< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Простір і час як форми існування світу

Світ не можна уявити поза простором і часом. Простір і час є невід'ємним атрибутом об'єктивного світу. Вони дають змогу відокремити кожну річ від іншої, конкретизувати універсальні зв'язки будь-якої речі або явища з усім світом.

Що таке "простір"?

У повсякденні ми спостерігаємо, що частки та елементи матеріальних об'єктів певним чином розміщені одні відносно інших, утворюють деякі сталі конфігурації, виникають межі об'єкта стосовно навколишнього середовища. Існує своєрідна "упаковка" елементів об'єкта, що робить його протяжним. Крім того, кожний об'єкт межує з іншими об'єктами;

Отже, філософське розуміння простору відображає всезагальну властивість матеріальних тіл мати протяжність, займати певне місце і розміщуватися одне біля одного.

Що таке час?

Матеріальний світ складається з об'єктів, процесів, що відбуваються, проходять поетапно. В них можна виявити стадії, якісні стани, що змінюють один одного. Зміна цих стадій може характеризуватися певною повторюваністю. Різні стадії можуть мати різну тривалість. Порівняння тривалостей може бути основою для визначення кількісної міри, яка виражає швидкість протікання процесів, їх ритм, темп.

Отже, філософське розуміння часу відображає всезагальну властивість матеріальних процесів протікати один за одним в певній послідовності, мати тривалість, розвиватися за етапами, стадіями.

У філософії існують дві основні концепції простору і часу:

  • – субстанційна, яка розглядає простір і час як особливі сутності, що існують самі по собі, незалежно від матеріальних об'єктів. Це немовби арена, на якій-знаходяться об'єкти і розгортаються процеси (Ньютон);
  • – релятивістська концепція, згідно з якою простір і час – це особливі відносини між об'єктами і процесами і поза ними зв'язки не існують (Лейбніц).

Обидві концепції можуть бути як матеріалістичними, так і ідеалістичними. З позиції матеріалістичної релятивістської концепції простір і час розглядає діалектичний матеріалізм, згідно з яким простір і час вважаються об'єктивними, незалежними від людини і людства формами буття матерії, що рухається.

Немає абсолютного простору і часу, існуючих поза матерією, незаповнених змінами матеріальних тіл. Простір і час не лише нерозривно пов'язані з матерією. Вони нерозривні і відносно одне одного. Простір і час – це сторони одного і того ж явища. Тому доцільно користуватися поняттям просторово-часового континууму. Адже простір і час визначаються тими процесами, подіями, які в них виникають і існують. Світ є множиною або континуумом подій, що мають чотири виміри: три з них просторові, а четвертий – час. Хоча час – це така ж координата, як і будь-яка з трьох просторових, але вона все-таки характеризує реальність з погляду її змін, а просторові координати характеризують співіснування її подій.

Нерозривність простору і часу між собою і з матерією підтверджується досягненнями науки XX ст.

Зокрема, спеціальна теорія відносності (1905– 1908 pp.; Лоренц, Пуанкаре, Ейнштейн, Мінковський) доводить взаємозв'язок простору і часу.

Загальна теорія відносності (1916 p., Ейнштейн) доводить зв'язок простору і часу з матерією. Вона свідчить, що простір і час визначаються конкретною природою, конкретними властивостями матеріальних процесів, що вони можуть змінюватися залежно від конкретних станів рухомої матерії. Так, при зростанні відносної швидкості руху (близької до швидкості світла) системи відліку, просторові інтервали скорочуються, а часові розтягуються. Зокрема, при польоті ракети буде спостерігатися її скорочення, а в ній уповільнюватися хід годинника, пульс космонавта та його мозкові ритми, обмін речовин в клітинах його тіла, тобто час в ракеті протікає повільніше, ніж часу спостерігача, що залишився на місці старту ракети.

Хоча простір і час перебувають у єдності, в макросвіті вони відносно відособлені, і тому в цьому випадку можна і потрібно розглядати їх окремо.

Оскільки простір і час взаємопов'язані із тією реальністю, яка існує і взаємодіє в них, властивості простору і часу можуть суттєво відрізнятися. Кожному структурному рівневі матерії відповідає специфічна форма простору і часу. Так, можемо спостерігати певні особливості простору і часу в неживій та живій природі, в суспільстві.

У неживій природі. У тих частинах макросвіту, коли можна абстрагуватися від викривлення простору-часу біля великих мас, що тяжіють, простір-час характеризується евклідовою геометрією.

У масштабах галактик та Метагалактики суттєву роль починає відігравати кривизна простору-часу (його відхилення від евклідової метрики), яка пов'язана зі взаємодією мас, що тяжіють. Характер кривизни простору Метагалактики залежить від середньої щільності в ній речовини та поля.

У живій природі. Тут особливості простору-часу проявляються вже на рівні білкових молекул у формі асиметрії, тобто порушення повної відповідності та розташування частин цілого відносно якогось центру.

Людина вимірює час, порівнюючи різні процеси з якимось одним процесом, що служить еталоном, зразком. Таким еталоном, наприклад, для порівняння тривалості доби є рух годинникової та хвилинної стрілок годинника. Один оберт по циферблату годинникової стрілки умовно людина називає "одна година".

Існує інтуїтивне відчуття часу. В людину немовби вміщено "біологічний годинник". Це пояснюється тим, що людина є закономірним результатом розвитку нашої галактики і тому може "відчувати" її ритми. Внутрішні органи людини працюють з різним ступенем інтенсивності в різний час доби. Так, між другою та четвертою годинами ночі посилюється робота печінки, очищується організм від отрути. В чотири години ночі всі органи знижують свою активність. Як наслідок в цей час частіше помирають хворі люди. Має свої ритми і людський мозок, знання яких необхідне для гігієни розумової праці.

Специфіка просторово-часових якостей в соціальних процесах. Якщо в неживій і біологічній формах матерії простір включає лише зв'язки предметів, то в соціальний простір входить також і ставлення людини до предметів, до місця свого проживання. Людина формувала сама (на відміну від тварини) свою особливу просторову сферу життєдіяльності: будувала помешкання, поселення, одомашнювала диких тварин тощо. Виникала "друга", "олюднена", природа. Відношення до неї і до "першої" природи входить в поняття соціального простору. Наприклад, поняття "Батьківщина" характеризує не лише певну територію, місце народження та проживання людини, а й її ставлення до цього місця, тобто любов до ландшафту, тугу, якщо людина змушена жити в іншому місці.

Соціальний час – це форма буття суспільства, яка відображає тривалість історичних процесів, їх зміни що відбуваються в ході діяльності людей. Соціальні процеси мають різну тривалість. Так, родоплемінне суспільство і перші цивілізації стародавнього світу нараховують декілька десятків тисяч років. Середньовічне суспільство – близько 1400 років, а сучасний спосіб життя нараховує біля 300 років.

Зміна етапів розвитку суспільства характеризується прискоренням темпів соціальних змін, що знайшло своє відображення в розумінні часу. Так, стародавні цивілізації сприймали час циклічно (повторюваність соціальних процесів). Християнство сприймало час як такий, що має спрямованість, вектор – від народження до Страшного суду.

Сьогодні "біг часу" значно випереджає рівень біологічного ритму людського тіла та фізіологічних | процесів, що в ньому відбуваються. Прискорення ритму соціального життя негативно відбивається на здоров'ї людей.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >