< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості

План

  • 1. Значення психологічних знань для побудови теорії виховання.
  • 2. Психологічні механізми формування особистості .
  • 3. Проблема управління вихованням.
  • 4. Характеристика чинників ефективності виховної роботи.
  • 5. Показники і критерії вихованості, їх психологічна природа.
  • 6. Психологія самовиховання та перевиховання.

Основні поняття

Психічне зараження, наслідування, емпатія, ідентифікація, рефлексія, саморегуляція мотивації, внутрішній локус контролю, риси особистості, потреби, мотиви, самовиховання, самоакту-алізація, виховання, стійкість моральних якостей особистості, вихованість, критерії вихованості, перевиховання.

Рекомендована література.

  • 1. Божович Л.Й. Личность и её формирование в детском возрасте. - М., 1968. - С. 6-33.
  • 2. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровского. - М., 1979. - С. 216-257.
  • 3. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М., 1991. - С. 81301.
  • 4. Ковальов А.Г. Самовоспитание школьников. - М., 1977. - 157 с.
  • 5. Кононенко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. -К.,1998. - 255 с.
  • 6. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя. - М., 1991. - 287 с.
  • 7. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. - М., 1984. - 138 с.
  • 8. Сергеев К.К. Психология рационального воспитания. - Хер-

сон,1989. - 88 с.

  • 9. Смирнов М.И. Психологические проблемы личности школьника и её формирование. - Киров, 1990. - 75 с.
  • 10. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983. - 285 с.
  • 11. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука - учителю. - М., 1985. - С. 71-94.
  • 1

Психологія виховання вивчає внутрішні психологічні механізми становлення і розвитку особистості загалом, окремих її властивостей, а також керування цим процесом.

Завдання педагогічної психології: з'ясувати розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу; обґрунтувати його мету, засоби і результати, умови та механізми; дослідити роль вихователя у цьому процесі та закономірності саморозвитку.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки виокремлюємо проблеми, які потребують спеціального вивчення: вплив праці та інших об'єктивних чинників на становлення особистості; взаємозв'язок інтелектуальної сфери особистості та моральної; критерії вихованості, визначення вимог до особистості; управління процесом формування особистості; ефективність того або іншого виховного впливу; формування єдиної теорії виховання; створення умов для становлення різнобічно й гармонійно розвинутої особистості, яка була б активною у суспільних та особистих справах; керівництво процесом цього становлення.

  • 2
  • 1. Соціальний механізм. Існує суспільна мораль, на якій базуються соціальні установки, заборони, заохочення. Велику роль відіграють засоби масової інформації. Тут дуже важливим є механізм усвідомлення, що проявляється в соціальній пам'яті та соціальному мисленні.

Соціальна пам'ять - це вид пам'яті, який спрямований на запам'ятовування, збереження і відтворення змісту і характеру людських відносин, власного життєвого шляху, способів поведінки і санкцій власної совісті у ситуації виконання (невиконання) обов'язку тощо.

Соціальне мислення - це мислення, предметом якого є взаємини людей, соціальні процеси і життєвий шлях особистості.

  • 2. Педагогічний механізм базується на взаємодії вихователя і вихованця. Цей механізм використовує міжособистісні механізми. Істотними є поступовість, послідовність, систематичність у вихованні. Важливими є якості особистості вихователя.
  • 3. Психологічні механізми:
    • - Горизонтальний механізм включає систему взаємопов'язаних послідовних компонентів, які мають прямий і зворотній зв'язок: знання - розуміння - переживання - регулятивний механізм - поведінка - здібності - діяльність -ставлення і спрямованість - світогляд. На основі розуміння знання і його переживання виникає мотив, якій діє через психічну саморегуляцію, що призводить до певної поведінки. Поведінка пов'язана зі ставленнями, здібностями і діяльністю.

Світогляд - це інтеграція всього досвіду, всіх форм активності людини.

  • - Вертикальний механізм - основа впливу рівнів психіки один на одного і їх усіх на фізіологічні механізми. Найбільше значення має програмований вплив рівня свідомості на рівні психіки і на фізіологію. Свідомі установки трансформуються через конкретні знання, звички і навички, емоції, відчуття, дії. Існує і зворотна дія інстинктів: через емоції на образи уяви і почуття - гальмування свідомості та волі, створення шкідливих установок. Зазначені вище взаємовпливи відбуваються на основі механізмів психічної саморегуляції. Одним із них є саморегуляція мотивації - це процес вибору між різними можливими діями, позиціями, смислами з урахуванням поєднання потреб, ціннісних орієнтацій, інтересів, подолання ситуативної амбівалентності спонукальної сфери, з'єднання потенційної та актуальної мотивацій. Вона здійснюється у двох формах: як вольова поведінка, що спрямована на подолання внутрішніх перешкод на шляху досягнення мети; як один із чинників процесу переживання, функція якого полягає в гуманізації мотиваційної сфери, подоланні внутрішніх конфліктів і протиріч на основі свідомого породження нових смислів виконуваного обов'язку.
  • - Психодинамічний механізм включає три ланки: потреба -зусилля - задоволення. В процесі здійснення зусилля людина здобуває новий досвід.
  • - Міжособистісний груповий механізм включає такі взаємозв'язані механізми: психічне зараження, наслідування, механізм ідентифікації, груповий тиск, змагання, суперництво.

Психічне зараження - це процес безпосередньої передачі емоційного стану від одного індивіда до іншого на рівні психофізіологічного контакту та поза власним осмисленням, або як доповнення до нього.

Наслідування - відтворення суб'єктом у перетвореному вигляді певних зовнішніх рис, зразків поведінки, манер, вчинків тощо.

Механізм ідентифікації полягає в постановці суб'єктом себе на місце іншої людини через заглиблення у її внутрішній світ. Це процес, у результаті якого людина завдяки емоційним зв'язкам свідомо або несвідомо поводиться так (або це собі уявляє), ніби вона сама є тією особистістю. У гуманістичній психології цей феномен розглядається як один із центральних.

  • 4. Фізіологічні механізми - мозкова система кодування і управління психічними явищами: тимчасові нервові зв'язки, динамічні стереотипи, умовні та безумовні рефлекси, перша і друга сигнальні системи.
  • 3

Рівні виховання, як і рівні психіки, послідовно розвиваються і функціонують в дитячому віці. Кожен наступний рівень включає в себе попередній (К.К.Сергеєв).

Перший рівень розвитку психіки - рівень існування (немовлята). Основна програма поведінки - інстинктивна. Рівень виховання - сенсорно-емоційний. Дієвими стимулами є заохочення і покарання. Вони на цьому рівні повинні базуватися на педагогічному такті. Заохочувати і наказувати потрібно в міру, не захвалюючи, не задобрюючи, не принижуючи. Важливо залишатися на рівні об'єктивних відносин.

Другий рівень розвитку - предметно-образний (раннє дитинство, дошкільний і молодший шкільний вік). Рівень виховання -наслідувально-стереотипний. Головне у вихованні - тренування дій з утворенням навичок і звичок. Їх потрібно виховувати поступово, систематично, поєднуючи розвиток автоматизмів з нестандартною творчістю. На цьому етапі розвитку формуються моральні звички.

Третій рівень - конкретно-логічний (підлітки). Рівень виховання - інтелектуальний.

Основа всіх видів активності цього рівня - знання, розуміння, переконання. Необхідно, щоб знання володіли мотиваційною силою.

Четвертий рівень - свідомості (юність). Рівень виховання -морально-вольовий. Характеризується цілеспрямованістю, програмуванням, плануванням, свідомо-вольовою, моральною регуляцією внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин. На основі свідомості і самосвідомості формується світогляд.

При виборі методів і окремих прийомів виховання необхідно орієнтуватися на позитивні якості та особливості учня, дотримуватися поваги до його особистості, спиратися на основні потреби дитини, передбачати активність дитини, врахувати її індивідуальність та соціальні умови життя.

Методи виховання залежать від мети виховання, індивідуальних особливостей дитини, шляхів та механізмів її розвитку.

4

Основними чинниками формування особистості учня є:

  • 1. Суспільне буття і свідомість.
  • 2. Специфічні особливості виробництва, побуту, культури, природи населеного пункту і географічного регіону, в якому живе особистість.
  • 3. Сім'я.
  • 4. Середовище неформального спілкування: сусіди, друзі тощо.
  • 5. Громадське виховання в різних позашкільних закладах (станції юних техніків тощо.)
  • 6. Школа.

Ці чинники здійснюють на учня свій вплив не прямо, а переломлюються через внутрішні умови самої особистості.

Школа здійснює вплив за допомогою виховання. Вчитель, приступаючи до виховного процесу, повинен враховувати всі його компоненти, зокрема:

  • 1. Знати психологічну основу особистості учня: чого хоче дитина (потреби, мотиви); що вона може (здібності); хто вона є (характер). Для цього вчитель має скласти індивідуальну карту учня, яка може включати:
    • - особливості сім'ї школяра;
    • - фізичний розвиток і здоров'я;
    • - особливості темпераменту і характеру;
    • - розвиток психічних процесів;
    • - самооцінка і рівень домагань;
    • - інтереси і нахили, професійна спрямованість;
    • - особливості поведінки;
    • - ставлення до товаришів;
    • - ставлення до навчання, успіхи в навчанні;
    • - інші особливості учня.
  • 2. Усвідомити, що вчитель хоче виховати (чітко поставити ціль, знати зразок, критерії вихованості).
  • 3. Розуміти механізми виховання та володіти його методами (відібрати для учня конкретні методи виховання).

Ефективність виховної роботи залежатиме від дотримування таких психологічних рекомендацій:

1. Основою виховної роботи повинно бути формування в учнів потрібної мотивації. Існують такі шляхи формування у учнів потрібної мотивації: Перший шлях ("знизу вверх"). Він полягає в створенні таких об'єктивних умов, такої організації діяльності учнів, які ведуть до формування потрібної мотивації. Цей шлях означає, що вчитель, спираючись на потреби, які вже є в учня, так організовує

певну діяльність, щоб вона викликала у нього позитивні емоції задоволення і радості.

Другий шлях - засвоєння вихованцем, запропонованих йому в готовій формі, спонукань, цілей, ідеалів. Цей шлях пов'язаний з методами переконання, пояснення, навіювання, інформування, прикладу.

  • 2. Формування в учнів позитивних звичок поведінки і боротьба проти негативних звичок, які у них є. Основний шлях формування звичок - багаторазове повторення дій упродовж тривалого часу. Важливо створити в класі правильну громадську думку і ставлення до звичок учнів. Чинниками, які впливають на формування звичок є: власна діяльність дітей, їх прагнення, бажання виробити в себе корисні звички. Вчителю варто частіше використовувати позитивне підкріплення: похвалу, заохочення, схвалення. Велику роль відіграє власний приклад вчителя.
  • 3. Виховання якостей особистості можливе лише в процесі її власної діяльності.
  • 4. Учитель повинен адресувати виховні впливи не тільки до розуму учнів, але і до їх почуттів.
  • 5. Виховання має відбуватися через колектив, з опорою на потреби дитини.
  • 6. Вихователь повинен відповідати таким вимогам:
    • а) моральна досконалість;
    • б) бачення перспективи розвитку дитини;
    • в) збереження прихованої позицію;
    • г) здійснення безперервного виховання через бачення всього життя дитини.
  • 7. Важливою психологічною вимогою до організації виховного процесу школярів є виховання в учнів адекватної самооцінки особистості.
  • 5

Однією зі складних проблем виховання залишається проблема критеріїв вихованості. У різні часи прогресивні діячі намагалися сформулювати ідеал вихованої людини. Так, наприклад, А.П.Чехов вважав, що виховані люди повинні відповідати таким вимогам:

  • 1. Поважати людську особистість, а тому завжди мають бути м'якими, ввічливими, поступливими.
  • 2. Співчувати не тільки котам і жебракам, а й тому, що не помітиш простим оком.
  • 3. Поважати чужу власність, а тому віддавати борги.
  • 4. Бути чистосердечними і боятися брехні.
  • 5. Не принижувати себе з метою викликати в іншого співчуття.
  • 6. Поважати свій талант.
  • 7. Виховувати в собі естетичні погляди.

Сучасна психологічна наука пропонує такі критерії вихова-ності:_

  • 1. Відповідність поведінки, ставлень, установок людини моральним вимогам суспільства.
  • 2. Гармонійне поєднання усіх видів виховання в поведінці, ставленнях, діяльності.
  • 3. Ступінь практичного прояву в особистості почуття відповідальності, самостійності, активності.
  • 4. Співвідношення в установках і поведінці людини колек-тивізму-індивідуалізму, альтруїзму-егоїзму.
  • 5. Співвідношення внутрішнього гуманізму і зовнішньої вихованості.
  • 6. Особливості поведінки в ситуації безкарності та поза примусом і контролем.
  • 7. Поведінка в ситуації емоційної напруги, стресових, екстремальних ситуацій.
  • 8. Ступінь самоволодіння, орієнтація, ясність мислення.
  • 9. Здатність творчо змінювати поведінку в нестандартних умовах.
  • 6

Самовиховання - це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з ціллю максимальної самореалізації. Це вищий тип виховання на основі розвитку вищих психічних функцій. До цих функцій можна віднести: свідомість, волю, увагу, мислення, уяву.

Для процесу самовиховання важливими є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє "Я" , критична оцінка своїх якостей. Успіх самовиховання залежить від зосередження, стійкості, концентрації, розподілу і переключення уваги. Мислення важливе для складання програми, визначення етапів самовиховання, пошуку засобів для рішення задач, контролю і аналізу результатів. Рівень розвитку уяви зумовлює успіх самонавіювання, вольового управління. Сила волі залежить від її тренування, від зовнішньої і внутрішньої детермінації.

Завдання самовиховання: досягнення гармонійної, всесторонньої досконалості: фізичної, моральної, розумової, світоглядної. Якщо конкретизувати ці завдання, то можна виділити такі:

  • 1. Підвищити ступінь загальної творчої активності, жити більш цілеспрямовано, перемогти інерцію.
  • 2. Раціоналізувати своє життя.
  • 3. Розвивати самодисципліну, свої потреби, інтереси, бажання.
  • 4. Зміцнити почуття відповідальності. Працювати над формуванням єдності слова і діла.
  • 5. Відмовлятися від зайвого. Формувати почуття міри.
  • 6. Виховувати ставлення до людей, як до вищої цінності.
  • 7. Вчитися управляти емоціями, почуттями. Структура самовиховання:
  • 1. Джерело процесу самовиховання - адекватна самооцінка.
  • 2. Потреба в самовихованні. Вона виникає на основі адекватної самооцінки.
  • 3. Розвиток мотивації роботи над собою. Є такі мотиви самовиховання: особистісні (самовихованням потрібно зайнятися, щоб було за що себе поважати); вузькосоціальні (для отримання доброго ставлення оточуючих); широко соціальні (нести добро людям). Потрібно, щоб була сформована вся сукупність цих мотивів за домінування особистісних.
  • 4. Визначення цілі.
  • 5. Складання програми самовиховання, плану та правил. Це змістовна сторона роботи над собою, довгостроковий документ, який з часом коректується і уточнюється.
  • 6. Прийняття рішення. Це практично завжди є вольовим актом.
  • 7. Застосування методів самовпливу.
  • 8. Мобілізація своєї моральної вихованості та емоційно-вольової активності. Мобілізувати свою волю і емоції важливо, щоб не перетворити самовиховання в нудну, монотонну роботу.
  • 9. Підсумковий самоконтроль.
  • 10. Формування нової адекватної самооцінки. Відповідно, можна намітити такі етапи самовиховання:
  • 1. Визначення в собі недоліку.
  • 2. Створення ідеалу (образу), до якого варто прагнути.
  • 3. Аналіз свого характеру, позитивних рис, що допоможуть усунути недолік.
  • 4. Визначення задач самовиховання.
  • 5. Складання програми самовиховання: розробка режиму, комплексу вправ тощо.
  • 6. Практична реалізація програми.
  • 7. Оцінка здійсненої роботи, аналіз перемог і невдач. Основні методи самопізнання: самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання.

Основні методи самоволодіння:

  • - самопереконання, яке застосовується тоді, коли людині необхідно підкріпити свої позиції;
  • - самокритика - людина відмічає свої недоліки, ті якості, які заважають самовихованню;
  • - самопримушення як спонукання себе діяти відповідно до прийнятих для себе правил і норм;
  • - самоконтроль - це внутрішній "педагог", який нічого не пропустить, тому, що все знає про людину;
  • - самонаказ, найчастіше використовується, коли потрібно зробити перший крок, а його зробити важко;
  • - самонавіювання - це психологічна готовність, установка до певної поведінки.

Методи самостимулювання: самопідбадьорювання, самозаохочення, самопокарання.

Самовиховання - є працею душі, яка вимагає зусиль, планування і обліку. Воно проводиться завжди в процесі будь-якої справи, під час спілкування, наодинці з собою. Людина працює над собою не тільки для себе, а й для інших, щоб бути корисним людям. Самовиховання - це єдність усіх його напрямків (розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >