< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Національна екологічна політика України

Збереження природи, забезпечення екологічної безпеки є функцією екологічного права, яке формується на принципах державної екологічної політики (гр. політике - державна діяльність). Це система заходів, пов'язаних із запобіганням негативним впливам суспільства на природу.

Завдання екополітики - таке задоволення зростаючих потреб населення в об'єктах довкілля, щоб його структура, якість і сталість процесів, функцій не погіршувалися і відповідали потребам людей.

Основні принципи екологічної політики нашої держави сформовані в Декларації про державний суверенітет України (10.07.1990 р.). Згідно з сьомим розділом "Екологічна безпека" цього документа наша держава самостійно встановлює порядок організації охорони природи та порядок використання природних ресурсів на своїй території, має свою комісію з радіаційного захисту населення та екологічної безпеки.

Держава, або її представницькі органи - міністерства, комітети може заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці; дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління.

Конституція України проголошує як одне з важливих повноважень Верховної Ради України - дбати про охорону довкілля, визначати екологічну політику держави, яку реалізує Кабінет Міністрів України. Суттєвим елементом екологічної політики є екологічне навчання та виховання. Це відображено в Конституції України, положення якої є нормами прямої дії (ст. 8) і складають основу природоохоронного законодавства нашої держави, та в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". В преамбулі цього закону визначено, що Україна здійснює екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу довкілля, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Одна з важливих складових екологічної політики - охорона природи, окремих її об'єктів, раціональне використання природних ресурсів. Цьому слугує державний стандарт ДСТУІБО 14004-97, який визначає зміст екологічної політики на місцевому та об'єктовому рівні, тобто на кожному підприємстві.

Кінець XX ст. вніс дві головні зміни у правові норми як кожної країни зокрема, так і в міжнародне право в цілому. Спочатку право людини, а слідом за цим і якість природного середовища були визнані фундаментальними цінностями суспільства, бо людина не може бути відокремлена від природи. Поступово було сформульовано поняття права людини на безпечне природне середовище, чим було визначено коло її екологічних прав. В останні роки міжнародна громадська свідомість остаточно затвердилася в необхідності визнання пріоритетності прав людини на здорове і гармонійне природне середовище, сформулювавши основи глобальної екологічної політики.

Питання

  • 1. Що таке екологічна політика?
  • 2. Які законодавчі документи визначають зміст екологічної політики?
  • 3. Охарактеризуйте основні принципи екологічної політики?

Основи глобальної екологічної політики

Права людини, пов'язані з якістю оточуючого середовища, його екологічними характеристиками, закріплюють міжнародні договори і конвенції. Це стверджує Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. В 1966 р. прийнятий Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини. Проте, на жаль, прямо екологічні права в цих та інших документах обумовлені не були. І тільки в 1972 р. вперше на міжнародному рівні було визнано право людини на "сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя". Це було закріплено в першій статті Декларації Стокгольмскої конференції ООН із проблем навколишнього середовища.

Згодом право людини на сприятливе навколишнє середовище, в тій або іншій мірі, було закріплено багатьма міжнародними правовими актами: Заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.), Конвенція про заборону військового та іншого впливу на природне середовище (1976 р.), Конвенція про транскордонне забруднення повітряного басейну (1979 р.), Резолюція Генеральної Асамблеї ООН "Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь" (1981 р.).

Ці та інші документи підвели світове співтовариство лише в 1992 році до закріплення основного принципу про право кожної людини на безпечне для здоров'я і життя природне середовище. Цьому слугує Програма дій на ХХ1 століття - матеріали всесвітнього екологічного форуму в Ріо-де-Жанейро та матеріали всесвітнього саміту з екологічних проблем всієї спільноти, який відбувся в Йоганнесбурзі у 2002 р.

У заключному документі форуму в Ріо-де-Жанейро - Декларації про стан довкілля і сталий розвиток були сформульовані основні положення глобальної екологічної політики: люди мають право на здорове довкілля та життя в гармонії з природою; сучасний розвиток не повинен відбуватися на шкоду майбутніх поколінь; кожна держава має суверенне право на розробку власних ресурсів, але без збитків довкіллю; сталий розвиток тісно пов'язаний із збереженням природного середовища; викоренення нерівності між людьми, суспільством та природою; залежність здоров'я кожної людини від стану довкілля;

держави повинні розробити програми національних дій для відновлення лісів, зменшення площ пустель, збереження біорізноманіття.

Втілення в реальне життя цих положень сприятиме сталому розвитку, тобто гармонійному співіснуванню суспільства і природи, коли темпи економічного розвитку повинні бути нижчими за швидкість відновлюваних процесів у біосфері, або в крайньому разі співпадати, але не перевищувати їх.

Світова спільнота зрозуміла, що екологічна безпека кожної окремої держави можлива тільки при спільних діях всіх держав світу. Тому важлива екологічна глобалізація дій для подолання екологічних кризових явищ, збереження біосфери і земної цивілізації.

Україна, як суб'єкт міжнародного права, керуючись пріоритетами Міжнародних договорів, повинна дотримувати екологічних прав громадян. Це виявляється у підписанні та ратифікації важливих документів в галузі збереження природи, її біорізноманіття, прав людини на безпечне довкілля, а головне - виконання їх положень. Це, зокрема, Кіотська угода з подолання парникового ефекту, Віденська та Монреальська конвенції, спрямовані проти процесів руйнування озоносфери, Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, Оргуська конвенція (1998 р.) про доступ до інформації екологічного змісту, участь громадськості у процесах прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, Картахенський протокол (2000 р.) про біобезпеку.

Завдяки цим та багатьом іншим документам Україна приєдналася до світової спільноти із збереження біосфери і цивілізації й бере активну участь у міжнародному співробітництві в галузі дій з охорони природи.

Питання

  • 1. Які документи визначили права людини, пов'язані з якістю оточуючого середовища?
  • 2. Охарактеризуйте основні положення глобальної екологічної політики.
  • 3. Як і чому глобальна екологічна політика пов'язана з сталим розвитком?
  • 4. Охарактеризуйте основні документи, ратифіковані Україною, які відображають питання глобальної екологічної політики.
  • 5. Яке значення має Рамсарська угода для організації природно-заповідних територій?
  • 6. В чому важливість Картахенського протоколу?

Проблеми біотичної регуляції навколишнього середовища

У процесі еволюційного розвитку природа виробила механізми, завдяки яким вона стала єдиним цілим з певними зв'язками, які проявляються законами, правилами, порушуючи які ми руйнуємо структуру біосфери. Слід пам'ятати, що природа може існувати без людини, а людина без неї - ні. Найбільш активною і рухливою, а отже, одночасно і вразливою і стійкою, є біотична складова біосфери, сталість якої визначається еволюційними процесами. В природі все взаємозв'язано і порушення рівноваги в одній системі спричиняє зміни в інших. Найбільш швидко нівелює зміни рослинний світ - продукує кисень, асимілює вуглекислий газ, різноманітні відходи, але не всі, зменшує активність процесів опустелювання, активує планетарні кругообіги речовин.

Біотична регуляція стану навколишнього середовища відбувається за законами біосфери, зокрема - у природі ніщо не зникає безслідно і не утворюється з нічого. Всі відходи життєдіяльності, господарювання, особливо ксенобіотики, накопичуються в природному середовищі, створюючи екологічну небезпеку всьому живому. Завдання людини - зменшити антропогенний пресинг на природне середовище, використовуючи знову-таки біотичні можливості природи, а отже, убезпечити себе і природу від негативних антропогенних дій.

В природі всі процеси відбуваються в оптимальних режимах, які формувалися мільйони років, а втручання людини порушили їх. Найбільш швидко і ефективно їх можуть відновити біотичні сили природи. Це відновлення родючих земель, прибережних екосистем, збереження і відновлення зникаючих видів. Цьому сприяє Конвенція про біологічне різноманіття, яка була прийнята в 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро і яка визнала біорізноманіття важливим для еволюції і збереження систем життєзабезпечення біосфери.

Важливим документом є Конвенція Об'єднаних Націй про зміну клімату, який можна відновити не стільки техногенними засобами, скільки завдяки біотичній регуляції, збільшуючи площі лісів, що сприятиме зменшенню концентрації вуглекислого газу.

Проблеми біотичної регуляції навколишнього середовища відображені і в інших документах всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро: боротьба зі знищенням лісів, опустелюванням та посухами; захист та раціональне використання світового океану; охорона, раціональне використання ресурсів питної води.

Отже, завдяки раціональному використанню біотичного потенціалу можна покращити сучасний екологічний стан, починаючи з регіонального рівня, де екологічний стан наближається до кризового, наприклад в Україні. Для цього треба більше використовувати природні технології - біологічні методи очищення газових викидів, скидів стічних вод, переробки відходів. Приклади такі вже існують, наприклад біологічні методи очищення забруднених вод. Впровадження таких технологій, а не технічних, сприятиме формуванню ноосферних відношень в системі людина-природа.

Питання

  • 1. Чим визначається біотична сталість природи?
  • 2. Чому біотична регуляція у відношеннях людини з природою більш ефективна, ніж технічна?
  • 3. Як техногенна діяльність впливає на процеси біотичної регуляції в біосфері?
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >