< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Проблеми дотримання справедливості під час глобальних змін

Соціальна справедливість у загальному розумінні зводиться до такого розподілу сукупності суспільних благ, створених людиною, який відповідає новому суспільному ідеалу. Саме у розподільних відносинах взаємодія справедливості і несправедливості виявляється найяскравіше. У світовому вимірі розподільні відносини формуються навколо світового доходу, який отримують від реалізації товарів і послуг у межах інтернаціоналізованих відтворювальних циклів (ядер), транснаціональних економічних структур з використанням всіх видів національних ресурсів, у т. ч. ресурсів країн, не визнаних учасницями цих циклів (ядер) та призначених для реінвестування поширеного інтернаціоналізованого відтворювання.

Важливою проблемою є механізм формування та розподілу щойно створеної вартості пошуку шляхів, каналів переміщення світового (міжнаціонального) доходу в національні межі для поповнення національних доходів. Механізм перерозподілу світового (міжнаціонального) доходу формується стихійно, однак вимагає певного регулювання.

Загалом світовий дохід як основна складова ІВЯ повинен розподілятися з урахуванням внеску учасників його створення, але це не відбувається. Світовий дохід розподіляється вкрай нерівномірно. Боротьба за світовий дохід стає основою формування зовнішньої політики держав.

Розподіл світового доходу відбувається на економічних кордонах - "стиках" різних світових відтворювальних форм, тим самим міжнародний поділ праці перетворюється на між фірмовий. Учасники світового відтворювального ринку пов'язані трансфертними, умовно-розрахунковими цінами. Затрати на кожного учасника таких ланцюгів не лише відшкодовуються, а Й дають змогу отримувати додатковий прибуток за рахунок перерозподілу світового доходу (якщо він є). Хоча можливі й збитки у разі його недостатнього обсягу для покриття загальних витрат.

Світовий дохід виконує важливу геофінансову роль: він слугує джерелом акумулювання засобів для системи світового кредитування. Однак відтворення та поширення техногенної світової інфраструктури є необхідною умовою для розвитку геофінансів (як продукту постіндустріалізму) і водночас виманює частину проектів у віртуальну сферу з метою отримання значної фінансової ренти шляхом фінансових маніпулювань.

Наявність віртуальної складової в геофінансовій моделі сучасного світу підштовхує до трансформації всю світову кредитну політику: для національних економік наднаціональні фінансові системи становлять істотну загрозу. Залучені засоби, що містять віртуальну складову, обсяг якої невідомий, а спосіб виокремлення у фінансову структуру не винайдений, можуть завдати шкоди національним структурам. Накопичення в національних бюджетах віртуальних фінансових елементів і використання їх для задоволення внутрішніх потреб не може не створювати соціально-економічної напруги. Крім того, уряди країн, які мають боргові зобов'язання з віртуальною компонентою, опиняються перед дилемою: погашати боргові зобов'язання своїми золотовалютними резервами або розраховуватися за надані кредити "віртуально". Утворення таких ситуацій зумовлює необхідність перегляду всієї системи світових зобов'язань з очищенням їх від віртуальної складової.

Нова відповідальність і її інституційні форми

Конкурентна боротьба як здоровий початок світового розвитку і атрибут ринку має свої закономірності розвитку і свої "межі". Вона пройшла тривалий еволюційний шлях. Необхідно відрізняти спрямованість і специфічні особливості цієї еволюції, її крайні небезпечні форми. Так, зовнішньоторговельна доктрина допускає формування таких стратегічних прийомів, як безперервні зовнішньоторговельні війни. Однак глобалізація докорінно змінила уявлення про конкуренцію, вона спричинила перехід від торгових війн до геоекономічних (зовнішньоекономічних).

Геоекономічні війни - це процес завдання збитків невійськовими методами за заздалегідь спланованою стратегією з використанням високих геоекономічних технологій.

Будь-яка національна економіка може стати жертвою геоекономічного нападу, тому важливо знати технологію проведення подібних війн, їх стратегічні прийоми та методи, до яких, наприклад, належать ретельно завуальований механізм переміщення національного та світового доходу, руйнування економічних інфраструктур, стиль оперування на світогосподарськїй арені, завершальним етапом якого є "кредитний удар", деформація соціально-економічної системи, підштовхування її до незворотної трансформації.

Урядам держав слід вибудовувати систему національної безпеки з урахуванням проблем національної економічної безпеки, які мають бути охоплені національною доктриною розвитку. Питання національної економічної безпеки стають актуальними на початку входження національної економіки до геоекономічного простору. Для багатьох національних економік небезпека є великою, тому що входження пов'язане з одночасною їх трансформацією, формуванням новітньої зовнішньоекономічної макромоделі, залученням до інтернаціоналізованого процесу.

Геоекономічний підхід повинен стати одним із основних напрямів під час створення системи національної оборони та безпеки.

Геоекономічні війни сформувалися на основі таких історичних явищ, як торгові та "холодні" війни. Ядром такого симбіозу стала мілітаризація національних економік, яка посилилася в післявоєнний період, коли відбувалося штучне нагнітання воєнних загроз, штучне моральне старіння озброєння (невиправдане часте зняття з озброєння першокласних зразків військової техніки), формування масштабних глобальних "ініціатив" (наприклад, американська стратегічна оборонна ініціатива), культивування національно-етнічних конфліктів і територіальних претензій та ін., що сформувало величезний світовий ринок зброї та військового спорядження. Інакше кажучи, було запущено механізм оперування високими геоекономічними технологіями, під вплив яких потрапили майже всі країни.

Під час розроблення національних воєнних доктрин країни - жертви геоекономічних війн повинні враховувати такі особливості геоекономічних війн:

  • - невидимість, відсутність руйнувань, безкровність;
  • - використання стратегії непрямих дій;
  • - застосування високих геоекономічних, геофінансових, інформаційних та інших технологій замість звичайної зброї;
  • - переміщення національного доходу супротивника у світовий та недопущення його до перерозподілу світового доходу;
  • - надання військовій компоненті функції захисту рухомих інтернаціоналізованих відтворювальних ядер та ареалів поширення впливу держав-лідерів і використання її як крайнього засобу під час узгодження конфліктних ситуацій.

У геоекономічних війнах військову силу застосовують дозовано, у вигляді точкових ударів по певних вузлових елементах інфраструктури геоекономічного супротивника. Унаслідок цих дій жертва нападу залишається без світового доходу, ресурсів, спеціалістів і наукових кадрів, перспективи та інвестицій; внутрішнє становище такої держави ускладнюється соціальною напругою, політичними, етнонаціональними, соціальними та територіальними проблемами. Така ситуація можлива лише за умови reo-економічної та геофінансової безвідповідальності. Тому необхідним є заснування геоекономічного трибуналу як новітнього міжнародного інституту глобальної системи. Геоекономічний трибунал має бути міжнародною судовою колегією, що здійснює судову функцію шляхом розгляду справ про геоекономічну агресію.

Геоекономічний трибунал потребує організаційного оформлення, його становлення пройде еволюційний шлях від формування загальних завдань до початку світової судової практики. Основні цілі діяльності геоекономічного трибуналу такі:

- розроблення загальних принципів і критеріїв, за якими наслідки господарських відносин у глобалізованій світовій системі можуть кваліфікуватись як геоекономічний напад, що завдає збитків партнеру;

. - обґрунтування загального категоріального та понятійного апарату, наповнення їх конкретним змістом, вироблення нової судової лексики (геоекономічні війни, економічне вимотування, геоекономічна змова, жертви геоекономічного нападу, геоекономічний агресор, кредитний удар, геоекономічна контрибуція та ін.);

  • - прийняття статуту та формування організаційно-функціональної структури геоекономічного трибуналу;
  • - моніторинг і контроль за поведінкою світових транскордонних потоків і блукаючих інтернаціоналізованих циклів (ядер) для своєчасного виявлення перших ознак геоекономічного нападу та застосування невідкладних заходів щодо попередження розв'язання геоекономічних війн, координація зусиль зі стабілізації глобальної ситуації з іншими міжнародними організаціями;
  • - розгляд звернень жертв геоекономічного нападу;
  • - доведення до світової спільноти та урядів рішень геоекономічного трибуналу за зверненнями жертв геоекономічного нападу.

Світова практика свідчить, що у разі створення міжнародної організації враховується досвід функціонування аналогічних організацій. На початковому етапі така організація як геоекономічний трибунал могла б діяти під егідою вже існуючих схожих за метою й завданнями структур або відразу окремо у формі особливого, самостійного осередка (організації). Найприйнятнішим шляхом становлення геоекономічного трибуналу є самостійний розвиток, що зумовлено певними причинами. Поява геоекономічного трибуналу, як і інших геоекономічних та геофінансових інститутів, відображає основну тенденцію світового розвитку. У межах сучасної техногенної фази постіндустріалізму його основними напрямами стають геоекономіка та геофінанси, що мають техногенний характер, а інші пріоритети та напрями (світова політика, геостратегія, релігія, культура, етнонаціональна сфера та ін.) підпадають під їх вплив.

Під час створення геоекономічних і геофінансових структур, у т. ч. геоекономічного трибуналу, існує небезпека, що вони запозичать роботи та функції геополітичних та військово-політичних організацій, напрацьовані в період ведення міжнародних "холодних" та локальних "гарячих" війн, і їх схильність до силового вирішення міжнародних справ, геополітичного переділу світу та супутніх їм світових і регіональних війн.

Практика доводить, що геоекономічними та геофінансовими агресорами можуть стати:

  • - "країни-системи", до ядра яких належать розвинуті країни;
  • - блукаючі транснаціональні системи, насамперед геофінансові транскордонні потоки (в інституціональних формах) та ІВЯ.

Потенціальними жертвами геоекономічних нападів є:

  • - країни, що тільки запроваджують інтернаціоналізовані відтворювальні цикли і які не врівноважують цей процес функціонуванням на чужих територіях, тобто "країни-системи", розвинуті "усередину" (до речі, до них можуть належати і розвинуті країни);
  • - країни "третього світу", господарська інфраструктура яких деформована діяльністю ТНК, що призвела до господарського розвитку регіонів як сировинних і трудових придатків світових відтворювальних циклів;
  • - будь-які стійкі економічні системи (структури, організації, підприємства), що мають розвинуту виробничо-технологічну та соціальну базу.

На початковому етапі становлення геоекономічного трибуналу важливо визначити коло країн і світових структур, які б делегували в нього своїх представників.

Складність цього завдання полягає в тому, що будь-який суб'єкт міжнародних відносин може опинитися в ролі економічного агресора й жертви геоекономічного нападу. Тому найприйнятнішими учасниками представницької частини геоекономічного трибуналу є представники таких організацій і структур, інтереси яких рівновіддалені як від агресорів, так і від їх жертв.

Найскладніше завдання під час створення геоекономічного трибуналу полягає у визначенні кола дій, які будуть йому підсудні. Основним критерієм встановлення підсудності може стати мотив дій, що призвели до певних негативних наслідків. Необхідний неупереджений аналіз для винайдення тієї межі, за якою здорова конкуренція у світовому геоекономічному просторі перетворюється на примусовий перерозподіл світового доходу та переваг взаємодії в глобалізованому світі. У таких діях слід вирізняти застосування особливих методів і прийомів, зокрема кредитних ударів, операцій у сфері світових віртуальних фінансів, запровадження ультрасучасних новацій в непідготовлених для цього інфраструктурах ("геоекономічний бумеранг"), штучних скорочень життєвого циклу товару, мілітаризації економіки тощо.

Необхідно розробити жорстку систему засобів, що будуть застосовуватися до геоекономічного та геофінансового агресора. Основним із них може стати геоекономічна та геофінансова контрибуція - відшкодування збитку, заподіяного жертві геоекономічного нападу, яке не повинне обмежуватися часовими межами. Покарання за геоекономічні злочини має бути неминучим і не залежати від того, в якій формі жертва зазнала геоекономічного нападу: у формі "непрямих" дій (невійськовими методами) з використанням тільки високих геоекономічних та геофінансових технологій або у формі поєднання високих технологій із військовою компонентою (синдром Ірану, Кувейту, Косово).

Практика свідчить, що геоекономічні злочини часто можна кваліфікувати і як злочини проти людства. Однак дотепер можливо уникнути відповідальності за економічні злочини, оскільки караються виконавці - збройні сили як безпосередні учасники збройного нападу, його ініціатори - політики та дипломати і лише потім - представники економічної сфери - фінансисти, банкіри, економісти та ін., яким у геополітиці завжди відводилася технічна роль, хоча економічні мотиви у разі ескалації конфлікту є провідними.

Відшкодування завданого збитку може здійснюватися у різних формах, наприклад таких:

  • - безвідплатна виплата постраждалій стороні контрибуції в грошовому вираженні;
  • - надання безвідплатної позики на відновлення галузей народного господарства, що постраждали від геоекономічного нападу;
  • - довгострокове кредитування на пільгових умовах;
  • - організація допомоги у формуванні програм розвитку;
  • - направлення спеціалістів для надання кваліфікованих послуг з розроблення програм зі стабілізації економіки;
  • - погашення боргу постраждалої країни за рахунок країни-агресора;
  • - надання безоплатної технічної допомоги з реконструкції тих галузей економіки, що найбільше постраждали від геоекономічної агресії.

Найбільшу увагу світова спільнота має приділити не розробленню системи санкцій та заходів примусу для країни-агресора, а віднайденню шляхів запобігання геоекономічному і геофінансовому нападу. Безумовно, до таких заходів можна зарахувати створення глобальних геофінансових фондів світової рівноваги.

У відповідь на агресивність геофінансових технологій світова спільнота поступово створює протидію. Нерівновага, що вноситься геофінансами до світової системи, поступово компенсується стратегічним заліком геофінансових взаємних вимог. Геоекономічна контрибуція як одна з форм геофінансового заліку стає способом вирішення питань і проблем, які виникають внаслідок переважання геополітичних підходів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >