< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Суть та особливості тривалого спілкування

Тривале спілкування здійснюється на основі врахування та використання інформації про види міжособистісного спілкування; стилі управління та спілкування; моделі та рівні спілкування.

Види спілкування.

Існують різні класифікації видів і типів спілкування. Основою для існування такого різноманіття комунікативних актів є різні ознаки комунікаторів: вікові, статеві, професійні, загальнокультурні, освітні. Важливим є і рівень сформованості комунікативної культури. Залежно від сутності критеріїв класифікацій можна виділити широке різноманіття видів спілкування:

  • 1. На основі критерію засобів спілкування: вербальне (словесне) та невербальне (безсловесне).
  • 2. На основі критерію форми спілкування: анонімне (між незнайомими та малознайомими людьми), функціонально-рольове (лікар - хворий, психолог - клієнт...), неформальне (міжособистісне).
  • 3. На основі критерію задіяності інших засобів комунікації: безпосереднє (наприклад, бесіда комунікаторів) та опосередковане іншими засобами комунікації чи художніми засобами (листування комунікаторів).
  • 4. На основі критерію змісту спілкування: виробничо-професійне, практично-побутове, міжособистісно-сімейне, науково-теоретичне.
  • 5. На основі критерію типу зв'язку комунікаторів: односпрямоване, двоспрямоване. Наприклад, перегляд кінофільму - односпрямований комунікативний акт; написання листа акторам чи режисеру фільму - двоспрямований комунікативний акт.
  • 6. На основі критерію результату спілкування: негативне (коли комунікатори неправильно трактують думки і погляди один одного), нейтральне (коли комунікатори не розуміють один одного), позитивне (коли комунікатори чудово розуміють один одного).

Стилі управління та спілкування (за І. Зязюном)

Стилі управління: авторитарний - стиль диктату, тиску; демократичний - партнерський; ліберальний - загравання, підкупу (за І. Зязюном). Стилі спілкування:

  • - активно-позитивний характеризується стабільними емоційно-позитивними стосунками, які забезпечують високий рівень формального та неформального спілкування;
  • - пасивно-позитивний характеризується нечітко вираженою емоційно-позитивною установкою, яка поєднується з офіційністю і сухістю у стосунках;
  • - нестійкий характеризується ситуативністю стосунків при загальній емоційно-позитивній установці; стосунки залежать від ситуації та емоцій і почуттів, що з нею пов'язані.

Стилі педагогічного спілкування (за В. Кан-Каликом)

  • - спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю. В основі стилю лежить активно-позитивне ставлення педагога до дітей та справи, намагання спільно розв'язати питання, що постають;
  • - стиль дружнього розташування - близький і тісно пов'язаний з попереднім стилем та є практично його умовою;
  • - спілкування-дистанція - стиль, характерною ознакою і умовою якого є дистанція - "важливий" регулятор стосунків;
  • - спілкування-залякування - крайня форма спілкування-дистанції. Поєднує у собі негативне ставлення до учнів та авторитарність у способах організації діяльності;
  • - спілкування-загравання - стиль спілкування, що мотивується намаганням учителя здобути хибний, дешевий авторитет. Може поєднувати загальне позитивне ставлення до дітей, вияви лібералізму, невимогливості.

Усі варіанти перерахованих стилів спілкування можна згрупувати у два типи: діалогічне та монологічне спілкування. Ознаки спілкування-діалогу: духовна єдність, взаємна довіра, відкритість, доброзичливість, спільне бачення, обговорення та розв'язання проблеми.

Моделі педагогічного спілкування (за І. Юсуповим)

  • 1. Дикторська модель ("Монблан") - гірська вершина. Педагог відірваний від колективу учнів, знаходиться у царині власних знань. Педагогічні функції зведені до інформування, повідомлення.
  • 2. Неконтактна модель ("Китайська стіна"). Близька до попередньої. Неконтактність пов'язана з існуванням різних бар'єрів, чинників бар'єрів: підкреслення вчителем свого офіційного статусу, поблажливого ставлення до учнів.
  • 3. Гіпорефлексивна модель ("Глухар"). Педагог зосереджений на собі: мова монотонна, чує сам себе - як наслідок суб'єкти взаємодії існують ізольовано, навчально-виховний вплив здійснюється формально.
  • 4. Гіперрефлексивна модель ("Гамлет"). Педагога хвилює не змістовий бік спілкування, а те, як педагог виглядає при цьому, як його сприймають - як наслідок міжособистісні стосунки зводяться в абсолют, а тому формують у педагога неадекватні вчинки і реакції.
  • 5. Негнучкого реагування ("Робот"). Взаємодія будується за жорсткою програмою на основі інструкцій та розпоряджень і як наслідок не враховується педагогічна дійсність, склад та психологічний стан учнів, а тому має місце низький рівень педагогічної взаємодії.
  • 6. Вибіркового реагування ("Локатор"). Базується на вибірковості стосунків з учнями, орієнтація на талановитих чи слабких і як наслідок - порушення цілісності взаємодії у спілкуванні.
  • 7. Активної взаємодії ("Союз"). Педагог організує діалог з учнями, взаємодію, підтримує емоційно-позитивний стиль стосунків, заохочує ініціативу.
  • 8. Авторитарна модель ("Я сам"). Навчальний процес фокусується на педагогові. Однобока активність педагога гальмує активність учнів і як наслідок виховується безініціативність, пасивність, знижується пізнавальна і творча активність.

Аналіз перерахованих моделей педагогічного спілкування надає підстави стверджувати, що в межах педагогічного спілкування вихователя з дітьми дошкільного віку об'єктивно можуть існувати не всі окреслені І. Юсуповим педагогічні моделі. У зв'язку з психологічними особливостями дітей дошкільного віку (в першу чергу мимовільності пізнавальної та емоційної сфер дитини) підстави для існування мають такі педагогічні моделі: гіперрефлексивна, вибіркового реагування, активної взаємодії. Найбільш продуктивною є модель активної взаємодії.

Рівні спілкування (за А. Добровичем)

Продовження таблиці

Для успішної реалізації спілкування вперше та тривалого професійного спілкування важливо знати функції спілкування та уміти добирати тип спілкування, засоби, рівні, стилі і моделі спілкування відповідно до його основних етапів.

Б. Ломов виділяє такі функції спілкування:

  • - інформаційно-комунікативна - спілкування є основним джерелом презентації та обміну інформацією;
  • - регулятивно-комунікативна - спілкування у першу чергу є регулятором стосунків між учасниками комунікації, воно виникає як регулятор стосунків;
  • - афективно-комунікативна - у спілкуванні виникають емоції і почуття учасників взаємодії, які виражають ставлення комунікаторів один до одного та до процесу і результатів взаємодії.

Засоби та умови спілкування

Засоби спілкування:

  • 1. Вербальні (мова):
    • а) культура мови (орфоепічна, лексична, граматична, синтаксична культура та правильність мови) і техніка мови (звучність, польотність, висота, дикція, темп, тембр);
    • б) техніка аксіальної (мовна взаємодія двох суб'єктів: один на один) та ретиальної (мовна взаємодія суб'єкта з групою) мовної комунікації.
  • 2. Невербальні (засоби зовнішньої естетичної виразності):
    • а) фізіологічні: зріст, статура, хода, колір шкіри, волосся, очей;
    • б) функціональні: постава, візуальний контакт, дистанція, міміка, пантоміміка;
    • в) соціальні засоби зовнішньої естетичної виразності: одяг, взуття, зачіска, макіяж, аксесуари.

Засоби спілкування одночасно виступають умовами, що можуть сприяти результативності спілкування чи ускладнювати її.

Структура спілкування

Фахівці психолого-педагогічної галузі виділяють такі етапи спілкування:

  • а) моделювання спілкування (на основі попереднього досвіду спілкування);
  • б) організація безпосереднього спілкування (місце, час, засоби);
  • в) керування процесом спілкування - етап, що, за визначенням К. Станіславського, представлений такими фазами:
    • - зондування душі партнера (формулювання К. Станіславського) - прогнозування на основі аналізу засобів зовнішньої естетичної виразності партнера, його внутрішнього стану;
    • - привернення уваги партнера;
    • - організація взаємодії;
    • - забезпечення зворотного зв'язку;
  • г) аналіз та планування подальших дій.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >