< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Використання захисником права на запитання в судовому засіданні.

Загальне правило. Особі, що взяла на себе обов'язок захисника в суді, слід добре запам'ятати:

  • а) ставити запитання - це насамперед не обов'язок, а право, що потребує дуже обережного користування;
  • б) в судовому засіданні, як правило, рідко ставлять спонтанні, тобто щойно визрілі запитання. Захисник добре ознайомлений з матеріалами справи, і перед ним лежить досьє з витягами показань та свідчень усіх осіб, що допитуються в судовому засіданні. Він знає, коли, що і як відповідали на те чи інше запитання підзахисний та інші підсудні. І коли в судовому засіданні у ході справи виникає необхідність щось прояснити чи уточнити, захисник має зробити це так, щоб не зашкодити власному підзахисному.

Є немало адвокатів, які частіше за браком досвіду вважають, що дієвість адвоката в судовому засіданні виявляється саме у підвищеній активності під час допиту підзахисного, інших підсудних, свідків. Проте тим, постановка запитання підсудному, свідкові, потерпілому, а особливо експертові - не акт задоволення власної цікавості, а тим більше - не привід для демонстрації активності, бо іноді остання може дуже дорого обійтися. Кожне запитання - це ретельно продуманий і добре зважений крок, реакція на який, як правило, точно розрахована;

Ситуація. Якось, завчасно домовившись зі знайомим суддею, я з групою студентів прийшов в один із місцевих судів, щоб ознайомити їх із процедурою судового розгляду кримінальної справи. У коридорі суду я зустрів знайомого, що мав у минулому прокурорський чин. Той охоче розповів, що він уже кілька років на пенсії, але на прохання своєї знайомої, погодився захищати в суді її сина, якого обвинувачували у зберіганні наркотиків з метою збуту. Прокурорського досвіду йому не позичати. Але ніколи у своєму житті він не сидів на стільці адвоката. До речі, мені він запам'ятався як один із найконсервативніших противників і недоброзичливців адвокатури.

Під час суду екс-прокурор не пропускав жодної можливості продемонструвати свої знання Кримінально-процесуального кодексу. Він буквально тероризував суд абсолютно недоречними і зайвими клопотаннями, прискіпливо допікав свідків ризиковими запитаннями, отримуючи часом дуже небажані для свого підзахисного відповіді, чим значно погіршував його становище. Справа скінчилася тим, що підсудний відмовився від свого захисника в залі судового засідання.

Резюме: Цей приклад яскравіше за численні лекції демонструє, що таке дефіцит захисної психології загалом, та адвокатського досвіду зокрема. Новоспечений захисник виявив повне невміння використовувати свої процесуальні можливості з урахуванням можливих наслідків своєї процесуальної активності для позиції підзахисного;

в) постановка запитання потребує не тільки відточеного редагування змісту, але і форми, і спрямування, і навіть моменту постановки. Тільки за таких умов можна сподіватись на досягнення певних результатів.

Запитання, адресовані своєму підзахисному, як правило, мають на меті закріпити чи спростувати певні факти, які так чи інше зміцнюють захисну позицію останнього. Тому кожне запитання, що буде поставлене захисником у судовому засіданні, та відповідь на нього потребують ретельного обговорення з підзахисним. При цьому слід розраховувати на те, що поставлене підзахисному запитання і його відповідь на нього можуть спровокувати похідні запитання в інших учасників судового засідання і суду, які, якщо їх не передбачити, можуть звести нанівець задумані плани.

Приклад. Слухається кримінальна справа про викрадення неповнолітніми з радіомайстерні комплектуючих для радіоприладів. На лаві підсудних шість підлітків і двоє дорослих, які за безцінь скуповували крадене, чим і спонукали неповнолітніх до подальшого здійснення крадіжок. Обидва дорослих - представники фірми, що займалась торгівлею та ремонтом радіоапаратури. Одного з них, колишнього керівника фірми, захищає адвокат С, а іншого, радіомайстра, - захисник П.

Керівник свою причетність до скуповування краденого не визнавав і стверджував, що йому про такі факти невідомо. Неповнолітні, за їхніми свідченнями, з керівником жодних контактів не мали і жодного разу з ним не зустрічались. Інший працівник фірми давав суперечливі покази - то стверджував про причетність керівника до злочину, то заперечував власні твердження.

Отже, у адвоката С, що здійснював захист керівника фірми, вимальовувалась непогана захисна позиція, і його основним завданням у цій ситуації було не погіршити її в суді. Адвокат вирішив під час допиту свого підзахисного сконцентрувати увагу суддів саме на тих обставинах, що підкреслюють відсутність прямих доказів причетності керівника фірми до скуповування краденого у підлітків.

Отже, під час допиту підзахисного адвокат не пропускав жодної можливості відмежувати колишнього керівника від "мерзотного злочину", "аморальності втягування підлітків у злочинність" і т. ін. І, мабуть, трохи перестарався, чим сильно "допік" свого колегу. Це відчувалося дуже явно - під час згаданого допиту він нервував і активно листувався зі своїм захисником.

Після допиту колишнього керівника фірми слово для постановки запитань підсудному, взяв захисник И, що представляв інтереси іншого підсудного. Поставив кілька запитань, відповідь на які виявили повну неможливість вчинення злочину колишнім підлеглим без згоди керівника фірми. Він запитав у останнього: О котрій годині майстерня закінчувала роботу? Хто закривав майстерню? Чи були у радіомайстра ключі від майстерні? О котрій годині, зазвичай, приносили підлітки крадене?

Виявилось, що ключі від майстерні були лише у керівника, і о шостій годині, коли припинялася робота, він персонально закривав приміщення. Залишитися у майстерні після роботи можна було лише з дозволу керівника і за умови його присутності в майстерні, яку, знову ж таки, він сам і закривав. Після деяких уточнень з боку суддів усім стало абсолютно ясно - радіомайстер одноосібно не мав змоги виконувати будь-які операції без відома керівника.

Аналіз ситуації. По-перше, беручи до уваги, що підсудний (керівник) перебував у становищі обмовленого іншим підсудним і повинен був захищатися від обмови, адвокатові слід було заявити клопотання про допит підзахисного останнім, після допиту всіх обвинувачуваних. По-друге, захищаючи інтереси власного підзахисного, адвокат мав дуже обережно ставити запитання і не провокувати свого "подільника" у справі пасажами морального плану про "мерзотність злочину" іт. ін. С. вибрав не найкращий шлях використання можливостей.

Резюме:

У. Отже, лінію на відмежування підзахисного від прямої причетності до скуповування краденого захисник грамотною постановкою запитань повністю зруйнував, а колишнього керівника засуджено до позбавлення волі.

2. Захисникові було відомо від його підзахисного, що той знав про скоєння злочину і був його співучасником. Він також знав з матеріалів справи, що подільник вирішив відповідати один і не називав керівника як співучасника. Цього було б цілком достатньо, і спроба зайвий раз продемонструвати в суді невинність підзахисного на цьому фоні була не дуже доречною. Усі в суді розуміли, що це не так. Захисникові слід було тихенько сидіти та не зупинятися на цій обставині зайвий раз. Незграбна спроба захисника підкреслити "благородство" свого підзахисного шляхом створення "чорного" фону навколо іншого подільника, який в суді вів себе досить лояльно щодо свого керівника, було неетично та "невдячно". Тому слід було утриматися від бажання обілити свого підзахисного за рахунок іншого підсудного. Як ми знаємо, це закінчилось для захисника та його підсудного не дуже втішно.

Допит підсудного, потерпілого, свідка в судовому засіданні - це завжди неординарна і незмінно важлива подія. Незмінно - тому що все залежить від конкретних обставин кримінальної справи. Рядова справа, де проходить один-два підсудних, що визнають свою провину, відсутні суперечності в їхніх показаннях, немає розбіжностей з потерпілими - це одне. Місія захисника в такій справі досить проста і зводиться до збереження "чистоти юридичної кваліфікації злочину" (коли це вигідно підзахисному) та спрямування зусиль до максимального пом'якшення міри покарання. Тут все ясно і допит підсудного -проста формальність. У всякому разі, багато хто так вважає. Хоча, на нашу думку, захисникові не слід розслаблятися аж до відходу суду в дорадчу кімнату, а іноді і до виголошення вироку судом.

Приклад. Раніше ми вже знайомилися з епізодом, коли група підлітків скоїла дуже складний за "технологією" крадіжку з універмагу. Розкриття злочину відбулося майже випадково. Ум. Мінську було затримано групу підлітків, що заночували в танку - пам'ятнику на одному із центральних майданів міста. Чотири хлопчики і дівчинка розповіли працівникам міліції, що прибули вони до Мінська з м. Донецька на пропозицію дівчинки, адже вона хотіла побачити, де поховано її діда, що звільняв Мінськ від окупантів.

Усе було б дуже просто, якби працівники міліції не помітили на руках підлітків коштовних годинників. На запит мінських міліціонерів із Донецька надійшла інформація про те, що там було вчинено досить складну крадіжку з одного з універмагів міста і що серед крадених цінностей фігурують годинники саме таких марок, що були знайдені в "екскурсантів".

Розслідування гучної справи дуже швидко дало відповідь на запитання, що викликало ледь не паніку в правоохоронців. Вони до останнього моменту були впевнені, що, зважаючи на технічність та "почерк", крадіжка здійснена дуже небезпечними і досвідченими злочинцями.

Спочатку ніхто не повірив підліткам, що крадіжка здійснена саме ними. Але вони охоче і досить докладно розповіли слідчому, як і що вони вчинили, аби не порушити сигналізації, що і скільки взяли. Майже все вкрадене, за винятком роздарованого та тринадцяти одиниць, що числилися вкраденими за актом ревізії, було повернено. Підлітки в один голос стверджували, що годинників, яких бракує за актом ревізії, вони не бачили і не крали. Але акт ревізії - це офіційний документ, і не вірити йому не було підстав.

На численні запитання слідчих, а пізніше і суддів, як вони додумалися до технічного вирішення деяких питань, пов'язаних із сигналізацією, підсудні відповідали, що цікавилися фізикою і технікою, відвідували гуртки і т. ін. Така відповідь усіх задовольняла. Крім адвокатів. Останніх турбувала доля тринадцяти незнайдених коштовних годинників.

Під час судового засідання нічого непередбаченого не відбулося. Підсудні давали стабільні та незмінні показання, і все відбувалося передбачено, за винятком вже згаданої деталі - адвокати усі як один висловлювали недовіру до акта ревізії, припускаючи можливість його фальсифікування з метою присвоєння золотих годинників, зваливши їхнє зникнення на підлітків, яким, звичайно ж, ніхто не повірить.

Після останнього слова підсудних суд пішов у дорадчу кімнату для складання вироку, призначивши його оголошення через дві-три години.

Очікування вироку - це завжди пауза в роботі, що заповнена хвилюванням родичів та близьких підсудних, певною напруженістю серед адвокатів і, звичайно ж, нервозністю самих підсудних. Якраз вони і виглядали не дуже стривожено чи такими хотіли виглядати. Адвокати, крім одного, який вирішив використати паузу для вирішення особистих питань, стояли осторонь і обговорювали різні новини.

Коли до оголошення вироку залишалось вже якихось півгодини, відчинилися двері дорадчої кімнати і, сівши за стіл, суддя оголосив продовження судового засідання.

Суд вирішив повторно допитати як свідка подругу одного з підсудних С. Остання виявилася на місці, і її одразу ж запросили до кафедри свідків. Дівчинка охоче підійшла до кафедри і поклала руки перед собою. І тоді головуючий в судовому засіданні запропонував С. показати судові свій годинник. Дівчина страшенно збентежилась, але підійшла до суддівського столу і поклала туди годинника. Представник універмагу, де була вчинена крадіжка, аж підскочив, впізнавши в годиннику один із тих, яких бракувало за актом ревізії.

На запитання суду, коли і де вона придбала годинник, дівчина нічого не відповіла і, пополотнівши, мовчала. Тоді головуючий підняв підсудного, з яким товаришувала дівчина-свідок і запитав, чи не пояснить він, у який спосіб годинник потрапив до його подруги. Підсудний мовчав. Але коли за справу взявся державний обвинувач, підсудний, на велике здивування своїх подільників, зізнався, що усі тринадцять годинників він прихопив таємно від друзів і приховав цю обставину від них. Один з годинників він подарував подрузі, запевнивши її, що це знахідка.

Як потім з'ясувалося, під час першого допиту подруги підсудного щодо інших обставин погляд одного із засідателів ненароком зупинився на коштовному годиннику на руці неповнолітньої. А вже в дорадчій кімнаті він поділився своєю "знахідкою" з колегами, що, власне, і стало причиною відновлення судового засідання.

Отже, за якісь півгодини в ситуації, коли, здавалось, вже нічого не може змінитись, позиція одного з підсудних різко погіршилась. На жаль, це відбулося за відсутності його захисника, що надалі мало досить неприємні наслідки для останнього.

Резюме: Захисник підсудного С. не надав значення деяким деталям справи і не зумів домогтися від свого підзахисного відвертості. Як наслідок, він не роз'яснив підсудному, що значно розумніше було б самому все розповісти суду про вкрадені годинники, і не зумів запобігти появі в суді знайомої С. з краденим годинником на руці.

У справах складних, з великою кількістю злочинних епізодів та підсудних, коли кожен захищає лише себе за рахунок інших, а захисник того самого іншого прагне не допусти погіршення становища свого підзахисного і не проти того, щоб завдати зустрічного удару, потрібні бездоганне знання матеріалів справи, чітка координація дій захисника та підзахисного, розуміння одне одного з півслова. Водночас не слід забувати, що за всіма перипетіями та пікіровкою захисників спостерігають судді, аудиторія і підсудні. Тому адвокат, якщо це людина високої культури і поваги до власної гільдії, повинен діяти в межах закону і з урахуванням вимог судової етики, тобто, не втрачаючи жодної законної можливості, допомогти своєму підзахисному, і залишатись при цьому джентльменом судової арени.

Для такої співпраці з підзахисним потрібна повна довіра з його боку до адвоката. Це можливо лише тоді, коли адвокат викликає повагу до себе своїми знаннями, досвідом і культурою, носієм якої він повинен бути завжди.

Якщо підзахисний не вірить своєму захиснику, дезінформує його чи інформує не повністю, це може спричинити значні складнощі в роботі і навіть нашкодити їй. Отож захисник-підзахисний - це такий процесуальний тандем, де обов'язково є ведучий (бажано адвокат). "Бажано" тому, що нинішня практика знає немало випадків, коли в ролі підзахисних виступають люди, які володіють величезними багатствами і, при цьому, не обтяжені великим розумом та культурою. Вони вважають: якщо платять великі гроші адвокатові, то він повинен робити те, що йому наказують. На жаль, це реалії сьогодення.

Як поводитися в таких випадках, цілком залежить від адвоката. Якщо адвокат на перше місце ставить свій імідж, а не гроші і при цьому має достатні підстави для такої позиції, то він не дозволить виникнути ситуації, коли ведучим тандему стане підзахисний. Водночас навіть сильний і авторитетний адвокат не стане ігнорувати думку підзахисного, коли вона має певний сенс. У будь-якій ситуації підзахисному вирішувати - погодитися на позицію адвоката чи відмовитись від його послуг. Це одна з гарантій прав підзахисного, що закріплена законом.

Щоб запобігти ситуаціям, коли підзахисний претендує на першість у тандемі, адвокат повинен терпляче і наполегливо роз'яснювати останньому можливі наслідки його амбіцій. Особливо небезпечною така активність підзахисного може бути під час допиту свідків чи потерпілих.

Торкаючись тактики і поведінки адвоката в суці, ми вернемось до епізоду, надрукованому у свій час в книжці автора під назвою "Червенский рынок". У ті часи придбання автомобіля було великою проблемою. На радянському ринку крутилося кілька моделей автомобілів - "Москвич", "Жигулі" та бренд радянського автомобілебудування - "Волга". Найбільш доступним за ціною варіантом були "Жигулі", але придбати його було нелегко. На усіх підприємствах створювались довгі черги, які тягнулися роками. Процвітало хабарництво. Отже, єдиним способом прискорити придбання своєї мрії був ринок.

Один із найбільш відомих на ті часи авторинків "Червенський ринок" функціонував у Мінську, куди приїжджали з усіх кутків величезної держави, сподіваючись здійснити свою мрію, - придбати авто. І тут приїжджих мрійників чекали шахраї, які за витонченою та безпрограшною схемою оббирали довірливих дилетантів, як липку.

Не відтворюючи схему дій шахраїв, зупинимось на ситуації розгляду справи у суді.

На 14 "операції" стався незапланований прокол, і головного шахрая А. було затримано, а через те, що винним він себе не визнавав, то і співучасників у справі не було. Після закінчення слідства справу було розслідувано і направлено в суд.

Захист обвинувачуваного здійснював адвокат Ф. З огляду на повну відмову А. від пред'явленого обвинувачення і наявність численних розбіжностей в показаннях потерпілих та свідків щодо зовнішності головного шахрая було прийнято спільне рішення будувати захист на розбіжностях та неузгодженостях у протоколах допитів. Як позитивний фактор захисної позиції була визнана і та обставина, що слідчий не відмовився від порочної практики списати на обвинувачуваного кілька "висяків" шахрайства, від яких легко буде позбавитись через абсолютну несхожість почерку, часового фактора і т. ін.

Беручи до уваги амбіції А., який (небезпідставно) постійно відчував себе великим актором, його випещену зовнішність, що, безумовно, буде дражнити найменш розбещених на всьому радянському просторі за своїми традиціями білоруських судів. Отже, було вирішено - без дозволу захисника А. не ставити жодного запитання потерпілим та свідкам.

Хід судового засідання підтверджував прогнози адвоката - після допиту потерпілих за епізодами, відкрито прив'язаних слідчим до А., вони дуже захиталися, і можна було вважати, що з ними покінчено. Залишалося 8 епізодів шахрайства, 3 з яких були дуже сумнівними.

Справа в тому, що серед потерпілих були люди різного віку і зросту, без окулярів та з погіршеним зором, чоловіки й жінки. Кожен з них змальовував портрет шахрая в міру його сприйняття. Маленьким на зріст А. видавався високим, а, люди високі, навпаки, сприймали шахрая як невеликого на зріст. Одні сприйняли його як чорнявого, інші як русявого і т. ін. Іноді здавалося, що йдеться зовсім про різних людей. Саме на цьому і будував адвокат свої плани спростування обвинувачення за окремими епізодами шахрайства.

Підзахисний поводив себе терпимо, хоча і поривався до полеміки з потерпілими та свідками під час їх допиту. Погляд адвоката змушував його втамувати свій "благородний" гнів і невдоволено сідати на лаву. Усе йшло непогано до епізоду, де потерпілими виступали два сільських комбайнери зі Ставропольського краю.

За видатні успіхи у жнивах керівництво області нагородило обох немалими грішми, і вони вирішили поїхати до Мінська і придбати по автомобілю. Вирішили брати "Волги" - премії дозволяли. У Мінську на них чекав А. з командою. Далі все відбулось за вже описаною схемою: хлопці залишились без машин і без грошей. Саме їх свідчення були найбільш неузгодженими і містили значні розбіжності, хоча, в цілому ні у кого не виникала сумнівів причетність А. до шахрайства саме в цьому епізоді.

Але наявність цих розбіжностей вносила певну туманність у формулювання обвинувачення, суд може спиратися лише на цілком доведені факти - усі сумніви, як відомо, тлумачаться на користь обвинувачуваного. Спостерігаючи, як адвокат майстерно використовував наявні розбіжності, А., мабуть, вирішив, що він і справді жертва обмови і почав голосно обурюватись "несумлінністю" потерпілих, яким, бачите, заманулось у будь-який спосіб знайти винуватця.

Суддя, літня жінка з численними орденськими колодками на жакеті, дуже пильно подивилася в бік підсудного і запропонувала йому сісти. І тоді вона сама звернулась до одного з потерпілих: "Ви чули?, - спитала вона, - Ось обвинувачуваний дуже гнівається, що ви на невинну людину хочете звалити свою недбалість і власну необережність. А може, ви і справді щось плутаєте та обмовляєте невинну людину? То ви говорите, що шахрай був високим на зріст, а то - що він був середнього росту. Тут ви кажете, що розмовляли з брюнетом, а на такому-то листі справи що то була русява людина. То який же справді був шахрай?"

Потерпілий трошки зніяковів, а потім заявив, звертаючись до суду: "Я справді на допитах не завжди правильно висловлювався, але є обставина, за якою я назавжди запам'ятав А. При зустрічі з ним мене дуже вразили його руки. У нас в селі у жінок немає таких гарних та випестуваних рук. І ось тоді на зап'ясті лівої руки мене вразив глибокий червонуватий шрам".

Суддя запропонувала підсудному встати і покласти руки на бар'єр. І тоді всім стало зрозуміло, що справу програно. А. було визнано винним у шахрайстві і засуджено на 8 років позбавлення волі.

Резюме, Отже, поїздка до Мінська, витрата коштів і часу, кропітка і напружена робота протягом восьми днів виявилися марними та безрезультатними через нестриманість та зухвалість підзахисного.

Чи можна звинувачувати в цій ситуації захисника? На жаль, слід визнати, що адвокат зобов'язаний був передбачити таку ситуацію і виключити можливість її виникнення. Такий "прокол" можна було б пробачити молодому недосвідченому фахівцю, але такого рангу адвокатів не запрошують до складних справ. До таких справ і для таких клієнтів запрошуються юристи високого класу з відповідним іміджем, що і відбулося в цьому випадку. Але адвокат такого рангу не має права на подібні проколи.

Тема "Захисник - потерпілий" була б нерозкрита без надання серйозної уваги справам, пов'язаним з насильством в усіх його формах. І тут не обійтися без ознайомлення майбутніх адвокатів з методами захисту в суді зі справ, де важливим аргументом адвоката можуть виявитися віктимогенні фактори поведінки потерпілого, про що буде йтися далі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >