< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Культура СРСР

Встановлення в листопаді 1917р. - січні 1918 р. радянської влади на більшій частині території України, утворення в грудні 1917 р. Української Радянської Соціалістичної Республіки, а у 1922 р.

Її входження до складу СРСР стали основою культурних змін. Після возз'єднання Західної України з УРСР 1939 р. ці зміни охопили життя всіх українців. У побудові нового суспільства керівною і спрямовуючою силою були радянська влада та партія більшовиків (партія робітничого класу, пізніше комуністична партія), які визначали мету, завдання і зміст перетворень у культурі.

Реалізація трьох основних завдань - індустріалізації, колективізації, культурної революції, органічно пов'язаних між собою, - була фундаментом переходу до нового, соціалістичного суспільства.

Культурна революція, за вченням В. Леніна, означала докорінне перетворення культури шляхом зміни суспільної свідомості на основі засвоєння марксистсько-ленінської ідеології, опанування наукових світоглядних настанов, відмови від релігії тощо. Завдяки проведенню культурної революції передбачалося втілення в духовному житті робітничого класу, селянства, інтелігенції принципів класовості, пролетарської партійності, колективізму, соціалістичного патріотизму та інтернаціоналізму, революційного гуманізму, що виступали основою нової комуністичної моралі. Вирішальна роль у проведенні культурної революції належала пролетаріату, культура якого утверджувалася як культура всіх верств населення.

Формування нової культури передбачало класовий підхід до культурної спадщини. Згідно з положенням марксизму-ленінізму про класовий характер культури культура капіталістичного суспільства (відповідно й кожної буржуазної нації) складається з буржуазної та демократичної, а також елементів пролетарської культури. Отже, на думку ідеологів того часу, потрібно було рішуче відмовлятися від буржуазних цінностей, критично ставитися до демократичних здобутків і відбирати з них тільки те, що відповідає інтересам та ідеології пролетаріату.

У реальному житті рішуча боротьба з буржуазною ідеологією та водночас відмова від взаємодії з культурою капіталістичних країн, використання класово-партійних критеріїв щодо культурної спадщини спричинили закриття "культурних кордонів", стали основою затвердження закритого типу культури радянської доби.

Соціалістична культурна революція проходила у два етапи. Перший з них тривав Ь часу встановлення радянської влади до побудови соціалізму (проголошеної на XXII з'їзді КПРС 1961 р.). У цей час нагальними визначалися такі завдання: створення нової системи народної освіти, створення сприятливих умов для розвитку всіх національних культур, залучення народу до духовних цінностей, створення умов для творчої діяльності народу в усіх сферах культури тощо.

Значних успіхів у СРСР було досягнуто в галузі освіти. 1919р. Раднарком РСФСР видав декрет "Про ліквідацію неписемності серед населення РСФСР", згідно з яким у всіх республіках СРСР створювалися Лікнепи. На початок 1930-х років масова неписемність була ліквідована і розпочався перехід до загальнообов'язкової початкової освіти, пізніше-до загальнообов'язкової семирічної освіти, а з 1939 р. поставлено завдання переходу до загальної середньої освіти. Інтенсивно розвивалася мережа середньої спеціальної освіти, завданням якої було підготовка кадрів кваліфікованих фахівців для індустріальної сфери і сільського господарства: різного роду курси, згодом мережа ремісничих училищ, поступово реорганізованих у професійно-технічні училища, а також технікуми, учні яких водночас здобували загальну середню освіту та спеціальність. У СРСР забезпечувався розвиток вищої школи: політехнічних, технологічних, будівельних, сільськогосподарських, хіміко-технологічних інститутів, що готували висококваліфікованих фахівців для всіх галузей народного господарства, майбутніх керівників виробництва. Значна увага приділялася підготовці вчителів. У 1922-1923 рр. в СРСР працювало 248 вищих навчальних закладів, а в 1931-1932 рр. вже 701.

Освіта була безкоштовною, однак панував класовий підхід до набору учнів: практикувалося цільове направлення до вищої школи за квотою від представників різних верств населення, пріоритет надавався робітничій молоді. Організовані робітничі факультети, які готували робітничу молодь до вступу у вищі навчальні заклади, стали засобом реалізації принципу пролетаризації вищої школи.

Розгалужена система освіти, зокрема вищої, дозволила партії та владі сформувати потужні лави радянської інтелігенції (за 1928-1932 рр. у СРСР було підготовлено 198,7 тис. фахівців з вищою освітою і 319,8 тис. - із середньою спеціальною), головним завданням якої була реалізація ідеологічних настанов Комуністичної парти, проведення агітаційно-пропагандистської роботи серед селянства та робітників та, звичайно, досягнення високих професійних результатів. Величезна робота була здійснена з формування і відкриття загальносоюзних та республіканських академій галузевих наук: Академії медичних наук. Академії сільськогосподарських наук та ін. Значна увага приділялась організації та відкриттю наукових, спеціалізованих науково-дослідних інститутів, стимулювалася діяльність численних аматорських науково-технічних товариств.

Відкриття, зроблені в царині точних та природничих наук, дозволили світу визнати СРСР потужним науковим центром. Серед тих, хто уславив вітчизняну науку, досить пригадати І.Павлова, В. Вернадского, М. Вавілова, С. Лебедева, І. Жуковського та ін.

Політика комуністичної партії та радянської влади, спрямована на розвиток національних культур, спиралася на ленінську національну програму, у якій проголошувався принцип рівності та суверенності народів, ліквідації їх культурної відсталості.

Формування пролетарської, а в подальшому соціалістичної за змістом культури в радянській державі багато в чому визначалося положенням про "загострення класової боротьби" під час соціалістичного будівництва. Класовими ворогами могли бути оголошені представники абсолютно всіх верств населення, починаючи від партійних діячів і закінчуючи робітниками та селянами. Особливо активну класову боротьбу проводили стосовно духовенства, утверджуючи атеїзм та знищуючи християнські моральні настанови. Релігія була визнана "опіумом для народу", духовенство - "мракобісами", а Бог - "комплексом ідей, народжених тупою придушеністю людини та зовнішньою природою і класовим гнобленням", - ідей, які присипляють класову боротьбу.

Партійно-державний контроль стосувався і художньої культури. Керівництво ЇЇ розвитком (як і розвитком науки та освіти) спочатку здійснювала Державна комісія з просвіти, функції якої пізніше виконував у радянському уряді (Раді Народних комісарів) Наркомпрос на чолі з А. Луначарським (надалі Н. Крупською). У 1920-х роках художня інтелігенція переживала ейфорію від свободи, але згодом вона опинилася під пильним контролем партії та держави. Регламентованість діяльності радянських художників, підпорядкованість моральних ціннісних настанов партійності та класовості зумовила появу значної кількості творів мистецтва - "одноденків" (у творчості письменників М. Ляшко, В. Іванова, О. Малишкіна та ін., які зображали революційну героїку, її представників, які ведуть за собою народні маси). Водночас у мистецтві СРСР значна роль належала митцям, твори яких набули світового визнання, - М. Шолохову, О. Толстому, Д. Шостаковичу, С. Прокоф'єву, Д. Кабалевському, П. Коріну, В. Мухіній, О. Довженку, Є. Вахтангову, В. Немировичу-Данченку, К. Станіславському та багатьом іншим.

Складовою першого етапу культурної революції в СРСР був Ленінський план монументальної пропаганди, згідно з яким у всіх містах відкривалися пам'ятники, погруддя, дошки тощо на честь революціонерів, видатних діячів культури різних часів та народів, близьких за своїм духом до пролетаріату. Протягом 1918- 1919 - початку 1920-х років замість знищених пам'ятників минулого було поставлено багато пам'ятників на революційну тематику.

Велика увага приділялася проведенню масових видовищних заходів: ходам, масовим видовищам з нагоди революційних свят і видатних революціонерів тощо. Була розгорнута партійна агітація і пропаганда; крім створених в усіх організаціях та закладах, колгоспах, на промислових підприємствах тощо червоних кутків, агітпунктів та ін., працювали пересувні агітпункти - агітпотяги, агітпароплави та ін.

Перший етап культурної революції в СРСР у національних республіках здійснювався винятково адміністративними методами, без урахування національних традицій, релігійних особливостей, ціннісних орієнтирів (у першу чергу, моральних, що доводять гасло "вільна жінка Сходу", зневажання мусульманських норм життя та ін.).

На XXII з'їзді КПРС 1961 р, було констатовано повну й остаточну перемогу соціалізму, торжество соціалістичного ладу, прийнята третя програма КПРС - програма будівників комунізму, якою передбачалися побудова матеріально-технічної бази комунізму, вдосконалення суспільних відносин, формування нової людини, всебічно, гармонійно розвиненої особистості Із цього часу культурна революція вийшла на свій завершальний етап.

Завершальний етап культурної революції мав забезпечити повне утвердження в житті суспільства наукового світогляду; перетворення ідей марксизму-ленінізму на внутрішні переконання кожної людини; ліквідацію залишків соціальної нерівності; подолання суттєвих відмінностей між містом та селом, розумовою та фізичною працею; перетворення кожного члена суспільства на суб'єкта культурного процесу; інтернаціоналізацію духовного життя радянського суспільства на основі розквіту, взаємовпливу, взаємозбагачення національних культур. Побудована в СРСР соціалістична за змістом, інтернаціональна за духом, національна за формою культура в майбутньому повинна розвиватися на основі підвищення значущості російської мови - мови спілкування всіх націй і народів СРСР.

Роль комуністичної партії в управлінні процесами культурного будівництва постійно зростала. Рішення з'їздів КПРС, партійні директиви, державні п'ятирічні плани сприяли подальшому розвитку системи освіти (радянська освіта визнавалась однією з кращих у світовому освітянському просторі, 1970 р. в СРСР працювали 805 вищих навчальних закладів), стимулювали розвиток природничих наук, особливо фізики, кібернетики, сільськогосподарських наук. Високих результатів досягла діяльність радянських учених у галузі космонавтики: під керівництвом С Корольова 12 квітня 1961 р. перший радянський космонавт уперше у світі побував у космосі. Світове визнання здобули відкриття радянських учених у металозварюванні, електроніці, авіаційній промисловості, ракетобудівництві, суднобуцівництві тощо.

Водночас жорсткий партійно-державний контроль у СРСР, високий рівень централізації влади обмежували права людини, можливості її творчого самовиявлення. Деякі послаблення ідеологічного тиску часів хрущовської "відлиги" були позначені Істотною активізацією духовних процесів - досягненнями як у галузі природничо-технічних наук (атомної енергії, теорії реактивного руху, квантової електроніки, медицини та ін.), так і гуманітарних (історичних наук, мовознавства, філософії та ін.). Послаблення ідеологічного тиску зумовило пожвавлення мистецького життя. Митці -"шістдесятники" зверталися до загальнолюдських моральних проблем, складних питань життя пересічної людини, намагалися осмислити історичні події радянських часів, події Другої світової війни та ін. Саме в той час у світовий культурний простір увійшли такі радянські митці, як В. Шукшин, Ч. Айтматов, В. Астаф 'єв, Ф. Абрамов, А. Тарковський, О. Герман, О. Солженицин, Є. Євтушенко, Б. Ахмадуліна, В. Шаламов, І.Глазунов, Д. Кабалевський, Г Чухрай, С. Бондарчук та ін.

"Відлига" сприяла формуванню покоління людей, яке критично ставилося до офіційних ідеологічних настанов, цінностей, партійно-державних планів та обіцянок. У лавах "шістдесятників" зародився дисидентський рух. Відповіддю на це стала хвиля репресій у СРСР.

Загострення економічних проблем, незадоволення матеріальним становищем, прагнення свободи, розчарування, зневіра в духовних ідеалах, зниження значущості моральних цінностей тощо стали підставою тих змін в СРСР, які дістали назву "горбачовської перебудови" кінця 1980-х - початку 1990-х років.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >