< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ СТРУКТУРА. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ

ВИНИКНЕННЯ І ПРИРОДА ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Економічна система

Соціальну систему можна визначити як високоорганізовану цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Фундамент соціальної системи складає економічна система. Її елементами (складовими) виступають:

  • o продуктивні сили;
  • o техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;
  • o відносини власності;
  • o господарський механізм.

Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об'єктивних економічних законів. Такі взаємозв'язки визначають сутність економічної системи.

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують у собі загальні та специфічні основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі економічні форми (або господарські елементи). Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (тобто рекомендуючим) плануванням.

Слід підкреслити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю і, в той же час, суперечливістю розвитку.

Економічна система включає різні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою кількох рівнів, що взаємодіють. У вітчизняних економічних виданнях рівні економічної системи та їхні основні суб'єкти визначають так:

На цьому рівні до суб'єктів відносять: а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк - СБ; Міжнародний валютний фонд - МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку - ЄБРР і ін.); б) транснаціональні корпорації (ТНК); фінансово-промислові групи (ФПГ); світові підприємницькі структури (СПС).

До суб'єктів макроекономічного рівня відносять:

  • а) суспільно-державні економічні інституції;
  • б) територіально-регіональні галузеві об'єднання;
  • в) вільні економічні зони;
  • г) територіально-виробничі комплекси.

Суб'єктами цього рівня є: а) інфраструктурні інституції окремих ринків; б) банківські, біржові, податкові та інші установи і об'єднання.

Суб'єктами базового мікроекономічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи; сім'ї, домашні господарства.

Взаємозв'язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.

Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй доводиться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються на:

I. ручній праці - початок XVI - кінець XVIII ст.;

II. на машинній праці - початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років XX ст.;

III. на автоматизованій праці - розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв'язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.

З кінця XX ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства - інформаційного.

Інформаційне суспільство являє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка настає в результаті

  • - інформаційно-комп'ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;
  • - автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
  • - створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-хроків і до кінця XX ст. пройшло перший етап свого розвитку.

Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період XXI століття.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >