Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

Взаємовідносини України і США. Визнання та встановлення дипломатичних відносин

Співробітництво парламентів України та Сполучених Штатів започатковане ще в радянські часи, коли до програм перебування більшості конгресових делегацій, які відвідували СРСР, вводили Київ. Дехто з конгресменів та сенаторів, котрі познайомилися з Україною у 80-х роках, ще й досі є членами Конгресу і з теплотою згадують перші враження від неї.

Зі здобуттям незалежності у 1991 р. міжпарламентські контакти вийшли на якісно новий рівень. Перша парламентська делегація незалежної України, очолена Л. Кравчуком - на той момент Головою Верховної Ради України, відвідала Вашингтон у жовтні 1991 р. У1993 р. 25 жовтня була підписана Угода між Україною і Сполученими Штатами Америки щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, а через рік, 22 листопада 1994 р., - Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва.

У наступні роки члени Конгресу та народні депутати України стали активними учасниками розбудови двосторонніх відносин. Саме в 90-х роках XX ст. визначалися непересічні постаті українсько-американських відносин сенатори Р. Лугар, Дж. Маккейн, М. Макконнелл, конгресмени К. Велдон і М. Каптур.

У середині 90-х низка народних депутатів України об'єдналися в групу міжпарламентського співробітництва "Україна - СІДАЛ яка охоплювала понад 100 депутатів і очолювалась О. Білорусом (співголови - Б. Тарасюк та Л. Кожара).

У1997 р. було сформовано конгресову групу сприяння Україні (Український "кокус"). На початку до її складу входили близько двох десятків членів палати представників. Станом на серпень 2009 р. Український "кокус" у палаті представників налічував 41 особу. В Україні з вдячністю сприймають їхні численні візити до Києва, дружню зацікавленість і підтримку в розбудові політичних та регіональних контактів, мережі наукового й студентського обмінів. У 2003-2007 рр. "кокус" став ініціатором низки телеконференцій на рівні "Верховна Рада - Конгрес".

Лідерами Українського "кокусу" стали співголови Дж. Герлах (Пенсільванія), М. Каптур (Огайо), С. Левін (Мічиган), Р. Вартлетт (Меріленд). У більшості членів "кокусу" присутня значна українська громада у виборчих округах, а деякі мають українські корені (наприклад, М. Каптур).

Особливо важливою у скликанні Українського "кокусу" була роль Українського конгресового комітету Америки й особисто його президента Михайла (Майкла) Савківа.

У верхній палаті (сенаті) практики утворення "конусів" не існує, але й там можна виокремити низку "симпатинів" України. Це насамперед сенатори Дж. Мак Кейн, Р. Лугар, К. Левін, Дж. Ліберман та ін.

Україна продовжує працювати над виконанням Цільового плану на 2006 р. у рамках Плану дій "Україна - НАТО". Понад те, за активного сприяння США відносини між Україною і НАТО були переведені у формат інтенсифікованого діалогу щодо членства в Альянсі. Інтенсифікований діалог передбачав виконання Плану дій "Україна - НАТО" та здійснення відповідних реформ у секторі оборони й безпеки з метою отримання запрошення від НАТО до Плану дій щодо членства (ПДЧ ) в Альянсі впродовж 2006 р. Досягнення членства України в НАТО до кінця президентського терміну в 2008 р. також стало ключовим завданням Д. Буша, котрий розглядав це своїм і Республіканської партії історичним внеском. Це могло використовуватися як позитив під час наступних президентських виборів у США. Парламентські вибори в Україні ще раз довели, що народ України неоднозначно ставиться до перспективи членства України в НАТО. Впродовж останнього десятиліття НАТО асоціювалося з американськими воєнними діями на Балканах, Близькому та Середньому Сході. Щоденні телевізійні новини із зон конфліктів, де задіяні війська США, працювали антирекламою Альянсу. Крім того, поширення діяльності НАТО на весь Афганістан, тобто перехід до фактичної окупації країни і повторення помилки СРСР, та очікування від України направлення її військових підрозділів до Афганістану зумовить однозначне несприйняття українським суспільством питання членства в цій Організації. Понад те, НАТО трансформується з воєнно-політичного блоку євроатлантичної системи безпеки на Альянс експедиційних операцій, що активізує зусилля "Старої" Європи стосовно формування альтернативної системи безпеки та здійснення власних миротворчих операцій. Формування Європейсько-Євразійської системи енергетичної безпеки може зробити НАТО неадекватним часові, оскільки США використовують Альянс у своїх геополітичних проектах проти Росії. Саме модифікація базової парадигми призвела до її руйнування і заперечення. Реалізація проамериканських регіональних проектів та інтенсифікована інтеграція до НАТО спричинили конфліктне напруження, яке зашкодило економічним зв'язкам зі Сходом (Росією).

Руйнуючи економічну складову існування незалежності нашої держави ("економіка - Схід"), і США, і Україна фактично пішли на деструктивізацію базової геополітичної парадигми. Після неодноразових попереджень про неприйнятність вступу України до НАТО Росія розгорнула системну переорієнтацію економічної кооперації з Україною, а українсько-російська газова криза підтвердила вразливість економіки України та внутрішньополітичної стабільності держави до всіляких конфронтаційних моделей відносин з РФ. Причому що ближче Україна до НАТО та що активніше бере участь в американських геополітичних проектах, то більше і системніше погіршуються відносини України з Росією, а відтак - руйнується базова геополітична парадигма США.

Крім цього, США виявилися не готовими запропонувати Україні в обмін на її геополітичну лояльність стратегію енергетичної безпеки у випадку зростання цін на російські енергоносії для України або призупинення постачання енергоносіїв на внутрішній ринок України з РФ. Навпаки, незважаючи на стратегічне партнерство між Україною й США і здійснення одновекторної політики України, рівень торгово-економічного співробітництва між Україною та США за 2005 р., за оцінками експертів, суттєво не змінився і становив 3,1 млрд дол. (4,4 % сукупного товарообігу), що незначно відрізняється від аналогічної співпраці України з Білоруссю - 1,8 млрд дол. Водночас українсько-російське торгово-економічне співробітництво становить 20,3 млрд дол. - майже 30 % сукупного товарообігу, тобто торгово-економічне співробітництво України з РФ майже у 6 разів перевищує аналогічне зі США.

Продовження такої суперечливої та незбалансованої політики стратегічного партнерства не лише завдасть удару базовій парадигмі, а й може торкнутися питання про життєздатність та незалежність України.

Інтеграція до НАТО (як проект США), а відтак інтеграція в ЄС (як компроміс між США і "Старою" Європою) не відповідає сьогоденню. Проти цього активно заперечує передусім "Стара" Європа, що втомилася від 50-річної залежності від США і не розглядає РФ супротивником на відміну від Америки. Потрібно також взяти до уваги: рівень взаємодії та взаємозалежності РФ і ЄС динамічно зростає, зокрема в галузі енергетичної безпеки, освоєння Сибіру й трансконтинентальних комунікаційних проектів. Це суперечить ідеї США про створення санітарного кордону між ЄС та Росією і ставить під сумнів питання енергетичної безпеки Європи, оскільки американські зусилля мають геополітичний характер. Відтак країна, яка підтримує формування розподільчих ліній чи санітарних кордонів, розглядатиметься супротивником не тільки Росією, а й ЄС. Така ситуація контрпродуктивна і нелогічна стосовно реалізації Україною євроінтеграційної стратегії. Отже, участь України в американських геополітичних проектах фактично спрямовується проти РФ та ЄС - двох ключових торгово-економічних партнерів.

У 2008-2009 рр. спостерігалася позитивна динаміка обмінів візитами парламентарів. Так, 2008 р. Україну відвідували голова Підкомітету з питань Європи палати представників Конгресу США Р. Векслер, співголова сенатського Комітету в закордонних справах Р. Лугар, а також впливові сенатори Л. Грем, Дж. Ліберман, Б. Коркер. У квітні 2009 р. Київ відвідав член Комітету в закордонних справах палати представників Д. Рорабахер. У серпні 2009 р. робочий візит в Україну здійснила делегація палати представників Конгресу США, очолена лідером меншості Дж. Бейнером. До складу делегації ввійшли конгресмени Д. Борден, Дж. Боннер, Д. Кемп, Т. Летем та Г. Волден.

На постійній основі Україну відвідували радники сенаторів і конгресменів. У липні 2008 р. на запрошення Комісії сприяння демократії у Вашингтоні перебувала делегація Верховної Ради України у складі народних депутатів Г. Герман, О. Донія, К. Ляпіної та Д. Шпенова, а у вересні того ж року - члени Постійної делегації ВРУ в Парламентській асамблеї ОБСЄ на чолі з головою Комітету Верховної Ради України в закордонних справах О. Білорусом. У січні 2009 р. Вашингтон відвідали народний депутат В. Шпак та радник Голови ВРУ В. Бойко, котрі зустрічалися зі співголовою Групи сприяння Україні в палаті представників М. Каптур. У лютому 2009 р. до США прибула делегація ВРУ в складі голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності В. Швеця, голови Комітету ВРУ з питань правової політики С. Міщенка, заступника голови Комітету ВРУ в закордонних справах Л. Кожари, голови підкомітету з питань видатків державного бюджету П. Жебрівського, а також народного депутата М. Соколова. У травні 2009 р. у рамках програми щодо протидії корупції під егідою Корпорації "Виклики тисячоліття" у Вашингтоні перебувала група народних депутатів України у складі С. Власенка, О. Рябеки, І. Калєтніка, Ю. Мирошниченка, О. Новікова, В. Ар'єва.

На постійні основі в межах програми міжпарламентських обмінів під егідою Комісії сприяння демократії відбуваються також візити делегацій Секретаріату Верховної Ради України.

Конгрес продовжує надавати підтримку Україні з різних питань зовнішньої та внутрішньої політики. Так, у вересні 2008 р. палата представників прийняла Резолюцію 1314, якою вшанувала 75-ті роковини Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, засудивши штучний голод, організований тоталітарним сталінським режимом, і закликавши до поширення у світі знань про цю трагедію. Також у 2008р. сенат США прийняв дві резолюції (8.КЕ8.523,3.КЕ8.439), якими підтримав надання Україні ПДЧ НАТО. Так, спонсорами згаданих Резолюцій стали нинішній Президент СІЛА Б. Обама, Віце-президент США Дж. Байден і державний секретар США X. Клінтон.

Культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та СІНА ґрунтується на чотирьох профільних угодах, зокрема Угоді між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво від 7 травня 1992 р., Угоді між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 12 березня 1994 р., Меморандумі про взаєморозуміння між Урядом України й Урядом Сполучених Штатів Америки щодо основних напрямів і цілей програми допомоги від Агентства США з міжнародного розвитку, Міжвідомчому договорі від 29 березня 2005 р. про співробітництво між Державним комітетом архівів України та Меморіальним музеєм Голокосту Сполучених Штатів Америки.

Існуюча договірно-правова база дає змогу плідно й усебічно розвивати та поглиблювати всі напрями двосторонньої гуманітарної співпраці, зокрема широко ознайомити американську громадськість із традиціями, історією та культурно-мистецькими надбаннями України.

На теренах США яскраво представлені різні напрями українського мистецтва. Це і мистецькі виставки, і концерти майстрів класичного співу, і гастролі естрадних виконавців, театральні й балетні вистави. Вагомими культурними подіями стали візити до США відомих українських письменників і громадських діячів В. Неборака, Ю. Андруховича, О. Забужкова Т. Прохаська, авторські вечори котрих викликали значний інтерес серед поціновувачів сучасної української літератури.

Велика й активна українська громада США. Численні культурні та громадські заходи, гуманітарна допомога, лобіювання інтересів нашої країни в Америці це далеко не повний перелік сфер і напрямів, де відіграють важливу роль і є активними гравцями організації української громади, зокрема Український конгресовий комітет Америки, Українська федерація Америки, Українсько-американська координаційна рада, Фундація "США - Україна", Вашингтонська група, Асоціація громадян України, Українсько-американська екологічна асоціація, українські товариства інженерів і лікарів Америки, новостворена організація "Четверта хвиля" та ін.

У багатьох містах США успішно працюють школи українознавства, яких в Америці налічується близько 40. їхня діяльність ґрунтується на великому ентузіазмі громади та щирому бажанні зберегти і передати прийдешнім поколінням свою мову, культуру, традиції.

Не можна не згадати про те, що місцева українська громада швидко відгукнулася на звернення Українського уряду надати допомогу в зв'язку з епідемією грипу в Україні. Так, Українська федерація Америки зібрала й направила в Україну 1 млн епідеміологічних багаторазових пов'язок та 7 т медикаментів.

У рамках благодійної акції під егідою Фонду "Діти Чорнобиля" було зібрано кошти на потреби українських дітей, котрі постраждали від Чорнобильської катастрофи. Окрім збору коштів, США допомагають Україні у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

У розвитку гуманітарної співпраці з початку 90-х років тривають певні наукові обміни між Україною та США, що здійснюються переважно на кошти американського Уряду. Відповідні програми фінансують Конгрес, Державний департамент і Агентство США з міжнародного розвитку. Вони реалізуються через низку американських організацій, зокрема таких, як Рада з міжнародних досліджень та обмінів ЦВ.ЕХ), Американські ради з міжнародної освіти, Програми "Фулбрайт" і "Відкритий світ".

Окремий напрям роботи у культурно-гуманітарній сфері - тематика Голодомору. Спільно з українською громадою США проведено велику роботу з офіційними чинниками Америки задля міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу. Посольство разом із Міністерством культури і туризму України працює над питанням установлення пам'ятника у Вашингтоні цій трагічній події.

Упродовж 27-29 квітня 2009 р. відбувся візит в Україну першого заступника держсекретаря Дж. Стайнберга, котрого супроводжував співробітник Білого дому Д. Ліптон. Це розцінювалось як сигнал, що Київ і надалі залишається для Вашингтона стратегічним партнером. Під час зустрічі обговорено питання організації двосторонніх відносин у контексті початку роботи нової Адміністрації Президента США. Також йшлося про чутливі аспекти міжнародної та регіональної політики.

Чергові президентські вибори 2010 р. в України спричинили своєрідне "перезавантаження" українсько-американських відносин. Зокрема, 11-14 квітня 2010 р. Президент України В. Янукович здійснив робочий візит до США для участі в саміті з ядерної безпеки, в рамках якого мав зустріч із Президентом Б. Обамою, а впродовж 2-3 липня 2010 р. відбувся офіційний візит державного секретаря США X. Клінтон в Україну.

Під час візиту до США 20 вересня 2011 р. Президент України мав зустріч з Президентом США. Обговорювалась підготовка до саміту з питань ядерної безпеки, що відбувся в березні 2012 р. у Сеулі. Президент України 22 вересня 2011 р. взяв участь в офіційному прийомі від імені Президента США. У Нью-Йорку глава Української держави взяв участь у роботі 65-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, виступивши з промовою на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН високого рівня, присвяченому прогресу в досягненні цілей розвитку, визначених у "Декларації Тисячоліття".

Президент України 20-21 травня 2012 р. відбув з робочим візитом до США для участі в Чиказькому саміті НАТО, де взяли участь делегації понад 50 країн світу і міжнародних організацій - ООН, ОБСЄ, ЄС, РЄ та ін. На засіданні обговорено модальності партнерства НАТО з Афганістаном у контексті завершення 2014 р. процесу передання афганському урядові відповідальності за безпеку в країні. Участь у засіданні української сторони дала змогу викласти позицію України стосовно підготовленого Брюсселем Стратегічного плану НАТО для Афганістану, який визначає відносини з Афганістаном у перехідний період до 2014 р. та після його завершення, окреслити плани щодо подальшої участі української сторони у Міжнародних силах сприяння безпеці. Водночас у рамках Чиказького саміту проведено окремі двосторонні заходи із главами держав та урядів країн-учасниць.

Президент України 24-27 вересня 2012 р. взяв участь у пленарному засіданні 67-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Глава держави виступив на пленарному засіданні, взяв участь в офіційному прийнятті від імені Президента США й офіційному ланчі від імені Генерального секретаря ООН. Ще перед тим, 22 вересня, сенат США схвалив Резолюцію № 466 стосовно України, де засудив дії Адміністрації Президента В. Януковича, спрямовані на політично мотивоване ув'язнення колишнього прем'єра Ю. Тимошенко. Сенат США закликав Адміністрацію негайно звільнити Ю. Тимошенко й інших політичних ув'язнених. Резолюція, згідно з документом, була доповненням до міжнародного аналізу і протестів з приводу порушень, які відбувалися в Україні. У відповідь МЗС України зазначило, що вважають недоцільним коментувати Резолюцію, оскільки вона прийнята у "сумнівний спосіб" і має декларативний, необов'язковий характер.

Налагоджується міжрегіональне співробітництво України та США. Сьогодні 26 пар міст України й США уклали угоди про побратимські зв'язки й активно співпрацюють на їхній основі.

Значним етапом розвитку культурно-гуманітарної співпраці України та США стало започаткування роботи у Вашингтоні Українського культурно-інформаційного центру в складі Посольства України у США, хоча не розв'язано питання про придбання або будівництво окремого приміщення, що повністю відповідало би потребам і завданням функціонування установи.

У підсумку зазначимо: США продовжують залишатися найбільшим донором технічної допомоги Україні, зокрема з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС її обсяги, починаючи з 1992 р., становлять понад 3 млрд дол. США, а це перевищує сумарні показники інших країн-донорів за згадуваний період. Внесок США до Чорнобильських проектів дорівнює понад 360 млн дол., з них 123 млн - за результатами Київського саміту з питань безпечного й інноваційного використання ядерної енергії (квітень 2011 р.).