< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Князь Данило Галицький

У 1238 р. князь Данило зміг успішно подолати натиск німецьких лицарів-хрестоносців, завдавши їм поразки під містом Дорогочин над Бугом. Проте головна небезпека загрожувала зі сходу - тут вже вдерлися на руські землі монголо-татарські орди.

Нашестя хана Батия не так згубно вплинуло на західні землі України, як на східні, але і тут воно було страшним. Багато міст лежали в руїнах, решта була вимушена платити монголам велику данину. Князь Данило номінально визнав владу монгольського хана. Проте Галицько-Волинське князівство не втратило повністю своєї самостійності й продовжувало існувати як відносно незалежна держава.

У 1245 р. біля міста Ярослава князь Данило Галицький завдав нищивної поразки об'єднаним польсько-угорським військам, що надовго зупинило агресію Угорщини та Польщі на українські землі та значно підняло міжнародний авторитет Галицько-Волинського князівства. Проте одночасно боротися на заході з поляками й угорцями, а на сході з монголо-татарами князь не мав ніякої можливості.

У 1246 р. Данило був змушений відправитися до Золотої Орди. В ординській столиці, місті Сараї, відбулася його зустріч із ханом Батиєм, де була досягнута певна домовленість. Данило визнавав себе васалом Золотої Орди, та отримував підтвердження на князювання.

Залежність від монгольських ханів завжди обтяжувала Данила Галицького, і в 1253 р. він звернувся за допомогою до Римського папи Інокентія IV. Прагнучи отримати підтримку проти монголо-татар з боку об'єднаного західноєвропейського лицарства, князь погоджувався на перехід своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Папа Інокентій IV прислав Данилу Галицькому королівську корону, але реальної військової допомоги проти ординців не надав. Таким чином, союз між Галицько-Волинським князівством і Римом не отримав подальшого розвитку.

У 1252 - 1253 рр. князь спробував втрутитися в європейські справи, оженивши свого молодшого сина Романа на спадкоємиці австрійського престолу. Проте наявність у тилу величезного монгольського війська не дозволила Данилу гідно підкріпити озброєною силою свої зазіхання на австрійські землі.

У свою чергу, Орда також з недовірою відносилася до галицького князя. У 1259 р. монгольський полководець Бурундай з великими силами несподівано вдерся у західноукраїнські землі. Монголи зажадали руйнування кріпосних стін мешканцями всіх міст Галичини і Волині, а в разі відмови зруйнувати свої кріпосні стіни ординці загрожували населенню повним знищенням. Князь був змушений погодитися на ці принизливі умови.

Данило Галицький приділяв велику увагу внутрішньому розвитку своїх земель. Відновлювалися зруйновані раніше монголотатарами міста, будувалися нові. Так, у 1256 р. було засноване місто Львів, яке отримало свою назву за іменем старшого сина князя. До нових міст запрошувалися ремісники і купці з Польщі, Угорщини і Німеччини, а також зі східноукраїнських земель. Крім того, тут поступово влаштувалися численні общини вірмен та євреїв.

Князь Данило Галицький помер у 1264 р., залишивши по собі добру історичну і людську пам'ять.

Західноукраїнські землі на початку XIV ст.

Спадкоємцем Данила Галицького став його син Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Його правління відрізнялося відносним спокоєм у державі та подальшим її зміцненням. Одружившись з дочкою угорського короля Бели IV, Лев тим самим гарантував безпеку західних кордонів своєї держави. Князь успішно розвивав дипломатичні стосунки із Золотою Ордою, йому навіть удалося відновити фортеці, зруйновані раніше за наказом хана. Лев Данилович приєднав до своєї держави Люблінську землю в Польщі та місто Мукачеве в Закарпатті. Столицю Галицько-Волинського князівства в 1272 р. він переніс до міста Львова.

Син Лева, Юрій І Львович правив порівняно недовго (1301 - 1308 рр.). Його князювання ознаменувалося двома важливими подіями. Столиця держави була перенесена до міста Володимир-Волинський, а в 1303 р. утворилася окрема Галицька церковна митрополія. Остання подія була особливо важливою для України, оскільки вже наприкінці ХШ ст. київські митрополити перебралися до Суздаля, а потім до Москви. Галицька митрополія стала, таким чином, православним центром України. Землі, підпорядковані Галицькій митрополії, почали називати в тогочасних церковних документах Малою Руссю, у той час як землі, підпорядковані митрополиту Київському і Володимирському (з часом він буде зватися митрополитом Московським), отримали назву Велика Русь.

Останніми галицькими князями місцевої династії були Андрій Юрійович і Лев П Юрійович, які правили спільно в 1308 - 1323 рр. Втрутившись до невдалого антиугорського повстання в Закарпатті, галицькі князі втратили місто Мукачеве і прилеглі до нього території. Прагнучи протидіяти зростаючому впливу Литви, вони підтримували дружні взаємини з лицарями Тевтонського ордену. Обидва брати одночасно загинули в сутичці з монголо-татарами.

Останнім галицьким князем був польський родич Романовичів Болеслав Мазовецький. Він прийняв православ'я та ім'я Юрій. Юрій-Болеслав П правив до 1340 р., прагнучи не відступати від політики своїх попередників. Багато міст Західної України за часів його правління отримали магдебурзьке право, що повинно було обмежити владу місцевого боярства. Незадоволені цим феодали в 1340 р. отруїли князя. З цього часу західноукраїнські землі на довгі століття потрапляють під іноземне панування.

Таким чином, Київська Русь до монголо-татарського нашестя мала великий міжнародний авторитет, високий рівень культури. На Русі збереглися традиції прямої демократії. Віче (народні збори) скликалися в давньоруських містах для вирішення важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики князівства. На північному заході Русі існували навіть дві вічові республіки: Новгородська та Псковська. Вони припинили своє існування відповідно у XV та XVI століттях.

Закономірний розвиток Київської Русі перервала монголо-татарська навала. Багато квітучих міст перетворились на купи попелу. У вогні пожеж загинули культурні цінності: літописи, літературні твори, архітектурні споруди. Київська Русь прийняла на себе страшної сили удар монголо-татарських військ. Своєрідним щитом давньоруські землі захистили Європу, християнську цивілізацію від смертельної небезпеки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >