< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

  • 12.1. Міжнародні фінансові інституції.
  • 12.2. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні.
  • 12.3. Світовий банк як група кредитно-фінансових установ та основні його напрямки співробітництва з Україною.
  • 12.4. Регіональні фінансово-кредитні установи.

Ключові слова та терміни

  • o Міжнародний валютний фонд (МВФ)
  • o Бретгон-Вудські інститути
  • o Світовий банк
  • o Міжнародний банк реконструкції та розвиту (МБРР)
  • o Міжнародна фінансова корпорація (МФК)
  • o Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ)
  • o Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС)
  • o група Світового банку
  • o експропріація
  • o Міжамериканський банк розвитку (МаБР)
  • o Африканський банк розвитку (АфБР)
  • o Азіатський банк розвитку (АзБР)
  • o Європейський інвестиційний банк (ЄІБ)
  • o Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)
  • o Чорноморський банк торгівлі і розвитку (ЧБТР)

Міжнародні фінансові інституції

Наднаціональна корпорація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами.

Основна мета їх створення - сприяння розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Процес розвитку міжнародних валютно-кредитних відносин історично характеризувався створенням розгалуженої інституційної структури, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання. їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють фінансові інститути, об'єднані під назвою "Бреттон-Вудські інститути". Бреттон-Вудські інститути охоплюють в собі Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк, які є провідними міжнародними валютно-фінансовими установами. Свою назву вони отримали у зв'язку з тим, що у липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) прийняли рішення про заснування цих двох міжнародних установ. З їх створенням міжнародна валютна система почала функціонувати, спираючись на офіційні угоди, тобто перейшла у регульований правом стан.

Розподіл обов'язків між ними передбачає, що МВФ повинен бути інститутом співпраці і виконувати регульовані, консультативні і фінансові функції у валютно-фінансовій сфері, а Світовий банк повинен бути переважно інститутом розвитку.

СРСР і Україна хоча й брали участь у Бреттон-Вудській конференції, але не вступили до складу цих організацій. Цим пояснюється багаторічна ізоляція СРСР від світової економічної та валютно-фінансової системи. У 1992 р. членами МВФ стали країни, що входили до колишнього СРСР (у тому числі й Україна), і це можна вважати як досить значну подію у практиці міжнародних валютних відносин.

Важливу роль у сфері регулювання міжнародних розрахунків і розробки нормативних документів з банківського нагляду відіграє Банк міжнародних розрахунків. Окрему групу серед міжнародних банківських організацій представляють регіональні банки розвитку.

Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна національна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй (ООН)

МВФ засновано в 1944 році згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції, де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн.

У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою статті угоди МВФ (статті). Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних ресурсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів своїм членам на реорганізацію економіки, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги.

Таким чином, з одного боку, МВФ є своєрідним аналітичним центром, який бере на себе функцію радника щодо вибору здорової економічної політики в державі заради відвернення кризових ситуацій. З другого боку, МВФ виступає як фонд, ресурси якого можуть надаватися державам-членам, якщо у них виникає така потреба у тимчасовому зовнішньому фінансуванні.

Сьогодні членами МВФ є 181 країна. Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розміри квоти визначаються на основі питомої ваги країни в світовій економіці. Ця квота переглядається кожні 5 років. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то, по-перше, його ресурси переважно складаються із внесків країн-членів, по-друге, стосовно квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота країн-членів МВФ з моменту набуття чинності Кінгстонської валютної системи складається з 22,7% - у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.

Квота України наприкінці 1992 року становила 0,7 %. Щодо цієї квоти вступний внесок для України було визначено в розмірі 911 млн. дол. США. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку.

У 1947 році основний капітал МВФ становив 7,7 млрд. дол. США. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США. Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 - країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду [2].

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання, а саме: >макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу; >активна податкова політика; >стабілізація грошового обігу; > забезпечення стабільності політичної влади; >забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдяки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції тощо. Також країни-члени повинні подавати МВФ інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Фінансові ресурси МВФ надаються у Формі трьох модифікацій: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування поділяється на короткострокове і подовжене.

Короткострокове або "стенд-бай"здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це фінансування надається траншами у 25 % квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2-7 % щорічних. Викуп валюти має відбуватися через 5 років.

Подовжені угоди - укладаються строком на 3 роки. Викуп валюти має відбуватись не пізніше ніж через 10 років. Вони спрямовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах.

  • 2. Концесійне фінансування призначене для найменш розвинутих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування подається на пільгових умовах під 0,5 % щорічних з виплатою боргу через 10 років.
  • 3. Спеціальне (пільгове) фінансування надається у зв'язку з надзвичайними обставинами: стихійне лихо, соціальні революції тощо. Для такого виду фінансування створені спеціальні фонди. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду в економіці (у країнах колишнього СРСР та Східної Європи).

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з метою, що не відповідає цілям Фонду або не використовує його умов, він може обмежити або повністю позбавити її права користуватися ресурсами МВФ.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >