< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Місце малого підприємництва і промислово-виробничих комплексів в інноваційній діяльності

Найбільш ефективною та особливою формою організації інноваційної діяльності є малі інноваційні підприємства. З народногосподарської точки зору мале інноваційне підприємство є ефективним інструментом постійного оновлення всіх елементів виробничих процесів, забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, робіт і послуг.

Малі інноваційні підприємства можуть мати різні організаційні форми, вибір яких залежить від характеру, масштабів, науково-технологічних напрямів та інших особливостей здійснюваної інноваційної діяльності. Незалежно від обраної організаційно-правової форми підприємство може мати статус малого та інноваційного за наявності таких характеристичних ознак:

  • 1) розробка і просування на ринки нових продуктів і передових технологій;
  • 2) висока частка науково-дослідних і конструкторських робіт для створення нових конкурентоспроможних продуктів і послуг;
  • 3) масштабний вплив інновацій, нових виробів і передових технологій у дохід малих фірм;
  • 4) висока частка інвестицій у науково-дослідний сектор і пов'язане з ним оновлення виробництва;
  • 5) значна частка наукових та інженерно-технічних робітників у загальній кількості персоналу малих підприємств;
  • 6) значна частка наукового, лабораторного і випробувального обладнання в основних фондах цих фірм, високий рівень ризику, пов'язаного зі здійсненням інноваційних проектів.

Серед основних переваг малих форм інноваційної діяльності можна виділити такі:

  • o відсутність бюрократизму в розгляді різного роду управлінських питань;
  • o готовність до ризику, швидка апробація висунутих оригінальних пропозицій;
  • o через обмеженість фінансових коштів малий бізнес зацікавлений у прискореній розробці технічних проектів;
  • o коротка тривалість інноваційного циклу;
  • o прямі і персональні контакти з партнерами;
  • o висока мотивація праці;
  • o низький рівень непрямих витрат;
  • o такі підприємства не вимагають значних інвестицій і залучення суттєвих матеріальних, трудових та енергетичних ресурсів.

Але слід зазначити, що разом з перерахованими перевагами існує і достатня кількість недоліків, пов'язаних з можливостями здійснення інновацій, а саме:

  • o низький професійний рівень менеджменту;
  • o незначні можливості зовнішнього фінансування, у тому числі кредитування;
  • o обмежені можливості диверсифікації виробничого профілю;
  • o високий рівень ризику в підприємницький діяльності, незначний рівень поділу праці і спеціалізації робочих місць;
  • o обмежені можливості задоволення масштабного попиту;
  • o персоніфікована відповідальність за фінансові результати. Тому для більшості підприємств в умовах зростання конкурентної

боротьби однією з провідних тенденцій організаційних змін останніх років є стратегія інтегрованого зростання. Це пов'язано переважно з можливістю одержання так званого синергетичного (системного) ефекту. Нагадаємо, що цей ефект досягається за рахунок:

  • - економії видатків, обумовленої масштабами виробництва, у тому числі за рахунок зниження умовно-постійних витрат;
  • - диверсифікованості видів діяльності, що підвищує стабільність компанії;
  • - більш раціонального використання ресурсів за рахунок можливого їхнього перерозподілу;
  • - підвищенням можливостей у проведенні наукових досліджень і впровадженні найбільш прогресивної технології, значних можливостей у сфері розробки і створення нових ефективних видів продукції, розвитку технологічного прогресу.

Це пояснюється тим, що тільки великі підприємства можуть здійснювати великі капіталовкладення у розробку нових технологій, купувати дороге устаткування та ефективно його використовувати. Наприклад, у США і Великобританії в компаніях з кількістю зайнятих близько 10 тис. осіб проводиться 80 % всіх НДДКР; в Японії великі фірми з капіталом понад 1 млрд. ієн виконують 86 % НДДКР; у Німеччині систематично дослідження в приватному секторі проводять також переважно великі компанії.

На базі великого підприємства можна створювати науково-дослідні інститути і дослідно-конструкторські бюро. Це дає можливість:

  • - проводити науково-технічні дослідження, удосконалювати наявні технологічні процеси, розширює можливості для винаходів та їхнього впровадження у виробництво;
  • - диверсифікувати виробництво - розширення діапазону діяльності підприємства за межі основного бізнесу;
  • - проникнення фірми до інших галузей виробництва і на ринок нових товарів, які часто не пов'язані з провідною сферою діяльності. Так, великі підприємства можуть впровадити побічну продукцію, використовуючи відходи свого виробництва, що робить бізнес збалансованим, нівелює ризики і вирівнює сезонні коливання продажів;
  • - реалізації ризикових венчурних проектів, високоприбуткових у майбутньому;
  • - полегшення доступу до фінансових ресурсів, ширших можливостей для одержання кредитів і державної підтримки в критичних випадках.

Світові тенденції свідчать про перспективність у майбутньому укрупнення підприємств. Особливо характерна ця тенденція для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. Існує думка, що, незважаючи на необхідність гнучкості, ефект масштабу продовжує відігравати важливу роль у доданні фірмам конкурентоспроможності.

При цьому треба пам'ятати, що великі підприємства мають і низку недоліків, які спричинюють негативний ефект масштабу виробництва, що виявляється в зниженні економічної ефективності і збільшенні масштабів господарської діяльності. Найбільш суттєвими негативними факторами є:

  • - розширення управлінського апарату, що призводить до збільшення видатків на управління і зростанню бюрократизму. Цей недолік може бути усунутий шляхом переходу від бюрократичної моделі організації до моделі, що буде ґрунтуватися на таких факторах, як інтелектуальна праця, підтримка інновацій, проектна робота, багатопрофільність, координація на кожному рівні та ін.;
  • - негнучкості великих підприємств. Цей недолік можна компенсувати тісною взаємодією великих і малих фірм.

Великі підприємства намагаються імітувати гнучкість малих фірм через створення на своїй базі автономних підрозділів, тобто вони стають невід'ємною частиною виробничої структури великих корпорацій.

Формування і розвиток великих виробничих комплексів - одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної економіки. Саме великі структури становлять своєрідний каркас індустріально розвинених країн і світового господарства в цілому, підвищують рівні макроекономічного регулювання виробництва, стабільність економічного співробітництва (у тому числі міжнародного), виступають як партнери держави у виробленні та реалізації стратегічної лінії в процесі модернізації економіки. Промислові групи є ефективною формою консолідації матеріальних ресурсів і виробничого капіталу різних компаній. Ці загальносвітові тенденції починають виявлятись і в Україні.

Розглянемо докладніше основні форми інтеграції підприємств, що дістали розвиток за сучасних умов.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >