництва.

Починаючи з 20-х років XX ст., капіталістичне господарство перестало бути всеохоплюючим через встановлення командно-адміністративних систем у багатьох державах на різних континентах і відокремлення їх від світового ринкового господарства, яке почало формуватися і розвиватися як світова система господарства. Сьогодні неринкові країни переходять до ринкового господарювання.

Виходячи з розглянутого, можна виділити три етапи сучасного світового господарства:

Ьй - 10-30-ті роки XX ст., який характеризувався кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричиненими політичним переворотом у 1917 році в Росії і світовою економічною кризою ("Великою депресією") в 1929-1933 роках;

П-й - кінець 40-80-ті роки XX ст. - відзначався інтенсивним зростанням, вивезенням підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв’язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі;

Ш-й - 90-ті роки XX ст. - початок XXI ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних, а в деяких випадках планетарних прод1уктив-них сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності1.

Сучасному світовому господарству притаманні такі тенденції як збереження стабільних темпів економічного зростання; підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країни; глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік; "деіндустріалізація" і зростання питомої ваги сфери послуг; розвиток регіональних інтеграційних процесів.

Однією з найважливіших рис сучасного світового економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на грунті міжнародного поділу праці.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >