< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Структура релігійного комплексу: огляд різноманітних теорій

Структурно-функціональна школа. Функціоналізм (або школа структурно-функціонального аналізу) протягом тривалого часу, починаючи з 40-х років, був домінуючим теоретичним напрямком в американській соціології. Лідери функціоналізму — Т. Парсонс і Р. Мертон — не вважалися класиками буржуазної соціологічної думки. Хоча в кінці 60-х і особливо в 70-і роки функціоналізм зазнав гострої критики і його вплив значно зменшився, він продовжує зберігати своїх прихильників в різних галузях соціології, зокрема соціології релігії.

Функціоналізм як течія в буржуазній соціології часто ототожнюється з застосуванням структурно-функціонального аналізу для вивчення соціальних явищ. Але таке ототожнення не правомірне. Всупереч погляду Р. Мертона функціоналізм не є ідеологічно нейтральним методом, який може однаково застосовуватися в різних теоретичних соціологічних системах. Зміст структурно-функціонального аналізу, його місце в системі соціального пізнання визначається не лише необхідністю вивчення структур і функцій соціальних явищ, а й тим, як розуміють структуру і функції того або іншого суспільного явища. Ось чому, на наш погляд, слід відрізняти структурно-функціональний метод як необхідний компонент всякого наукового дослідження складних систем об'єктів, включаючи суспільство, структуралізм І функціоналізм як особливі соціологічні течії, які включили структурний і функціональний аналіз у загальний контекст ідеалістичних теорій, пояснень суспільства метафізично деформували і абсолютизували цей метод.

Загальним для функціоналістів є ідеологічне зведення соціальної структури взаємодії людей в межах певних інститутів, які регулюють поведінку індивідів за допомогою встановлених норм поведінки. Виходячи з цього, релігія розглядається як центральний, такий, що має фундаментальне значення аспект культури. Релігія створює систему вірувань, норм і цінностей, які об'єднують членів суспільства, забезпечують його цілісність і єдність. Таким чином, ідучи за Дюркгеймом, функціоналісти вважають релігію важливим інтегруючим фактором, який підтримує цілісність суспільства.

Феноменологічний напрямок. Наприкінці 60-х — на початку 70-х років в американській теоретичній соціології набуває розповсюдження так званий феноменологічний напрямок. Соціологи цього напрямку справляють в наш час суттєвий вплив на американську і меншою мірою на англійську соціологію релігії. Провідним з них є американець П. Бергер і західнонімецький соціолог Т. Лукманн, що працює з ним.

Феноменологічний напрямок в соціології взагалі і в соціології релігії зокрема пробує спиратися в своєму аналізі соціальних процесів і явищ на деякі філософські положення Е. Гуссерля. Першим в США спробував застосувати філософські ідеї Гуссерля до аналізу соціологічних явищ А. Шютц, німецький філософ і соціолог, його ідеї набули свого розвитку у книзі П. Бергера і Т. Лукманна "Соціальна конструкція реальності". Якщо гранично скорочено викласти основні філософські, методологічні концепції феноменологічної соціології, вони зводяться до такого.

Хоча і Гуссерль, і його послідовники формально визнавали існування зовнішнього об'єктивного світу і відхрещувались від соліпсізму, практично їх аналіз був спрямований лише на вивчення феномена людської свідомості. В сфері соціології об'єктом вивчення феноменологів є соціальна реальність, яка, на їх думку, конструюється людьми в процесі їх взаємодії за допомогою мови та інших символічних та знакових систем. Процес матеріальної, трудової діяльності людей і система об'єктивних відношень, що складається в ній, випадають з поля зору феноменологічної соціології. Суспільство і соціальні інститути розглядаються як продукти інтерсуб'єктивної колективної свідомості людей. Постулюється плюралізм соціальних реальностей, причому головні з них оголошуються реальністю повсякденного життя, над якою надбудовуються системи "символічних універсумів" у вигляді науки, мистецтва, релігії, філософії. Таким чином, у феноменологічній соціології практично знімається різниця між гносеологічним розумінням об'єктивної реальності, яка не залежить від свідомості людей (у тому числі від їх суспільної свідомості), і реальністю, яка сприймається як феномен суспільної свідомості, або система значень об'єктивних людських знань, ідей і уяв.

У феноменологічній соціології широко застосовується також принцип інтенціона-льності свідомості, сформульований Е. Гуссерлем. Питання про реальність або імозорність об'єкта пізнання знімається за принципом інтенціональності: всякий акт свідомості має нібито предметний напрямок. У соціології релігії такий підхід спричинює до того, що питання про реальність надприродних, трансцендентних об'єктів формально не вирішується. Практично феноменологічна соціологія релігії виходить з того, що трансцендирування, тобто вихід за межі чуттєво-сприйнятного реального світу, є необхідною характеристикою антропологічної природи людини.

Соціологічні концепції Е. Дюркгейма і М. Вебера. Вплив учення Дюркгейма розповсюджується не лише на представників структурно-функціональної школи, а й на американських та англійських соціологів інших напрямків. До речі, західні соціологи уникають ідентифікації з будь-якою теоретичною школою або напрямком. Ознакою хорошого тону і духовної належності серед них вважається еклектична змішаність в галузі методології, коли віддається належне Марксу (щоб підкреслити його обмеженість) і Дюркгейму, Веберу і Зіммелю, Тьоннісу і Парето та іншим соціологам-теоретикам XIX та XX століть. Коли йдеться про Дюркгейма, немає жодної книги з проблем соціології релігії, що вийшла у США і Англії за останні два десятиліття, де б не підкреслювалося значення для сучасної соціології розуміння релігії Дюркгейма. Так англійський соціолог Таулер дюркгеймівській традиції в соціології релігії присвячена велика глава. Таулер вважає, що Дюркгейм продовжує шлях, накреслений Марксом і спрямований на дослідження соціальних джерел релігії. Але Дюркгейм пішов далі Маркса, відмовившись трактувати релігію лише як епіфеномен, як відображення суспільства, не виявляючи на нього зворотного впливу.

У середині 60-х років непомітна секуляризація американських церков стала помітною: скоротилося членство в релігійних організаціях, зменшилося відвідування церков, змінилося загальне ставлення до церковних цінностей і норм. Автор вірно пов'язує ці зміни з загальною соціальною і політичною кризою, яка торкнулася американського суспільства наприкінці 60-х років. Якщо раніше, використовуючи формулювання Бергера, середній американець був переконаний у тому, що навкруги все добре, і релігія підтримувала в ньому це переконання, то в 60-х роках все більше американців дійшло висновку, що їх світ далеко не кращий, і тому релігія втрачала у них свій колишній престиж. Виник прогресуючий процес делегітамації колишніх релігійних цінностей і норм. Але у 1973 р. Бергер несподівано заявив, що він свого часу перебільшував значення секуляризації. Він прогнозує у майбутньому повернення народних мас до релігії, хоча і не обов'язково у церковній формі. На відміну від інших авторів він вважає, що нові впливові релігійні рухи можуть знову виникнути, але не на основі східних, азіатських релігій (наприклад, індуїзм, буддизм), а лише на засаді іудейсько-християнської релігійної традиції. Релігійне відродження, на думку Бергера, можливе, якщо теологи і релігійні діячі перестануть розчиняти релігійний зміст своїх доктрин у різних політичних, соціальних і етичних концепціях і повернуться до традиційної християнської віри, до так званої вертикальної теології, тобто теології, яка ґрунтується на вірі у потойбічного Бога. Ось такі висновки П. Бергера, в яких теолог явно переважує соціолога.

Важко погодитися з розумінням Р. Таулера дюркгеймівської соціологічної традиції. В його трактовці вона близька до марксистської традиції, в той час як в дійсності їх відділяють методологічні принципи соціального аналізу. Для Дюркгейма в основі суспільного життя лежать колективні уяви, вірування і почуття. Релігія по суті ототожнюється ним з суспільною свідомістю в цілому, тому що будь-яка система поглядів, цінностей і норм, які інтегруються суспільством, розглядається ним як релігійна в її основі. Від Дюркгейма починається традиція поширення релігії в середовищі буржуазних соціологів. Щодо характеристики соціальних функцій релігії, то Дюркгейм поклав початок визначенню її функції (в межах соціальної системи) як головної, підкреслюючи необхідність релігії для існування і функціонування соціальних систем.

Значна увага в англо-американській соціології релігії приділяється і теоретичній спадщині М. Вебера. У нього буржуазні соціологи беруть на озброєння передусім методологічний плюралізм, тобто відмову від виділення визначальних сторін розвитку суспільства. Релігія розглядається ними і як незалежне, і як залежне мінливе, причому такий підхід оголошується подоланням однобічності матеріалізму та ідеологізму. В багатьох книжках цитується відоме висловлення М. Вебера, яке характеризує його методологію підходу до релігії. М. Вебер, з одного боку, заявляє, що "як би далеко не заходив соціологічний вплив на релігійну етику, в кожному окремому випадку остання формується, в першу чергу, із релігійних джерел", а з другого, називає безглуздим доктринерським тезисом твердження про те, "що капіталізм як господарська система є продуктом реформації". Загальний висновок Вебера зводиться до того, що хоча однобічна матеріалістична і однобічна спіритуалістична інтерпретація каузальних зв'язків в галузі культури і історії припустимі рівною мірою й обидві вони однаково мало допомагають встановленню історичної істини, якщо вони є не попереднім, а заключним етапом дослідження.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >