< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Світ Сходу на сучасному етапі

Друга половина XX ст. увійшла в історію як початок розпаду колоніальної системи. Потужним каталізатором початку краху колоніалізму стали події Другої світової війни. Після війни незалежність отримали Палестина, Йорданія, Сирія, Ліван, Індонезія, В'єтнам, Філіппіни, Єгипет, Марокко, Туніс, Судан, Лівія, Індія, Пакистан, Цейлон, Бірма, Камбоджа, Лаос.

Особливо активно процеси деколонізації відбувались у 60-х роках (1961 рік названо "роком Африки", коли незалежність отримали 17 країн). у 1960 р. ООН було прийнято "Декларацію про принципи деколонізації", яка узаконила процес звільнення від колоніального рабства. Упродовж 40-60-х років від британського та французького поневолення звільнились більшість країн.

У 70-90-ті роки відбувається крах Португальської колоніальної імперії (Гвінея-Бісау, Ангола, Мозамбік, острови Сан-Томе і Принсіпі), на півдні Африки у 80-ті роки утворились нові держави: Зімбабве, Намібія.

Студентам важливо звернути увагу на те, що антиколоніальна боротьба не була безкровною, часто вона супроводжувалася не тільки війнами проти метрополії, але й міжплемінними сутичками (війни в Анголі, Мозамбіку, Алжирі).

Проте отримання політичної незалежності не означало соціально-економічної самостійності. Потрібно запам'ятати термін, який часто зустрічається у літературі - неоколоніалізм. Тобто, надаючи юридично незалежність, багато держав метрополій залишалися провідними в економіці країн і могли серйозно впливати на політику і соціальну сферу.

Тому у країнах "третього світу" вибухали громадянські війни, боротьба за території, ресурси, міжетнічна та міжрелігійна боротьба. Дуже часто така боротьба переростала у військові конфлікти, які прийнято називати локальними (від лат. -locus- місце). Особливо кривавими такі локальні конфлікти були у Мозамбіку, Сомалі, Уганді та ін.

Незважаючи на складність процесів, країни, що розвивалися, намагались об'єднати зусилля. Так, у 1945 р. було утворено Лігу арабських держав (ЛАД) з метою економічної, політичної та культурної інтеграції. У 1963 р. - Організацію Африканської Єдності (ОАЄ), а у 2002 замість ОАЄ - Африканський союз. Активну позицію займає АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней та ін. АСЕАН є важливим інтегруючим центром регіону.

Сьогодні найбільш розвинутими серед азіатських країн є Китай, Індія. Феноменом останніх десятиліть став вихід на передові позиції у світовій економіці нових індустріальних територій (HIT) Сходу: Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу, Тайваню (так звана четвірка "азійських тигрів").

На Близькому та Середньому Сході найбільш розвиненими вважаються Іран, Пакистан.

14 травня 1948 року було утворено державу Ізраїль. Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю і це спричинило до низки арабо-ізраїльських війн (1948-49 pp., 1956 p., 1967 p., 1973 p., 1982 p.).

Латинська Америка

Намагаючись посилити свій вплив на країни Південної Америки США у 1948 р. ініціювали утворення Організації американських держав (ОАД). Ця та інші подібні організації довгий час мали суто формальний характер і не впливали на політику континенту. Тільки у 90-х роках починають утворюватись більш авторитетні інтеграційні структури: МЕРКОСуР (країни півдня Латинської Америки) та НАФТА (зона вільної торгівлі Північної Америки), учасники яких намагалися протистояти тиску США.

У післявоєнний період політичне життя латиноамериканських країн характеризується нестабільністю. Військові перевороти стають там буденним явищем. Тільки у 70-80-х рр. там починається боротьба за демократичний розвиток. Упродовж 80-90-х років у більшості країн були повалені антидемократичні режими. Причому перехід від диктатури до демократії відбувався переважно мирним шляхом. Найбільш розвиненими країнами у Латинській Америці вважаються Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі. у цих країнах досить активно, незважаючи на труднощі, розвиваються нові галузі промисловості (ядерна енергетика, мікроелектроніка, інформатика, біотехнології).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >