< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Соціальна каузальна атрибуція

До початку 70-х рр. XX ст. одне з провідних місць у світовій соціальній психології займала проблематика каузальної атрибуції. Однак результати численних досліджень, що проводилися на інтеріндивідуальному рівні, в перспективі міжособистісних стосунків не могли переноситися на рівень відносин між соціальними спільностями, зокрема й етнічними. На відсутність соціального характеру в американських концепціях атрибуції звернули увагу європейські учені. У зв'язку з цим Ж.-К. Дешам відзначив, що "... даремним було б вивчення процесів атрибуції без урахування відносин між групами та взаємодії між індивідами, які належать до різних соціальних категорій".

Теорію соціальної атрибуції було обгрунтовано європейськими психологами М. Х'юстоном і И. Ясперсом. Соціальна (чи групова) каузальна атрибуція - це інтерпретація поведінки і результатів діяльності людей за ознакою їх групової належності.

Така атрибуція є соціальною за походженням, оскільки з'являється і розвивається у результаті соціальної взаємодії між індивідами чи під впливом соціальної інформації. Водночас ця атрибуція є груповою: 1) як об'єкт спрямованості (на представника конкретної соціальної групи) і 2) зважаючи на подібність членів соціальної групи та міжгрупові відмінності.

Основна функція соціальної каузальної атрибуції полягає у формуванні, підтриманні чи посиленні позитивної групової ідентичності. Так, основною функцією етіюцентричної атрибуції є надання людиною переваги представникам своєї групи.

Стратегія збереження позитивної групової ідентичності М. Х'юстона і Й. Ясперса полягає у використанні таких етноцентричних атрибуцій, згідно з якими позитивна поведінка (успіх) своєї групи і негативна поведінка (невдача) чужої групи пояснюються за допомогою внутрішніх чинників, а негативна поведінка (невдача) своєї групи і позитивна поведінка (успіх) чужої групи - за допомогою зовнішніх чинників.

Найвідоміше емпіричне дослідження, на результати якого посилаються практично всі дослідники проблем соціальної атрибуції, було проведено на початку 70-х рр. у Південній Індії. Досліджуваним-індуїстам пропонували описи чотирьох ситуацій, в яких індуїст чи мусульманин здійснює соціально бажані та соціально небажані вчинки (крамар виявляє щедрість чи обманює покупця, вчитель хвалить чи карає учня, домовласник запрошує до будинку або не звертає уваги на перехожого, який потрапив під зливу і т. ін.). Досліджуваним необхідно було інтерпретувати поведінку представників двох конфесій за допомогою одного із запропонованих чинників, які належали до двох груп: І) збіг обставин, правила поведінки, які встановлені у суспільстві й т. ін. (зовнішні); 2) щедрість чи жадібність торговця, поганий або добрий характер вчителя й т. ін. (внутрішні).

Отримані результати переконливо підтвердили стратегію збереження позитивної групової ідентичності. Досліджувані дотримувалися етноцентричних атрибуцій - внутрішні чинники приписувалися соціально-бажаній поведінці представників своєї групи і негативній поведінці мусульман і навпаки.

Подібні атрибуції було виявлено й у результаті проведення низки досліджень, в яких взяли участь представники етнічних спільностей. У зв'язку з цим науковці стали розглядати використання етноцентричних атрибуцій як елементарну помилку атрибуції.

Однак згодом соціальні психологи з'ясували, що етноцентричні атрибуції, в яких надається перевага своїй групі, не є універсальними. По-перше, члени груп підлеглої меншості, які не бачать альтернатив щодо існуючої системи, досить часто використовують етноцентричні атрибуції, що відображають тенденцію до знецінення своєї групи і надання переваги домінантній групі. Наприклад, китайці, як представники дискримінованої меншості в Малайзії, за допомогою внутрішніх чинників пояснювали позитивну поведінку малайців (групи більшості), а не членів своєї групи.

По-друге, атрибуції, які було продемонстровано індуїстами в Південній Індії та китайцями в Малайзії, можна представити як полюси певного континууму, що відповідають достатньо високому рівню фаворитизму та є емпіричними індикаторами міжгрупової диференціації у формі протиставлення.

За сприятливих умов міжетнічної взаємодії (відсутність відкритих конфліктів, відносна рівність статусів і т. ін.) для підтримання позитивної етнічної ідентичності не потрібно створювати етноцентричні атрибуції. За умови надання переваги одній з груп в атрибуціях може виявлятися неоднакове ставлення до окремих сфер життєдіяльності двох спільностей. Диференціація власної та чужої груп буде знаходитися у межах від протиставлення на користь своєї групи до протиставлення на користь чужої групи.

Ці висновки було підтверджено й результатами досліджень, проведених Т.Г. Стефаненко в кінці 80-х рр. XX ст. У дослідженні взяли участь московські студенти. Досліджувані найчастіше пояснювали позитивну поведінку радянського перехожого, який допомагає іноземному туристові, що заблукав, за допомогою внутрішніх чинників (якостей чуйності та безкорисливості в радянського перехожого). На противагу, таку поведінку американського перехожого, на їх думку, було зумовлено зовнішніми чинниками (обставинами). Виявлені етноцентричні атрибуції (із зіставленням на користь своєї групи) ґрунтувалися на позитивних для цієї сфери автостереотипах, які є основним джерелом для інтерпретації поведінки і досягнень групи за допомогою внутрішніх чинників.

При поясненні успіхів і невдач радянського та американського наукових колективів досліджувані продемонстрували зовнішньо-груповий фаворитизм - протиставлення на користь чужої групи. Так, з-поміж внутрішніх чинників досягнень студенти назвали такі стереотипні якості американців: працелюбність, діловитість, заповзятливість. Невдачу радянських вчених, на думку досліджуваних, було зумовлено недостатньою працелюбністю, заповзятливістю і т. ін. Тоді як найбільш можливим чинником невдачі американських вчених виступило невезіння.

Таким чином, на етноцентричне визначення чинників поведінки та результатів діяльності значною мірою впливає чинник локусу, тобто, які саме чинники використовуються у приписуванні: зовнішні чи внутрішні.

У сучасному світі етноцентричні тенденції, що використовуються для підтримання позитивної етнічної ідентичності, можуть сприяти формуванню та збереженню ворожих стереотипів і перешкоджати способам урегулювання міжгрупових конфліктів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >