Карбонатність ґрунтів

У карбонатних ґрунтах міститься підвищена кількість Са2+ і НСО-3 в ґрунтовому розчині, що визначає слабо-лужну реакцію. В цих ґрунтах швидше відбувається мінералізація органічної речовини і вивільнюється азот у мінеральній формі.

Фосфати, залізо, марганець, важкі метали доступніші, ніж на кислих ґрунтах. Наявність у ґрунтових розчинах більшої кількості кальцію внаслідок антагонізму катіонів може ускладнити засвоювання деяких елементів живлення, створюючи дефіцит їх у рослинах. Недостача засвоюваного заліза в карбонатних ґрунтах може викликати хлороз рослин.

Існує така класифікація ґрунтів за рівнем забезпечення кальцієм: рСа < 1,8 — надлишковий; 1,8-2,0 — високий; 2,0-2,2 — підвищений; 2,2-2,4 — середній; 2,4-2,6 — низький (рСа — від'ємний логарифм активності іонів кальцію).

Засолення ґрунтів

До засолених ґрунтів відносять такі, що містять у своєму складі легкорозчинні солі в токсичній для сільськогосподарських рослин кількості. Вони мають прямий негативний вплив на рослини внаслідок підвищення осмотичного тиску ґрунтових розчинів і токсичної дії окремих іонів, а також побічний вплив через зміну фізико-хімічних, біологічних та інших властивостей ґрунту. Найбільший токсичний ефект виявляє сода, хлориди, бікарбонати натрію і магнію, сульфати натрію і магнію. Гіпс, як і карбонат кальцію, не шкідливий, проте його вміст у великій кількості призводить до погіршення родючості ґрунту.

Солонцюватість

Ця якість ґрунтів обумовлена підвищеним умістом обмінного натрію або наслідками його наявності в ґрунтовому вбирному комплексі. У першому випадку солонцюватість називають активною або фізико-хімічною, в другому — фізичною або реліктовою.

Безпосереднім виразом фізико-хімічної солонцюватості є підвищений вміст воднопептизуючого мулу. Між ним і вмістом натрію в ґрунті існує залежність. Межі вмісту обмінного натрію 10, 20 і 40% від ємності обміну в загальних рисах визначають якісні стрибки в прояві фізико-хімічної солонцюватості.

За високого вмісту гумусу пептизуючий вплив обмінного натрію знижується. Водночас за невисокого рівня гумусованості ґрунтів, високої дисперсності гумусових речовин, наявності розчинних гумітів і фульфатів натрію і магнію процес пептизації досить активно проходить при малому вмісті обмінного натрію.

Розвитку солонцюватості ґрунтів сприяє наявність в ГПК підвищеної кількості обмінного магнію (понад 30-40%). Причому безпосередня пептизуюча дія магнію як обмінного катіону невелика. Більше вона проявляється упосередкованим стабілізуючим впливом гумітів і фульфатів магнію порівняно до ґрунтових колоїдів.

Пептизуючий ефект обмінного натрію обумовлює несприятливі фізико-хімічні і фізичні властивості солонцюватих ґрунтів: високе набухання і липкість при зволоженні, низьку фільтраційну здатність, брилуватість та високу твердість при висиханні.

При заміщенні обмінного натрію кальцієм в ході природної трансформації солонців або під впливом меліорантів властивості солонців покращуються, проте щільне розташування частинок в агрегатах і морфологічні ознаки солонцюватості зберігаються досить довго, особливо в природних умовах.

Поряд з солонцями широке розповсюдження в лісостеповій і степовій зонах мають солонцюваті ґрунти (чорноземи, каштанові, лучні та ін.). Вони характеризуються наявністю ілювіальних шарів різної інтенсивності і засоленням з тієї чи іншої глибини.

Розподіл цих ґрунтів за ступенем солонцюватості проводять з врахуванням гумусності: високогумусні (чорноземи, лучні — чорноземи та ін.) і малогумусні (малогумусні чорноземи, каштанові, бурі ґрунти).

Для ґрунтів першої групи встановлено такий поділ: не солонцюваті — до 5% обмінного натрію від ємності поглинання, слабосолонцюваті — 15-20%; для ґрунтів другої групи: не солонцюваті — до 3% обмінного натрію, слабосолонцюваті — 3-5, середньосолонцюваті — 10-15%.