< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили

На відміну узагальнених економічних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-донорів і країн-реципієнтів, проаналізованих за теоретичними моделями, її реальні соціально-економічні наслідки охоплюють багато інших не врахованих моделями аспектів. Вони відрізняються для країн імміграції і країн еміграції, включають вигоди і витрати (позитивні і негативні наслідки), а іноді є досить суперечливими і неоднозначними.

До позитивних наслідків (вигод) міжнародної трудової міграції для країн-реципієнтів відносяться:

  • - зменшення витрат виробництва та підвищення конкурентоспроможності національної продукції внаслідок використання більш дешевої іноземної робочої сили та можливості зниження загального рівня заробітної плати;
  • - збільшення обсягів виробництва і зайнятості внаслідок збільшення сукупного попиту за рахунок додаткового споживчого попиту іноземних працівників та додаткового інвестиційного попиту національних підприємців, які отримують більші доходи від використання дешевшої іноземної робочої сили;
  • - економія на витратах на освіту і професійну підготовку кадрів;
  • - можливості заповнення вакансій у непрестижних сферах діяльності і галузях економіки з важкою фізичною працею;
  • - зниження соціальної напруги серед національних працівників під час економічних спадів за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій працівниками-резидентами;
  • - економія видатків державного бюджету за рахунок відсутності пенсійного забезпечення мігрантів та неохопленості їх багатьма соціальними програмами;
  • - підвищення рівня конкурентності та ефективності розподілу трудових ресурсів на національному ринку праці за рахунок появи на ньому іноземних працівників;
  • - покращення демографічної ситуації в країнах зі старіючими націями, омолодження трудових ресурсів;
  • - збільшення податкових надходжень до державного бюджету за рахунок іммігрантів як додаткових платників податків.

До негативних наслідків (втрат) міжнародної трудової міграції для країн-реципієнтів відносяться:

  • - посилення соціальної напруги через негативний вплив залучення іноземної робочої сили на рівень оплати праці та зайнятість національних працівників;
  • - підвищення ризиків виникнення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших конфліктів, погіршення криміногенної ситуації;
  • - збільшення державних видатків на соціальний захист іммігрантів;
  • - відплив частини грошових доходів за кордон у вигляді переказів іммігрантів.

Розглянемо ці наслідки докладніше. В цілому залучення іноземних працівників позитивно впливає на ринок праці країни-реципієнта. Як правило, значна частина іммігрантів (в країнах ОЕСР - до 40%) сконцентрована у високо циклічних галузях - обробній промисловості, будівництві, готельному та туристичному бізнесі. В періоди економічного спаду іммігранти виконують роль своєрідного амортизатора, який пом'якшує вплив кризи на ринок праці приймаючих країн, адже їх звільняють в першу чергу. Під час пожвавлення іммігранти є додатковим резервом робочої сили. При цьому іноземні робітники, як правило, заповнюють вакансії, котрі не користуються попитом у місцевого населення, виконують найбруднішу, найтяжчу, одноманітну і не престижну роботу.

На відміну від попиту на некваліфіковану іноземну робочу силу, який є періодичним та сезонним, попит на висококваліфікованих працівників, передусім у галузях високих технологій, постійно зростає через дефіцит відповідних кадрів. Так, в Австралії дефіцит фахівців у сфері інформаційних технологій у 2001-2006 рр. становив 27,5 тис. осіб. У країнах ЄС у 2005 р. дефіцит працівників середньої і вищої ланки управління досягав 14%, працівників інженерно-технічних професій - 20%, а працівників третинного сектора (у т. ч. наукове обслуговування виробництва) - 13% [8, 254]. Кадрова проблема вирішується за рахунок залучення висококваліфікованих фахівців з інших країн. Люди з вищою освітою становлять 35% іммігрантів працездатного віку в країнах ОЕСР, і лише 6% в країнах - не членах ОЕСР [3, 26].

Залучення високоосвічених і досвідчених фахівців дає можливість приймаючим країнам зекономити на їх підготовці. Середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника в США оцінюється у понад 400 тис. дол. США, а інженерного працівника - до 800 тис. дол. США [9, 27]. Ще більшою є економія від залучення науковців. За міжнародними оцінками, підготовка компетентного вченого потребує до двох десятків років часу і витрат у 1,5 млн. дол. [10, 5].

„Перекачування умів" сприяє прогресу приймаючих країн, закріпленню за ними ролі провідних світових центрів науково-технічного розвитку, отриманню науково-технічної ренти. Зокрема у США 23% складу Національної академії наук та 33% американських лауреатів Нобелівської премії були іммігрантами. Іноземне походження мали 60% авторів найбільш цитованих праць з фізики і 30% - з інших природничих наук, 25% засновників або президентів компаній, які працюють у сфері біотехнологій. У сфері інформаційних технологій США іноземці становлять 18,3% зайнятих - це в основному індійські фахівці та вихідці з колишнього СРСР [8, 254-255].

Використовуючи іноземну робочу силу, приймаючі держави отримують значну економію на інвестиціях у людський капітал. Особливо у високо розвинутих країнах, де держава несе витрати на відтворення національної робочої сили протягом життя людини. Це витрати на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку та підвищення кваліфікації, пенсії за віком, інвалідністю, допомоги з безробіття та сімейні допомоги. Іноземні працівники практично позбавлені такої підтримки. Так, за даними Держкомстату України у 2008 р. більшість мігрантів (83,6%) працювали за кордоном за наймом, при цьому трудовий контракт мала лише третина з них, решта працювали за усною домовленістю. Серед працюючих домашньою прислугою трудові відносини були оформлені офіційно лише у 16,1%, у сфері торгівлі їх мали 31,5% іммігрантів, на будівництві - 32,7%. Лише 51,5% іммігрантів, які працювали за трудовим контрактом, було охоплено соціальним страхуванням [11, 18].

У багатьох розвинених країнах, передусім європейських, приплив іммігрантів дозволяє пом'якшити наслідки демографічної кризи, яка виникла внаслідок катастрофічного скорочення природного приросту населення та його старіння. Вже у 1960-х рр. у Норвегії, Швеції, Великобританії, Данії, Німеччині, Італії, Франції4 коефіцієнт відтворення населення став меншим за 1. Прогнозують, що до 2030 р. кожен четвертий громадянин ЄС буде старшим за 65 років. В той же час в Африці населення старше 65 років становить всього 3%, а в цілому у світі - 6%. Згідно з даними, населення Європейського Союзу за 2009 рік зросло на 1 млн. 400 тис. осіб. Дві третини приросту населення (900 тис. осіб) забезпечили мігранти. Найбільше іммігрантів прийняли Італія (318 тис.) та Великобританія (182 тис.) [12].

Імміграція не лише допомагає країнам-реципієнтам вирішувати ряд проблем соціально-економічного розвитку, але й створює для них додаткові проблеми. Вони передусім пов'язані з нелегальною міграцією. Нелегальна міграція, з одного боку, є економічно вигідною як для роботодавців, так і для держави в цілому. Однак надмірний приплив трудових мігрантів починає становити загрозу національній безпеці приймаючих країн. Загострюється конкуренція на місцевих ринках праці та житла. У деяких країнах іммігранти монополізували цілі сектори тіньової діяльності. Так, згідно з даними міністерства внутрішніх справ Великобританії, 70% „масажного бізнесу" в лондонському кварталі Сохо контролюється албанцями та іммігрантами з Косово. Іммігранти не прагнуть вписатись в культуру нового для них середовища, засвоїти новий образ життя і мову. Вони відмежовуються від нього, прагнучи зберегти свою ідентичність, національні традиції, релігію, культуру. В багатьох країнах Європи утворились національні анклави іммігрантів, які починають висувати конкретні вимоги, що часто суперечать законам і традиціям країни перебування. На цьому фоні виникають вогнища соціальної напруги між місцевим населенням та іммігрантами, зростає ксенофобія та екстремізм, підвищується рівень злочинності. Зокрема в останні роки переживає справжній бум бізнес на нелегальній міграції - один з найбільш доходних поряд з торгівлею наркотиками і зброєю. Щорічно транснаціональні злочинні спільноти незаконно перевозять біля 1 млн. нелегалів. За різними оцінками, щорічні доходи від контрабанди людьми коливаються від 6 до 10-12 млрд дол. США [13].

Витрати і вигоди приймаючої країни часто є дзеркальним відображенням позитивних і негативних наслідків міграції робочої сили для країн її експорту.

До позитивних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-донорів відносяться:

  • - зменшення напруги на внутрішньому ринку праці завдяки експорту відносно надлишкової робочої сили;
  • - збільшення валютних надходжень за рахунок приватних переказів емігрантів;
  • - підвищення рівня добробуту сімей мігрантів;
  • - підвищення рівня кваліфікації та професійних навичок працівників внаслідок набуття передового досвіду за кордоном.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-донорів відносяться:

  • - зменшення можливостей національного розвитку внаслідок відтоку за кордон кращої, ініціативнішої, мобільнішої частини трудових ресурсів робочої сили, особливо - виїзду вчених і фахівців;
  • - зменшення надходжень до бюджету внаслідок скорочення числа потенційних платників податків;
  • - погіршення демографічної ситуації, старіння трудових ресурсів через зменшення частки осіб працездатного та репродуктивного віку;
  • - соціально-психологічні наслідки руйнування сімей мігрантів, виховання дітей, які залишаються на тривалий час без батьків; адаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном, до місцевих умов праці та життя та ін.

Найвагомішою проблемою для країн еміграції є безповоротні втрати кваліфікованої робочої сили. Так, за 1980-2000 рр. із Зімбабве виїхало 90% підготовлених лікарів. Україна внаслідок еміграції у 1990-ті рр. втратила 15-20% свого інтелектуального потенціалу. За період реформ країну залишили 7080% її математиків, 50% фізиків-теоретиків, які продовжують свою діяльність за кордоном. Щорічні втрати України від виїзду науковців і висококваліфікованих фахівців оцінюються у понад 1 млрд. дол. США [12]. Втрати інтелектуального потенціалу посилюють диспропорції науково-технічного розвитку окремих країн. Проблема часто не лише у кількості, а в якості від'їжджаючих спеціалістів. Від'їзд провідного наукового співробітника може паралізувати роботу цілого колективу. Ці втрати не надолужуються навіть за умови повернення мігрантів на батьківщину внаслідок ряду причин. По-перше, працюючи за кордоном не за фахом, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов'язане із завершенням трудової кар'єри чи з набутими хворобами, відтак частина мігрантів, що повертаються, вибувають зі складу робочої сили. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати на батьківщині внаслідок труднощів визнання зарубіжних дипломів, а також внаслідок відсутності механізму визнання кваліфікації, набутої під час практичної роботи, а не навчання.

Неоднозначним є вплив еміграції на ринок праці. З одного боку, спостерігається суттєве зниження рівня безробіття, з іншого - у регіонах масового відпливу мігрантів виникає суттєва нестача представників певних професій: медиків, будівельників, водіїв тощо. Проблема полягає ще й у тому, що емігрують, як правило, найактивніші та найпідприємливіші особи. Повернення мігрантів і відкриття ними за рахунок зароблених коштів власної справи з використанням найманих працівників також сприяє зменшенню числа безробітних.

Однак зовсім незначна частина заробітчан вкладають кошти у відкриття чи розширення власного бізнесу. У 2008 р. серед українських заробітчан таких було лише 8%. Переважно кошти інвестуються мігрантами в торговельні підприємства, кафе, ресторани, готелі. Вагомих інвестицій у розвиток аграрного чи промислового виробництва практично не буває. Невисокий підприємницький потенціал мігрантів, які повертаються на батьківщину, обумовлений недостатніми для інвестування сумами заробітків, недостатніми знаннями у сфері підприємництва, поганою поінформованістю щодо бізнесових можливостей і законодавчих вимог, втратою соціальних зв'язків.

Неоднозначно розцінюється і економічний ефект заробітків мігрантів. Грошові перекази емігрантів є важливим джерелом валютних надходжень країни (особливо для малих країн). Суми грошових переказів від емігрантів є доволі великими. Так, у Буркіна-Фасо вони становлять 31-42%, у Йомені -23-72% надходжень країн від товарного експорту, у Індії, Пакистані, Філіппінах - 10-27% експортних надходжень. Грошові перекази до України у 2010 р. становили 5,2 млрд. дол. США. Вони були майже рівні обсягу прямих іноземних інвестицій (5,5 млрд. дол. США) і майже у 8 разів перевищували надану Україні у 2009 р. зовнішню допомогу для розвитку (0,667 млрд. дол. США.) [14]. Як було відзначено, інвестиційний потенціал грошових переказів мігрантів є незначним, переважно зароблені кошти спрямовуються на споживання. Економічний ефект від них - це збільшення інвестицій в людський капітал, зокрема освіту і охорону здоров'я. Найбільший виграш отримують мігранти з країн з низьким індексом розвитку людського потенціалу - це в середньому 15-кратне збільшення доходів (до 15 тис. дол. США на рік), подвоєння показника охоплення освітою (з 45% до 95%) та 16-кратне зменшення дитячої смертності (з 112 до 7 випадків на тисячу живонароджених) [3, 23]. Підвищення якості життя, безсумнівно, сприяє зниженню соціальної напруги у суспільстві.

З іншого боку, міграція негативно позначається на розвиткові соціальної сфери. Працюючи за кордоном, мігранти не роблять жодних внесків до соціальних фондів своєї країни, не сплачують податків. Однак мігранти, які повертаються, та члени їхніх сімей користуються за рахунок держави медичними та освітніми послугами. Мігрантові, який втратив працездатність за кордоном, нараховується пенсія за віком чи по інвалідності. Таким чином, тягар соціальних виплат трудовим мігрантам та членам їх сімей несе країна-донор.

В країнах-донорах внаслідок виїзду людей репродуктивного віку, порушення сімейних стосунків через тривалу відсутність одного з подружжя, відкладені народження або відмову від народження дітей, погіршення стану здоров'я виникають неминучі демографічні втрати. Загрозу для демографічного розвитку становить перетворення значного сегмента тимчасової міграції на стаціонарну, коли слідом за заробітчанином на возз'єднання виїздять їхні сім'ї.

До негативних відносяться й соціально-психологічні наслідки трудової міграції: девальвація сімейних стосунків, труднощі у побудові міжособистісних відносин батьків і дітей, соціальне сирітство, емоційні розлади у емігрантів та їхніх родин, пияцтво, поширення споживацьких настроїв серед молоді, яка через батьківські грошові транші з-за кордону втрачає мотивацію до навчання і роботи.

Нарешті, масова еміграція погіршує міжнародну репутацію країни через набуття іміджу держави, не здатної забезпечити нормальні умови праці та стандарти життя для своїх громадян. З боку приймаючих країн часто висуваються політичні та економічні претензії до країн еміграції, особливо у випадку значного припливу нелегальних мігрантів. Зокрема Іспанія, Великобританія, Італія наполягають на застосуванні жорстких санкцій стосовно держав, які не перешкоджають незаконному виїзду своїх громадян до Європи. Надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, часто ставиться в залежність від ефективності здійснюваних ними заходів щодо стримування нелегальної міграції.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >