Поняття "мале підприємство". Критерії віднесення підприємств до малих

Сутність малого підприємства досі залишається предметом суперечок науковців різних країн. В економічній літературі поширені такі означення малого підприємства (фірми):

• - мала фірма - це організація, якою керує власник і яка не має складної організації управління, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку [6]; [8];
• - мале підприємство - це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі чільного місця та відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям за обсягом доходу [5];
• - мале підприємство - це невелике виробництво [12];
• - мале підприємство - це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників [17].

За оцінками експертів Світового банку лише у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень сутності малого підприємства. Очевидно, що дослідження розвитку сектору малого підприємництва в будь-якій країні потребує конкретизації його критеріїв.

У різних країнах послуговуються різними класифікаційними ознаками (критеріями) віднесення підприємств до малих. Так, в Італії застосовують показник кількості зайнятих працівників: до малих належать підприємства з чисельністю працюючих до 500 осіб. У Японії критеріями виокремлення малих підприємств, крім чисельності працівників, слугують обсяг капіталу та галузева належність. Так, малими та середніми вважають юридично самостійні підприємства, на яких працюють: до 300 осіб персоналу - в галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 - в оптовій торгівлі; до 50 - у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У США до малих належать підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб. У Великій Британії мале підприємство визначають за трьома критеріями: дохід - до 2,3 млн євро на рік; сума активів - 1,455 мли євро; середньотижнева кількість працюючих - не більше 50. Причому найбільш поширені малі підприємства у сільському господарстві, сфері послуг та будівництві. У Франції малі підприємства визначаються за кількістю працівників від 10 до 500 осіб. У Німеччині немає офіційного трактування малого підприємства. Водночас існує неофіційне, згідно з яким кількість працюючих становить від трьох до 49 осіб; річний дохід - від 50 тис. до 2,46 млн євро. Існує також категорія дрібних підприємств (один-два працівники, річний дохід - до 50 тис. євро) [б].

Отже, в зарубіжних країнах здебільшого використовується лише один критерій - кількість працівників. Перевагами цього є зіставлюваність між країнами у просторі й часі. Чисельність персоналу засвідчує потужність підприємства, пояснює його соціальний та організаційний стан. Недоліком такого підходу є те, що кількість зайнятих у різних галузях унеможливлює порівняння на основі різної інтенсивності праці [12].

Болтонський комітет рекомендував систему кількісних критеріїв для визначення малих підприємств, а саме: чисельність працівників, оборот, розмір активів, кількість фірм або підрозділів, частка фірми на ринку, сукупний капітал. Щодо якісних критеріїв Болтонський комітет вважає, що малим є підприємство, яке має такі характеристики:

• - порівняно мала частка на ринку;
• - підприємством керують його власники;
• - підприємство є незалежним від інших підприємств [14, с. 20-21]. Спроба уніфікувати критерії віднесення підприємств до малих була зроблена в ЄС. У1996 р. прийнято рекомендації щодо визначення малих підприємств за чотирма критеріями: чисельність зайнятих, середньорічний дохід, загальний баланс та незалежність. За цими критеріями до малих підприємств належать підприємства з чисельністю працівників від 10 до 49 осіб, що перебувають у трудових відносинах з власником, максимальний середньорічний дохід яких становить до 7 млн євро або загальна сума балансу не перевищує 5 млн євро. Крім того, виділено й категорію мікропідприємств, на яких працює не більше 10 найманих працівників [14, с. 21].

Загалом у 80-90-ті роки минулого століття в економічній літературі було виокремлено низку якісних критеріїв малого підприємства: вразливість, інноваційність, еволюційність, нестійкість, висока організаційно-функціональна гнучкість, потреба у співпраці, простота організації на ґрунті безцехової структури, поєднання в одній особі декількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці держави і великих підприємств.

Донедавна українські малі підприємства визначали за критеріями, наведеними в Законі України "Про підприємства в Україні", а саме: обсяг валового доходу та чисельність працівників залежно від виду економічної діяльності. Проте згодом ці критерії було скасовано.

Згідно з ГКУ та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності" № 523-VI від 18.09.2008 р. малими є підприємства, у яких середньооблікова чисельність працівників за рік становить не більше 50 осіб та обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік не перевищує 70 млн грн.

Частина малих підприємств може розглядатися і як мікропідприємства, тобто суб'єкти малого підприємництва, у яких чисельність працівників не перевищує 10 осіб. Але практика виокремлення мікропідприємств не набула належного розвитку в інших нормативно-правових актах України.

Середніми вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за рік становить від 51 до 249 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує 70 млн грн, але менше 100 млн грн. Натомість великі підприємства відрізняються середньообліковою річною чисельністю працівників понад 250 осіб та обсягом валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) понад 100 млн грн [1, 4].

Малі підприємства можна класифікувати за ознаками, поданими в табл. 1.1:

Таблиця 1.1. Класифікація малих підприємств

Залежно від форми власності розрізняють малі підприємства таких видів:

• - приватне - діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• - державне - функціонує на основі державної власності;
• - комунальне - працює на основі комунальної власності територіальної громади);
• - підприємство, засноване на змішаній формі власності (створюється завдяки об'єднанню майна різних форм власності) [4].

Законодавством України передбачена також можливість заснування підприємства з іноземними інвестиціями, тобто підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створеного відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція у статутному фонді якого становить до 10 %. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями від дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. У випадку, якщо іноземна інвестиція у статутному фонді підприємства становить 100 %, таке підприємство визнається Іноземним,

За організаційною формою виокремлюють одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорацію.

Одноосібне володіння - це така організаційно-правова форма, за якої все майно підприємства належить одному власнику, який одноосібно здійснює управління підприємством, розподіляє його прибуток та несе повну відповідальність за всі зобов'язання підприємства.

Партнерство - добровільне комерційне об'єднання двох або декількох осіб, де володіння, управління, розподіл прибутків (збитків) та ризиків, відповідальність за зобов'язаннями регулюються укладеним між партнерами засновницьким договором.

Корпорація - домінуюча форма підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється між акціонерами як дивіденди, інша - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Корпорація має такі переваги: найефективніша форма залучення грошового капіталу; акціонери несуть обмежену відповідальність за борги корпорації; кращі можливості для організації та управління виробництвом; стабільна форма організації бізнесу. Недоліками цієї організаційної форми є складність організації, подвійність оподаткування прибутку, розмежування функцій власності та контролю.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду малі підприємства поділяються на унітарні та корпоративні. Унітарним є підприємство, створене одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого сам призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні й комунальні підприємства, а також засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє завдяки об'єднанню майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами відповідно до корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

До підприємств корпоративного типу належать господарські товариства, якими відповідно до Закону України "Про господарські товариства" визнаються підприємства, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами внаслідок об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між її учасниками [2]. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю, командитні товариства.

Залежно від того, який вид діяльності та яку стратегію поведінки на ринку обрано, вирізняють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через системи кооперативних зв'язків, субпідряду. З їх допомогою великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства цієї групи залежать від великих і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони достатньо незалежні від великих підприємств і можуть конкурувати з ними за якістю продукції.

Експлеренти - це ризикові або інноваційні підприємства, які переважно займаються науковими, конструкторськими розробленнями, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Згідно з Державним класифікатором видів економічної діяльності малі підприємства розрізняють за характером господарської діяльності, а також за способом утворення. Найчастіше організації малих підприємств передували: створення нового підприємства, купівля підприємства, оренда з правом викупу. Значну кількість малих підприємств в Україні було засновано у процесі роздержавлення і приватизації державної власності. Не менш поширеним є спосіб перетворення на малі підприємства існуючих (діючих) структур: виокремлення підприємства, злиття з іншими підприємствами, примусовий розподіл, реорганізація підприємства.

За стадією розвитку можна виокремити: активні малі підприємства, котрі стрімко розвиваються і можуть найближчим часом перейти до категорії середніх; стабільні малі підприємства, що функціонують упродовж тривалого часу; нестабільні малі підприємства, які можуть частково або повністю перейти у неформальний сектор або збанкрутувати [16, с. 23-24].

Згідно з Податковим кодексом України, залежно від обраної системи оподаткування, малі підприємства можуть перебувати на загальній системі оподаткування або ж скористатися спрощеною системою та сплачувати так званий єдиний податок.