< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правові засади виробництва молока і м'яса

Правові засади виробництва, переробки і реалізації продукції молочного тваринництва встановлюються Законом України "Про молоко та молочні продукти" від 24 червня 2004 р. № 1870-ІУ. Насамперед, розкривається зміст основних понять: молока, молочної сировини, молочних продуктів, зокрема національних кисломолочних продуктів. Законом визначаються: вимоги до показників якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів, їх пакування; ветеринарно-санітарні вимоги до виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів, умови організації виробниками контролю за якістю і безпекою цих продуктів, а також атестації їх виробництва; права та обов'язки молочних товаровиробників, а також порядок організації і органи державного контролю за виробництвом, переробкою і реалізацією їх продукції.

Встановлюються правові засади державної підтримки виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів, яка здійснюється виходячи з пріоритетності розвитку молочної галузі агропромислового комплексу, зокрема шляхом фінансування з Державного бюджету України: 1) програм розвитку селекційно-племінної роботи в молочному скотарстві, протиепізоотичних заходів, що мають загальнодержавне значення; 2) дотацій на молоко незбиране вищого, першого та другого ґатунку і вершки незгущені; 3) підтримки виробництва продукції дитячого харчування; 4) надання пільгових короткострокових і довгострокових кредитних ресурсів; 5) лізингових послуг щодо придбання обладнання вітчизняного та зарубіжного виробництва для технічного переоснащення і запровадження сучасних технологій виробництва та переробки молока і молочних продуктів; 6) стимулювання підвищення якості молока, що відповідає вимогам державного стандарту України, через доплати у відсотках до закупівельної ціни: для молока вищого ґатунку - 25 відсотків; для молока першого ґатунку - 20 відсотків.

Для забезпечення рентабельного ведення м'ясного скотарства було прийнято цільову програму "М'ясне скотарство", затверджену наказом Мінагрополітики України і УААН від 21 жовтня 2003 р. № 372/99. До 2012 р. передбачається істотно підвищити економічну ефективність розведення м'ясної худоби шляхом підвищення її продуктивності (забезпечити середньодобовий приріст живої маси худоби всіх статевовікових груп до 775-800 г, вихід телят на 100 середньорічних корів 85-87 голів), що призведе до зниження витрат кормів на 1 ц виробленої живої маси (включаючи годівлю корів) до 14,0-14,2 ц кормових одиниць. На кінець освоєння цільової програми "М'ясне скотарство" (2012 р.) передбачається забезпечити: 1) чисельність поголів'я м'ясної худоби - 400 тис. голів, у тому числі 182 тис. корів; 2) обсяги реалізації м'яса високоякісної яловичини на 76 тис. тонн; 3) створення 20 тис. додаткових робочих місць.

Вищенаведене поняття "кормова одиниця" застосовується для уніфікації поживності різних видів кормів. Кормова одиниця (корм, од.) - це поживність 1 кг вівса, яку взято за еталон. Усі інші корми порівнюються з цією еталонною одиницею. Наприклад, поживність 1 кг пшениці становить 1,2 корм, од., сіна - 0,46 корм, од., силосу - 0,2 корм. од. тощо (показники розраховані дослідним шляхом і містяться у спеціальних таблицях поживності кормів). Це означає, що поживність 1 кг пшениці у 1,2 разу більша, тоді як сіна - наполовину, а силосу - у 5 разів менша ніж 1 кг вівсу. Якщо для виробництва 1 кг молока в середньому потребується 1,5 корм, од., яловичини - 12-14 корм, од., свинини - 9-10 корм, од., це жодним чином не означає, що тварин годують лише вівсом. Просто загальний раціон, у структурі якого містяться корми різних видів, що згодовуються тваринам, має поживність, співставну з еталонною поживністю 1 кг вівса. Така оцінка поживності кормів застосовується у пострадянських країнах. Для порівняння, у країнах Західної Європи застосовується оцінка поживності кормів за їх енергетичною цінністю, одиницею якої є кілоджоуль (кдж). При цьому, на одиницю виробленої продукції тваринництва розраховуються показники енергетичної оцінки затрат кормів у кдж.

Завдяки скоростиглості та високій якості продукції птахівництва ця галузь посідає пріоритетне місце серед галузей тваринництва; За даними ФАО, щорічний приріст птахівничої продукції у світовому масштабі становить: яєць - 3,0-3,5%, м'яса - 4,4%. Нормативне закріплення поділу свійської птиці на види містять Ветеринарно-санітарні правила для птахівничих господарств і вимоги до їх проектування, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 р. № 53, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 р. за № 565/5756. До свійської птиці належать види птахів (кури, індики, качки, гуси, цесарки, перепели та голуби), що розводяться людиною для одержання від них продукції (яєць, м'яса, пуху, пір'я), а також з декоративною та спортивною метою. Птиця поділяється на сухопутну, до якої належать кури, індики, цесарки, перепели, голуби, та водоплавну - гуси, качки.

Напрями і заходи розвитку птахівницької галузі визначає цільова програма "Птахівництво", затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 31 грудня 2003 р. № 485/131. На кінець реалізації заходів розвитку птахівництва (2010 р.), визначених цією Програмою, передбачено досягнення: 1) в усіх категоріях господарств виробництва 13,5 млрд шт. яєць, 790,0 тис. тонн м'яса птиці, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності відповідно 7,2 млрд шт. яєць та 555,0 тис. тонн м'яса птиці; 2) чисельності поголів'я всіх видів птиці, включаючи молодняк у сільськогосподарських підприємствах, який досягне 80,0 млн голів, в тому числі курей-не-сучок - 32,5 млн голів; 3) створення надійної племінної бази галузі, умов для успішної реалізації продовольчого забезпечення населення України продукцією птахівництва. Поряд з цим відпрацьовуватимуться нормативно-правова база розвитку галузі та сучасні методи менеджменту та маркетингу.

. Узагальнюючого програмного значення у питаннях правового регулювання виробництва тваринницької продукції набувають "Заходи щодо розвитку м'ясного та молочного тваринництва", затверджені наказом Мінагрополітики України від 24 березня 2006 р. № 144. Цим відомчим правовим актом передбачено здійснення певних програмних заходів.

  • 1. Протягом 2006-2010 pp. збільшити чисельність поголів'я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств до 10,2 млн голів, у тому числі корів - 15 млн голів, птиці - до 186 млн голів. Для забезпечення продовольчої безпеки держави довести в 2010 р. обсяги виробництва м'яса у забійній вазі до 3,2 млн тонн, молока до 20 млн тонн, що дозволить збільшити споживання однією особою м'яса і м'ясопродуктів - до 70 кг та молока і молокопродуктів - до 340 кг.
  • 2. Суттєве збільшення щорічної бюджетної підтримки вітчизняних виробників.
  • 3. Пільгове оподаткування і кредитування галузі (здешевлення короткострокових та довгострокових кредитів, збереження дотацій з податку на додану вартість за молоко та м'ясо в живій вазі, продані переробним підприємствам).
  • 4. Забезпечити повноцінну годівлю сільськогосподарських тварин, для чого довести у 2010 р. обсяги виробництва кормів усіх видів до 63,7 млн тонн кормових одиниць з вмістом 105-110 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю, збалансованих комбікормів - до 20 млн тонн, для чого необхідно 18 млн тонн фуражного зерна, у тому числі ячменю - 5,5, кукурудзи - 5, зернобобових - 2,8, пшениці - 4, вівса - 0,7 млн тонн, а також 3 млн тонн макухи та шротів; сіна - 13 млн тонн, сінажу - 14, силосу - 40, кормових коренеплодів - 15, жому - 20 млн тонн.
  • 5. Надання пріоритету розвитку великотоварному виробництву з використанням сучасних технологій і обладнання шляхом реконструкції існуючих І будівництві нових тваринницьких комплексів: молочних - 83; з виробництва яловичини - 44; з виробництва свинини - 114; птахівничих - 74.
  • 6. Збільшення обсягів та підвищення питомої ваги виробництва яловичини у загальному балансі м'яса (доведення в 2010 р. обсягів виробництва яловичини, одержаної від м'ясної худоби, до 56 тис. тонн, поголів'я великої рогатої худоби м'ясних порід до 310 тис. голів, у т. ч. 137 тис. голів корів.
  • 7. Розробка та впровадження Національної системи контролю та оцінки продуктивності тварин та випробування плідників за якістю потомків, адаптовану до вимог європейських стандартів, а також завершення формування мережі племінної служби на державному і регіональному рівнях.
  • 8. Поліпшення професійного рівня фахівців атестованих підприємств, які виконують спеціальні роботи, пов'язані з племінними (генетичними) ресурсами.
  • 9. Підвищення рівня споживання тваринницької продукції та збалансованості попиту і пропозицій на внутрішньому ринку через формування інфраструктури надання сервісних послуг на селі з виробництва та реалізації тваринницької продукції.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >