< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Типологічний підхід до характеру особистості

Типології (класифікації) є загальнонауковим методом пізнання світу. У межах психології типологічний підхід припускає розуміння особистості як цілісного утворення, що не зводиться до комбінації окремих рис. Узагальнення здійснюють на основі групування досліджуваних. Якщо в групі людей стабільно спостерігається поєднання певних ознак, його розглядають як "типове" - симптомокомплекс. Кожну людину, якій ці ознаки властиві, починають зараховувати до певної групи. Характеристикою людини при цьому слугує назва відповідного типу (наприклад, істероїд), а зміст типу розкривають через опис типового, усередненого представника. Найвідомішими є типологічні описи особистості Юнга, Леонгарда та інших психологів, переважно орієнтовані на практичні потреби.

Типології - економний метод пізнання, здатний забезпечити зрозумілий результат, однак їх недоліком є нехтування особливим, індивідуальним у кожній людині, адже все те, що не стосується симптомокомплексу, залишається за межами розгляду. За такого підходу в особистості виокремлюють типове, але, цілком можливо, не найістотніше.

Класифікації (типології) поділяють на емпіричні і теоретичні (наукові).

Емпіричні типології ґрунтуються на спостереженнях дослідників, наділених інтуїцією, здатністю виокремлювати істотні ознаки, наявні в основі кожного типу. Ознаки можуть бути як однорідними, так і різнорідними: наприклад, особливості будови тіла, обміну речовин і темпераменту. Статистично, як правило, емпіричні типології не перевіряли.

Наукова класифікація повинна відповідати таким вимогам:

  • 1) її класи мають вичерпувати всю безліч об'єктів, які класифікують. Наприклад, для класифікації характерів недостатньо ознаки "нервовість": спокійні люди не потраплять до жодного класу, оскільки поняття "нервовість" може бути застосоване тільки до неспокійних, неврівноважених людей;
  • 2) кожний об'єкт може потрапити лише в один клас. Наприклад, якщо потрібно поділити всіх людей на психічно хворих і здорових, наперед треба домовитися про те, куди зарахувати проміжні типи (невротиків, людей у межовому стані), інакше вони можуть потрапити в обидва класи;
  • 3) кожний новий підрозділ об'єктів у класифікації слід виокремлювати на основі лише однієї ознаки. Наприклад, спочатку поділяти людей за віком, а потім - за станом здоров'я, але не за обома ознаками відразу. Невиконання теж призводить до плутанини.

У диференціальній психології розмежовують поняття первинна класифікація і типологія. Первинна класифікація - перелік явищ, що характеризуються загальною видовою ознакою. Наприклад, класифікація емоцій, видів уваги або пам'яті, ознак агресивності тощо. Тобто класифікація у диференціальній психології є первинним способом поділу ознак на групи без виокремлення структурних підстав або, як виняток, за наявністю слабоструктурованої підстави.

Типологія - виокремлення типів, ідентифікація сукупностей (кластерів) ознак, що становлять сутність цих типів, на чіткій основі. У сучасних наукових типологіях, як правило, представлений один кластер (симптомокомплекс) ознак, які залежно від ступеня вираже-ності кожного з них, характеру зв'язку між ними і стійкості "зчеплення" ("злитості") утворюють остаточний перелік типів.

Науковим підґрунтям для розроблення типологічної проблематики в психології можна вважати роботи І. Павлова і дослідників його школи, присвячені вивченню типологічних властивостей нервової системи (типів вищої нервової діяльності) у тварин і людини.

Основні дослідження типології у диференціальній психології розгорталися за аналітичним і синтетичним підходами. Аналітичний підхід ґрунтується на аналізі кількісних характеристик певних властивостей (вага, зріст, гострота зору, чутливість, пластичність, швидкість запам'ятовування тощо). Синтетичний підхід пов'язаний із групуванням суб'єктів за типами на основі однієї або кількох класифікаційних ознак - будови тіла, темпераментальної організації тощо - аж до типів особистості.

При дослідженні особистості і характеру з точки зору типологічного підходу необхідно зважати на такі обставини:

  • а) використовуючи поняття "тип", потрібно розрізняти контексти, залежно від яких тип може позначати як певні комплекси властивостей, так і характерний зразок, картину поведінки;
  • б) розвиваючи вчення про властивості нервової системи як базові характеристики, що є основою типології, не слід вважати, що всі часткові психологічні типології в експериментальній і концептуальній основі повинні спиратися на аналіз цих властивостей, які не можуть бути першопричиною всього різноманіття змісту психічної діяльності.

Співвідношення фізіологічних і психологічних структур у типології людини - важливий предмет дослідження диференціальної психології.

Найтісніше пов'язаний з розробленням типологічної тематики номотетичний підхід у психології, покликаний виявляти універсальні риси і патерни системи взаємопов'язаних психологічних ознак, властиві всім людям. Його має доповнювати ідіографічний аспект вивчення індивідуальності (який не можна протиставляти номотетичному), зосереджений на аналізі неповторної і унікальної внутрішньої структури суб'єкта.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >