< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Федеративна Республіка Німеччини

Після воєнної поразки тоталітарного фашистського режиму у протистоянні за світове панування з антигітлерівською коаліцією "СРСР - США - Велика Британія - Франція" Німеччину було усунуто зі світової геополітичної арени як самостійну геополітичну, геоекономічну могутність та військово-стратегічну континентальну силу. Виходячи з того, що після травня 1945 р. німецька еліта розпочала практично з нуля інформаційної психологічне забезпечення заходів відродження нині об'єднаної держави Німеччини, то прискіпливе наукове вивчення досвіду конкурентної боротьби в інформаційно-психологічній сфері західнонімецьких військово-політичних і ділових кіл з партнерами (колишніми супротивниками) по західній спільноті й супротивниками на Сході "за місце під сонцем" та відновлення свого історичного світового статусу у складний для розділеної Німеччини повоєнний час має велике значення.

У межах так званого німецького питання ФРН була ніби кордоном у розподілі Західної і Східної Європи на два конкуруючі військово-політичні блоки і виконувала, по суті, геополітичні (політико-дипломатичні) та геостратегічні (військово-стратегічні) функції (відповідно союзницькі та власне німецькі).

На Німеччину покладалися

геополітичні функції:

  • o реалізації периферійної стратегії;
  • o стримування від радикальних дій провідних центрів сили Європи та світових супердержав (GLACIS);
  • o "наведення мостів" (політико-дипломатичні заходи на примирення та пошук компромісів між конкуруючими центрами сили);
  • o "санітарного розподільчого коридору" між конкуруючими військово-політичними блоками, тобто контрольованої зони безпеки;
  • o озброєної нейтральної "третьої сили" у протиборстві між США і СРСР, ОВД і НАТО (а нині між США і Росією).

стратегічні функції.

  • o забезпечення активної (наступальної) оборони (в її основу було покладено теоретичні напрацювання західнонімецьких геостратегів Шумахера, Гудеріана, Вайнштейна);
  • o нейтралізації та взаємного розводу військ конкуруючих блоків (насамперед географічного роз'єднання), тобто створення у певній мірі "вільної зони".

Проведене у 1990-1993 рр. автором посібника дослідження німецько-радянських відносин періоду "перебудови в Радянському Союзі" засвідчило, що інтерес у цей час з боку ФРН до подій у СРСР був значним. Перспектива кардинальних геополітичних змін у Європі та в цілому у світі (об'єднання Німеччини як реальний фактор посилення німецького впливу на континенті; зникнення завдяки розпаду Радянського Союзу та всієї соціалістичної співдружності основних перешкод на її шляху до досягнення лідерства в Європі; поява на європейському просторі більше десяти нових маловпливових держав, зокрема незалежної України, та ряд інших чинників) змушувала західнонімецьке керівництво проводити активну, водночас зважену та гнучку політику як у двосторонніх, так і в багатосторонніх відносинах, а також тактовно проводити спеціальні пропагандистські заходи в межах загальної політики держави в інформаційно-психологічній сфері.

За висновками аналітиків та інших фахівців із числа провідних германістів, події, що нині відбуваються на європейському континенті, можна охарактеризувати як "неоголошену війну" за провідне становище у світі, в якій не останню роль відіграє ФРН. З початком "процесу перебудови" західнонімецькі політики зрозуміли, що навіть незначне ослаблення (не кажучи вже про розвал) соціалістичної співдружності на чолі з Радянським Союзом стає поштовхом до фактичної боротьби за черговий переподіл світового панування між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як Західна (США та держави Західної Європи) та Східна (Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Китай, Індія) цивілізації. В Європі - це боротьба за вплив над слов'янською цивілізацією між Сполученими Штатами Америки, які підтримує прагнуча до європейського лідерства Велика Британія, з одного боку, та Францією (що проголошує принцип "Європа без американців") і Німеччиною (що швидко набуває реальної військово-економічної і політичної ваги на континенті), з другого боку.

Оскільки у військовій сфері на Заході домінували підходи, зумовлені небезпекою можливої реставрації "структур Східного блоку", зростаючою загрозою з боку країн Північної Африки, Близького та Центрального Сходу, а також регіональних криз, передусім у Південно-Східній Європі, то проблема об'єднання німців ставала одним з центральних питань у стратегічній політиці керівництва США та урядів країн Західної Європи на початку процесу перебудови в Радянському Союзі. її наслідки, зокрема, як у англійців, так і у французів, не викликали особливого ентузіазму. В Лондоні сприйняли цей факт як вимушену міру, тому що ні Велика Британія, ні інші держави Заходу не мали ефективних інструментів, які дозволили б протистояти цьому процесу. Французькі аналітики у 1990 р. зазначали, що за останні сорок років жоден європейський експерт не зміг передбачити того, що сталося у світі насправді.

У даній ситуації тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер дійшла висновку, що залучення "механізму чотирьохсторонньої відповідальності" могло б поставити під загрозу виконання Західною Німеччиною своїх зобов'язань по НАТО та ЄС. Традиційно політика атлантистів щодо держав Східної Європи, розташованих між Росією та Німеччиною, базується на макіндеровській тезі про необхідність утворення тут "санітарного кордону", який був би одночасно конфліктогенною і буферною зоною між Москвою і Берліном, що упродовж багатьох десятиліть перешкоджало виникненню стійкого російсько-німецького союзу, небезпечного для всього атлантичного блоку.

Враховуючи позицію атлантистів, західнонімецьке керівництво добре усвідомлювало, що тактична поступка Бонна (об'єднання Німеччини на викладених вище умовах за відсутності політичної волі та здатності з боку Кремля чинити військову протидію процесу, що намітився) не суперечила стратегічним задумам американців: для Вашингтона це було меншою втратою, ніж збереження сильного єдиного Радянського Союзу. Тому ця ініціатива знайшла підтримку в американської сторони. В умовах, що склалися, адміністрація Вашингтона пішла назустріч німецьким партнерам по НАТО, зосередившись у роботі з радянським керівництвом на тому, щоб нейтралізувати зусилля партійно-державних лідерів НДР шляхом виключення можливості отримання ними допомоги з боку Москви та створення умов для здійснення мирно? анексії німецької комуністичної держави Бонном.

Виходячи з британських інтересів, "оскільки дана тенденція стала неминучою", М. Тетчер спробувала вплинути з вигодою для англійців, спрямувати на "синхронізацію" процес німецького об'єднання з політикою загальноєвропейського роззброєння та інтеграції, з ходом реформування нової структури безпеки на континенті, включаючи принцип непорушності післявоєнних кордонів. Лондон домігся, щоб витіснення Заходом воєнної присутності СРСР з країн Східної Європи не вплинуло на статус-кво об'єднаної Німеччини, щоб вона залишилася повноправним членом НАТО та ЄЕС, а на її території були збережені війська західних союзників, зокрема США та Канади.

Через втрату впливу на радянського лідера М. Горбачова та Його оточення французи не могли істотно впливати на процеси без загрози можливого ускладнення партнерських стосунків з Бонном, вигідних на стратегічну перспективу. Змирившись, вони лише безуспішно намагалися протидіяти процесу розпаду Радянського Союзу з метою збереження в його особі противаги в Європі гегемонії Німеччини, США та Великої Британії.

Безпосередній розпад соціалістичної співдружності та Радянського Союзу справді став сигналом до початку активної боротьби, переважно політичними засобами з частковим застосуванням методів воєнно-психологічного тиску, за перегляд сфер впливу у світі між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як США, Велика Британія, Японія, Франція та швидко зростаюча воєнно-політична сила у Західній Європі - об'єднана Німеччина.

З жовтня 1990 р. Німеччина, об'єднана на основі "Договору про остаточне врегулювання питання щодо Німеччини" (відомий як "Договір 2+4") від 19 вересня 1990 р., стала суверенною і в геополітичному плані остаточно просунулася територіально на центральне положення на континенті. Нинішня оцінка навколишнього середовища свідчить, що на півночі й на заході сучасної Німеччини - союзні, на півдні - дружні держави, а на сході вона оточена маловпливовими посткомуністичними державними утвореннями, які прагнуть добросусідських відносин.

У нинішній ситуації основоположними геополітичними та геостратегічними рисами планування державними установами ФРН у галузі безпеки є:

  • o центральноєвропейське положення Німеччини;
  • o наявність численних сусідів;
  • o побоювання з боку німецької правлячої еліти щодо можливого оточення та ізоляції держави: лише на півночі та на півдні природні кордони, при цьому Німеччина обтяжена "зобов'язаннями перед союзниками";
  • o статус Німеччини як транзитної держави № 1 в Європі;
  • o статус ФРН як світового економічного центру сили;
  • o Німеччина - розвинена промислова держава з високим рівнем залежності від світового ринку.

Поставивши перед Федеральною службою розвідки (БНД) завдання проведення глобальної розвідки шляхом проникнення "в усі регіони світу", керівництво Німеччини повоєнного періоду визначило в цьому напрямку найбільш далекосяжне і пріоритетне завдання - організація оперативної роботи щодо країн, які розвиваються, з метою "забезпечення можливості отримання дешевої сировини та розширення експорту, включаючи ринки торгівлі зброєю". "Незаперечна необхідність створення умов для отримання німецькими підприємцями найвищого прибутку та конкурентна боротьба породжують, особливо останнім часом, недовіру між союзниками по НАТО. Життєвим принципом стає прагнення визначити партнера на світовому ринку, першим вийти на нього і тим самим отримати можливість диктувати ціни. Тому при збігу в основному точок зору з принципових питань загальноєвропейської безпеки серед союзників по Альянсу існують непримиримі суперечності та розбіжності інтересів. Насамперед це пов'язано з економічною сферою, яка породжує й інші суперечності у підходах до різних сфер життя спільноти. Сфера діяльності секретних служб теж не є винятком. Таким чином, шпигунство між партнерами по Альянсу є цілком звичайною справою".

Хайнц Фельфе заявив*: "Федеральна розвідувальна служба (ВИД) організовувалася цілком і повністю як інструмент холодної війни. З моменту створення в ній формувалися "потужності" для анексій територій на Сході шляхом експансії в економічній, політичній та воєнній сферах. Водночас плануючи створення сприятливих умов для досягнення мети, БНД націлює ці "потужності" на насадження націоналізму та антикомунізму. "Стратегічна безпека", "економічна безпека", "місце життя та робота для всіх німців" - такі гасла були проголошені у Федеральному розвідувальному відомстві в Пуласі. В той час заклик старого рейху "про розширення життєвого простору" не був таким популярним серед населення, тому його ідея знайшла своє втілення в нових лозунгах".

Найбільш повно політика Федеральної розвідувальної служби Німеччини та керівництва держави щодо країн, які розвиваються, сформульована в розробленій БНД загальній концепції, закладеній у прийнятому в травні 1961 р. документі "Аспекти допомоги з метою розвитку". Зміст та стиль документа свідчить про те, що це було не просто викладення основних ідей Федерального канцлера у вказаному напрямку, а "директивне керівництво до дії. По офіційних та неофіційних каналах цей документ штаб-квартира БНД у Пуласі розіслала членам бундестагу й урядовим чиновникам, керівникам та впливовим акціонерам концернів та об'єднань підприємств, до штабу бундесверу, "довіреним особам БНД у науково-дослідних установах, а також керівникам великих видавництв та інших засобів масової інформації". В даному випадку Федеральна служба розвідки була не просто інструментом уряду в питаннях прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень, а й сама "створювала офіційну урядову політику".

Таємно розроблена концепція націлювала німецьку еліту на проведення політики неоколоніалізму "значною мірою шляхом створення середнього прошарку в країнах третього світу і, якщо можливо, за згодою місцевої влади або в обхід її".

Характерна в цьому плані констатація в документі наступного: "В суспільствах країн Заходу, що розвиваються, потрібні насамперед такі прошарки, до яких можна було б підходити як до справжніх партнерів. Такими в перспективі можуть служити не лише уряди і їх функціонери. Правда, сьогодні економічна підприємницька ініціатива знаходиться майже без винятку в руках бюрократичного апарату, а в економічних планах різних країн, що розвиваються, відчувається занепокоєння з приводу відсутності підприємницької діяльності у "приватному секторі". На жаль, здорового, дієздатного середнього прошарку, який міг би взяти на себе це завдання, майже не існує, у всякому разі, в тій мірі, в якій він необхідний як надійний партнер Заходу".

У концепції, поруч з можливістю залучення Заходом "надійних партнерів" без нанесення шкоди співпраці з урядами країн, які розвиваються, передбачені також рекомендації "відверто агентурного змісту", а саме: "Недостатньо лише навчати у західних вищих навчальних закладах молодих людей з вказаних країн не для спокійного життя у відомчих канцеляріях або поповнення рядів "незабезпеченої" інтелігенції, а для включення їх як вирішального чинника в розробку та здійснення планів розвитку країни. Для цього створювати їм можливості засновувати дрібні та середні підприємства з достатньою кількістю контрольованої робочої сили з тим, щоб вони могли надавати допомогу в задоволенні потреб своєї країни у споживчих товарах".

Одна з основних умов реалізації нової неоколоніальної політики, за задумом її авторів із БНД, - створення такої атмосфери, в якій ні в якій мірі не проявлялися б ознаки залежності держав, що розвиваються, від ФРН. Вимагалося проводити роботу, внаслідок якої "уряди та народи вказаних країн бачили б в "егоїстичних колоніальних властителях минулого безкорисливих партнерів сьогодення", щоб стерти у них "враження", ніби неоколоніалізм виступає з новим обличчям і вдається до нового трюку для "збереження або створення відносин економічної залежності".

Для Заходу в цілому і ФРН, зокрема, "оптимальним варіантом державного розвитку" є такий, при якому у країнах, що розвиваються, між режимом та народними масами створюється, можливо, широкий, державного значення середній прошарок. Необхідно мати прошарок з власними інтересами, здатний до протистояння, який, у разі необхідності, міг би вчинити опір "виходу з берегів" сил національної олігархії, а також забезпечити радикалізацію мас...". Недооцінювання необхідної Заходу "політики середнього прошарку" може привести до "зворотного розвитку стосунків між індустріальними країнами та країнами, які розвиваються, що, в свою чергу, може створити обстановку класової боротьби під гаслом "багаті стають уса багатшими, а бідні - все біднішими".

У цьому випадку показовий висновок авторів політики німецького варіанта неоколоніалізму: "У внутрішній політиці країни, що розвивається, виявляється мало прихильності до демократичних процедур. Навіть там, де діють демократичні конституції, вони до нинішнього дня залишаються фасадами. Дійсність має однозначну тенденцію до створення національної олігархії, причому панування сімейних кланів може змінитися владою незалежних партій, які після досягнення своєї мети все більше будуть віддалятися від народу, або інших угруповань, наприклад, військових".

У зв'язку з цим правлячі кола ФРН прагнули терміново здійснювати щоразу "роздачу кредитів" і таким чином робити свій внесок у створення середнього прошарку в країнах, ідо розвиваються, не звертаючи уваги на те, що "загальна західна концепція не мала перспективи стати реальністю", Федеральний уряд намагався вкласти свої кредити в руки будь-якої недержавної структури з розвитку, яка співпрацювала з відповідними структурами в країнах, які розвиваються, причому склад останніх обов'язково мав включати лише представників місцевого населення. Тоді ту земний приватний підприємець, який отримує підтримку ФРН, мав справу лише з організацією, яка працювала на розвиток цієї країни і була керована його ж земляками. Кошти, що надавалися таким чином, втрачали своє державне походження. Водночас не було потреби шукати обхідні шляхи для зміцнення приватного сектору в країнах, що розвиваються, щоб у разі необхідності обійти урядові перепони". Таким чином, за переконаннями німецьких стратегів, "західній приватній економіці" гарантувалася впевненість у тому, що в країнах, які розвиваються, створюються економічні передумови для подальшого вкладання кредитів та поступового втягування місцевої економіки в залежність.

Згідно з концепцією, "для кращої координації в галузі надання допомоги з метою розвитку" передбачалася, зокрема, і така форма роботи, як створення "поста федерального уповноваженого з питань допомоги в галузі розвитку''. Йому ставилося в обов'язок значно активізувати наукові дослідження щодо мови, історії, культури, правознавства, народного господарства країни, що розвивається, з тим, щоб показати /7 народу, що німці проявляють справжній інтерес до його життя та специфічних особливостей і прагнуть до розуміння.

"З метою усунення недоліків, що виникають під час навчання молодих людей з країн, що розвиваються, у західних навчальних закладах, необхідно вивчити питання про активне створення гав освітніх центрів, зокрема Німецького університету в Африці за типом Американського університету в Бейруті, з німецьким складом викладачів на першому етапі. Навчальні плани таких центрів не мають обмежуватися технічними та природничими науками, а мають включати також економічні та соціальні науки, історію та країнознавство, педагогіку, право тощо. В якості стипендіатів для навчання в західних країнах слід залучати "відносно невелике число особливо відібраних учнів", які вселяють співвітчизникам упевненість у тому, що багаторічне перебування в ФРН, США або Іншій західній державі в Європі не завдасть великої шкоди їхній прив'язаності до батьківщини".

Таким чином, діяльність німецьких державних та недержавних структур щодо країн, які розвиваються, сумарно декларованих як "успішна економічна політика", є не що інше як неоколоніалізм. В основу вказаної концепції БНД закладено найвирішальніший чинник політики сили та панування західних держав, а також спонукальний мотив - отримання максимального прибутку.

Аналіз конкретних фактів політики, які здійснюються німецькими правлячими колами у посткомуністичних європейських державах та країнах СНД, свідчить про те, що викладені вище теоретичні концептуальні принципи німецької неоколоніальної експансії сприйнятливі для такої категорії держав і застосовуються на практиці у нинішніх умовах.

Базовий матеріал також свідчить, що німецькі аналітики, науковці та інші фахівці з питань сучасної зовнішньої політики Німеччини не мають розбіжностей в оцінці подій, тенденцій і перспектив розвитку геополітичних процесів. Так, німецька наукова і політична еліта вважає, що 1991 рік став доленосним для німецької нації. "Події - розвал Радянського Союзу і розпуск Варшавського пакту - привели до зміни геополітичної і геостратегічної парадигми епохального значення. Надія багатьох на те, що кінець холодної війни приведе до епохи мирного узгодження інтересів, насправді стала химерою. Навпаки, кінець конфлікту на межі "Схід - Захід" вивільнив процеси національних, етнічних, релігійних і політичних протиріч, які десятки років придушувалися відповідно до ідеологічних настанов, що існували по різних боках фронту холодної війни.

Через деякий час заявили про себе в Європі численні "периферійні" конфлікти, причина яких, ґрунтувалася насамперед на національних, етнічних, етнорелігійних, економічних та екологічних проблемах. До особливої конфліктогенної зони нині відноситься так звана ісламська кризова дуга - регіони Балкан, Курдистану, Кавказу та Центральної Азії.

Німецькі фахівці особливо підкреслюють, що зазначені конфлікти безпосередньо зачіпають різні інші регіони, зокрема негативно впливають на сусідні держави. Вони загрожують миру у світі. Не виключено, що ті чи інші конфлікти можуть дестабілізувати міжнародний порядок у Європі. Якщо економічні, етнічні, демографічні чи релігійні причини зіштовхнуться з інтересами політичної влади, загроза конфлікту із застосуванням військових засобів неминуча. На такий випадок, вважають німецькі фахівці, вимоги до безпеки Німеччини повинні мати адекватну відповідь. При цьому зростає потреба у гарантованій основі для щоденної оцінки ситуації на значно більшому географічному просторі та пошуку політичних рішень. Така постановка питання нині пояснює причини турботи, яку виявляли упродовж останніх десяти років керівники західнонімецьких спецслужб щодо розвитку закордонної інфраструктури розвідувальної присутності.

Проведеним аналізом базового матеріалу за 1990-2000 рр. доведено, що Німеччина переборола негативні наслідки об'єднання ФРН і НДР. Вона практично готова до розгортання активної самостійної зовнішньополітичної діяльності і має помітний вплив на прийняття колективних рішень ООН, ОБСЄ, ЄБРР, МВФ та інших транснаціональних політичних і фінансово-економічних структур. Зросла роль Німеччини в структурах Північноатлантичного альянсу. Нині німецька сторона має помітний впливе на рішення з міжнародних проблем, які приймають союзники, зокрема щодо застосування військової сили при формуванні сучасного світового правопорядку. Вперше за післявоєнний період підрозділи бундесверу за згодою світової спільноти виконували бойове завдання за межами німецької території у складі миротворчих сил спочатку у другому ешелоні об'єднаних військових сил на чолі з США в операціях з подолання наслідків іракської агресії проти Кувейту, потім у військово-повітряній акції НАТО проти Югославії, у миротворчих операціях у Косово та інших колишніх республіках СФРЮ, а нині - в Афганістані та Іраку. Підрозділи бундесверу дислоковані в Киргизстані, Узбекистані та Таджикистані.

Правлячі кола ФРН досягли "повоєнної" стратегічної мети в Європі:

  • 1. Завершено виконання стратегічного завдання, визначеного німецькою політичною елітою після поразки фашистської Німеччини та виникнення протистояння "Схід - Захід" у рамках холодної війни: Німеччина перестала бути "прифронтовою територією", розподільчим кордоном у протистоянні з право-наступницею СРСР Росією, у "санітарний коридор" перенесено далеко на Схід, визначену роль "прифронтових держав" нині передано Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Болгарії, Балканським державам, Молдові, Україні, Білорусі, Литві, Латвії, Естонії.
  • 2. Успішно реалізовано тактичні завдання, заплановані на завершальний період холодної війни, який позначився початком так званого процесу перебудови в СРСР.
  • o ліквідовано комуністичний режим на німецькій території, чим доведено вищість політичного устрою, що існував у ФРН, та обраної західнонімецькою елітою політичної стратегії, яка реалізувалася об'єднанням німецької нації в єдину державу шляхом безкровного "аншлюсу" НДР;
  • o завершено реформування відповідних державних, соціально-політичних, фінансово-економічних, оборонних та правоохоронних структур на Східних німецьких землях;
  • o успішно завершується вихід об'єднаної держави з системної кризи, що природно виникла внаслідок об'єднавчого процесу: зміцнюються ефективність економіки, боєздатність і мобілізаційна готовність збройних сил та спецслужб, зовнішньополітичного апарату, інших відомств, відповідальних за життєзабезпечення держави.
  • 3. Нинішнє німецьке керівництво визначилося в стратегії і тактиці розвитку відносин із союзниками по Північноатлантичному альянсу та Західноєвропейському союзу. Основною метою політики в цьому напрямку є закріплення глобального визнання об'єднаної Німеччини як лідера на європейському континенті, остаточне подолання психологічного ефекту "провини за минуле" в міждержавних відносинах, утвердження Німеччини як впливової військово-політичної та економічної сили у світових справах. Для цього:
  • 3.1. Успішно розвиваються і вдало використовуються відносини стратегічного партнерства з Францією. З Великою Британією та Сполученими Штатами Америки відносини будуються в контексті розвитку процесу усередині Північноатлантичного альянсу та відносин між НАТО й ЄС.

У прямих міждержавних контактах німецька сторона виявляє стриманість, спостерігаються тенденції до поглиблення розбіжностей інтересів, демонстрації більш жорсткого поводження під час обстоювання власної позиції, особливо під час вирішення питань в економічній сфері. Проте враховуючи помітне зростання економічної могутності ФРН та її впливу на європейському континенті, з боку США посилюється зацікавленість у подальшому поглибленні американо-німецьких відносин, наданні їм статусу стратегічного партнерства ("партнерства в керівництві"). Іншими словами, Вашингтон прагне до особливих відносин з Бонном у сфері розробки політики НАТО та Заходу в цілому щодо регіонів спільних інтересів. При цьому підтверджується припущення, висловлюване останнім часом у політичних колах США про те, що зближенню з ФРН сприятиме прихід в американський уряд нових політиків, "не обтяжених колишньою недовірою до німців". За океаном вважають, що необхідно визначити спільні стратегічні цілі США і Німеччини щодо країн Східної Європи, Росії та інших держав СНД, щоб уникнути можливих суперечок з питань подальшої політики в регіоні.

Враховуючи "історичну подвійність" у характері ставлення американської сторони до долі німців упродовж усього періоду американо-німецьких відносин повоєнного періоду, щодо активності Вашингтона та його ініціатив політичні, військові та ділові кола у ФРН ставляться неоднозначно, подекуди звучать негативні висловлювання, оцінки і прогнози. Цим пояснюється стримане ставлення офіційних урядових кіл Німеччини та лідерів впливових політичних сил до американської пропозиції щодо встановлення зі Сполученими Штатами Америки партнерства в керівництві.

  • 3.2. З іншими західноєвропейськими партнерами німецька сторона традиційно розвиває відносини з позиції більш впливового партнера, на основі компромісів, уникаючи конфронтаційних моментів в економічній сфері.
  • 4. Створено передумови для реалізації стратегічних планів неоколоніальної "Східної політики", одного з найпріоритетніших завдань спецслужб розвідувальної спільноти Німеччини.
  • 4.1. На сучасному етапі німці утримуються називати Схід сферою німецького впливу. Проте ні США, ні інші західні країни не мають тут таких сильних інтересів, мотивацій та можливостей, як Німеччина.

По-перше, це через наявність німецьких національних меншин. Близько двох мільйонів етнічних німців мешкають у Росії, Казахстані, Киргизії, Україні, Прибалтиці, майже 400 тисяч - у Польщі, 70-100 тисяч - у Румунії.

По-друге, проблема депортованих з країн Східної Європи німців залишається важливим чинником зовнішньополітичної активності Німеччини в центрально- та східноєвропейському регіонах. Незважаючи на опір Польщі, особливо Чехії, офіційний Бонн і далі домагається правового та морального засудження цими державами, а потім світовою громадськістю прийнятих наприкінці Другої світової війни акцій депортації 12 мільйонів німців зі Східної Пруссії, Померанії, Сілезії та Судетської області.

Проблема полягає у вирішенні питання щодо відновлення ДЛЯ "вигнаних німців" та їхніх нащадків права повернення на батьківщину (поки що територіальні претензії не висуваються), повернення їм конфіскованої власності та відшкодування збитків.

По-третє, розвиток подій у Калінінградській області (Росія) знаходиться під пильною увагою Німеччини, реваншистськи настроєної частини населення, що й досі не змирилася з втратою Східної Пруссії та Кенігсберга. Така ж увага приділяється процесу відновлення німецької діаспори довоєнного рівня в Україні шляхом переселення з районів Сибіру і Середньої Азії депортованих фольксдойче.

На думку автора розділу, заходи німецької сторони щодо виплати компенсацій колишнім остарбайтерам не безкорисні, оскільки відповідають вимогам тактичних планів реалізації стратегічних планів обстоювання і захисту інтересів фольксдойче, насамперед у Чехії, Балтії, Польщі, Угорщині, Румунії, Росії та в Україні. Це створює прецедент щодо можливості висунути з часом аналогічні вимоги до урядів зазначених держав з приводу колишніх втрат німців, спричинених репресіями, депортаціями тощо. Підтвердженням цієї версії може слугувати збільшення кількості запитів і судових рішень з приводу повернення фольксдойче втраченого майна, капіталів тощо в державах Балтії.

По-четверте, значна перевага Німеччини над усіма іншими західними державами разом узятими щодо надання країнам на сході європейського континенту позик і кредитів виділяє Бонн як головного кредитора Сходу, що істотно полегшує для німецької сторони реалізацію зовнішньополітичних та економічних цілей у цьому регіоні.

По-п'яте, Німеччина займає передові позиції в торговельних справах і наданні приватних інвестицій у східному регіоні.

По-шосте, так званий емоційний момент, що певним чином впливає на східну орієнтацію Німеччини. Справа в тому, що частина літніх, проте ще впливових німецьких підприємців та видатних діячів тим чи іншим чином особисто пов'язані зі Східною Європою та колишнім Радянським Союзом: воювали на східному фронті, були в полоні, емігрували до ФРН або взяли шлюб з емігрантами зі Східної Європи. Всі ці особи не лише активно впливають на політику ФРН у східному напрямку, а й своїми діями сприяють її практичній реалізації.

Німецька політика на Сході будується навколо добре знайомої тріади стратегічних, економічних та політичних пріоритетів. Згідно з ними формуються і цілі:

  • o реалізація німецьких економічних і фінансових інтересів (економічна експансія шляхом закріплення позицій присутності та проникнення німецького капіталу);
  • o забезпечення безпеки держави від можливих загроз зі Сходу. 4.2. Німецькі фахівці констатують, що, зважаючи на вже

створені умови політичної та економічної залежності, усунуто будь-яку військову загрозу безпеці Німеччини з боку Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румуни, Болгарії, Литви, Латвії та Естонії. В цих державах відновлено традиційні зв'язки та зміцнено позиції вигідного для Бонна впливу на уряди та соціально-політичні процеси. Під егідою проголошення принципу багатосторонності "в зовнішній політиці Німеччина виступає як впливовий покровитель у Раді північноатлантичного співробітництва під час реалізації програми "Партнерство заради миру", а також у вирішенні питань щодо інтеграції держав Балтії та Східної Європи до структур ЄС і НАТО.

У Бонні розуміють, що від стану німецько-російських зв'язків багато в чому залежатиме не лише європейська стратегічна стабільність, а й можливість німецької еліти досягти своїх геополітичних цілей у Європі. Як уже зазначалося, німецькі політики не в захваті від європейської політики Сполучених Штатів Америки, зокрема на посткомуністичному просторі Східної Європи. Це обумовлено не лише "подвійним стандартом" ставлення американців до долі європейців взагалі та народів новоутворених держав зазначеного регіону зокрема, а також тим, що німецькі геополітики добре обізнані щодо теоретичних розробок геополітичної стратегії класиків геополітичної науки із числа атлантистів.

Програмні заходи нинішнього етапу розвитку міждержавних відносин Франції спрямовані на: створення противаги зростанню гегемонії в Європі головного світового конкурента - США; використання потенціалу Німеччини і Росії для Інтеграції Європи в рамках проекту "Європейська імперія" на основі схильності європейців до автократії та геополітичної незалежності від Вашингтона. Ідею створення "Європейської імперії" без американців свого часу поділяв радянський лідер М. Горбачов (його ініціатива щодо "спільного європейського дому"), а сьогодні її поділяють і проімперські сили Росії, які зі стабілізацією ситуації в країні набувають усе більшої ваги. Саме цим обумовлюється збіг інтересів Парижа, Бонна та Москви, які утворили "тріумвіратний політико-стратегічний союз Франція - Німеччина - Росія" анти-американської спрямованості, що доповнюється іншим тріумвіратом - "Веймарським трикутником" (Франція - Німеччина - Польща).

За домовленостями у Страсбурзі у жовтні 1997 р. Росія, Франція І Німеччина планують погоджувати свої регіональні інтереси в зоні обопільного впливу і не підтримувати в односторонньому порядку політично та етнічно близькі народи східноєвропейського регіону.

  • 5. Визначеність у зовнішній політиці дала змогу правлячій еліті відповідно до зовнішньополітичної стратегії держави сформувати стратегічні напрямки діяльності розвідувальної спільноти Німеччини, які визначають такі категорії пріоритетів у регіональних інтересах Федеральної розвідувальної служби (БНД):
    • а) щодо реалізації розвідувально-інформаційних та розвідувально-підривних завдань:

найвищий (документи, помічені червоним кольором) - Росія, Іран, Ірак, Сирія, країни колишньої Югославії (особливо Хорватія) та Албанія;

підвищений (документи, помічені жовтогарячим кольором) - Китай, Алжир, Лівія, Єгипет, Судан, Ангола, Південна Африка, Саудівська Аравія, Ізраїль, Індія, Пакистан і Таджикистан;

понижений (документи, помічені жовтим кольором) - Афганістан, Заїр, Зімбабве, Польща, Чехія, Румунія, Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Україна;

обмежений (документи, помічені зеленим кольором) - західноєвропейські держави або держави, до яких немає інтересу, зокрема Австралія;

б) щодо забезпечення зовнішньої безпеки Німеччини та інтересів її та її громадян за кордоном:

держави - об'єкти зовнішньої контррозвідки Німеччини - Росія, Україна та інші держави СНД, Алжир, Лівія, які, на думку німецьких фахівців-контррозвідників, проводять заходи щодо впровадження своєї агентури до агентурної мережі BND і BtV. Таким чином, до категорії "ризик безпеці держави" нині відносяться змішані шлюби з громадянами Ірану, Росії, Польщі, В'єтнаму, Північної Кореї, Лівії, Іраку, Китаю та з певними зауваженнями України.

організована злочинність - кримінальні угруповання, які створюють "контррозвідувальну" мережу для протидії спецслужбам Німеччини. Це, зокрема, торговці зброєю та ядерними компонентами.

У зв'язку із загостренням інтересу до проблеми ІВ німецькі експерти вважають імовірним у найближчі роки зростання уразливості економічної і політичної інфраструктури індустріально розвинутих країн внаслідок порушення нормального функціонування інформаційної інфраструктури. Таку тенденцію, що спостерігається, фахівці пояснюють переходом провідних держав світу на новий тип організації суспільства - "інформаційного суспільства". Відповідні зміни у виробничій сфері, обумовлені впровадженням конвеєрних ліній, перевершуватимуть за своїми наслідками індустріальну революцію початку XX ст.

Передбачається, що внаслідок розвитку інформаційних технологій відбудеться глобалізація не тільки світового ринку товарів, а й виробничих послуг. Підприємства будуть змушені перейти від спеціалізації на види продукції до спеціалізації на конкретному технологічному процесі. Це викличе різке збільшення коопераційних зв'язків і відповідно уразливість при порушенні роботи зовнішніх комунікаційних ланцюгів.

З іншого боку, в "інформаційному суспільстві" спостерігатиметься подальша монополізація ринків, зокрема інформаційно-комунікаційних послуг. Зосередження в одних руках, навіть у рамках транснаціональних компаній різних компонентів інформаційних систем призведе до загрози суверенітету держав і зробить уразливою всю Інфраструктуру прийняття політичних рішень та управління. Так, приміром, монопольні позиції фірм США в системах глобального космічного зв'язку (проект Iridium), глобальної навігаційної системи (GPS) у рамках мережі Інтернет уже сьогодні розглядаються деякими експертами ФРН як загроза національному суверенітету країни.

Різні питання гарантування безпеки інформаційного обслуговування у таких галузях, як промислове виробництво, банківська справа, наукові дослідження, медицина, за оцінками німецьких фахівців у галузі інформаційної безпеки, мають важливе значення і є невід'ємною умовою збереження провідних позицій Німеччини.

Координуючим урядовим органом, відповідальним за гарантування безпеки інформаційних потоків, е Федеральна служба безпеки у сфері інформаційної техніки (BSI), утворена в 1991 р. Загальна концепція діяльності BS1 передбачає виконання в тісній взаємодії з НАТО та ЄС таких функцій:

  • o оцінка ризику впровадження інформаційних технологій;
  • o розробка критеріїв, методів та іспитових засобів для оцінки ступеня захищеності національних комунікаційних систем;
  • o перевірка ступеня захищеності інформаційних систем і видача відповідних сертифікатів;
  • o видача дозволів на впровадження інформаційних систем на важливі державні об'єкти;
  • o здійснення спеціальних заходів безпеки інформаційного обміну в державних органах, поліції тощо;
  • o консультація представників ділових кіл І промисловців. Німецькі експерти не виключають можливості активізації

діяльності спецслужб щодо використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для збору інформації та здійснення активних заходів. За їхніми оцінками, в умовах монополізації фірмами США ряду ринків інформаційних технологій надійний захист від втручань їх спецслужб може забезпечити лише створення і розвиток власних, незалежних від США Інформаційних мереж, оснащених програмними засобами національних виробників.

Завершено оргтехнічні заходи німецького уряду щодо підключення до міжнародної комп'ютерної мережі Інтернет. Німецький Telecom, концерни Bertelsmann і Axel Springer стали співзасновниками спільного підприємства America Online-Europe і мають намір тим самим істотно впливати на дії американців в інформаційному просторі Європи.

Для реалізації завдань безпеки у ФРН нині сформовано чітке уявлення про функції кожного з членів "розвідувальної спільноти", до якої віднесені всі спецслужби та урядові агентства, що проводять у цілому або в окремих напрямках розвідувальну діяльність І тим самим служать інтересам національної безпеки іноземної держави. Розвідувальна спільнота ФРН складається з таких основних елементів:

  • 1. Координаційні органи: Федеральна рада безпеки (ФРБ, BSR - Bundessicherheitsrat), Федеральна рада оборони (ФРО, BVR-Bundesverteidigungsrat), Шостий відділ Відомства федерального канцлера (Abteilung VI des Bundeskanzleramt).
  • 2. Контролюючі органи: Парламентська контрольна комісія ,або "G-10-Комісія" (ПКК, PKK - Parlamentarische Kontroll-komission/"G-10-Komission"), Уповноважені з питань захисту секретних даних (Datenschutzbeauftragten), Федеральна і земельні рахункові палати (Bundes und Landesrechungshofe), прокуратура.
  • 3. Виконавчі органи:
    • - Федеральна розвідувальна служба, (Bundesnachrichtendienst, BND-БНД), істотно реорганізована у 1984 р.;
    • - Розвідувальне відомство бундесверу (Amt fьr Nachrichtenwesen der Bundeswehr (ANBw);
    • - Відомство військових аташе (Militarattachewesen);
    • - Німецькі GLADIO - структури (війська спеціального призначення, розвідувально-диверсійні підрозділи);
    • - Федеральне управління безпеки інформаційної техніки (Bundesamt fьr Sicherheit in der Informationstechnik - BS-БСІ або ФУБІТ);
    • - Група радіотелефонного і телеграфного зв'язку Федеральної служби охорони кордону (Gruppe Femmeldewesen des Bundesgrenzschutzes - GFW des BGS);
    • - Федеральне і земельні відомства охорони конституції (загальнодержавна контррозвідувальна служба: Bundes und Landesamter fьr Verfassungsschutz, BfV/LtV - БФФ/ЛФФ);
    • - Військова контррозвідка (Militдrischer Abschirmdienst, MAD-МАД);
    • - Митне кримінальне відомство (ZKA);
    • - GSG-9 і HOD Федеральної служби охорони кордону;
    • - Федеральна кримінальна поліція (Bundeskriminalamt, BKA). Підтримання зовнішньої діяльності Німеччини ґрунтується на

трьох стовпах (концепція "трьох стовпів"):

  • o державні посольства і консульства за кордоном;
  • o приватна економічна мережа закордонних торговельних палат;
  • o Державне бюро зовнішньоторговельної інформації (Bundesstelle fur Aussenhandelinformation, BfAI).

Зазначена "концепція трьох стовпів" складалася протягом 50 років як сучасна форма співробітництва економіки та політики. Мережа закордонних торгових представництв складається у сукупності з трьох різних інституцій, що знаходяться в 75 країнах:

  • o 48 закордонних торговельних палат (Auslandshandelskammern, АНК);
  • o Бюро німецької економіки (DIHT);
  • o представництво німецької економіки.

З 97 країнами Німеччина уклала культурні угоди, що окреслюють рамки співробітництва в галузі культури. З більшістю інших держав також має місце тісний культурний обмін, Практична реалізація зовнішньої культурної політики знаходиться в руках посередницьких організацій, що у рамках зовнішньополітичних проектів федерального уряду діють самостійно. Найважливішими організаціями в цій сфері є:

інститут Im. Гете (Goethe Institut, Gl), що має 135 філій у 76 країнах, 18 - у Німеччині (дані на жовтень 1998 p.). Його головне завдання - популяризація німецької мови за кордоном і сприяння міжнародній культурній співпраці.

Німецька служба академічних обмінів (Deutscher Akademischer Austauschdienst, DAAD) займається обміном науковців і студентів.

Фонд ім. Олександра Гумбольта (Alexander von-Humbolt Stifung, AvH) надає висококваліфікованим іноземним ученим можливість займатися науковою працею в Німеччині.

Інститут міжнародних культурних зв'язків організує, зокрема, виставки німецьких авторів за кордоном та виставки іноземних авторів у Німеччині.

Зовнішньоекономічні програми федерального уряду забезпечують :

Федеральні установи із зовнішньоекономічного інформування (BfAI) - сучасна служба Федерального міністерства економіки та праці (BMWA), що накопичує, обробляє, систематизує та видає зацікавленим представникам ділових кіл Німеччини інформацію про ринки та фірми іноземних держав. BfAI пропонує підтримку всім малим і середнім підприємствам Німеччини для того, щоб вони могли приймати надійні рішення щодо експорту, імпорту, організації кооперації і зовнішнього інвестування.

Кредитна установа для відбудови (KfW- Банк з реконструкції) зі штаб-квартирою у м. Франкфурті-на-Майні заснована у 1948 р. Першочерговим завданням Банку з реконструкції було сприяння відбудові післявоєнної Німеччини. Нині KfW - один з важливих федеральних структур зі сприяння розвитку господарства (передусім малих та середніх підприємств) та фінансування (кредитування) німецького експорту до третіх країн, насамперед до країн, що розвиваються, та до країн з перехідною економікою. Керівник представництва KfW у державі перебування постійно підтримує зв'язок з МЗС Німеччини, Федеральними міністерствами і відомствами, а також з представниками неурядових організацій, які виконують проекти програми "ТРАНСОЮРМ".

Координаційний центр KfW в Україні виконує такі функції:

  • o допомагає залученим до програми "ТРАНСФОРМ" відомствам та установам обмінюватися Інформацією та співпрацювати між собою, з українськими партнерами та міжнародними організаціями-донорами;
  • o готує поїздки представників відомств та уповноважених установ по Україні та супроводжує їх у цих поїздках;
  • o готує і проводить широкомасштабні заходи на теми програми "ТРАНСФОРМ";
  • o займається громадською діяльністю на користь програм "ТРАНСФОРМ".

При організаційній підтримці з боку KfW у приміщенні посольства Німеччини проходять зустрічі німецьких радників та експертів, які займаються дослідженнями проблемних питань економіки держави перебування, а також представників німецьких фондів Танса Зайделя", "Фрідріха Еберта", "Конрада Аденауера", товариства ім. Карла Дуйсберга, Німецької служби академічних обмінів (DAAD), Бюро делегата німецької економіки (DIHT). На засіданнях також присутні співробітники німецьких фірм ("Сіменс", "Дойчетелеком ), банків ("Deutsche Bank", "Commerzbank AG", "Microfinansbank") та низки спільних підприємств, які ведуть комерційну діяльність на території держави перебування. Під час засідань обговорюються різні питання, а також ситуація в політичній та економічній сфері держави перебування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >