< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сорго

Сорго — цінна зернова культура. В Азії, Африці — одна з основних продовольчих культур. У 100 кг зерна міститься в середньому 12-15 % сирого протеїну, 3,5-4,5 % жиру, 71-82 % вуглеводів, 2,4-4,8 % клітковини і 118-130 кормових одиниць. Зерно — цінний корм для худоби і сировина для виготовлення комбікормів. З нього виготовляють крупу. Урожайність зерна може досягати 45-60 ц/га. Зелена маса сорго згодовується худобі, або йде на виготовлення силосу, який за якістю мало поступається кукурудзяному. У 100 кг силосу міститься 22 корм. од., у зеленій масі — 23,5 корм. од., в сіні — 49,2 корм. од. Урожайність зеленої маси становить 400 ц/га, а на поливних землях досягає 900 ц/га. У посушливі роки сорго за врожайністю переважає кукурудзу.

Сорго використовують на технічні цілі. Зелені стебла його містять 10-15 % цукру (сік — до 24 %), їх використовують для виготовлення цукрового сиропу.

Із сорго віничного одержують найкращу сировину для виготовлення віників.

Сорго є давньою культурою у світовому рослинництві. Зернове сорго походить з Африки, цукрове — з Східної Азії. В Китаї, Індії сорго відоме за 3 тис. років до н.е. У Європі його вирощують з ХУ, в Україні з ХУІІ століття.

За посівними площами сорго займає 5 місце в світі (близько 50 млн.га) після пшениці, рису, кукурудзи і ячменю, а за валовими — 6 місце. На значних площах сорго вирощується в Індії, Китаї, Африці, США.

В Україні сорго вирощують переважно в південних посушливих районах. Середня врожайність зерна — 15 ц/га.

Сорго — найбільш теплолюбна культура серед зернових. Насіння сорго починає проростати при температурі 12-13 °С. Сходи не витримують зниження температури менше 0 °С. Сорго — жаростійка культура, добре росте і розвивається при дуже високих температурах — 30-35 °С, легко переносить спеку до 40 °С.

Листки у нього продовжують асимілювати навіть тоді, коли в кукурудзи вони втрачають тургор і згортаються в трубку.

Сорго найбільш посухостійка культура серед польових культур. Може давати задовільні врожаї аж до кордонів з напівпустелями. Маючи потужну кореневу систему, з допомогою якої сорго добуває вологу з глибоких горизонтів ґрунту, і густий восковий наліт на листках, рослини випаровують мало вологи. В умовах посухи, де інша культура практично не формує врожаю, сорго є високоврожайною культурою. Якщо в ґрунті є хоч незначні запаси вологи, то сорго продовжує рости. При повному пересиханні ґрунту рослини здатні впадати в анабіоз, а після дощів знову починають добре рости і розвиватися. Сорго добре використовує дощі у другій половині літа і на початку осені. Воно добре реагує на полив. В умовах зрошення збирають по 100 ц/га зерна, до 9001000 ц/га зеленої маси.

Сорго — світлолюбна рослина короткого дня. Воно важко переносить затінення, похмуру погоду. Вегетаційний період триває від 90 до 115 днів.

Сорго — одна з найбільш солестійких культур. Воно витримує концентрацію розчинних солей 0,6-0,8 %, що в 1,5 рази більше, ніж кукурудза. Тому сорго розміщують першою культурою при освоєнні засолених ґрунтів. Вирощування його сприяє зменшенню засоленості ґрунтів, оскільки з урожаєм виноситься значна кількість натрію, хлору і магнію.

Рис

Рис найважливіша високоврожайна зернова культура у світовому рослинництві. Це основний продукт харчування багатьох народів світу. Рисова крупа містить мало клітковини, добре засвоюється людським організмом і є дієтичним продуктом. Має лікувальні властивості. Рисова крупа багата на вуглеводи (до 86 %), але містить менше білків (68 %) і вітамінів. Вихід крупи з зерна — 60-65 %. З некондиційного зерна виготовляють крохмаль, спирт, пиво. Відходи переробки рису на крупу використовують як концентрований корм худобі. Зародки зерна — цінна сировина для одержання олії. Для випікання хліба рисове зерно не підходить.

Рис характеризується порівняно високою калорійністю. У 100 г його зерна міститься 360 ккал. (у пшениці — 330, кукурудзі — 348, сорго — 332 ккал.). Білок рису має відносно високий вміст незамінних амінокислот, особливо лізину валіну, метіоніну. Він корисніший, ніж білок інших злаків. Перетравність і засвоєння крохмалю й білка рису — 95,5%.

З соломи виготовляють кращі сорти паперу, картон, мішковину, циновки, мати та ін. Солому можна використовувати на корм худобі. У 100 кг міститься 24 кормові одиниці. Проте солома погано поїдається тваринами.

Історія і поширення. Рис — одна з найдавніших культур. Походить з Південно-Східної Азії, де його вирощували за 5 тис. років до н е у VIII столітті рис потрапив у Єгипет. У Європі вирощується з XV століття, головним чином у країнах Середземномор'я — Італія, Іспанія, Франція, Греція, Болгарія.

За посівними площами і валовим збором зерна рис займає на планеті друге місце після пшениці. В окремі роки, завдяки високій врожайності, валові збори рису переважають валові збори пшениці.

Найбільші посівні площі зосереджені в країнах Азії — понад 90% світового виробництва рису: Індії, Китаї, Індонезії, Бангладеш, В'єтнамі. У Китаї зосереджено 33% світового виробництва рису, Індії — 22,5%, Індонезія — 9%, Бангладеш — 5%, В'єтнам — 5%. Найвища врожайність рису в Австралії 103 ц/га, Греції — 80 ц/га Кореї — 70 ц/га, Китаї — 60 ц/га.

Рис — досить теплолюбна рослина тропічного поясу Південно-Східної Азії. Для проростання насіння і появи сходів потрібна температура 13-16 °С. Зниження температури до мінус 1°С при появі сходів може спричинити їх загибель. Мінімальна температура у фазі кущіння 15-18 °С, цвітіння — 18-20 °С, на початку достигання — 19-25 °С. Оптимальна температура для росту рослин — 25-30 °С, максимальна — 35-37 °С. Зниження температури до 10 °С у період молочної стиглості призводить до припинення вегетації. При температурі нижче 17-18 °С він не достигає.

Рис вирощується як культура, що затоплюється шаром води. Висока потреба рису у воді зумовлена особливостями розвитку кореневої системи, зокрема, недостатньою кількістю кореневих волосків і малою всмоктуючою силою коренів та листків. На різних етапах вегетації рису потрібна неоднакова кількість води. При проростанні зерно поглинає лише 25-26 % води від своєї маси. Потреба насіння у кисні набагато зростає і за його відсутності в затопленому ґрунті проростаючі насінини гинуть. Тому після сівби поле може бути затоплене шаром води 5-10 см впродовж 5 діб. Сходи з'являються без шару води.

У фазі кущіння при утворенні стеблових коренів уже потрібний невеликий шар води (3-5 см), оскільки вузол кущіння формується майже біля поверхні ґрунту Після появи сходів корені рису забезпечуються киснем з атмосфери з допомогою добре розвинутих повітроносних тканин, а пізніше втягують повітря через стебло.

Під час виходу у трубку і викидання волотей потреба рису у воді максимальна. Його можна затоплювати шаром води 10-12 см, а пізніше збільшувати товщину шару до 15-20 см. Рослини мають бути вкриті на 1/3 висоти. Шар води 12-15 см тримають до фази молочної стиглості. У восковій фазі чеки звільняють від води для просушування ґрунту перед збиранням врожаю.

Шар води на полі покращує тепловий режим і умови мінерального живлення, промиває засолені ґрунти, сприяє боротьбі з бур'янами, створює добрі умови для росту рослин рису

Рис — світлолюбна культура короткого дня. Він потребує інтенсивного сонячного освітлення. Тривала хмарна погода спричинює неповне достигання цієї культури.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >