< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг

Якщо в одних країнах є спеціальні закони, які регулюють лізингові операції (наприклад, у Франції та Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing"). У роботі конференції взяли участь представники 55 країн світу, в тому числі і Радянський Союз. У Конвенції дається погоджене на міжнародному рівні, чітке визначення поняття "міжнародний фінансовий лізинг".

Міжнародний фінансовий лізинг — це операція, в результаті якої одна юридична особа передає в розпорядження іншій матеріальне майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансованих внесків з урахуванням амортизації майна.

Крім того, по-перше, лізинго-користувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця — орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Деякі види орендних операцій вилучені зі сфери дії Конвенції. Це передусім такі види оренди, за яких орендні відносини встановлюються безпосередньо між виробником (постачальником) і орендарем, тобто коли є звичайний договір оренди. Конвенція не поширюється на короткострокову оренду (прокат), призначену для задоволення особистих потреб орендаря.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює ще більш сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації.

Окрім цього, в кожній країні є своє законодавство стосовно регулювання міжнародних лізингових операцій, де, як правило, дається визначення терміна "міжнародний лізинг".

Так, у Законі України "Про лізинг" дається таке визначення міжнародного лізингу — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості. Серед них слід виділити такі.

  • 1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.
  • 2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізинго-отримувача.
  • 3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізин-годавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу.
  • 4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.
  • 5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу.

Сьогодні міжнародний лізинг став одним з найбільших джерел капітальних інвестицій як у промислово розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Лізинг є пільговою галуззю інвестиційної діяльності та особливим видом фінансування. Як система фінансування лізинг використовує елементи орендних відносин, кредитного фінансування, розрахунки за довгостроковими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Окрім цього, лізинг — це особливий вид інвестиційної діяльності. Він сприяє інтенсивному розвитку національної економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності на світовому ринку, стимулює експортну діяльність національних виробників, прискорює обіг капіталу, підвищує ліквідність підприємств.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >