< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ. ЗАХИСТ ПРАВ

Центральна ідея в теорії і практиці правової держави - природні права людини. Вони мають невід'ємний, невідчужуваний характер, прирівнюються до природних (як земля, вода, повітря).

Сучасне світове співтовариство закріпило ідею природних прав на міжнародному рівні в правових нормативних актах. Гідне місце серед них займає Загальна декларація прав людини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р. У ній міститься, як відомо, мінімальний обсяг прав і свобод, якими повинна володіти сьогодні кожна людина у всіх сферах суспільного життя, наприклад, право на працю, соціальне забезпечення, свободу мирних зборів і асоціацій, доступ до державної служби, участь в управлінні державними і суспільними справами, у культурному житті країни тощо.

Крім цього, у Декларації прав людини є перелік особистих (цивільних) прав: право на життя, свободу й особисту недоторканність, на невтручання в сімейне життя, на таємницю кореспонденції, на володіння майном (власністю тощо). На основі Загальної декларації прав людини були розроблені і прийняті найбільш важливі й обов'язкові для виконання документи: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966), а також Факультативний протокол до останнього пакту. Вони конкретизували і розвинули багато положень Декларації, створили певні міжнародні засоби захисту прав людини. Так, Факультативний протокол надав окремим громадянам можливість звертатися зі скаргами про порушення прав у діючий при ООН рекомендаційний орган -Комітет із прав людини.

Декларація, два пакти і Факультативний протокол є загальними, універсальними за широтою охоплення прав документами ООН і складають Хартію прав людини. Вона нерідко іменується Міжнародним біллем про права людини.

Сьогодні на території Європи фактично діють три системи захисту прав людини. До них відносяться, по-перше, система ООН, заснована на Хартії прав людини й інших документів ООН; по-друге, система Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), Заключний акт якого, підписаний у Хельсінкі (1975), сприяв виникненню суспільного руху правозахисників. Третя система функціонує в рамках Ради Європи (СЕ). Провідним документом цієї організації стала Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950), а також додаткові протоколи до Конвенції, що включили весь перелік громадянських і політичних прав і деякі соціально-економічні права. Для контролю за їхнім здійсненням були створені спеціальні механізми - європейська Комісія і Європейський Суд з прав людини. Комісія і Суд розглядають скарги громадян про порушення їхніх прав. У випадку визнання правомірності скарги Судом виноситься рішення, що .зобов'язане виконати кожна держава-порушник. До нього може бути застосована така санкція, як відшкодування потерпілому морального збитку. Аналізуючи Європейську Конвенцію і засновані нею контрольні механізми, найбільш досконалим і ефективним у світі договором в галузі прав людини.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

На основі прав, насамперед громадянських (особистих), люди реалізують свої приватні інтереси: у матеріальному благополуччі, сімейному житті, спілкуванні з друзями, духовно-моральному самовдосконаленні, навчанні, творчості, інформації тощо.

Задоволення приватних інтересів призводить до виникнення зв'язків і взаємодій між індивідами і соціальними групами, породжує певні інститути, наприклад, сім'ю, творчі союзи, благодійні фонди, споживчі організації тощо. Так складається і розвивається громадянське суспільство - сукупність недержавних суспільних відносин і інститутів, що виражають різноманітні приватні (індивідуальні і колективні) інтереси і потреби вільних громадян у різних сферах життя.

Тут, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні, а горизонтальні зв'язки і відносини між людьми, які взаємодіють як вільні і відповідальні одні перед іншими, суспільством і державою, рівноправні партнери (наведіть приклади).

У громадянському суспільстві прослідковуються кілька прошарків зв'язків і відносин. Фундамент його складає ринкове господарство, взаємодія людей у процесі виробництва. Вони засновані на праві приватної власності, свободі праці і підприємництва. Саме наявність вільних власників у сфері господарської діяльності, їхня можливість вступати в чесну конкуренцію із собі подібними породжує різноманітні, створювані за власною ініціативою недержавні об'єднання громадян.

Другий прошарок - це соціокультурні відносини. Вони задовольняють потреби громадян у сімейно-родинних зв'язках, вихованні дітей, освіті, духовному удосконаленні, вірі, здоров'ї, творчості, спілкуванні, інформації. Реалізація цих потреб здійснюється в рамках таких недержавних інститутів, < як сім'я, церква, освітні, виховні, наукові і культурні установи тощо.

Нарешті, третій прошарок відносин усередині громадянського суспільства складають взаємодії об'єднання за інтересами. До таких об'єднань відносяться: союзи підприємців, фінансистів, екологів, професійні союзи; церковні, жіночі, молодіжні організації; клуби за інтересами, муніципальні комуни (місцеве самоврядування) тощо. Вони відбивають прагнення різних груп громадян домогтися рішення не тільки індивідуальних і групових, але і загальнозначущих цілей. Включаючись в політику і роблячи тиск недержавну владу, зацікавлені групи, так само як і політичні партії, перекидають місток, що зв'язує громадянське суспільство і державу, породжують соціально-політичні відносини.

Наявність у громадянському суспільстві ефективно діючих різноманітних і численних добровільних об'єднань характеризує ступінь його сформованого. Адже вони є наслідком інтелектуального і морально-правового розвитку кожного громадянина, усвідомлення ним своєї приналежності до тієї чи іншої соціальної групи, загальних з ним інтересів. Звідси і виникає соціальна активність, прагнення спільними зусиллями без піклування держави, але при її сприянні удосконалювати суспільство, робити спільне життя комфортнішим, яскравішим, багатшим, а виходить, і щасливішим.

У розвинутих громадянських суспільствах люди рідко звертаються до державних органів. Англійці жартують, що вони мають справу з державою двічі: коли виймають пошту з поштової скриньки і коли порушують правила вуличного руху. Отже, держава забезпечує умови для нормальної життєдіяльності громадянського суспільства, закріплює у своїх нормативних актах природно сформовані відносини між людьми.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >