< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Національно-культурна специфіка мовленнєвого спілкування

  • 1. Національна специфіка мовленнєвого спілкування як об'єкт наукового дослідження.
  • 2. Класифікація національно-культурних чинників спілкування.
  • 3. Етнічні відмінності у мовленнєвому спілкуванні.

Національна специфіка мовленнєвого спілкування як об'єкт наукового дослідження

Осмислення проблеми спілкування людей, які належать до різних культур і розмовляють різними мовами, є необхідним як для вивчення проблеми викладання іноземної мови, так і з метою розв'язання проблем міжмовленнєвого і міжкультурного контактів.

Мова виступає однією із основних ознак етносу. Динаміка етномовних процесів віддзеркалює особливості етногенезу. Мова є сховищем знань, здобутих упродовж історії розвитку етносу (надбань культури) та виступає засобом передачі соціального досвіду від покоління до покоління. Мова є не лише засобом спілкування, а й природним джерелом інформації про світ і передусім про власний народ.

Мова - це знакова система будь-якої фізичної природи, що виконує пізнавальну та комунікативну функції людського буття. Існує два види мови:

  • 1) природна, що слугує формою вираження думок і засобом спілкування між людьми;
  • 2) штучна, що створена для вузьких потреб. Наприклад, мова сигналів - азбука Морзе, мова математичних символів.

За своєю природою мова - явище соціальне. За своєю фізіологічною основою мова виступає як друга сигнальна система (І.П. Павлов). Мова є феноменом формування свідомості. Завдяки існуванню мови є можливим абстрактне мислення.

Ідею про існування взаємозв'язку між мовою та етносом вперше було висловлено у XIX ст. В. Гумбольдтом. Ця ідея полягає у нерозривності мови і людського способу життя, мови та світогляду. Головним надбанням лінгвістичної концепції В. Гумбольдта є розуміння діалектичного співвідношення між соціальним та індивідуальним у мовленнєвій діяльності. В основу його вчення про мову було покладено поняття "мовної форми", що означає особливий для певної мови спосіб об'єднання звукового матеріалу та психологічного змісту, а точніше - спосіб пристосування звуків для вираження психологічного змісту.

Г. Штейнталь розглянув мову як складову психіки. Існування племінних, національних мов він пояснив за допомогою єдності фізичної організації (завдяки єдності походження і єдності середовища). А вплив тілесних впливів на душу призводить до появи схожих в усіх індивідів властивостей і схильностей, у результаті чого всі вони характеризуються однаковим народним духом. Тому, всі загальні риси в мові та у психіці в цілому в представників однієї нації зумовлено спадковістю.

Національну мову як феномен культури визначив І. Огієнко. У своїй роботі "Українська культура" він висловив таку думку: "Мова - це наша національна ознака, в мові наша культура, ступінь нашої свідомості. Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національного організування. Мова - душа кожної національності, ії святощі, її найцінніший скарб... Звичайно не сама по собі мова, а мова, як певний орган культури, традицій... і поки з/сиве мова - житиме й народ, його національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж другим народом ".

Кожна мова має свій національний дух і відображає національну діяльність, буття, вона твориться в процесі спілкування і життєдіяльності. Мова є віддзеркаленням світогляду народу та його вдачі, становлення яких відбувається у повсякденних умовах. Уся специфіка народного буття виявляється в мові народу. Мова є шляхом усвідомлення моральних й естетичних ідеалів. Вона фіксує історичні етапи розвитку етносу та особливості особистого буття індивідів.

Сьогодні в світі існує 2796 мов і 8 тис. діалектів. Мова виникає, існує, змінюється водночас із зміною епох, а інколи зникає (наприклад, латинська мова). Чимало слів відмирає, забувається чи набуває нового змісту. Кожна мова має свій національний дух, відображає національну життєдіяльність і проявляється у процесах спільної діяльності та спілкування. Однак національна сутність і світогляд народу зумовлені життєвими обставинами.

Специфіка мовленнєвого спілкування вивчається низкою таких наук, як:

- лінгвістика - це наука про мову, її сутність, будову, функціонування та розвиток, завдання якої полягає у пізнанні мови як реального об'єкта в усій його складності та багатоаспектності. Не зважаючи на значні досягнення лінгвістики в описі структури мови, поза увагою цієї науки залишаються проблеми специфіки мовлення у представників різних народів. Наприклад, практично відсутні дослідження про темп мовлення, про розподіл та спосіб заповнення пауз, а якщо такі є, то вони не мають спрямованості на національну специфіку, носять більш універсальний характер; про системи, які обслуговують специфічні ситуації спілкування (привітання, телефонні розмови, неінформативна бесіда тощо), про використання мовленнєвих стереотипів і т. ін.

Поза увагою науковців залишилися питання про особливості паралінгвістики, проксеміки, міміки, жестикуляції та взаємодію між ними (тобто, коли інформація передається цими системами послідовно). Наприклад, ця людина... далі знак-жест, який означає - "несповнарозуму"тощо;

  • - семіотика як наукова дисципліна вивчає загальне в будові та функціонуванні різних знакових (семіотичних) систем, які діють у людському суспільстві (наприклад, мову, деякі явища культури, звичаї, обряди, кіно й т. ін.), в природі (наприклад, комунікація у світі тварин) чи в самій людині (наприклад, зорове та слухове сприймання предметів, логічні роздуми). Дослідження з семіотики вирізняє високий ступінь емпіризму та фактологічності;
  • - загальна психологія, до предмету дослідження якої належать такі аспекти процесу комунікації; 1) співвідношення між мовою, мисленням, сприйманням і спілкуванням; 2) значення мови (та мовлення) в різноманітних процесах людської діяльності, тобто та проблематика, яка зводиться до гіпотези Сепіра-Уорфа.

Гіпотеза Уорфа про співвідношення між культурою та пізнавальними процесами полягає у тому, що:

  • 1)групи людей, які розмовляють різними мовами, неоднаково сприймають і розуміють оточуючий світ (лінгвістична відносність);
  • 2) чинником цих відмінностей є мова (лінгвістичний детермінізм).

Результати проведених експериментів не стали підтвердженням чи спростуванням основних положень гіпотези Уорфа про лінгвістичну відносність і лінгвістичний детермінізм;

  • - соціальна психологія, соціологія та етнографія, предметом вивчення яких виступають:
    • а) соціальна диференціація форм спілкування в певних національних групах і специфіка цієї диференціації в різних національно-культурних спільностях;
    • б) стійкі національні традиції, звичаї й т. ін., що розглядаються як частина національної культури;
    • в) особливості психіки, які притаманні певній національно-культурній спільності;
  • - проксеміка, яка досліджує просторово-часову організацію процесу спілкування, розміщення партнерів по спілкуванню у просторі;
  • - психолінгвістика, що займається, окрім іншого, порівняльними дослідженнями розвитку мовлення дитини у різних культурах і таких явищ як паузація;
  • - етнопсихолінгвістика, яка вивчає національно-культурну варіативність, що виявляється в операціях, діях і актах мовлення; у мовленнєвій свідомості, мовленнєвій картині дійсності; в організації процесів мовленнєвого спілкування;
  • - теорія і методика навчання іноземним мовам, яка вивчає специфіку мовленнєвого спілкування.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >