< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія конфлікту.

Альтернативою для структурно функціоналістських поглядів є теорія конфлікту. П засновником вважається Карл Маркс, який наголошував на взаємній боротьбі антагоністичних суспільних класів. Сучасні теоретики Ральф Дарендорф (нар. 1929), Чарльз Райт Міллз (1916—1962), Льюїс Козер (1918—2003) не концентрують усю свою увагу на конфлікті між суспільними класами, вважаючи не менш важливими за сучасних умов й інші види конфліктів: між різними расовими, етнічними, релігійними, статевими та іншими групами.

Льюїс Козер вважає, що конфлікт внутрішньо притаманний суспільству і відіграє не тільки деструктивну, але й стабілізуючу роль: конфлікт робить чіткішими певні базові цінності суспільства, дозволяє різним суспільним групам краще пізнавати один одного і тим самим сприяє їх зближенню; конфлікт із зовнішнім ворогом допомагає підтримувати згуртованість суспільства в цілому. Козер обґрунтовує подвійну роль конфлікту у внутрішньому згуртуванні групи: внутрішня згуртованість зростає, якщо група вже достатньо інтегрована і якщо зовнішня небезпека загрожує усій групі і сприймається усіма членами групи, як спільна загроза. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають заціпенінню соціальної системи, відкривають дорогу інноваціям.

Льюїс Козер намагався поєднати теорію конфлікту із теорією структурного функціоналізму для того, щоб подолати недоліки останнього і створити синтетичну теорію.

Ральф Дарендорф запропонував нову всеохоплюючу теорію соціального конфлікту, відому як конфліктна модель суспільства: кожне суспільство постійно змінюється, а зміни означають конфлікти нового зі старим; конфлікти всюдисущі. Картина соціального світу, з точки зору Дарендорфа, становить поле бою багатьох суспільних груп, які борються між собою, зникають і виникають, створюють і руйнують різноманітні альянси. Суспільства відрізняються одне від одного не наявністю чи відсутністю конфліктів, а тільки різним ставленням до них з боку влади. У демократичному суспільстві переважають раціональні методи їх врегулювання.

Якщо функціоналісти звертають увагу, передусім, на позитивні сторони існування певного соціального укладу, то конфліктологи розглядають суспільство як динамічне утворення, всі елементи якого перебувають у стані боротьби. Критики теорії конфлікту вказують на радикалізм її представників, їхню тенденцію концентрувати свою увагу на аспектах, які поділяють і конфронтують суспільство, не помічаючи процесів гармонізації суспільних взаємин.

Теорії мікрорівня (мікросоціологія).

У центрі уваги мікросоціології перебувають масові соціальні процеси, масова свідомість, поведінка, взаємодії у малих групах. Мікросоціологи оперують поняттями соціальної поведінки, соціальної дії, акцентуючи увагу на її механізмах, включно із міжособистісною взаємодією, мотивацією, стимулом тощо. Цей соціологічний напрямок ближчий до таких наук як соціальна психологія і психологія особистості.

Символічний інтеракціонізм.

Засновником цієї теорії вважається американський науковець Джордж Герберт Мід (1863—1931). Його головна книга "Розум, Я і Суспільство" (1934) була створена вже після смерті автора його учнями, на базі студентських конспектів лекцій Дж. Г. Міда.

Символічний інтеракціонізм ґрунтується на твердженні, що інтеракція (взаємодія) є головним у суспільному процесі. Все інше — і соціальний світ, і навколишнє середовище, і сам індивід — є похідним від взаємодії індивідів. Це відбувається за допомогою символів — мови, жестів, письма, знаків. Інтеракція розглядається як своєрідний переговорний процес під час якого обидві сторони намагаються виробити спільне розуміння ситуації. Кожен з партнерів приймає ряд положень щодо кожного учасника процесу і ситуації — як очевидні. Ці положення становлять, так зване тло і визнаються суспільством як базові.

Представники символічного інтеракціонізму підкреслюють, що взаємодія відбувається не між знеособленими представниками соціальних ролей і статусів, а — між особистостями, які і визначають напрямок інтеракції.

Найкоротше основні постулати символічного інтеракціонізму викладені у праці Герберта Блумера "Символічний інтеракціонізм: перспективи і метод" (1969):

Людська діяльність здійснюється щодо об'єктів на підставі тих значень, якими вони (люди) їх наділяють.

Ці значення є продуктом соціальної взаємодії (інтеракції) індивідів.

Ці значення змінюються і застосовуються шляхом інтерпретації символів.

Суспільство представників символічного інтеракціонізму тлумачать швидше як колективну діяльність, а не як соціальну структуру, а тому відмовляються від вивчення питань структури суспільства, його інститутів та організацій, держави і влади, концентруючись на вивченні форм і способів міжособистіс-ної взаємодії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >