< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ


ДВОСТОРОННЄ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ДЖЕРЕЛО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • 2.1. Західноєвропейські сусіди України: Польша, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Румунія. Країни Балтії
  • 2.2. Провідні країни світу в зовнішній політиці Української держави: Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія, США, Канада, азіатські країни
  • 2.3. Стратегічне партнерство

Західноєвропейські сусіди України: " Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Румунія. Країни Балтії

Широкомасштабні відносини України з країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) є важливими для розуміння процесу збереження стабільності і миру, забезпечення безпеки України у регіональному вимірі, посилення її позицій як регіонального лідера. Українська держава використовує досвід країн-сусідів, новообраних учасників НАТО і Європейського Союзу для торування власного шляху до європейської інтеграції.

Із припиненням існування соціалістичної системи, яка об'єднувала в Європі СРСР, Польщу, Угорщину, Болгарію, Чехословаччину, НДР, Румунію, Албанію, СФРЮ, з розпуском Варшавського Договору і Ради економічної взаємодопомоги країни ЦСЄ розгорнули активну діяльність з просування до загальноєвропейських інститутів і структур: насамперед до НАТО, а згодом і до Європейського Союзу. Для досягнення цієї мети було зроблено все можливе: відбулося реформування національних економік, залучено іноземний капітал, зовнішньоекономічні й політичні зв'язки переорієнтовано на держави європейської спільноти, змінено адміністративний апарат та ін. Проте хоч було впроваджено економічні реформи західного зразка, вони не завжди відповідали національним інтересам країн ЦСЄ, оскільки порушився наявний баланс сил, часом ігнорувалися європейські інтереси пострадянських держав, зокрема України, не враховувалася відмінність економічних потенціалів, полярне геополітичне положення в Європі — Азії, впливав дисонанс менталітетів, що складалися впродовж десятиліть.

Західноєвропейська співдружність опинилася перед несподіваним фактом появи незалежних постсоціалістичних держав, але вона не поспішала взяти їх під свою опіку, надавши країнам ЦСЄ певний час для прийняття самостійного рішення. До того ж ситуація, що склалася в регіоні, суперечила стратегічним інтересам Росії. І Захід, і Росію, між якими опинилися колишні соціалістичні країни і радянські республіки, об'єктивно влаштовував пояс буферних держав, які тимчасово стримували б амбіції двох сторін.

Зона стабільності на перехідному етапі влаштовувала Захід, який Україні відводив роль гаранта "полівішання" Росії, тобто поглиблення демократизації її внутрішнього і зовнішнього життя. В Україні Захід убачав чинник не лише європейської політичної стабільності, а й своєрідної противаги, яка має стримувати російські світові устремління. Ситуація, що склалася, вірогідно, певним чином задовольняла Росію, але аж ніяк не Україну. Баланс сил і інтересів, що склався на початку 90-х років, за багатьма параметрами збігався із сьогоденням. Пояс стабільності відіграв свою роль: І травня 2004 р. більшість колишніх соціалістичних країн набули статусу повноправних учасників Євросоюзу.

Українсько-польські відносини

Стратегічним партнером України є Республіка Польща. Ця держава виявилася на тільки першопрохідцем у складних тенетах пост біполярної системи міжнародних відносин і зберегла свій суверенітет у складних історичних протистояннях, а й гідно вийшла з випробувань XX століття і виборола карт-бланш на офіційне місце в Європі. Орієнтуючись на уроки історії і набутий досвід, Польща реанімувала польсько-український союз на нових засадах європейського спрямування: не тільки толерантно поставилася до українського бажання бути у Європі, а й надала Україні допомогу у складний час випробувальних змагань за майбутнє.

Серед країн регіону відносини України і Республіки Польща характеризуються багатоплановістю, насиченістю подій, проблемним характером становлення. За обсягом і потужністю у двосторонніх контактах України з країнами ЦСЄ українсько-польські відносини є визначально стратегічними. Вони мають свою глибоку історію, досвід розбудови за радянських часів, а також широкий діапазон стратегічного партнерства сьогодення. Зміцнення українсько-польських відносин у роки незалежності позначилося підтримкою

України в часи її міжнародної ізоляції, спричиненої як наслідками дезінтеграції Радянського Союзу, так і міжнародними політичними кризами ("касетний скандал", "кольчужна справа" тощо). У цьому контексті варто зазначити виважену й далекоглядну позицію східноєвропейського сусіда.

Вихід України на міжнародну арену як суб'єкта міжнародного права схвально сприйняло польське керівництво, і 2 грудня 1991 р. Республіка Польща першою серед зарубіжних країн визнала державну незалежність України. 4 січня 1992 р. країни встановили дипломатичні відносини на рівні посольств. Важливим етапом у формуванні нової системи двостороннього співробітництва став перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до Республіки Польща (18—19 травня 1992 p.), під час якого було підписано засадничий документ — міждержавний Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Для поглиблення двосторонніх зв'язків особливе значення мав офіційний візит до України Президента Польщі Лєха Валенси (24—25 травня 1993 p.), одним із головних результатів якого стало створення Консультаційного комітету Президента України і Президента Республіки Польща. Створений комітет — безпрецедентна форма взаєморозуміння та співробітництва.

На переконання сторін, робота Комітету мала сприяти поліпшенню координації спільних дій у галузі транскордонного співробітництва, бартерної торгівлі, боротьби зі злочинністю, тобто гармонійному і рівноправному співробітництву. Сторони виробили статут Консультаційного комітету, у ст. 2 якого йшлося про завдання створеної структури, аналіз і пропозиції щодо проблем, які виникають у відносинах України і Польщі, а також між усіма країнами Центральноєвропейського регіону. Офіційно Консультаційний комітет як своєрідний механізм "гарячої лінії" між президентами почав діяти за обопільною згодою керівників двох держав у квітні 1993 p., що було підтверджено відповідним протоколом, укладеним на тривалий час, який міг бути денонсований кожною стороною шляхом нотифікації. У такому разі протокол утратив би чинність через шість місяців після денонсації. Перше засідання Комітету віддулося в Києві 24—27 травня 1993 p., де сторони підтвердили виконання своїх зобов'язань. Комітет створив комісію експертів у галузі безпеки, наголосив на поглибленні економічної співпраці двох держав (розвиток банківського співробітництва, поліпшення прикордонних переходів, розвиток повітряних сполучень, співпраця на ринках третіх країн, у нафтовій промисловості, соціальне забезпечення, співробітництво між підприємствами тощо).

Серед гуманітарних питань зверталася увага на необхідність роботи спільної комісії експертів із питань перегляду змісту підручників з історії і географії; на охорону й збереження пам'яток культурної спадщини, інвентаризацію пам'яток культури і можливість їх передання на взаємних засадах відповідно до домовленостей; на забезпечення умов для розвитку культури національних меншин.

На другому засіданні у листопаді 1993 р. (Варшава) було розглянуто доповідь Комісії експертів з питань національних меншин та питання щодо реалізації домовленостей, досягнутих під час першого засідання Комітету в Києві. У галузі безпеки виокремлювалися питання про створення системи європейської безпеки, яка задовольняла б усі зацікавлені держави. Особливу увагу привернула концепція Президента України про створення зони стабільності й безпеки у Центрально-Східній Європі, що в окремих пунктах збігалася з планом Балладюра, ініційованого Європейським Союзом. Українська сторона наголосила, що з розумінням ставиться до прагнення Польщі та інших країн ЦСЄ набути членства в НАТО, а польська — підтримала гарантії безпеки України. Розширена НАТО, на думку обох сторін, мала стати дійовим елементом загальноєвропейської системи безпеки. Сторони підтвердили намір співробітничати у рамках НБСЄ, ООН та інших європейських структур у заходах превентивної дипломатії і на підставі мандату НБСЄ або ООН у діях, що запобігають чи ліквідують можливі конфлікти.

Польща підтримала бажання України приєднатися до регіональної організації Центральноєвропейської ініціативи, а також розпочати конкретну співпрацю з субрегіональним формуванням — Вишеградською групою. Обидві країни висловилися за двостороннє і багатостороннє співробітництво з Росією. При цьому застерегли, що деякі позиції та опубліковані фрагменти нової російської воєнної доктрини викликають занепокоєння і можуть ускладнити процес розвитку співпраці з РФ.

Україна і Польща неодноразово наголошували, що відкидають будь-які спроби втручання у внутрішні справи інших держав як такі, що суперечать принципам ООН і ОБСЄ. Польська сторона з розумінням поставилася до дій України з питання поступового виконання вимог щодо статусу без'ядерної держави. Як відомо, у рамках національної безпеки ринкові реформи для України є першочерговими. Загальновизнаним став факт, що Польща — першопрохідник економічних реформ; її досвід і в реформуванні економіки, і в залученні іноземних інвестицій корисний та своєчасний для України. Україна спиралася на підтримку і досвід Польщі в її інтегральному просуванні до європейської спільноти. Польські керівники неодноразово наголошували, що готові підтримати інтереси України, і на практиці довели свою позицію. Думка легендарного керівника Польської держави Юзефа Пілсудського, висловлена на початку 20-х років XX ст. про те, що "без незалежної України неможливе існування незалежної Польщі", стала своєрідним гаслом українсько-польського політичного партнерства та економічної співпраці сьогодення.

Водночас, якщо з середини 90-х pp. українсько-польські відносини нарощували потенціали двосторонньої взаємодії, що дало привід оголосити їх стратегічними, то наприкінці минулого століття вони стали дещо прохолодніш йми. Серед причин, що викликали таку ситуацію, можна назвати активізацію українсько-російських взаємин, завдяки чому сформувалася думка про Україну як таку, що наближена до Росії. Зі свого боку, Польща також намагається розвивати активні відносини з Росією, оскільки є залежною від російських енергоносіїв.

Українсько-польські відносини охоплюють практично всі площини двосторонньої взаємодії держав і простягаються до Євроатлантичного простору. Активна участь України у створенні архітектури європейської безпеки, внутрішньополітичний курс на послідовне здійснення радикальних ринкових реформ, розпочатий 1994 p., сприяли активізації нового етапу в історії українсько-польських відносин.

Стратегічне партнерство, за визначенням польської сторони, означає збіг позицій з основних питань міжнародної безпеки та інтеграції з європейськими та євроатлантичними структурами. Як результат, активізувалися контакти на всіх рівнях — загальнодержавному, міжгалузевому, підприємницькому, науковому та культурному. Пожвавив свою роботу і Консультаційний комітет, на який було покладено функції координатора всього обсягу українсько-польського співробітництва. Концепція стратегічного партнерства між Україною та Польщею знаходить дедалі ширшу підтримку по обидва боки кордону як така, що відповідає основним національним інтересам країн.

Формування українсько-польських відносин відбувається поза глобальним рівнем — Україна — США — Польща — насамперед на регіональному: Європа — Польща — Україна, а також субрегіональному: Польща — Росія — Україна.

Наприкінці 2002 р. були оприлюднені пропозиції польського зовнішньополітичного відомства щодо "східного виміру ЄС", де, зокрема, вказувалося, що рівень відносин ЄС із Україною має бути не нижчим за рівень відносин ЄС із Росією; що Україна має отримати чітку перспективу свого можливого вступу до ЄС у разі виконання умов "копенгагенських критеріїв" (демократичний політичний розвиток, конкурентоспроможна ринкова економіка, свобода преси тощо). Отже, Республіка Польща намагалася розробити самостійну концепцію майбутніх відносин ЄС із європейськими прикордонними державами. Визначення "намагалася" тут застосовано у зв'язку з назвою документа — "Non-paper" (документ, що є юридично не зобов'язальним, тобто деякі "міркування про майбутнє"). У пропозиціях містяться ідеї необхідності впровадження політичних і економічних реформ в Україні, здійснення політики ЄС на сході Європи шляхом інновацій. У галузі безпеки привертає увагу теза про спільну боротьбу зі злочинністю й тероризмом. Окремий розділ документа присвячений захисту прав людини, національних меншин, а також розвитку освітянських проектів. Запропоновано акумулювання фінансових засобів у спеціальному фонді, що також уявляється цілком реальним. Цікавою є пропозиція про створення європейського корпусу миру (на зразок американського) та ін.

Водночас є й негативні моменти у польському баченні майбутнього країн-сусідів. По-перше, Україну представлено тільки крізь призму Росії, тобто не як самостійного партнера у визначеному ЄС статусі сусіда, а як додаток до Росії, що унеможливлює дії держави в єдиному економічному європейському просторі як самостійної одиниці. Не враховується, що у сформованому трикутнику Україна — ЄС — Росія одна зі сторін, а саме Росія, не виявляє прагнення в найближчому майбутньому інтегруватися в ЄС. Таким чином, згадані підходи до розв'язання проблеми дещо спрощено розглядають тандем Росія — Україна. Отже, у польських пропозиціях не було враховано інтереси України: мінімізація впливу зовнішніх чинників на розвиток ситуації в країні тощо.

Республіка Польща з 1 травня 2004 р. стала повноправним членом Європейського Союзу, що окреслило її подальшу політику. Відведена Варшаві західним співтовариством роль регіонального лідера залишається за Республікою Польща, яка користуватиметься загальним бюджетом ЄС для побудови нової конструкції "східного виміру" політики ЄС. Польща фактично взяла на себе відповідальність за українське просування до членства в НАТО та ЄС. Саме Польща підтримувала Україну у найскладніший період її політичної ізоляції на світовій арені. Тодішній Президент Польської держави А. Квасьнєвський проводив чітку лінію на підтримку України в очах Заходу: українська тема порушувалася ним під час доволі частих зустрічей із Президентом США у 2002—2003 pp. Отже, на вищому політичному рівні Польща діяла не тільки у власних інтересах, а й у інтересах польсько-українських. Поляки свідомі того, наскільки Україна є значущою для польської національної безпеки.

На початку нового тисячоліття політичні відносини між Україною і Польщею зазнали певних труднощів з політико-гуманітарних причин. Це виявилось у відміні візиту глави Польської держави в Україну, приводом для чого було використано ситуацію навколо меморіалу "Орлят" у Львові, загостренні з польського боку проблеми Волині тощо. В польських урядових і наукових колах було проведено широку кампанію з критикою доцільності та ефективності про українського напряму політики, названого "політичним романтизмом та ірраціоналізмом". Причини цього, як можна припустити, полягають у просуванні Польщі до Євросоюзу. Країні необхідно розв'язувати власні проблеми, найболючіші з яких: стан сільського господарства, значне безробіття, вільний рух робочої сили, перегляд законодавчої бази, несамостійний вибір торгових партнерів тощо. У геостратегічному вимірі до цих питань додавалося ще й насторожене ставлення ЄС до Польщі як "проамериканського троянського коня" з боку провідних країн Європи — Франції та Німеччини. Намагання Польщі підтримати Україну саме в цей період негативно сприймали деякі країни Євросоюзу. До того ж провідні європейські політики застерігали Польщу від активного лобіювання інтересів України, давали зрозуміти, що тим самим просування до ЄС уповільниться. За такої ситуації спостерігалася переорієнтація Польщі на поглиблене розв'язання внутрішніх проблем держави і дистанціювання від зовнішніх проблемних партнерів, яким в очах Заходу була Україна.

Вочевидь дистанціювання у відносинах Києва і Варшави не можна було розглядати тільки як наслідок політичних причин. До них додавалася й внутрішня криза, і те, що Польща не була задоволена реаліями тодішньої політики українських владних структур, які віддавали перевагу російському капіталові. Небезпечним для Української держави вбачається й активна робота служб НАТО, які 2003 р. завершили будівництво шести радіолокаційних станцій далекої дії, чотири з яких розташовано в безпосередній близькості віл східного і північно-східного кордону Польщі з Україною, Білоруссю

Дослідження українських і польських учених з питань співробітництва

й Росією. Поза іншим, за обсягами це — найбільша програма інвестування в галузі безпеки, на яку надано 210 млн. євро.

Нашарування негативних стереотипів у двосторонніх відносинах українського і польського народів певним чином було знято обопільним визнанням історичної правди, що закріплено в таких міждержавних документах, як Спільна заява Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" (20 травня 1997 р.) і Спільна заява Президента України і Президента Республіки Польща "Про примирення — в 60-у річницю трагічних подій на Волині" (II липня 2003 p.).

Одним із пріоритетних напрямів реалізації стратегічного партнерства є подальший розвиток взаємовигідних торгово-економічних відносин. Спільна стратегія двостороннього співробітництва полягала у впровадженні режиму вільної торгівлі, що висунула на порядок денний питання про підписання угоди про вільну торгівлю. 23 січня 1997 р. було підписано Меморандум про заходи щодо лібералізації двосторонньої торгівлі між Україною і Республікою Польща. Важливо зазначити, що лібералізація двосторонньої торгівлі пов'язана з трьома головними економічними процесами перехідного періоду — стабілізацією, становленням ринку та структурною перебудовою економіки. Одним із джерел розвитку економіки на нових засадах є зовнішньоекономічна діяльність держави. Об'єктивні дані підтверджують високий рівень торгово-економічного партнерства між Україною і Польщею. За обсягом товарообороту, який у середині 90-х pp. становив понад півтора мільярда доларів США, Польща посідала друге (після ФРН) місце серед європейських країн.

Подальшій активізації економічного співробітництва сприяло розширення договірно-правової бази між державами, яка налічує вже понад сто документів. Черговим поштовхом до цього стали угоди про лібералізацію торгівлі, координація дій у процесі розбудови прикордонної інфраструктури та розширення мережі прикордонних переходів із залученням коштів міжнародних фінансових організацій, поглиблення зв'язків у галузі виробничої кооперації, передусім у машинобудуванні, металургії, реконструкції вугільної промисловості, переробці сільськогосподарської продукції та військово-політичній галузі. Активізації двостороннього співробітництва сприяє діяльність українсько-польської змішаної комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва. Тільки 17—18 березня 1997 р. сторони підписали Угоду міждержавним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державною митною службою України і Прикордонною вартою Республіки Польща, Головним митним управлінням Республіки Польща про тимчасове співробітництво під час проведення контролю осіб, транспортних засобів і товарів, що перетинають українсько-польський державний кордон у пункті пропуску "Устилуг — Зосін"; Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Польща про утримання дорожніх прикордонних мостових об'єктів на українсько-польському державному кордоні; Угоду між Державним комітетом України з медичної та мікробіологічної промисловості та Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення Республіки Польща про співробітництво в галузі фармації та медичного устаткування; Угоду між Міністерством транспорту України та Міністерством транспорту і морського господарства Республіки Польща про визначення місця з'єднання запланованої автомагістралі на українському боці і автомагістралі А-4 на польському боці на українсько-польському державному кордоні в районі населених пунктів Краковець (Україна) і Корчова (Польща) та їх проходження в прикордонних областях; Програму співробітництва між Мінсільгосппродом України і Мінсільгосппродом Польщі на 1997—1999 pp.

Польща підтримала приєднання України до системи ГАТТ/СОТ (Генеральна Угода з тарифів і торгівлі/Світової організації торгівлі). Після прийняття України до Ради Європи і Центральноєвропейської ініціативи як першорядне постало завдання набуття статусу асоційованого, а згодом і повноправного членства в Європейському Союзі.

Подальшому співробітництву сприяє спільна діяльність українських і польських військових в об'єднаному батальйоні. 26 листопада 1997 р. у Варшаві сторони підписали Угоду про створення спільної українсько-польської частини для участі в міжнародних миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних структур, яка була ратифікована Верховною Радою України 6 квітня 2000 р. У липні 2000 р. українсько-польський миротворчий батальйон було введено до Косова для виконання функцій спостереження за дотриманням сторонами мирних угод.

У травні 1998 р. і вересні 1999 р. відбулися спільні навчання "Козацький степ" повітрянодесантних військ України і Польщі із залученням третьої сторони — Великої Британії.

Одним із яскравих прикладів такої співпраці є участь українських миротворців і будівельників у відновленні Іраку, де український контингент діяв у складі британсько-польських сил стабілізації. Умови діяльності українських і польських військових були закріплені в міжурядовому Меморандумі про взаєморозуміння щодо підпорядкування п'ятої окремої моторизованої бригади Збройних Сил України, яка вирушала до Іраку, командуванню багатонаціональної дивізії "Південь — Центр" (ЗО липня 2003 p.).

Між Україною і Польщею також триває робота з розширення міжрегіонального співробітництва. Польський економічний потенціал розглядає Україну як надійного торговельного партнера. Польща посідає шосте місце серед всіх партнерів України за імпортом і сьоме — за експортом. Україна, відповідно, на дев'ятому місці як імпортер і на двадцять третьому — як постачальник. Рівень торгово-економічного обороту задовольняє польську сторону. За обсягом торговельно-економічного співробітництва з Україною у 2005 р. Польща посіла третє місце серед країн ЄС після Німеччини та Італії: товарообіг перевищив 2,4 млрд доларів США. Негативним з погляду українських інтересів можна розглядати від'ємне сальдо в торгівлі з поляками, яке неухильно зростає. Польська сторона пояснює таку картину передусім широким спектром своїх товарів і більшою гнучкістю польського експорту, які здійснюють середні та малі підприємства. Україна, своєю чергою, представлена на польському ринку в основному своїми промисловими гігантами з сировиною і чорними металами.

Значне місце в економічному співробітництві двох країн посідає інвестиційна діяльність. У січні 1993 р. було укладено міжурядову Угоду про взаємне заохочення та захист інвестицій, і вже 1996 р. капіталовкладення польських інвесторів в українську економіку становили 22 млн. доларів США (2 % від їх загального обсягу). Порівняно незначне інвестування в українську економіку у наступні роки польська сторона пояснює нестачею в обох країнах фінансових ресурсів і неефективністю системи кредитування й гарантування в Україні. Попри наведені труднощі, у 2000 р. обсяг польського інвестування перевищив 62,1 млн. доларів, а 2003 р. — 100 млн. доларів. Відповідальність за незначний обсяг вкладень польська сторона покладає на Київ: немає впевненості у довгостроковій перспективі для розвитку бізнесу в Україні, не розв'язано проблему повернення НДС спільним підприємствам з польським капіталом, відсутня система страхування інвестицій, нестабільні економічні закони тощо.

В Україні зареєстровано 1800 господарських об'єктів за участі польської сторони, але працює лише 710, спільними з яких є менше як 500 підприємств. Більшість із них проводить посередницьку діяльність. 33 % польських інвестицій було вкладено у фінансовий сектор економіки України, 22 % — у торгівлю, 38 % — у промисловість. Польські інвестиції нерівномірно розподіляються по Україні: понад половина припадає на Львівщину, де діє спеціальна економічна зона "Яворів". Планується участь польського капіталу у фінансуванні розвитку туризму в Західній Україні (утворення туристичного кільця "Замки Центральної Європи" тощо). Успішним фінансовим проектом Польщі можна розглядати і просування на український банківський ринок польської фінансової групи "Кредит Банк", який придбав 66,7 % акцій Західноукраїнського комерційного банку. Певний інтерес для польської сторони становить економіка Харківської області: з 2001 р. тут було вкладено 1,5 млн. доларів інвестицій. Спільні проекти здійснюються на великих промислових підприємствах — підшипниковому, тракторному заводах, "Електротяжмаш", AT "Турбоатом"; кошти вкладаються у розвиток транспортного машинобудування і рослинництва. Майже 50 польських підприємств цікавить економіка Запоріжжя: швейна, деревообробна, меблева, м'ясопереробна промисловість, будівництво

тощо. Водночас на економічному співробітництві двох країн відбиваються політичні нашарування і глобальні економічні коливання.

2005 рік був проголошений Роком України в Республіці Польща і урочисто відкритий у Варшаві за участі Президента України В. Ющенка (квітень 2005 p.). Поблизу с. Млин Підкарпатського воєводства В. Ющенко взяв участь у відкритті каплиці-пантеону коло могили М. Вербицького — автора мелодії Державного гімну України, зустрівся з українцями польського міста Пшемишля (колишнього Перемишля).

У планах на майбутню співпрацю обох країн — актуальні питання двостороннього політичного та економічного співробітництва. Особлива увага приділятиметься газовому консорціуму і спільній участі в енергетичних проектах. Представники урядів обговорили питання добудови нафтопроводу Одеса — Броди до м. Плоцька, механізми активізації співпраці в суднобудівній, гірничо-металургійній і авіаційній галузях. Позитивним чинником сьогодення є закріплення українських позицій на польському ринку: вітчизняний "Авто-ЗАЗ" інвестує у будівництво заводу в польській столиці. У червні 2005 р. у Варшаві проведено польсько-український бізнес-форум.

Україна і Польща підписали угоди про академічне визнання документів про освіту і наукові ступені, а також про співробітництво в сфері інформатизації; домовилися поновити співпрацю консультаційного комітету при президентах двох країн. 19—22 березня 2005 р. молодь трьох країн — України, Польщі і ФРН — провела у Києві форум взаєморозуміння, учасники якого звернулися до міністерств закордонних справ із проханням полегшити процедуру поїздок учасникам молодіжних обмінів за відповідними програмами. Отже, останні зрушення в політиці України зробили можливим розширення співробітництва молоді європейських країн.

Співробітництво України і Польщі у регіональних проектах заслуговує на особливу увагу. Така співпраця містить координацію дій із країнами Вишеградської групи, в рамках Угоди про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (абревіатура з англійської — ЦЕФТА), Центральноєвропейській ініціативі (ЦЄІ), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), а також мережі євро-регіонів тощо. Метою участі країн у Єврорегіонах є розвиток двостороннього прикордонного (транскордонного) співробітництва. Одним із перших був створений Єврорегіон "Буг" (29 вересня 1995 p.), учасниками якого стали чотири воєводства Республіки Польща (Люблінське, Хелмське, Замосцьке, Тарнобжецьке) та Волинська область України. Питання міжрегіональної співпраці активно підтримує Європейський Союз, який вбачає в цьому напрямі шлях до впровадження стабільності навколо ЄС та усунення можливих загроз ззовні.

У зв'язку з зазначеним Європейська комісія 11 березня 2003 р. оприлюднила документ "Ширша Європа — сусідство", в якому викладено концепцію відносин ЄС з сусідніми країнами. Серед них названі держави Південного Середземномор'я та сусіди ЄС на Сході — Росія, Україна, Білорусь і Молдова. Сутність концепції полягає у створенні широкого простору співпраці і взаємодії прикордонних держав з ЄС, тобто у впровадженні простору сусідів, але не у пропонуванні цим країнам членства в ЄС.

Перспективи членства України в ЄС багато в чому залежать від підтримки нових його учасників, насамперед Польщі. Позиція Республіки Польща щодо цього полягала у підкреслюванні особливої ролі України в регіоні, необхідності окремого формату відносин ЄС з Україною, що передбачав би її конкретну євроінтеграційну перспективу у майбутньому. У відповідь Європейський Союз продемонстрував досить стримане ставлення до польських ініціатив щодо України, оскільки такі положення суперечили стратегічній меті відносин з країнами, що розташовані вздовж зовнішніх кордонів ЄС. Водночас відповідно до концепції "Ширша Європа" був прийнятий план транскордонного та регіонального співробітництва з сусідніми країнами.

За програмами сусідства з ЄС Польща, Білорусь та Україна мають виконати такі завдання: досягти однакового рівня розвитку центральних і периферійних регіонів; поліпшити умови життя громадян; розвивати прикордонні інфраструктури (створювати інформаційні центри, туристичні агенції); розвивати молодіжний рух за принципом скаутських організацій, міжшкільне і міжвузівське співробітництво. На реалізацію спільних програм і проектів Польща отримує від ЄС 48 млн. євро, Білорусь і Україна — по 4 млн євро. Отже, сформовану нову модель співробітництва в рамках євро регіону можна буде використовувати як лобістську структуру у відносинах з європейськими фінансовими організаціями. Досвід українсько-польської взаємодії у функціонуванні євро регіонів запозичили й інші країни.

Активно розвивається науково-технічне співробітництво між українською і польською сторонами. Відповідно до затвердженої 1997 р. Спільної українсько-польської програми співробітництва в галузі науки і технологій, яка на сьогодні налічує більше як

150 спільних науково-дослідних проектів, пріоритетними напрямами співробітництва є матеріалознавство та промислові технології, охорона довкілля та науки про землю, сільськогосподарські дослідження, фізико-математичні науки, науки про здоров'я, інформаційні технології та телекомунікації, електроніка. Аналізуючи активність українсько-польських контактів у галузі науково-технічного співробітництва (у спільних науково-дослідних проектах співпрацюють українські та польські вчені з 68 українських та 71 польської науково-дослідних установ), слід зазначити, що протягом останніх років вони стали більш динамічними і сприяли, зокрема, створенню як фінансового, так і правового підґрунтя для реалізації завдань Спільної українсько-польської програми з науково-технічного співробітництва на 2001—2002 pp., а також такої самої програми на 2003—2006 pp.

Та хоча наявний рівень двосторонніх відносин у науково-технічній галузі загалом є достатньо високим, він не відповідає новим геополітичним реаліям у Східній Європі, науковому потенціалові двох країн і є недостатнім для охоплення всього спектра проблемних питань. Така ситуація зумовлена низьким рівнем фінансування наукової сфери обох держав, незначним рівнем надання державного сприяння налагодженню науково-технічного співробітництва на міжрегіональному та локальному рівнях, а також невідповідністю багатьох нормативно-правових документів, що регламентують двостороннє співробітництво в науково-технічній сфері, сучасним вимогам.

Польська сторона виявляє інтерес до налагодження співпраці з українськими партнерами, використовуючи потенціал створеного в Україні 1 серпня 2003 р. Національного інформаційного центру зі співробітництва з ЄС у сфері науки та технологій. Для активізації двостороннього науково-технічного співробітництва між Україною та Польщею передбачається реалізація таких проектів, як використання польського досвіду організації науково-дослідної роботи в умовах вступу РП в ЄС; використання польського досвіду щодо особливостей державного регулювання науково-технологічної сфери в умовах упровадження інноваційних моделей функціонування економіки; сумісні напрацювання у вільних економічних зонах та технополісах, створених на території України із залученням іноземних інвестицій, комплексних програмах, розпочатих у рамках Року Польщі в Україні (2004) та Року України в Польщі (2005), міжнародних науково-дослідницьких програмах INTAS, Inco-Kopernicus, EUREKA, CERN, "Наука заради миру", у програмах міжнародного Об'єднаного інституту ядерних досліджень (м. Дубна, Росія).

Подпись:
Підбиваючи підсумок, зазначимо, що попри розгалужені економічні контакти, українсько-польське співробітництво значно відстає від співпраці України з Росією і Німеччиною. Водночас Польща відіграє визначальну роль у розбудові і зміцненні міжнародної системи безпеки через посилення регіональної і субрегіональної без-пекових систем. Особливе місце в українсько-польських відносинах, а також у відносинах України з ЄС посідають стосунки всіх учасників процесу зі США. Польські офіційні особи наголошують на необхідності для України використати свій шанс у реалізації європейських намірів на основі досвіду Польщі: захист власних інтересів через американську підтримку.

Водночас Польща намагається грати роль провідника України в європейських проектах. І не тільки. Польща бачить своє покликання у формуванні й реалізації східноєвропейського напрямку в Європейському Союзі. Вона наполягає на тому, що відповідно до ст. 49 статуту ЄС будь-яка країна має право на вступ до ЄС, якщо вона відповідає всім його стандартам. Саме Польща розпочала консультації (травень 2004 р.) в рамках ЄС про таке саме право для України, а в комюніке саміту Україна — ЄС зафіксований відповідний пункт про європейську перспективу України. На думку польської сторони, певні перспективи щодо членства відкриваються у зв'язку з подіями навколо надання такої можливості Туреччині. Це свідчить про те, що ЄС не зняв з порядку денного питання про своє подальше розширення.

Особливого поштовху для просування України в європейському напрямку, безперечно, надали події щодо оновлення української влади: перед Україною відкрилися нові можливості в реалізації зовнішньополітичних намірів. Тодішній Президент Польщі А. Квасьнєвський активно підтримав демократичний вибір України. Він спромігся залучити до посередницької місії під час політичної напруги представників Литви, Євросоюзу, ОБСЄ, Росії, а також віднайшов формулу повторення виборів, ведення політичного діалогу і повну відмову від застосування сили. Підтримка української демократії польським Президентом і простими поляками свідчить не тільки про взаєморозуміння країн, а й про розуміння України, її прагнень до кращого життя, гідності і високої свідомості народу. Таким чином, підтримавши Україну, виграла й Польща, яка завдяки українській перемозі довела правильність свого вектора східної політики.

Отже, у розбудові відносин з Республікою Польща у найближчій і подальшій перспективі Україна виходитиме з необхідності поглиблення стратегічного партнерства, що сприятиме європейській безпеці. Сувора об'єктивна реальність вимагає від обох країн щільної взаємодії, яка гарантуватиме їм безпеку у регіональному і субрегіональному просторі. Польща й надалі захищатиме інтереси України в таких організаціях, як НАТО та ЄС; Польща чітко заявляє, що Україна має бути прийнята до Північноатлантичного альянсу й до Європейського Союзу за умови виконання нею необхідних вимог.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >