Формування політики охорони навколишнього природного середовища

Екологічна ситуація в Україні порівняно з попереднім періодом суттєво не змінилася. Водночас за останні роки викиди забруднюючих речовин в атмосферну зі стаціонарних джерел забруднення та скиди забруднених стічних вод у поверхневі водойми дещо зменшились. Це пояснюється результатами запровадження в Україні економічного механізму природокористування, зокрема встановлення індексованих у зв'язку з інфляцією нормативів зборів за спеціальне використання водних ресурсів та за забруднення навколишнього природного середовища.

Незважаючи на позитивні зміни, які намітилися останнім часом у сфері охорони та оздоровлення навколишнього середовища, є багато проблем, які насамперед пов'язані з:

• - старінням основних фондів, у тому числі природоохоронного призначення;
• - аварійним станом значної частини каналізаційних мереж у комунальному господарстві та диспропорцією між потужностями систем водопостачання і очищення стічних вод, що склалася у минулі роки;
• - недостатньою інвестиційною підтримкою екологічно небезпечних галузей промисловості, зокрема металургійної, хімічної, нафтохімічної, а також енергетики, щодо впровадження новітніх ресурсозберігаючих, екологічно чистих технологій;
• - незадовільним станом басейнів річок України, якості питної води, забруднення та виснаження водних ресурсів;
• - критичним екологічним станом у гірничодобувних регіонах країни, зокрема Донбасі, Кривбасі та Львівсько-Волинському регіоні; екологічними проблемами, пов'язаними з істотними змінами стану геологічного та гідрогеологічного середовища у зв'язку з закриттям нерентабельних гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів;
• - розв'язанням проблем, пов'язаних з поводженням з відходами, насамперед токсичними;
• - недостатніми обсягами фінансування заходів, спрямованих на охорону земельних ресурсів;
• - відсутністю системи технологічних нормативів на викиди та скиди забруднювальних речовин, що відповідає законодавству Європейського Союзу.

Тому головною метою політики держави у сфері охорони довкілля має бути створення соціально-економічних та правових передумов для забезпечення екологічно безпечного життя громадян та екологічно-стійкого розвитку України. При цьому основні цілі державної політики у сфері охорони довкілля є такими:

• - подальше законодавчо-нормативне забезпечення діяльності у цій сфері;
• - удосконалення державної системи управління екологічною безпекою;
• - вдосконалення та впровадження економічного механізму природокористування;
• - утримання існуючих, розширення та створення нових територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; розвиток природно-ресурсного потенціалу, формування національної екологічної мережі.

Для досягнення цих цілей потрібно вжити таких заходів державної політики:

• - розробити нові та вдосконалити чинні законодавчо-нормативні акти у сфері охорони довкілля та економічного механізму управління природокористуванням;
• - вдосконалити державну систему моніторингу довкілля та управління розвитком природно-ресурсного потенціалу;
• - реалізувати заходи, спрямовані на збереження та розвиток природно-заповідного фонду;
• - виконати природоохоронні заходи, передбачені у державних цільових програмах екологічного спрямування;
• - запровадити прогресивні підходи у сфері охорони земель та ведення Державного земельного кадастру;
• - забезпечити подальшу гармонізацію національного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів із законодавством Європейського Союзу.

Стратегічними завданнями на середньострокову перспективу мають бути:

• - розмежування напрямів природоохоронної діяльності, які мають здійснюватись: за рахунок коштів суб'єктів господарської діяльності, коштів Державного та місцевих бюджетів, зокрема розділів фінансування екології, фондів охорони навколишнього природного середовища;
• - визначення доцільності та черговості здійснення природоохоронних заходів, фінансування яких передбачається за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, на основі показників економічної ефективності, які мають визначатись у відповідних еколого-економічних або техніко-економічних обґрунтуваннях;
• - перегляд нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища, виходячи з обґрунтування необхідних обсягів фінансування заходів щодо компенсації завданої довкіллю шкоди на державному, регіональному та базовому рівнях, а також реальних фінансових можливостей підприємств-платників;
• - запровадження системи підтримки інвестиційних проектів на комерційних умовах для реалізації пріоритетних національних та регіональних програм екологічного спрямування, а також природоохоронних заходів на об'єктному рівні;
• - розроблення та використання науково-технічних розробок і нових технологій у сфері охорони довкілля та природокористування, а також науковий пошук більш ефективних схем управління;
• - економічна оцінка всіх природних та вторинних ресурсів для більш чіткого обґрунтування нормативів плати за кожен з видів природних ресурсів, у тому числі на регіональному рівні.