< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сутність кредитної системи та її структура

Складною і однією з найважливіших категорій товарно-грошових відносин є кредит і механізм його реалізації - кредитні відносини.

Економічна суть кредиту, його види,. форми і принципи кредитування розглядалися в темі "Капітал сфери обігу". В цій темі розглядаються основні умови організації кредитних відносин.

Як справедливо стверджують фінансисти, необхідною умовою ефективної організації кредитних відносин і безперервного процесу розширеного відтворення є функціонування високорозвиненої кредитної системи (рис. 16.5).

В економічній літературі кредитна система виражена двояко:

  • - як сукупність кредитних відносин, які ґрунтуються на визначених формах і методах кредитування.
  • - як сукупність функціонуючих фінансово-кредитних установ.

Перше визначення, як правило, пов'язане з рухом позичкового капіталу у вигляді різних форм кредиту. Друге означає, що кредитна система за допомогою великої чисельності фінансово-кредитних інститутів акумулює вільні грошові кошти і направляє їх на підприємства, населенню і урядовим структурам. Частіше використовується друге визначення, яке є вужчим, але точніше характеризує організацію кредитних відносин через кредитні установи.

Необхідність кредитної системи зумовлена такими передумовами:

  • - розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі зумовили зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх технічної організації в межах економіки;
  • - на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба в управлінні, врівноваженні та розподілі грошових потоків, що потребує формування відповідних інститутів.

Сучасна кредитна система поділяється на два основні блоки: 1-й блок - Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів. Це головна ланка кредитної системи.

2-й блок - Парабанківська (позабанківська) система. Це спеціалізовані небан-ківські кредитно-фінансові інститути, які останнім часом посідають важливе місце в накопиченні і мобілізації грошового капіталу.

Безумовно, головною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банківська система.

Банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована і субор-динована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні та фінансові операції на професійній основі й функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Банківська система в ринковій економіці виконує три основні функції: трансформаційну, емісійну і стабілізаційну.

Реалізуючи трансформаційну функцію банки мобілізують вільні грошові кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам кредитних відносин.

Емісійна функція підпорядкована створенню грошей і регулюванню грошового обороту.

Стабілізаційна функція забезпечує стійкість і стабільність банківської діяльності. Залежно від впорядкованості банків розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

Перший тип - однорівнева. Другий тип - дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для країн з командно-адміністративними методами управління і для економічно слаборозвинутих країн.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою.

Основні принципи (умови) формування дворівневої банківської системи:

  • - недопустимість втручання в банківську діяльність третіх осіб;
  • - можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;
  • - доступність інформації про діяльність банків;
  • - рівноправність, свобода в раціональній діяльності;
  • - розвиток конкуренції в банківській діяльності;
  • - можливість самостійно налагоджувати і розвивати зовнішньоекономічні зв'язки. Згідно з положенням Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська система України є дворівневою.

Верхній (перший) рівень посідає емісійний (центральний) банк, з його організаційною структурою.

Нижній (другий) рівень - неемісійні, базові, ділові банки, клієнтами яких є суб^єкти господарювання, організації, установи, населення.

Основним координатором діяльності усіх кредитних інститутів, найважливішим провідником кредитно-грошової політики держави виступає центральний банк. В Україні це Національний банк, діяльність якого регулюється законом "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року.

Національний банк - економічно самостійний орган, що здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках - і за рахунок Державного бюджету. Національний банк не відповідає за зобов'язання органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відповідають за зобов'язання Національного банку (рис. 16.6).

Національний банк:

  • - визначає та проводить грошово-кредитну політику;
  • - монопольно здійснює емісію національної валюти та організовує її обіг;
  • - забезпечує стабільність грошової одиниці України;
  • - виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
  • - встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна;
  • - визначає систему, порядок і форми платежів;
  • - здійснює банківське регулювання та нагляд;
  • - здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті тощо;
  • - здійснює накопичення і збереження золотовалютних резервів та операції з банківськими металами;
  • - організовує інкасацію та перевезення банкнот, монет, інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації;
  • - представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

Банки другого рівня представленні неемісійними банками: державними, акціонерними, кооперативними, товариствами з обмеженою відповідальністю.

Засновниками та учасниками банків другого рівня можуть виступати юридичні та фізичні особи. В основі функціонування неемісійних банків лежить комерційна діяльність, тому в літературі їх називають комерційними банками.

Комерційні банки класифікують за різними ознаками. Так, за складом операцій, які банки виконують, їх поділяють на спеціалізовані та універсальні. Спеціалізовані банки виконують окремі види банківських операцій (які обов'язково включають основні операції банків (залучення депозитів, надання кредитів та розрахункові операції)). Універсальні банки виконують практично всі банківські операції, не спеціалізуючись на окремих їхніх видах.

Залежно від сфери впливу банку, від того де розміщені клієнти, яких він обслуговує, банк може називатися місцевим, регіональним, міжрегіональним або транснаціональним. За структурною побудовою розрізняють банки без філій, банки з філіями та банківські холдингові компанії.

За типом діяльності банки можуть бути розподілені на роздрібні та оптові. Роздрібні банки обслуговують клієнтів різних категорій, а оптові займаються обслуговуванням інших банків. Основні функції комерційних банків:

  • - надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб^єктів ринку;
  • - обслуговування комерційних угод та управління системою платежів;
  • - трансформація ризиків, термінів та капіталів.

На початок 1995 р. в Україні зареєстровано 228 банків. Більшість із них мали капітал, який дорівнював вартості середньої 3-кімнатної квартири в місті Києві. В той самий час були й такі, які мали досить вагомий капітал і розгалужену мережу.

Банки другого рівня також є важливою ланкою в механізмі монетарного регулювання економіки. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності здійснює Національний банк України.

Основна мета такої уваги регулятора: забезпечення стійкості і запобігання банкрутству банків, обмеження концентрації капіталу в руках окремих банків з метою обмеження монопольного контролю над грошовим ринком.

Для кожного комерційного банку обов'язковими економічними нормативами, які встановлює НБУ, є:

  • - мінімальний розмір статутного капіталу;
  • - платоспроможність банку;
  • - показники ліквідності балансу;
  • - максимальний розмір ризику на одного позичальника;
  • - розмір обов'язкових резервів, які розміщуються в НБУ.

Останніми роками на ринках позикових капіталів високорозвинутих країн світу важливу роль стали відігравати небанківські (парабанківські) фінансово-кредитні інститути. Це установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певної клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (мале підприємство, фермерське господарство тощо).

До таких установ належать:

  • 1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній).
  • 2. Лізингові компанії [купують предмети довготривалого кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна].
  • 3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнта, пов'язану з постачанням товарів або з наданням послуг).
  • 4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків від результатів стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії досі мають значні та стійкі грошові ресурси, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками - (в облігації промислових компаній).
  • 5. Пенсійні фонди (недержавні) (утворюються для забезпечення населення коштами в період після виходу на пенсію - виплати пенсій; мають досить значні суми грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств).
  • 6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні, продажу споживчих товарів та виплат, а також надають комерційні кредити).
  • 7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, як правило, короткострокові - до трьох місяців - кредити на споживчі цілі).
  • 8. Інші (трастові, брокерські та інші компанії, кредитні товариства, а також взаємні та інші фонди тощо; виконують допоміжну роль у кредитному механізмі, пов'язуючи різноманітні сектори позикових капіталів у єдину систему).

Отже, за станом на 1 січня 2009 р. в Україні в основному завершено організаційний процес формування цілісної кредитної системи, яка має великі можливості впливу на трансформаційні процеси в економіці.

Сутність фінансів

Фінанси - це система економічних відносин, які складаються в суспільстві між суб'єктами господарювання з приводу створення, формування та використання грошових коштів на основі розподілу та перерозподілу ВВП

Сутність фінансів

Рис. 16.1. Сутність фінансів

Фінансова система України

Це сукупність різних ланок і фінансових відносин у процесі яких утворюються і використовуються фонди грошових засобів

Фінансова система України

Рис. 16.2. Фінансова система України

Бюджетна система

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устрою і врегульована нормами права

Бюджетна система

Рис. 16.3. Бюджетна система

Класифікація податків та їх види

"Люди, об'єднавшись у суспільство і вручивши уряду владу верховну, вручили йому разом з нею й право вимагати податки..."

М. Тургенев

Класифікація податків та їх види

Рис. 16.4. Класифікація податків та їх види

Кредитна система України

Кредитна система - сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини, що складаються з приводу мобілізації і розміщення коштів

Кредитна система України

Рис. 16.5. Кредитна система України

Національний банк України

"НБ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України".

Закон України "Про Національний банк України"

Національний банк України (структура та функції)

Рис. 16.6. Національний банк України (структура та функції)

Практикум

Основні терміни і поняття

Фінанси

Бюджетна система

Фінансова система

Бюджетний процес

Фінансова інфраструктура

Поточні витрати

Організаційна структура фінансів

Капітальні витрати

Фінансові ресурси

Дотація

Фінанси державних підприємств

Субсидія

Фінанси підприємств

Класифікація податків

Місцеві фінанси

Види податків

Державні фінанси

Кредитна система

Бюджет

Банківська система

Зведений бюджет

Національний банк

Міжбюджетні відносини

Функції НБУ

Запитання для самоконтролю

  • 1. Дайте визначення "фінанси" і розкрийте необхідну об'єктивну необхідність їхнього виникнення.
  • 2. Охарактеризуйте спільні та відмінні риси категорій "фінанси" і "гроші".
  • 3. Розкрийте основні структурні елементи фінансової системи.
  • 4. Порівняйте сутність "загально-державних фінансів" та "місцевих фінансів".
  • 5. Дайте визначення державного бюджету і розкрийте його функції.
  • 6. Бюджет як економічна та юридична категорія.
  • 7. За допомогою чого (податків, позик чи грошової емісії) держава залучає кошти для вирішення економічних завдань?
  • 8. Що таке бюджетний дефіцит, яких форм він набуває?
  • 9. Назвіть основні витратні статті державного бюджету.
  • 10. Кредитні гроші та їхня характеристика.
  • 11. Дайте визначення податків та охарактеризуйте їхні основні види.
  • 12. Фіскальна політика держави та її мета.
  • 13. Витратні статті державного бюджету та їхня класифікація.
  • 14. Що таке кредитна система і які елементи вона має?
  • 15. Яке відношення має банківська система до кредитної системи?
  • 16. Які ви знаєте моделі фінансово-кредитної політики?
  • 17. Розкрийте основні функції НБУ.

Теми рефератів

  • 1. Державний бюджет - центральна ланка фінансової системи.
  • 2. Податки і податкова система в Україні на сучасному етапі.
  • 3. Банківська система України і її роль в розвитку економіки.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >