Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

Україна - член-засновник Організації Об'єднаних Націй

Зміни у розподілі сил після Другої світової війни потребували створення міжнародної організації з метою підтримання та зміцнення миру й безпеки. Головні проблеми щодо створення всесвітньої організації безпеки було узгоджено на Конференції представників СРСР, США й Великої Британії в Думбартон-Оксі 1944 р. і підготовлено проект Статуту Організації. Питання про порядок голосування у Раді Безпеки та про склад членів Організації керівники держав узгодили під час зустрічі 1945 р. у Криму. Вирішено, що засновницьку конференцію буде скликано у Сан-Франциско. До "Опера-Хауз" 25 квітня 1945 р. з'їхалися делегати й радники. Відкрити конференцію мав державний секретар США Е. Стеттініус. Радянську делегацію очолив В. Молотов, британську - А. Іден. На відкриття конференції приїхало 46 делегацій: з Європи, Азії, Африки. Тоді ж у квітні 1945 р. було затверджено емблему ООН, а 20 жовтня 1947 р. Асамблея прийняла резолюцію, в якій проголошувалося, що прапор Організації Об'єднаних Націй представляє собою офіційну емблему ООН.

На другій черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН Генеральний секретар представив меморандум, в якому зазначалося, що необхідність у прапорі Організації вже відчувається і, безумовно, все більше відчуватиметься в майбутньому для використання комітетами і комісіями ООН у різних частинах світу, а також у Центральних установах та інформаційних центрах ООН.

Асамблея без заперечень прийняла 20 жовтня 1947 р. резолюцію, де проголошувалося: прапор Організації Об'єднаних Націй є офіційною емблемою, затвердженою Генеральною Асамблеєю, яка поміщена в центрі на світло-блакитному фоні. Колір полотна прапора не має конкретного значення.

Емблему-герб ООН підготовив Відділ подання Управління стратегічних служб США в квітні 1945 р. у відповідь на прохання розробити ескіз емблеми для Конференції в Сан-Франциско, де був розроблений і прийнятий Статут ООН.

Емблема Конференції в Сан-Франциско - кругле зображення карти світу, що тягнеться до 40 паралелі на південь і 100 меридіана на захід від Грінвіча в нижчому вертикальному положенні.

Генеральний секретар висловив бажання, щоб Асамблея затвердила ескіз як офіційну печатку й емблему ООН, і 7 грудня 1946 р. Асамблея затвердила ескіз Сан-Франциско. Переглянутий варіант емблеми становив карту світу з полярною рівновіддаленою азимутальною проекцією, оточеною двома оливковими гілками. До речі, оливкова гілка в Стародавній Греції слугувала символом миру. Карта світу символізує сферу, в якій Організація займається досягненням основної мети - миру у світі

Метою нової Організації стали підтримання миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між країнами, міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. ООН було засновано на засадах рівності всіх членів, мирного розв'язання спірних питань. Причому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи держав, окрім випадків, коли вони були необхідні для підтримання миру.

Статут ООН підписали 60 держав. Вищим органом ООН було визначено Генеральну Асамблею, яка мала збиратися на сесії раз на рік, та Раду Безпеки - вона тоді складалася з 11 членів - п'яти постійних (СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай), котрі не підлягали переобранню, та шести непостійних, що обиралися Генеральною Асамблеєю на два роки. Рада Безпеки - постійно діючий орган. На неї покладено обов'язки з підтримання миру. Головний принцип діяльності Ради - одностайність усіх постійних членів Ради Безпеки: якщо хоча б один голосує проти запропонованого рішення, воно не приймається.

Генеральна Асамблея обирає Економічну та соціальну раду (БКОСОС), Раду з опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН.

З часом при ООН створено різні спеціалізовані організації. Це: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародне агентство атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація

(ЇМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

У1947 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, де засуджено пропаганду війни. У грудні 1948 р. було ухвалено Загальну декларацію прав людини. Вона проголошувала право людини на життя, житло, працю, рівність усіх народів перед законом, на її засадах розроблялися різні міжнародні договори про права людини.

На першому засіданні ООН делегація СРСР висунула питання про запрошення представників Української PCP і Білоруської PCP. У заяві уряду УРСР переконливо обґрунтовувалося юридичне право Радянської України посісти належне їй місце на Конференції та в міжнародній Організації. У заяві зазначалося: Уряд УРСР впевнений у тому, що Україна, яка відіграла значну роль у розгромі ворога, з її великими людськими силами та матеріальними ресурсами буде спроможна внести великий вклад у зміцнення миру й підтримання загальної безпеки; український народ, котрий зазнав великих жертв у цій війні й віддав усі свої матеріальні ресурси для справи розгрому ворога, український народ і солдати котрого становлять не менше 1/ Збройних Сил Радянського Союзу, життєво заінтересований у тому, аби його зусилля та зусилля всіх народів закінчились тривалим миром і привели після переможного закінчення війни до створення умов, які захищатимуть український народ, інші миролюбні нації від нових випробувань війни.

Представники СРСР на засіданні голів делегацій аргументували повноваження України та Білорусі брати участь у міжнародних конференціях і мати дипломатичні відносини, ознайомили із законом СРСР від 1 лютого 1944 p., що підтверджував ці права. Унаслідок того було прийнято рішення про введення України і Білорусі до засновників ООН. Виконавчий комітет Конференції 30 квітня 1945 р. рекомендував запросити делегації обох республік до Сан-Франциско.

Запрошена делегація УРСР взяла найактивнішу участь у роботі ООН уже в перші роки її існування. Вона рішуче виступала за зміцнення миру й розвиток міжнародного співробітництва і внесла чимало пропозицій до тексту Статуту ООН, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН), проекту резолюції про створення Комісії з розслідування становища, що склалося в Індонезії (11 лютого 1946 p.), стосовно біженців та переселенців, переміщених осіб, представництва неурядових організацій в Економічній та соціальній раді ООН, роботи Дунайської конференції, права на працю та ін. З 25 квітня до 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско працювала установча Конференція ООН, де взяли участь 50 країв світу. Головна мета ООН, зазначалося у Статуті

Організації, - врятування людства від лиха війни. Усі держави зобов'язуються вирішувати всілякі конфлікти мирними способами, утримуватися від застосування сили, поважати територіальну недоторканність, внутрішню і зовнішню незалежність, тобто суверенітет усіх країн.

Учасники Конференції Об'єднаних Націй, у тому числі й Українська PCP, 26 червня 1945 р. підписали Статут ООН, який визначив цілі Організації:

- підтримувати міжнародний мир та безпеку;
- розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності та самовизначення народів;
- співпрацювати для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та заохочення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод;
- організовувати і погоджувати дії націй для досягнення таких спільних цілей.

Діяльність організації ґрунтується на принципах:

- суверенної рівності всіх держав-членів;
- розв'язання країнами-членами своїх міжнародних спірних питань мирними засобами, щоб не загрожувати миру, безпеці й справедливості;
- утримання кожної держави від загрози силою або застосування сили проти інших держав;
- надання державами-членами допомоги ООН в усіх її діях, котрі здійснюються відповідно до Статуту, й утримання від допомоги тій чи іншій країні, проти якої ООН вживає заходів превентивного або примусового характеру;
- забезпечення дотримання країнами, що не є членами ООН, тих самих принципів, оскільки це необхідно для підтримання міжнародного миру і безпеки;
- невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції лише держави.

На основі Статуту сформована розгалужена система багатосторонніх договорів. ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, нормативні акти, пропонуючи прийняти їх своїм членам для подальшого введення до законодавства.

Органи системи ООН можна розподілити на основні групи: головні; допоміжні; спеціалізовані організації та установи; автономні організації. ООН має шість головних органів - Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну та соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат.

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, котрі беруть на себе зобов'язання дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати. Нових членів приймає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Статут передбачає також призупинення прав та привілеїв держави-члена або навіть виключення за недотримання принципів Статуту.

Під час 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 р. схвалено кардинальні рішення про глибоку структурну і функціональну перебудову її системи. Генеральний секретар ООН К. Аннан ініціював розроблення програми реформ, спрямованих на підвищення ефективності діяльності цієї Організації, яку підтримала більшість держав-членів. Він також запропонував розширити склад РБ ООН до 24 осіб і число постійних членів РБ з п'яти до 11 (право вето залишити за п'ятіркою). Серед інших пропозицій: забезпечення потужнішої транспарентності в роботі Ради Безпеки й удосконалення методів її роботи; проведення консультацій із залученням широкого кола учасників, посилення впливу Комісії з прав людини через перетворення її на Раду з прав людини; поліпшення контролю за фінансовою та миротворчою діяльністю ООН і под.

Проблеми розширення складу постійних членів РБ ООН, процедури голосування в РБ, зокрема використання права вето й інші постійно зазнають не лише глибокої протидії учасників Ради Безпеки, а й конкуренції за гіпотетичні можливості інших країн ООН. Так, найвпливовіші країни, що розвиваються (Бразилія, Індія, Нігерія), підтримали пропозицію про розширення складу постійних членів РБ, розраховуючи посісти в ній нові місця. їхні регіональні суперники - Аргентина, Пакистан, Єгипет - виступили проти. Вони запропонували розширити склад постійних членів РБ ООН лише за рахунок Німеччини та Японії, які роблять вагомий внесок і у бюджет ООН, що для багатьох держав є головним аргументом, і на виконання Організацією своїх цілей та принципів. Спричинила дискусію і проблема вето. Більшість країн - членів ООН виступили за його скасування, але - постійні члени Ради Безпеки перекреслили ці наміри. Проти надання постійного членства в РБ Японії та Німеччині категорично виступила Італія. Позиція України була суто прагматичною: вона підтримує будь-який варіант розширення Ради Безпеки ООН, що передбачатиме одне додаткове місце серед непостійних членів РБ ООН для регіональної групи східноєвропейських держав.

Нині Рада Безпеки ООН складається з 15 держав-членів, котрі розподіляються на 5 постійних членів - Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки - і 10 непостійних членів (Австрія, Буркіна-Фасо, Коста-Рика, Хорватія, Японія, Лівія, Мексика, Туреччина, Уганда і В'єтнам). П'ять постійних членів РБ мають право на вето над основними питаннями, але не стосовно процедурних резолюцій, що дозволяє постійному членові РБ блокувати прийняття рішень, однак - не блокувати обговорення самої резолюції, навіть коли вона неприйнятна для нього. Десять тимчасових місць у РБ визначаються на дворічний термін з держав - членів ООН, за котрі проголосували на Генеральній Асамблеї ООН та, відповідно, на регіональній основі. Голову РБ призначають за алфавітом кожен місяць. У контексті зазначимо, що Україна тричі обиралася непостійним членом РБ ООН: 1948-1949 pp., 1984- 1985 pp., 2000-2001 pp., a також прагне набути непостійне членство у складі РБ ООН на період 2016-2017 pp.