< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПЕРЕДМОВА

Туризм в Україні належить до найбільш динамічних напрямів розвитку підприємницької діяльності. Він генерує значні прибутки, охоплює мільйони людей" що подорожують з певною метою. Це й різні за видом діяльності туристичні підприємства, які функціонують на внутрішньому і зовнішньому ринку, пропонуючи продукти, що мають задовольнити мінливі сподівання споживачів за невизначених умов оточення.

Конкурентна боротьба у поєднанні з динамічними змінами оточення туристичних підприємств зумовили потребу підготовки менеджерів з ґрунтовними економічними знаннями у сфері функціонування туристичного ринку, маркетингу та управління. Ефективна діяльність на туристичному ринку вимагає від керівного складу й персоналу підприємства знань та навичок, їх умілого використання, що дає змогу формувати нові конкурентоспроможні стратегії діяльності. Шанс на успіх матимуть ті туристичні підприємства, які зуміють адекватно відповісти на нові виклики ринку.

Важко собі уявити раціональне чи ефективне управління суб'єктами, котрі надають туристичні послуги за принципом інтуїтивних дій або лише професійного досвіду. Необхідні ґрунтовні, глибокі знання, підкріплені сучасними інформаційними системами.

Щороку зростає кількість публікацій, присвячених проблематиці менеджменту туризму, однак небагато є напрацювань, які презентують у комплексі широкий спектр процесів і явищ, що відбуваються в туристичних підприємствах. Обширність цієї проблематики за обмеженого обсягу пропонованого підручника спонукала автора до вибору і представлення основних положень зі сфери управління туристичним підприємством, які, однак, мають важливе значення для його майбутніх читачів.

У підручнику використано два підходи до викладення матеріалу: узагальнювальний та маркетинговий. Концепція першого підходу полягає у представленні туристичного підприємства як складової суспільно-економічної системи, у межах якої приймаються конкретні рішення щодо його функціонування, використання засобів та ефективності. У маркетинговому підході акцентується

на тому, що прийняття управлінських рішень передбачає врахування сподівань і потреб клієнтів. Адже туристичне підприємство є учасником ринку, який створює можливості для його функціонування і розвитку й одночасно контролює його діяльність у сфері задоволення потреб учасників туристичного руху.

Підручник структурно відповідає Програмі підготовки фахівців з напряму "Менеджмент організацій'' та "Туризм", яка затверджена науково-методичною комісією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. У підручнику наведено власні дослідження автора, передовий вітчизняний та закордонний досвід викладання цього курсу та узагальнено практичні аспекти, якими послуговуються суб'єкти підприємницької діяльності.

Автор висловлює сподівання, що попри деякі дискусійні твердження, за змістом підручник буде корисним не лише студентам вищих закладів освіти та слухачам курсів підвищення кваліфікації, а й практикам, які вирішують конкретні проблеми у процесі управління туристичним підприємством.

Туристичне підприємство у народногосподарському комплексі

  • 1.1. Передумови створення й розвиток туристичних підприємств
  • 1.2. Суть, ознаки і функції туристичних підприємств
  • 1.3. Типологія туристичних підприємств
  • 1.4. Суспільно-психологічні детермінанти управління

Передумови створення й розвиток туристичних підприємств

Туристична діяльність пов'язана не лише зі зміною тимчасового місця перебування туристів, а й з необхідністю задоволення їхніх потреб. Зазвичай це виявляється у наданні низки послуг - переміщення, проживання, харчування, екскурсійного супроводу тощо. Якщо вони забезпечуються купівельною спроможністю потенційних туристів, то це явище набуває на ринку форми туристичного попиту. Необхідність заспокоєння цього попиту спричинюють процеси, що сприяють виникненню на ринку підприємств (фізичних та юридичних осіб), які, економічно ризикуючи, надають визначені послуги від власного імені й власним коштом. З огляду на характер потреб туристів і предмет обміну називаємо їх туристичними послугами. Вони становлять важливий елемент туристичної пропозиції. Ця пропозиція охоплює також так звані основні туристичні блага, тобто натуральні умови і антропогенні об'єкти, які у поєднанні визначають туристичні цінності1, або туристичну вартість. У суб'єктивно-інституційному сенсі цю продукцію створюють суб'єкти підприємницької діяльності, які називають туристичними підприємствами, їх діяльність можна локалізувати у просторі, який окреслюватиме місця постійного проживання та перебування туристів. У цьому просторі відбуваються економічні, суспільні, психологічні й просторові процеси від моменту появи туристичних потреб і створення умов, які перетворять їх на попит, до моменту реалізації цих потреб і отримання задоволення туристами від спожитого продукту.

Заснування й розвиток туристичних підприємств пов'язані зі стихійним розвитком туристичного руху та створенням передумов туристичного ринку в першій половині XIX ст. Однак ще раніше існували різноманітні об'єкти розміщення (наприклад, заїзди, гостинні двори), які пропонували свої послуги мандрівникам. Лише масштаб і сила цього руху в XIX ст. спричинили прийняття рішення фізичними особами щодо здійснення підприємницької діяльності, яка полягає не лише у наданні мандрівникам поодиноких послуг, таких як нічліг, харчування чи транспорт, а й створенні комплексних туристичних продуктів. Не можна забувати, що тривалий час особи, які організовували подорожі, формували попит на відповідні послуги, насамперед задовольняючи основні побутові потреби. Така діяльність була економічно вигідною та полягала у створенні пропозицій для них.

Варто також зазначити, що на початку XIX ст. у зв'язку з масовою трудовою еміграцією громадяни багатьох країн, у тому числі й українці, почали створювати перші інституційні форми з надання посередницьких послуг та організацій. Це були агенції аматорів та судноплавних маклерів, які продавали квитки на кораблі та оформляли відповідні документи для подорожі. Вони обслуговували переважно трудових мігрантів і мали відносно вузьку сферу діяльності. Хоча ці агенції були спеціалізованими суб'єктами, які у фаховій літературі визначалися як туристичні, але вони істотно впливали на розвиток останніх.

Отже, початки діяльності, що пов'язані з організацією та обслуговуванням подорожей з туристичною метою, сягають середини XIX ст. У той час англійський пастор Томас Кук розпочав організовувати екскурсії для робітничого класу. Перші роки не приносили очікуваних доходів (квитки продавали за 1 шилінг, а екскурсії проводили неподалік місця призначення). У 1841 р. відбулася перша групова екскурсія потягом на трасі з Лейстера в Лафборо1. Саме цей факт у літературі вважається зародженням бюро подорожей, а Т. Кук - засновником туристичних підприємств цього типу1.

Іншою визначною подією другої половини XIX ст. було створення в 1863 р. у Берліні бюро С. Стангена, якого вважають німецьким зачинателем організованих подорожей. Це бюро вперше запровадило так звані готельні купони та спеціальну систему квитків, яка полягала у поєднанні залізничного квитка з квитком судноплавної компанії.

У XIX ст. інтенсивно поширюється індустрія готельного бізнесу, якій сприяли промислова революція і розвиток залізниці. З'явилися перші готелі, а згодом готельні фірми почали об'єднуватися у мережі, отже, зростала кількість суб'єктів виробничої діяльності з надання відповідних послуг. У контексті цих подій можна виокремити передумови, які у другій половині XIX ст. і у XX ст. спричинили розвиток суб'єктів підприємницької діяльності - туристичних підприємств. Це передусім суспільно-економічні та формально-правові передумови.

Суспільно-економічним передумовам належить особлива роль у формуванні розміру, динаміки і структури туристичного руху, а також попиту на туристичні блага й послуги. Ці передумови мають принципове значення для створення та подальшого розвитку туристичних підприємств.

Виникнення у людини потреб, пов'язаних із відпочинком та рекреацією, є наслідком багатьох причин, а саме:

  • - промислової революції XIX-XX ст. і активного процесу індустріалізації;
  • - підвищення продуктивності праці внаслідок науково-технічного прогресу, який сприяв поступовому скороченню робочого часу й утворенню категорії вільного часу;
  • - законодавчого запровадження в багатьох європейських країнах у першій половині XX ст. оплачуваних відпусток;
  • - збільшення індивідуальних доходів населення, що зумовило формування так званого фонду вільного рішення2, що зумовило зміни у структурі потреб і споживання (виникнення потребу сфері відпочинку й рекреації);
  • - розвитку транспортних засобів (спочатку залізничного та судноплавного, а згодом - автотранспорту) для коротких та тривалих подорожей з метою відпочинку тощо;
  • - урбанізаційних процесів, результатом яких було збільшення міського населення та негативний вплив міського середовища на психічне та фізичне здоров'я людини.

Перелічені передумови спричинили відносно швидкий стихійний розвиток туристичного руху, що стало сприятливим ґрунтом для організаційних процесів суб'єктів пропозиції туристичних благ і послуг. Ці суб'єкти спочатку взяли на себе функцію пропонування окремих послуг (наприклад, розміщення, транспортного забезпечення, харчування), а згодом і посередництва у їх продажу та організації пропозиції, тобто пакетів надання послуг, які комплексно задовольняють потреби туристів.

Позаяк суспільно-економічні передумови мали важливе значення для розвитку туристичних потреб і попиту, впливаючи тим самим на зміни у сфері пропозиції туристичних підприємств, то формально-правові передумови здійснювали і здійснюють істотний вплив на організаційно-правові форми та спосіб функціонування суб'єктів туристичної діяльності, тобто на туристичні підприємства. У цьому контексті свідомо не беремо до уваги законодавчі аспекти, що полегшують організацію закордонних подорожей (наприклад, лібералізація паспортно-візових, митних та валютних правил). Вони також сприяли розвитку виїзного туризму, а отже, й сфери послуг, пропонованих туристичними підприємствами особам, які бажали здійснити такі подорожі.

Безсумнівно, що формально-правові передумови мають принципове значення для створення та функціонування підприємства, у тому числі туристичного, у той час коли сфера регуляторної політики державних органів (передусім законодавчих) є важливою для розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Законодавство кожної країни визначає сферу свободи у виборі виду та форми ведення господарської діяльності, а також її масштаби. Підтвердженням впливу формально-правових передумов на процеси створення туристичних підприємств можуть бути приклади, що ілюструють зміну виробничо-господарського укладу туристичної індустрії внаслідок набуття чинності Закону України "Про туризм" та раніше прийнятих законодавчо-нормативних документів.

У другій половині 70-х років минулого століття формально-правові передумови мали важливе значення для розвитку тогочасних державних туристичних підприємств. Це було зумовлене ухваленими рішеннями, які визначали формально-правові рамки їх створення та принципи, порядок і терміни надання готелів у комунальну та колективну власність місцевим туристичним підприємствам.

До початку 90-х років XX ст., незважаючи на постійне кількісне зростання основних показників сфери туризму, продукти нової якості не з'являлися. Екстенсивний розвиток потребував стандартизації у наданні послуг, що унеможливлювало перехід від масового конвеєрного до диференційованого туризму1.

Детальне визначення предмета діяльності туристичних підприємств призвело до уніфікації профілю роботи і структури пропозицій, але суттєво не вплинуло на ефективність їх функціонування. Можна стверджувати, що значне державне законодавчо-нормативне регулювання спричиняло поповнення туристичної індустрії новими туристичними підприємствами і водночас обмежувало їх свободу, внаслідок чого багато з них зазнало фінансових втрат. Однак потрібно пам'ятати, що це був період адміністративно-командної економіки, а отже, й відповідного управління суб'єктами туристичної діяльності.

Головним змістом Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ від 18 липня 1985 р. "Про заходи щодо розвитку туризму й удосконалення туристсько-екскурсійного обслуговування населення в країні в 1986-1990 роках і на період до 2000 року" була її соціальна спрямованість. У документі наголошувалося, що "туризм і екскурсії стали невід'ємною частиною життя народу, важливим засобом зміцнення здоров'я людей і раціонального використання вільного часу". Було окреслено широкий комплекс заходів для зміцнення матеріально-технічної бази туризму, в тому числі й в Україні. Так, по лінії Центральної ради з туризму та екскурсій ВЦРПС передбачалося будівництво туристських комплексів, готелів, баз і кемпінгів у 1986-1990 рр. на 40 тис. місць; у 1991-1995 рр. - на 60 тис, а в 1996-2000 рр. - на 70 тис. місць2.

Інший приклад стосується формально-правових передумов розвитку в нашій країні ринку приватних туристичних агенцій. Перші з них були створені на початку XX ст., але динамічного розвитку набули після 2002 р. Це в основному було пов'язано з прийнятими доповненнями до Закону України "Про туризм", який констатує: "Держава проголошує туризм одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності"8.

Історично склалося так, що в Україні регулюванням туризму постійно опікується декілька державних установ (рис. 1.1). За радянських часів це була Українська рада професійних спілок, у складі якої перебувала Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій; Державний комітет СРСР з іноземного туризму; Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник"; міністерства освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристичні заклади1.

Реформування органів державного управління туризмом в Україні в 1989-2011 pp

Рис. 1.1. Реформування органів державного управління туризмом в Україні в 1989-2011 pp.2

Якщо в 1995 р. на українському ринку функціонувало близько 40 приватних туристичних агенцій, то на початку XX ст. їх кількість становила понад 5 тис. Це означало ліквідацію монополії підприємств державного і комунального секторів у туризмі. Обов'язкові в цьому періоді умови щодо туристичного посередництва не чинили перешкод на початку діяльності в сфері організаційних послуг у туризмі. Приватні агенції створювали особи, які не мали відповідної кваліфікації чи досвіду роботи у цій со])ері, результатом чого стало порушення прав клієнтів (туристів).

Для подальшого розвитку діяльності туристичних агенцій, а також інших господарюючих суб'єктів у туризмі важливе значення мали наступні доповнення до Закону України "Про туризм". В українському законодавстві запроваджено обов'язкове отримання дозволу на здійснення туристичних операцій та туристичної агентської діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг організаторами та туристичними посередниками. Запровадження для організаторів туризму і туристичних посередників фінансового забезпечення та скасування з 17 листопада 2010 р. ліцензування турагентської діяльності суттєво не вплинуло на кількість туристичних агенцій.

Починаючи з 2004 р., в Україні передбачена фінансова гарантія цивільної відповідальності туроператора і турагента перед туристами за збитки, що можуть бути їм заподіяні при виникненні обставин неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання суб'єктів банкрутами. Мінімальний розмір фінансового забезпечення (гарантія банку або іншої кредитної установи) туроператора з усіма видами туризму передбачено в сумі, еквівалентній не менше ніж 20 тис. євро; туроператора, який надає послуги лише з внутрішнього і виїзного туризму, - в сумі не менше ніж 10 тис. євро, а турагента - не менше ніж 2 тис. євро.

Державне регулювання туризму охоплює систему важелів прямого і непрямого впливу (рис. 1.2).

Не підлягає сумніву те, що формально-правові умови є виявленням законодавчої активності держави та її органів і мають вплив иа створення суб'єктів у встановленому законодавством України порядку. Короткий огляд правового поля засвідчує, що держава має обмежений вплив на організаційні процеси створення туристичного підприємства. Такий підхід залишається відповідно до концепції ринкової економіки для забезпечення самостійності суб'єктів підприємницької діяльності в туризмі. Свобода діяльності на ринку є важливою умовою сталого збагачення й диференціації туристичних підприємств.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >