< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Досвід і перспективи співпраці України і Міжнародного валютного фонду

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду після підписання міністром фінансів Г. П'ятаченком 3 вересня 1992 р. Статуту МВФ. Цій події передувала значна підготовча робота, виконана Міністерством фінансів та Національним банком згідно із Законом України від 03.06.1992 р. № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій".

Згідно із зазначеним законом Міністерство фінансів України визначено фінансовим агентом, а Національний банк України - банком-депозитарієм будь-яких сум МВФ на території України.

Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 року в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах.

Стосовно напрямів використання кредитів МВФ Україною слід зауважити, що значна частина цих коштів пішла на надання кредитів Міністерству фінансів і була використана для обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжного і торговельного балансів, у тому числі - на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство тощо.

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними операціями. Збільшення валютних резервів та їх високий рівень служать підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї.

Співробітництво МВФ з Україною можна поділити на три основні етапи (табл. 12.1).

Перший свій кредит вона отримала на суму 763,1 млн. дол. США в рамках Механізму системних перетворень (МСП).

Мета цієї позики - надання фінансової підтримки економіці країн, що

Таблиця 12.1

Основні етапи кредитування

Підсумки співробітництва

Перший етап

(1994-1995 рр.)

У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу

Другий етап

(1995-1998 рр.)

Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами "Стенд-бай". Головна мета цих кредитів - підтримка курсу національної валюти фінансування дефіциту платіжного балансу

Третій етап

(1998-2002 рр)

3 вересня 1998 р. Україна співпрацює з МВФ за трирічною програмою розширеного фінансування, якою передбачено надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 р . термін дії програми продовжено до вересня 2002 р.

Четвертий етап

(2003 - до теперішнього часу)

Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, які передбачають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину без кредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

переходили від централізованого планування до ринкової економіки, вона передбачала менше зобов'язань порівняно з іншими програмами. Однак, тривала гіперінфляція і значне падіння виробництва потребували рішучіших і систематичних заходів для досягнення макроекономічної стабільності.

Першу широкомасштабну програму стабілізації і реформ було започатковано в Україні за допомогою МВФ у жовтні 1994 року. Крім траншів, Фонд підтримав реформи однорічною програмою стенд-бай, ухваленою у квітні 1995 року. Завдяки їй Україна отримала майже 700 млн. доларів, або трохи більше половини ухваленого обсягу. В травні 1996 року схвалено іншу програму стенд-бай, фінансування за якою (обсягом 800 млн. доларів) отримано повністю. У рамках цієї програми у вересні 1996 року Україна здійснила грошову реформу та взяла зобов'язання дотримуватися вимог статті VIII Статуту МВФ щодо утримання від обмежень на виконання платежів за поточними зовнішніми операціями у валютній сфері. Третю програму стенд-бай ухвалено в серпні 1997 року. Україна отримала понад 200 млн. доларів (менше

Етапи співробітництва України з МВФ половини ухваленого обсягу) ще до того, як її фіскальна позиція опинилася під інтенсивним тиском через високий рівень дефіциту бюджет та погіршення зовнішньої кон'юнктури. За великим рахунком, три програми стенд-бай поспіль полегшили справу економічної стабілізації. На початок 1998 року рівень інфляції скоротився до менш як 10% на рік, і спад виробництва майже припинився.

Водночас було очевидно, що ці здобутки є ще доволі хиткими, а довготермінова стабілізація і стале зростання потребують упровадження глибших структурних реформ. Ще в 1996 р. було започатковано переговори щодо більш довгострокової програми зі значним компонентом структурної реформи. Трирічну програму "Механізм розширеного фінансування" (ЕРР) остаточно схвалили у вересні 1998 року (в 2001-му строк дії ЕРР продовжено на рік), коли в Україні розпочалася важка фінансова криза, частково спричинена подіями в сусідній Росії. Із загальної суми фінансування (2,5 млрд. доларів) до закінчення дії програми 3 вересня 2002 року впродовж 1998-2001 рр. отримано близько 1,5 млрд. доларів. Проте масштабний та амбітний план структурних заходів за програмою було запроваджено лише частково - кілька разів її дію призупиняли.

Україна зобов'язалася оптимізувати оподаткування фізичних осіб, зменшити податковий тиск і, відповідно, скоротити статті витрат бюджету, прийняти нову редакцію Закону України "Про банки і банківську діяльність", приватизувати енергокомпанії, ліквідувати пільги для населення з оплати житлово-комунальних послуг, здійснити реконструкцію вугільної промисловості, АПК, провести адміністративну реформу, зменшити пільги з ПДВ, погасити заборгованість держави з ПДВ, знизити податок на експорт соняшнику.

Наша країна була близькою до виконання більшості вимог, закладених у програмі кредитування за МВФ. Було прийнято новий закон України "Про банки і банківську діяльність", Митний кодекс. Уряду Ющенка вдалося суттєво збільшити платежі в енергетиці й розпочати активну приватизацію енергокомпаній. Однак у подальшому економічні й адміністративні реформи були призупинені. Зупинився процес скасування пільг з ПДВ, збільшилась заборгованість щодо його повернення. Україна одержала трохи більше 2/3 запланованого обсягу коштів.

Попри окремі проблемні питання, показники макроекономічного розвитку України протягом 2000-2002 років значно поліпшилися: низький рівень інфляції, стабільне економічне зростання, суттєве позитивне сальдо рахунку поточних операцій, зростання обсягів міжнародних резервів. Успішна реструктуризація боргу перед офіційними та приватними кредиторами, проведена в 2000-2001 pp. у тісній співпраці з Фондом, вирівняла графік обслуговування українського зовнішнього боргу.

Україна отримала також важливу технічну допомогу МВФ. У податково-бюджетному секторі допомога зосереджувалася на системі адміністрування податків (включаючи адміністрування податку на додану вартість), запровадженні сучасного казначейства, систем управління боргом і соціального захисту. Головну увагу Фонд приділив створенню простих, прозорих та справедливих податкової і бюджетної систем з урахуванням міжнародного досвіду. Україна досягла важливого прогресу в галузі фіскального управління (особливо щодо впорядкування бюджетного процесу, контролю за видатками і скасування розрахунків у негрошовій формі). Водночас деякі завдання - оптимізація податкових привілеїв і спеціальних податкових режимів, поліпшення системи адресної соціальної допомоги - виявилися надто складними і все ще залишаються невирішеними.

Що стосується грошово-кредитних питань, то МВФ надавав активну допомогу в галузі бухгалтерського обліку центрального банку, монетарних операцій, банківського нагляду і реструктуризації. Фонд надавав також консультації щодо правових основ цих операцій, зокрема в контексті ухвалення законів "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність". У 2002 році експерти МВФ та Світового банку провели детальне дослідження фінансової системи України в рамках Програми оцінки фінансового сектора (F5AP).

Закінчення для України 3 вересня 2002 року кредитної програми за Механізмом розширеного фінансування ставить перед нею необхідність визначення подальших форм співпраці з МВФ.

Питання вибору подальших форм співробітництва з МВФ має вирішуватись на основі нових підходів у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями, викладеними у посланні Президента України до Верховної Ради України "Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2010 роки: європейський вибір", які передбачають поступове перенесення центру ваги у співпраці з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів економічної політики.

За умови збереження політики залучення кредитних коштів МВФ Україна може розраховувати на відкриття нової програми Stand-by або програми "запобіжний Stand-by". Вони спрямовані на розв'язання короткострокових проблем із платіжним балансом країн-членів МВФ.

Необхідною умовою відмови від кредитних коштів МВФ є залучення компенсуючого фінансування від Світового банку, макрофінансової допомоги ЄС або, у разі потреби, розміщення боргових зобов'язань України на світових ринках капіталу. Перехід до співробітництва без залучення кредитів Фонду може бути здійснений шляхом запровадження програми після програмного моніторингу (ГІГІМ) чи програми експертного нагляду (ПЕН) з боку МВФ.

ППМ запроваджується для країн, заборгованість яких перед МВФ перевищує 100% їхньої квоти, і завершується, коли сума боргу стає нижчою від вказаної межі. Головна мета ППМ полягає у жорсткому контролі експертами МВФ політики згаданих держав для запобігання заходам, які б могли призвести до кризових ситуацій в економіці та спричинити відтягування погашення заборгованості перед МВФ. Першими під дію згаданої програми потрапили країни, які постраждали внаслідок азійської фінансової кризи, - Корея, Філіппіни, Таїланд. На момент запровадження ППМ заборгованість цих країн становила 170240% їхньої квоти [13]. Країни-члени МВФ намагаються уникнути ППМ, оскільки її запровадження призводить до появи негативних очікувань в інвесторів, міжнародних кредиторів та донорів щодо перспектив розвитку економіки і створює враження передкризового стану країни

ПЕН являє собою неофіційну угоду між урядом країни-члена та МВФ, метою якої є підтримка діалогу з питань макроекономічної політики, підтвердження потенційним кредиторам і ведення виваженої економічної політики в державі.

Найприйнятнішою формою співробітництва України з МВФ у подальшому є ПЕН. Однак прямий перехід до цієї програми пов'язаний з певними ризиками. Головний з них - позиція України в МВФ. Так, наприкінці 2002 року заборгованість України перед Фондом становила 1379,99 млн. СПЗ [13], або 106 % квоти нашої країни. Тому МВФ матиме підстави нав'язати Україні ППМ, що негативно вплине на інвестиційний імідж нашої держави та на вартість запозичень на світових фінансових ринках. Додатковим ризиком може бути погіршення зовнішньої кон'юнктури для українського експорту протягом 2003-2006 років, внаслідок чого сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може стати негативним. Відносини з МВФ мають реалізовуватись на безкредитній основі. Поступова їх трансформація може бути здійснена шляхом започаткування програми "запобіжний Stand-by", в межах якої Україна матиме змогу отримувати кредитні кошти Фонду тільки у разі необхідності.

Співробітництво з міжнародними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки. Ефективна участь у світогосподарських зв'язках так чи інакше пов'язана із співробітництвом з МВФ. Реалії сучасних міжнародних економічних відносин вимагають пошуку взаємоприйнятних компромісів між державами для розв'язання актуальних валютно-фінансових проблем, що мають загальносвітове значення. МВФ являє собою в цьому плані важливий інструмент, який може бути використаний для подальшого розвитку міжнародного економічного співробітництва.

12.3. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ та основні його напрямки співробітництва з Україною

Світовий банк - багатостороння організація, яка складається з п'яти тісно пов'язаних між собою установ, тому досить часто їх називають Групою Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції" та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) (рис 12.1).

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності у країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

Як свідчать представники Світового Банку, за результатами його діяльності протягом 50 років завдяки підтримці понад 5000 проектів у 140 країнах на 50% подовжилась тривалість життя у низці країн, удвічі збільшився розмір прибутку на душу населення, залучено до школи додатково 25% дітей [14, с 213].

Усі організації Групи Світового банку є спеціалізованими агентствами ООН і мають власні статути та самостійне членство.

Група єдина й організаційна." практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові - Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

Склад Групи Світового банку

Рис. 12.1. Склад Групи Світового банку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Історично першою кредитною організацією Групи Світового банку став Міжнародний банк реконструкції і розвитку, міжнародний інвестиційний інститут, створений з метою:

> сприяння реконструкції і розвитку економіки країн-членів через надання їм довгострокових кредитів;

> заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь у позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

> сприяння довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і підтримці рівноваги платіжних балансів через заохочення міжнародних капіталовкладень з метою поліпшення умов праці і рівня життя країн-членів Світового Банку.

Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени Міжнародного валютного фонду. Сьогодні до числа учасників банку входить 182 країни, у тому числі Україна з 1992 р. Нині Світовий Банк надає технічну та фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу. Кредити надаються тільки урядам, відповідно, їх центральним банкам для фінансування великих проектів, але обов'язково під гарантію урядів.

Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства, тобто в галузі, які є відносно малорентабельні з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається. Але без розвитку цих галузей неможливий економічний розвиток у цих країнах.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Поточна кредитна ставка в середньому становить 7,6%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит. Ці відсоткові ставки залежать від наявних у Світовому Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих позик та додаткових пожертвувань економічно розвинених країн. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект, оскільки його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержували кредити від МБРР.

У розробці та здійсненні проектів Світового Банку беруть участь близько 7 тис. фахівців із більш як 100 країн світу з досвідом роботи у різних галузях економіки. Щороку МБРР дає згоду на фінансування понад 100 проектів та програм, загальна вартість яких перевищує 15 млрд. дол. США [2].

Якщо країни не виконує своїх зобов'язань перед Світовим Банком, за рішенням більшості членів Ради керуючих вона повинна припинити своє членство у банку на один рік. Автоматично припиняють членство у банку й ті країни, що їх виключають з Міжнародного валютного фонду. За всю історію існування банку за хронічне невиконання своїх зобов'язань лише одна країна - Чехословаччина - була виключена з числа його членів у 1954 р., і тільки в 1990 р. вона повторно вступила до Банку.

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту - 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд. дол. США, становить 0,8 % капіталу банку), що дає можливість залучити іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) - була створена в 1960 р. як філія МБРР з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на більш привабливих умовах, ніж ті, що надає МБРР. Оскільки МАР має свій Статут і фінансову базу, то, здавалось би повинна бути незалежною, однак фактично вона виступає в ролі фонду ресурсів, яким керує МБРР.

Членами МАР є 160 країн, які поділяються на дві групи: до першої належать 26 економічно розвинутих країн; до другої - 134 країни, що розвиваються і країни з перехідною,економікою.

Для отримання кредитів від цієї міжнародної організації країна повинна відповідати таким критеріям:

  • 1) річний дохід на душу населення повинен не перевищувати 135 дол. США;
  • 2) надзвичайно великі труднощі з платіжним балансом і відсутність перспектив самостійного розв'язання проблеми;
  • 3) достатня економічна, фінансова і політична стабільність у країні -для того, щоб, довгострокові кредити отримані на цілі розвитку виправдали свою мету використання;
  • 4) необхідно, щоб країна сама передусім прагнула розвиватися і впроваджувала відповідну економічну політику.

Джерела фінансування МАР формуються із:

> переказів частини прибутку МБРР;

> внесків країн першої і частково другої груп;

> повернутих сум раніше наданих кредитів.

Переважно ресурси МАР формують за рахунок "донорів", країн першої групи. Частка "великої сімки" становить 80 % загальної суми внесків.

МАР надає безпроцентні кредити (за винятком невеликої суми для покриття адміністративних витрат - 0,75%) строком на 35-40 років в національній валюті держави. Погашення основної суми починається після закінчення 10-річного пільгового періоду. Протягом наступних 10 років погашається по 1% суми кредиту на рік і протягом решти 30 років - по 3% на рік.

МАР так само, як МБРР, надає кредити урядам та приватним організаціям найбідніших країн, що розвиваються, під гарантії уряду. Кредити спрямовуються переважно в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Також МАР сформувала Фонд для скорочення боргів найбідніших країн у сумі 100 млн. дол. США. Всього за роки свого існування МАР реалізувала понад 3 тисячі проектів, надавши позики на суму 115,9 млрд. дол. США. Тільки за 1999 фінансовий рік було надано 0,8 млрд. дол. США на підтримку 145 нових проектів у 53 країнах [14, с 282].

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) - була створена в 1956 році з метою сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. До складу МФК входить 174 країни.

Джерелами фінансування виступають:

> внески членів до статутного капіталу;

> кошти від повернення кредитів;

> кошти, залучені на міжнародних фінансових ринках;

> 20% коштів, позичених у МБРР.

МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в індустріальних країнах. У слаборозвинутих країнах важче одержати кредит через високу кредитну ставку. Привабливою стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали коштів з інших джерел. Звичайно, МФК фінансує не більше як 20% загальної вартості проекту, решта коштів відшукуються за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

У 1961р. МФК отримало право безпосередньо вкладати свої ресурси в акції підприємств у країнах, що розвиваються. На відміну від МАР і МБРР, Статут МФК дозволяє їй брати участь в акціонерному капіталі підприємств і надавати довгострокові позики без гарантії уряду.

Позики надаються строком на 3-15 років з пільговим терміном до чотирьох років в основних валютах. Пріоритетними для інвестування є підприємства виробничої сфери. Обсяги фінансування індивідуальних проектів найчастіше становлять 10-20 млн. дол. США.

Крім діяльності, зорієнтованої на заохочення приватних капіталовкладень, МФК в останні роки активізувала зусилля у сфері технічної допомоги, тобто вона надає урядам країн-членів консультативну допомогу в питаннях підвищення економічної ефективності іноземних інвестицій, розробки законодавчої бази з цих питань.

У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

З початку діяльності в Україні МФК зосередимо зусилля на двох основних напрямках роботи: консультаційні послуги і технічна допомога.

З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питання формування політики розвитку малого і середнього бізнесу, з іншого - створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницькому, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) - засновано в 1988р. як організація групи Світового банку, юридично і фінансово незалежна від МБРР. Членом БАГІ може бути будь-яка країна-член МБРР і Швейцарія.

Метою створення цієї організації було сприяння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються. Основні цілі, які стоятимуть перед БАГІ:

  • 1) сприяння збільшенню припливу інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, у т. ч. страхування, за некомерційними ризиками;
  • 2) здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;
  • 3) надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

У рамках БАГІ створена служба інвестиційного маркетингу для надання країнам-членам допомоги у маркетинговій діяльності для забезпечення інвесторів необхідною інформацією, здійснення заходів щодо залучення іноземних інвесторів.

Однак основним видом діяльності є гарантування інвестицій. Воно пропонує чотири основних типи гарантій від втрат, пов'язаних з такими явищами:

> неконвертованістю місцевої валюти, яка зумовлює неможливість переведення її в іноземну валюту і вивезення за межі країни;

> експропріацією власності - захистом від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції;

> воєнними діями або громадськими заворушеннями, які ведуть до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства, або створення перешкод для його діяльності;

> відмова від зобов'язань за контрактом або його порушення з боку країни перебування щодо іноземного інвестора, коли останній не має можливості звернутися до суду з приводу порушення або розірвання контракту.

Гарантії надаються тільки інвесторам із країн-членів БАГІ. Строк гарантій - 15-20 років за прямими інвестиціями, за позиками - понад три роки.

Максимальний ліміт покриття - 50 млн. дол. США за один проект. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25 % до 1,25 % за кожні 100 доларів вартості гарантії.

Джерелом фінансування є статутний капітал, який нині становить понад 1 млрд. доларів США. За час свого існування агенції було видано понад 300 гарантій на загальну суму 5,5 млрд. дол. США [14, с. 286].

Україна стала членом БАГІ 19 липня 1994 року. В Україні БАГІ співпрацює з Державною кредитно-інвестиційною компанією, опікуючись фондом передекспортних гарантій для заохочення інвестицій в АПК.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) -заснований в 1966 році.

Головна мета створення - сприяння припливу іноземних капіталів шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Однак необхідно зазначити, що МЦВІС не є кредитною організацією у прямому розумінні слова. Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення та арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦВІС виносить аргументоване рішення на користь однієї зі сторін, така процедура має назву арбітражу. Сьогодні членами МЦВІС є 131 країна.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >