< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Діяльність суб'єктів публічної адміністрації. Адміністративний розсуд. адміністративно-правові режими

Головним та основним напрямом діяльності суб'єктів публічної адміністрації є адміністрування.

До основних елементів відповідної діяльності належать:

  • 1) цілі та завдання - уявлення про напрями та очікувані наслідки діяльності суб'єктів публічної адміністрації;
  • 2) функції - частина діяльності, яка здійснюється на основі закону або іншого правового акта суб'єктами публічної адміністрації притаманними їм методами для виконання завдання публічного адміністрування.

Традиційно функції діяльності суб'єктів публічної адміністрації поділяють на:

  • - загальні (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль);
  • - спеціальні (відображають специфіку конкретного суб'єкта адміністрування);
  • - допоміжні (обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій);
  • 3) методи - способи здійснення керуючими суб'єктами владно-організуючого впливу на об'єкти адміністрування.

Діяльність суб'єктів публічної адміністрації пов'язана із адміністративним розсудом. Адміністративний розсуд - це визначений межами норм права певний ступінь свободи суб'єкта публічної адміністрації (органу, посадової особи тощо) у правовому вирішенні того чи іншого підвідомчого питання (справи), яка надається з метою прийняття раціонального оптимального рішення у справі. Адміністративний розсуд обумовлений творчим, динамічним характером адміністрування, складністю різноманітних ситуацій в різних сферах життєдіяльності та потребує розширення правового регулювання дозволеної поведінки і можливих варіантів її наслідків.

Види адміністративного розсуду

Адміністративний розсуд першого виду може діставати вияв у наданні певному органу (посадовій особі) права на свій розсуд оцінювати не тільки юридичний факт, але й видати акт на основі вільного вибору одного з рівноцінних з точки зору законності варіантів вирішення справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою. В цьому випадку розсуд може виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень. Так, наприклад, однаково відповідатиме вимогам законності будь-яке стягнення, яке буде застосовано до правопорушника на підставі ст. 150 КпАП, де за порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями передбачена альтернативна санкція у вигляді попередження або накладення штрафу. Розсуд правозастосовувача дістає вияв в оцінці юридичного факту (правопорушення), особи, характеру та тяжкості проступку, у виборі найоптимальнішого і найсправедливішого стягнення.

Адміністративний розсуд другого виду має місце тоді, коли норма права уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень. Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб'єктивних прав.

До адміністративного розсуду третього виду можна віднести прийняття органом адміністрування чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі неконкретні (оціночні) поняття, такі, як "доцільність", "необхідність", "з важливих підстав". Таким чином, необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми. Так, згідно з абз. 2 п. 21 ч. 1 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" остання організовує за необхідності медичний огляд водіїв, затримує, відстороняє від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами.

Додатково у юридичній літературі виділяється ще один вид адміністративного розсуду, який виникає із матеріальних норм права, які суб'єкти публічної адміністрації конкретизують не у формі правового акту, а у формі суто організаційної чи матеріально-технічної діяльності (найширше застосування адміністративного розсуду).

У правничій літературі (див., наприклад, праці С. Мосьондза) пропонується такий варіант різновидів адміністративного розсуду:

  • - адміністративний розсуд імперативного типу - пов'язаний з ситуацією, коли норма матеріального права, встановлюючи можливі варіанти рішень, залишає на розсуд суб'єкта владних повноважень вибір одного з цих варіантів;
  • - адміністративний розсуд диспозитивного типу - має місце тоді, коли норма права уповноважує суб'єктів владних повноважень діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень;
  • - адміністративний розсуд інтерпретаційного типу - пов'язаний з оцінкою публічного інтересу та суб'єктивною інтерпретацією оціночних понять, таких як "доцільність", "необхідність", "з важливих підстав" тощо.

Адміністративний розсуд у діяльності суб'єктів публічної адміністрації безпосередньо пов'язаний із дискреційними повноваженнями.

Дискреційні повноваження - це повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду, якщо вони не передбачають обов'язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим суб'єктом. Надаючи дискреційне право, законодавець, як правило, вживає слово "може". Наприклад, у ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) зазначено, що у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на 15 днів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >