< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

Поняття етносу

Центральною рядоутворювальною категорією етносоціології є, безперечно, етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів розвитку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд із виникненням різних, інколи діаметрально протилежних поглядів, концепцій і теорій. Нині виявляється можливим з'ясувати основні методологічні підходи до цієї проблематики у західній та українській соціології, поклавши в основу класифікації різні критерії.

Етнічні спільноти: природно і штучно утворені

За першим із них - характером утворення етносу - вирізняються концепції, які розглядають етнічні спільноти як природно утворені та штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що етноси - це об'єктивна реальність, яка супроводжує весь хід історичного розвитку людства й виникає незалежно від волі та свідомості людей. Етноси створюються й розвиваються природно-історичним шляхом поза суб'єктивними прагненнями та сприйняттями членів, що їх утворюють.

Концепція етносу Ю. Бромлея

Прикладом розробки проблем етносу в цьому напрямі є концепція академіка Ю. Бромлея, який з 1965 по 1989 рр. очолював Інститут етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних процесів, навіть нині російські дослідники говорять про продовження "ери Бромлея" у сучасних етнографічних та етносоціологічних студіях. Він визначав етнос як сталу сукупність людей, що склалася на певній території і характеризується відносно стабільними особливостями мови, культури і психіки. Саме ці моменти: ідея спільності походження ("рідна земля"), спільності історичної долі, мовної і культурної єдності стають основою наступного усвідомлення людьми своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), що фіксується у самоназві (етнонім).

Формаційний підхід до етносу

Етнос Ю. Бромлей розглядав як родовий щодо конкретно-історичних типів: роду, племені, народності й нації, які послідовно змінюють один одного, але існують не самі по собі, а є прив'язаними до певних суспільно-економічних формацій (не забуваймо, що Ю. Бромлей був радянським академіком і мусив узгоджувати свої наукові погляди з панівною марксистсько-ленінською ідеологією). Відтак первісній формації відповідали роди й племена, рабовласницькій і феодальній - народності. Нації ж виникають із розвитком капіталістичних виробничих відносин і продовжують існувати при соціалізмі, а на вищій сходинці комуністичної суспільно-економічної формації поступово зникають. Отже, теорія етносу Ю. Бромлея, яка мала свої позитивні риси (визнання етнічної самосвідомості однією з центральних ознак етносу), поєднувалася з формаційним підходом, який по суті заперечував активну роль свідомості людини в історичному розвитку, що й зумовило внутрішню суперечливість і двоїстість цієї теорії.

Теорія етногенезу Л. Гумільова

У радянській науці концепції Ю. Бромлея протистояла теорія етногенезу Л. Гумільова. Спираючись на ефект, відкритий В. Вернадським, він доходить висновку, що всі живі системи (разом зі спільнотами) працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система перебуває в ідеальному, гармонійному стані лише тоді, коли абсорбує стільки енергії, скільки необхідно для її життєзабезпечення. Надлишок енергії призводить до активізації системи, дефіцит - до згасання її життєвих функцій і розпаду.

Пасіонарність та її роль у виникненні етносів

Саме з такого погляду Л. Гумільов описує етнічні системи, які існують дуже довго, від 1200 до 1500 років кожна. Ці системи творяться і розвиваються завдяки накопиченню значної кількості пасіонаріїв (від лат. - пристрасть, страждання) - тобто людей, що мають здатність іти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність є наслідком мутації, що відбувається під впливом різноманітних процесів у біосфері, як-от підвищення сонячної активності або тектонічних процесів у надрах Землі. Пасіонарність не захоплює всієї популяції, а стосується лише окремих осіб, до того ж різною мірою. Такими особами були Александр Македонський, Корнелій Сулла, Ян Гус, протопоп Аввакум, Жанна д'Арк, Наполеон. Зростання питомої ваги пасіонаріїв у популяції призводить до зміцнення етнічної системи, політичного, соціально-економічного, культурного піднесення. Згодом настає період стабільності, потім частішають стани конфліктності й депресії, а далі настає повільний занепад, що провадить до загибелі цієї етнічної системи. Втім, її руйнація не означає депопуляції, а лише розрив зв'язків між її компонентами і подальше входження до нової етнічної системи.

Два підходи до етносів у радянській науці

Отже, можна визначити відмінності двох концепцій (Ю. Бромлея і Л. Гумільова). Для Ю. Бромлея етнос - це, радше, стабільний стан, а для Л. Гумільова - процес. Для першого сутнісні риси етносу пов'язані з соціальними характеристиками, Для другого - з природними чинниками. Ю. Бромлей однією з центральних ознак етносу вважає самосвідомість, натомість Л. Гумільов - поведінку, вчинки, взаємовідносини осіб, які утворюють певний етнос. Те, що їх поєднує, полягає у визнанні довготривалого часу існування етносів як об'єктивної реальності в історії людства, яка виникає природним шляхом. Бо навіть пасіонарії в Л. Гумільова - це не так свідомі будівничі етносів, як знаряддя дії сил природи.

Концепція етно- і націогенезу Е. Сміта

У західній науковій думці позиції, близькі до бромлеївських, обстоює англійський учений Е. Сміт. Приділяючи головну увагу феноменові нації, він розглядає і донаціональний рівень творення ідентичностей, прадавні корені нації. У своїх працях він доводить реальність донаціональних етнічних спільнот, утворених відповідними етнічними ідентичностями. Новітні нації, на його думку, були сформовані на основі премодерних домінантних ядер, які анексували або просто привернули до себе інші етнічні ядра чи їхні фрагменти та об'єднали їх навколо держави. Відмінність концепцій Ю. Бромлея і Е. Сміта полягає у тому, що останній вважає свідомість іманентною та невід'ємною умовою виникнення націй. Для Ю. Бромлея таке припущення було неприйнятним через матеріалістичність парадигми, в якій він працював. Тому в його творах етнічна самосвідомість позбавлена активної ролі.

Конструктивістські концепції етнічних спільнот

Природній версії походження етносів протистоять конструктивістські концепції природи етнонаціональних утворень, її прибічники (Ф. Геккманн, Е. Ґеллнер та інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували з давніх-давен; вони виникають не в результаті природно-історичного процесу, а е продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об'єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам'ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність інтелектуальної еліти призводить до створення національної держави.

Таким чином, відмінність між прихильниками двох груп концепцій полягає у трактуванні процесу створення етнічних спільнот або як природного, або як штучно здійснюваного, сконструйованого.

Етноси як реально існуючі спільноти

Іншим критерієм є форма існування етнічних спільнот. Одні соціологи вважають, що етноси й нації - це реально існуючі соціальні спільноти, які надаються до спостереження і емпіричного дослідження. Будучи соціальною реальністю, вони (як і кожний природний процес або явище) володіють певними зовнішньо фіксованими прикметами та ознаками. Саме такий підхід до вивчення етнонаціональних утворень демонструють представники позитивістського напряму в соціологи, їхні концепції мають також назву атомістичних, або механістичних. Атомістичний підхід бере початок з пануючого у ХVIIІ ст. атомістичного розуміння суспільства й знаходить своє продовження у позитивістських концепціях середини XIX - початку XX ст. Суть його полягає в тому, що він розглядає етнічні утворення як суму об'єктивних характеристик або ознак. Серед них, зазвичай, виступають емпірично дані показники: мова, територія, культура, історичні традиції, економічне життя тощо, які загалом характеризують певну сукупність людей. Різновидом атомістичного підходу можна вважати й марксистську концепцію, де етнічні спільноти (рід, плем'я, народність, нація) визначалися через набір характерних зовнішніх ознак, серед яких домінуючими були економічні процеси. До представників цього напряму в трактуванні етнічних спільнот належать уже згадувані Ю. Бромлей, почасти Е. Сміт, а також Ю. Семенов та інші.

Етноси як "уявлені спільноти"

Для багатьох сучасних соціологів світу (насамперед, Б. Андерсона, який вводить у науковий обіг спеціальний термін "уявлені спільноти") етнічні спільноти не існують реально, а базуються на людській свідомості та є "уявленими" співтовариствами. На думку Б. Андерсона, будь-яка спільнота, більша за село, є уявленою, тому що люди можуть лише уявляти, що належать до певного колективу або групи, але не мають ані найменшого шансу на те, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, приналежних до них. Подібних думок дотримується більшість західних авторів, а також російські науковці В. Тішков, А. Гуревич, І. Кон та інші.

Проміжну позицію обстоюють американські вчені Т. Шибутані та К. Кван. Вони вважають, що етнічні категорії є суб'єктивними й об'єктивними водночас: вони суб'єктивні, оскільки існують лише в мисленні людей, однак разом з тим і об'єктивні, тому що становлять собою міцно вкорінені вірування, що поділяються більшістю людей, та існують незалежно від свідомості індивідів.

Соціально-економічні чинники в розвитку етносів

Нарешті третім критерієм у розгляді етнічних спільнот можуть бути різні основи їхнього розвитку. Для соціологічної концепції марксизму характерним є розгляд соціально-економічних факторів як базових в утворенні різних типів етнічних спільнот. Так, первісний спосіб виробництва з пануванням суспільної власності на засоби виробництва спричиняється до того, що йому відповідають такі етнічні утворення, як роди і племена. За рабовласництва та феодалізму, заснованих на приватній власності різного ґатунку, не існувало сталих економічних зв'язків, що й породжувало нестійкі та мало згуртовані народності, де головною інтегруючою ознакою була територія. І лише утворення капіталістичного способу виробництва з його спільним економічним ринком зумовлює появу націй, центральною ознакою яких є спільність економічного життя.

Поняття етносу і нації в неомарксизмі

Один із представників сучасної європейської марксистської думки Е. Гобсбаум відомий своєю працею "Нація і націоналізм'' та редагуванням збірки "Винайдення традицій". Як представник марксистської течії, він робить головний акцент на економічному розвиткові та класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних чинників. У його концепції до появи націй існує етнос. З цього етносу з часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе з минулого і які становлять основу майбутньої національної ідентичності. Стрижнем цих символів є народний протонаціоналізм. Саме тут починається такий характерний для неомарксистів відхід від традиційної марксистської схеми, бо, за Е. Гобсбаумом, цей народний протонаціоналізм як сукупність ідей є підґрунтям появи націй.

Концепція нації Е. Ґеллнера

Інша група дослідників у своїх концепціях поєднує зміни в економічній системі суспільства з культурними змінами, що в сукупності впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний ґрунт. Найвідоміший з них англійський учений Е. Ґеллнер (1925-1995), якому належить праця "Нації і націоналізм". Е. Ґеллнер вирізняє два типи суспільств: аграрне та індустріальне. В аграрному суспільстві античної і феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зчепленості людей у ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків, не може сформувати таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну мобільність, появу розгалуженої системи освіти, внаслідок чого поволі формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства. Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства, а згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали, ґрунтуючись на ідеях націоналізму.

Отже, і для концепції Е. Ґеллнера характерна двоїстість і певна суперечливість. З одного боку, він визнає, що поява націй спричинена умовами соціально-економічного характеру при трансформації аграрного суспільства в індустріальне. А з другого - нації є штучними утвореннями людських переконань, лояльностей і солідарностей.

Концепція націогенезу Б. Андерсона

Думки Е. Ґеллнера щодо вагомості ролі культури у справі формування і розвитку етнічних (насамперед, національних) спільнот поділяє уже згадуваний Б. Андерсон. Донаціональне суспільство не здатне сформувати таке стійке етнічне утворення, як нація. Це стало можливим тоді, коли було винайдено друкарство і з'явилася можливість видавати і масово розповсюджувати книжки. Саме це творить ґрунт для формування нової національної культури, а це є безпосередньою передумовою появи націй. Отже, Андерсон підтримує Ґеллнера в його переконаннях щодо визнання інтегруючої ролі культури в процесі націобудівництва, але дивиться на цей процес не як на результат економічних зрушень, а як на суто культурне явище.

Психічні чинники в розвитку етносів і націй

Однак не лише соціально-економічні або культурні фактори можуть лежати в основі утворення й розвитку етнічних спільнот. Існує сукупність суб'єктивістських концепцій, суть яких полягає у визнанні провідної ролі психічних чинників у формуванні та функціонуванні етнічних утворень. Поштовх до появи такого роду концепцій дав відомий французький вчений Е. Ренан (1823-1892), вся увага якого концентрувалася на моменті волі, бажанні належати до певної етнічної спільноти, становити одну колективну єдність, яка є не тільки сумою однакових з погляду раси, мови, культури тощо людей, а й стає суб'єктивною цілістю. Так, нація, на думку Е. Ренана, - це спільнота, згуртована волею і бажанням людей належати до неї, окремий суб'єкт історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Отже, нація тут - це спільнота, об'єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб'єкта історичного процесу.

Спроби синтезованого підходу

Коли мова заходить про наявність у сучасній етносоціології різноманітних тлумачень етносу та його конкретних форм існування, про причини появи етнонаціональних спільнот та їхнього розвитку, слід, очевидно, шукати не так відмінностей у підходах, як те спільне, що може їх об'єднати. Всі ці підходи відображають етноси з різних сторін та етапів їхнього розвитку, а, отже, мають право на існування як відображення одного й того самого предмета в його багатогранності. Плідною видається думка вже згадуваної В. Арбеніної про існування протягом історичного розвитку різних механізмів і шляхів інтеграції людей в етнічні спільноти. Очевидно, у процесі етногенезу на всіх його ступенях провідну роль відігравали різні групи чинників. Якщо в минулому найпомітнішою була вага об'єктивних, природних факторів, то в сучасному суспільстві дедалі більше наголошується на інтегруючій дії суб'єктивних чинників, зростанні суб'єктності всередині спільнот, їх соціальному дозріванні. Що ж до вже існуючих у сучасних умовах етнонаціональних спільнот, то доцільно визначати їх місце в соціальній структурі суспільства, ступінь гетерогенності чи гомогенності, характерні риси тощо, спираючись на емпірично фіксовані об'єктивні ознаки. З другого боку, соціологів може й повинно цікавити питання про рівні розвитку етнонаціональних спільнот як соціальних суб'єктів, ступінь їхньої соціальної зрілості. Таким чином, як слушно зауважив відомий український соціолог В. Євтух, саме поєднання різних підходів до етнічних утворень дозволить аналізувати ці феномени в усій їхній складності та в процесі історичного розвитку.

Виклики глобалізації та відповіді на них

Якщо модернізація зумовила появу чисельних концепцій нації та ідеологій націоналізму, то глобалізація наново актуалізувала етнонаціональну проблематику. Глобалізація означає, насамперед, обмеження свободи націй-держав, їхнього суверенітету, а також прав корінного населення і громадянства. В цих умовах загроженими стають цілісність та автентичність локальних/етнічних культур та віяло локальних Ідентичностей, у тому числі й етнічної. У цьому плані відповіддю на виклики глобалізації можна вважати мобілізацію усього етнічного та спротив наступу космополітичних за характером ідентичностей. Питання, з ким себе ідентифікує нині пересічна людина - з представником певної нації, етнічною культурою, національною державою, історичною пам'яттю, з одного боку, чи з громадянином світу, з іншого, - стає вітально важливим в її життєвому самовизначенні.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >