< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Забруднення земельних ресурсів та їх охорона і раціональне використання

Забруднення грунтів за величиною зон поділяється на фонове, локальне, регіональне і глобальне. Фонове забруднення близьке до його природного складу. Локальним вважається забруднення фунту поблизу одного або декількох джерел забруднення. Регіональним забруднення вважається при переносі забруднюючих речовин до 40 км від джерела забруднення, а глобальним - при забрудненні фунтів декількох регіонів (областей).

Забруднення земель залежить в основному від класу небезпечних речовин, які попадають в грунт:

  • 1 клас - високонебезпечні речовини;
  • 2 клас - помірнонебезпечні речовини;
  • 3 клас - малонебезпечні речовини.

Клас небезпеки речовин встановлюється за показниками, наведеними в табл. 3.8.

За ступенем забруднення грунти поділяються на сильно-забруднені, середньозабруднені, слабкозабруднені.

У сильнозабруднених фунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик, внаслідок чого вміст хімічних речовин у вирощуваних культурах перевищує норму.

У середньозабруднених фунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Таблиця 3.8. Показники та класи небезпечних речовин

Показники та класи небезпечних речовин

Для визначення ступеня забрудненості використовують такі характеристики :

1) коефіцієнт концентрації забруднення грунту:

де С - загальний вміст забруднюючих речовин;

Сср- середній фоновий вміст забруднюючих речовин;

СГдк - гранично допустима кількість забруднюючих речовин;

2) інтегральний показник поелементного забруднення ґрунту:

де С,- - сума контрольованих забруднюючих речовин; Сф| - сума фонового вмісту забруднюючих речовин;

3) коефіцієнт зворотної реакції грунтів на динаміку забруднення:

де А, Аф - параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції грунти поділяють на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості ґрунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад грунту, кислотно-основні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень ґрунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

При оцінці стійкості ґрунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові (2-5 років), довготермінові (5-10 років) зміни ґрунтів та показники ранньої діагностики розвитку змін у фунтах.

Короткотермінові зміни властивостей фунтів діагностуються за динамічною вологістю, величиною водневого показника рН, складом фунтових розчинів, диханням фунтів, вмістом поживних речовин.

Довготермінові зміни властивостей фунтів діагностуються за складом та запасом гумусу, відношенням вуглецю гумінових кислот до вуглецю сульфокислот, втратами грунтів внаслідок ерозії, загальною лужністю, кислотністю, вмістом солей.

Функціонування промислових підприємств, транспорту та енергетичних установок викликає регіональне і навіть глобальне забруднення фунтів. Регіональне забруднення фунтів може викликатися кислотними дощами, що випадають поблизу великих промислових підприємств, які викидають в атмосферу шкідливі гази. Природні процеси (міграція, перетворення, розклад, вимивання, вивітрювання, сонячна радіація, клімат) сприяють самоочищенню фунтів. Захисна здатність грунтів щодо самоочищення має певні межі, які слід враховувати при організації виробничої та господарсько-побутової діяльності.

Основними характеристиками фунтів щодо самоочищення є час самоочищення та захисна спроможність грунтів, що характеризує їх здатність суттєво знижувати токсичність забруднюючих речовин. Час самоочищення - інтервал, протягом якого відбувається зменшення масової частки речовини, що забруднює грунт, на 96% від початкового значення або до його фонового значення. Для самоочищення грунтів, а також для їхнього відновлення потрібно багато часу, витрати якого залежать від характеру забруднень та природних умов. Процес самоочищення фунтів триває від декількох днів до декількох років, а процес відновлення порушених земель - сотні років.

Метою охорони земельних ресурсів є планомірне забезпечення науково обґрунтованого їх використання та найбільш сприятливого функціонування як елемента ландшафту при стабільному підвищенні біологічної продуктивності території, збереженні в природі процесів самоочищення та саморегуляції.

Схема основних напрямів охорони земельних ресурсів та регіонального їх використання в регіоні наведена на рис. 3.8.

Комплекс заходів з охорони раціонального використання земельних ресурсів розробляється в територіальних комплексних схемах (програмах) розвитку сільського господарства та охорони земельних ресурсів органами сільгоспуправління та охорони навколишнього середовища на перспективу 10-15 років і впроваджується за річними програмами. Програми враховують соціально-економічні особливості регіонів, містять обґрунтовані пропозиції щодо використання земельних, водних та інших природних ресурсів у зв'язку з комплексом природоохоронних засобів. У першу чергу в комплексних схемах знаходить відображення система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, відтворення родючості фунтів, продуктивності земель лісового фонду, захист ґрунтів від водної та вітрової ерозії тощо.

Основні напрями охорони земельних ресурсів у регіоні

Рис. 3.8. Основні напрями охорони земельних ресурсів у регіоні

Охорона та раціональне використання земельних ресурсів включає такі заходи:

  • - організація території землекористування;
  • - збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
  • - рекультивація порушених земель, заходи з підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
  • - знімання, використання і зберігання родючого шару фунту під час виконання робіт, пов'язаних з порушенням земель;
  • - захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, упередження процесів погіршення культурно-технічного стану земель;
  • - захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, повторного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами від інших процесів руйнування;
  • - тимчасова консервація деградованих сільськогосподарських угідь (якщо інакше неможливо відновити родючість ґрунтів).

Шкідливий антропогенний вплив на земельні ресурси, розгул стихій, розбуджених та посилених людиною, завдає ґрунтам величезної, часом непоправної шкоди. Це, насамперед, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, водна та вітрова ерозії, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилом та пальним.

Ситуація, яка склалася, зумовлена тим, що впродовж десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворенням родючості ґрунтів. У цьому основна причина низької ефективності засобів, спрямованих на інтенсифікацію землеробства, а деградаційні процеси виснажують грунтові виробничі ресурси, відтак знижуються врожаї сільськогосподарських культур. На значних площах сільськогосподарських угідь досягнуто меж екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів. Найбільше збитків ґрунтам завдають водна й вітрова ерозії, невідтворні втрати гумусу й поживних речовин, засолення, висушення й перезволоження фунтів, забруднення промисловими відходами, викидами, отрутохімікатами, стилізація фунтів і опідзолювання.

Високий рівень розвитку виробництва і сприятливі фунтово-кліматичні умови для веденні сільського господарства практично в кожному регіоні України зумовили збільшення площі використовуваних земель. Тільки 8% території України ще перебуває в природному стані. Це болота, озера, а також гірські масиви. Таким чином, всі придатні для землекористування території використовуються в різних сферах господарської діяльності. Наприклад, забезпеченість економіки України землями - найважливішим природним ресурсом - у 5-6 разів перевищує цей показник у інших країнах Європи.

Нинішній стан землеробства характеризується величезними витратами енергії, яка міститься в органічній речовині грунту, і елементів живлення. З урахуванням дегуміфікації, втрати енергії в землеробстві майже втричі перевищують її відновлення за допомогою внесення органічних та мінеральних добрив.

Стан використання наших земель, як показує практика, потребує вжиття нагальних науково обґрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Заходи з охорони земельних ресурсів та їх раціонального використання різноманітні і різнопланові, але найефективніше діють в комплексі, єдиною системою, взаємодоповнюючи і посилюючи дію всіх інших.

На раціональне використання і охорону земель зорієнтовано розроблений Мінекоресурсами України економічний механізм природокористування:

  • - формування системи екологічних обмежень по регіонах, територіях і екосистемах. Установлення лімітів викидів та скидів забруднюючих речовин у довкілля й лімітів припустимого використання (вилучення) природних ресурсів;
  • - створення системи економічних важелів: плата за забруднення довкілля, за спеціальне використання природних ресурсів, відшкодування витрат на поліпшення їхньої якості, застосування економіко-правових санкцій;-
  • - розвиток системи економічного стимулювання - пільгового оподаткування, кредитування, економічного страхування, надання природних ресурсів під заставу;
  • - створення системи фінансування природоохоронних заходів - за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, власних коштів підприємств та доброчинних внесків.

Для раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони необхідний моніторинг земель. Це система спостереження за станом земельного фонду, включаючи землі, розташовані в зоні радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відтворення та ліквідації наслідків негативних процесів. Упровадження системи моніторингу забезпечує систематичне спостереження за станом земельного фонду. Для цього потрібно зібрати й проаналізувати дані про розподіл земель між власниками й користувачами, продуктивність земельних ресурсів, ступінь деградації грунтів, стан їхнього забруднення, вміст у грунтах та ґрунтових водах пестицидів і ДДТ. Систематичний аналіз стану земельного фонду дасть можливість передбачити на перспективу заходи по кожному з регіонів щодо поліпшення стану земельних ресурсів і їх раціонального використання.

Для забезпечення охорони земель, підвищення зацікавленості землекористувачів у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів передбачається економічне стимулювання, яке включає:

  • - виділення коштів з державного та місцевого бюджетів для відновлення земель, порушених іншими землекористувачами;
  • - звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану в період, передбачений проектом проведення робіт;
  • - часткову компенсацію втраченого доходу внаслідок тимчасового порушення не з вини землекористувача земельних ділянок;
  • - стимулювання поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду, виробництво екологічно чистої продукції.

При вилученні або тимчасовому користуванні земельними ділянками збитки, спричинені погіршенням якості земель чи доведенням їх до непридатності для використання за цільовим призначенням, відшкодовуються у повному обсязі землекористувачем. При цьому враховуються також витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок. Відшкодування збитків землекористувачам здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких спричинила вилучення або погіршення якості земельних ресурсів.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння нових земель, поліпшення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду, земельних угідь та охорони земель.

У регіональних програмах розвитку сільського господарства та охорони земельних ресурсів чільне місце має бути відведене заходам з охорони земельних ресурсів від техногенної діяльності людини, наслідком якої передусім ерозія грунтів, їх ущільнення, руйнування хімічними добривами, отруєння пестицидами тощо.

Ходові системи тракторів під час попереднього обробітку та посіву покривають слідами від ЗО до 80% поверхні поля, а деякі ділянки підпадають під дію землеробної техніки до 9 разів. Від багаторазової дії ходових систем тракторів ущільнюється як орний, так і нижчий прошарок грунту, причому, не тільки у вертикальному, а і в горизонтальному напрямку. Залежно від ваги тракторів ущільнення грунтів можливе від 35 до 70 см. По слідах тракторів твердість грунтів збільшується в орному шарі у 2-10 разів, особливо у верхніх 10 см. Опір оранці по слідах гусеничних тракторів зростає на 16-25%, а по слідах важких колісних тракторів та автомобілів - на 44-65%, транспортних агрегатів - на 72-90%.

Ступінь ущільнення ґрунту під дією ходових систем техніки залежить від типу двигуна, шасі механізму, кількості проходів, а також характеристики ґрунтів (механічного складу, структури, вологоємності та щільності). Встановлено, що дія на ґрунти потужних колісних тракторів типу К-700 значно більша, ніж гусеничних. Наприклад, колесами трактора "Кіровець-700" ущільнюється в колії ґрунт на глибину 20 см і на ділянках між ними. Тільки за рахунок цього загальний урожай на полі зменшується на 20%.

Особливо піддатливі ущільненню вологі суглинні ґрунти. Процес відновлення ущільнених грунтів, включаючи й потужні чорноземи, досить тривалий.

Ступінь ущільнення ґрунтів у процесі роботи можна зменшити, застосовуючи колісні шини відповідної конструкції. Наприклад, у шарі ґрунту 10-20 см негативна дія ущільнення проявляється значно менше, коли працює техніка із здвоєними широкими колесами.

Розробляючи виробничі схеми організації польових робіт, доцільно обирати насамперед ті, які до мінімуму зводять кількість проходів по полю автомобілів, транспортних і технологічних механізмів, комбайнів. Заправляти агрегати насінням, добривами, гербіцидами і паливом потрібно на краю поля. Зменшити переущільнення ґрунтів можна завдяки застосуванню нових способів обробки ґрунтів у комплексі з іншими агротехнічними заходами, у тому числі використанням органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів, удосконаленням сівозмін.

Природна якість земельних угідь забезпечує Україні один з найвищих рейтингів серед інших країн світу за родючістю ґрунтів. Близько 42% її території вкрито найродючішими чорноземами і лужно-чорноземними фунтами. Тому однією з основних проблем охорони земельних ресурсів є збереження цього народного багатства - родючості фунтів, яку визначає передусім вміст гумусу. Гумус відіграє провідну роль у формуванні фунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні поживними речовинами. Основна причина постійного зменшення вмісту гумусу - це споживацькій підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти, не відшкодовуючи. Гумус витрачається на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, виносить з фунту в процесі ерозії, разом з коренеплодами, на колесах транспортних засобів.

Підвищенню вмісту гумусу в ґрунтах сприяє фунтова фауна, яка бере участь у гуміфікації органічних решток, знижує побічну негативну дію мінеральних добрив, сприяє закріпленню їх надлишків і нейтралізує шкідливі домішки. Досліди показують, що при підвищенні вмісту гумусу в дерново-підзолистих ґрунтах з 1 до 2,2% ефективність мінеральних добрив зростає втричі.

Забруднення фунтів хімікатами пов'язане з переходом сільськогосподарського виробництва в регіоні на індустріальні та інтенсивні технології, що передбачає широку хімізацію, застосування високих норм мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Але внесення високих норм мінеральних добрив супроводжується забрудненням фунту баластними речовинами - хлоридами, сульфатами, в грунтах та фунтових водах накопичуються рештки пестицидів.

Одним з негативних наслідків перезбагачення фунтів і водойм різними хімікатами є евтрофікація водойм - підвищення їхньої біологічної продуктивності, спричинене накопиченням біологічних елементів, пов'язаних з азотом, "цвітінням" водоростей, їх накопиченням, відмиранням, розкладом, інтенсивним поглинанням кисню з водойм, що спричиняє їхню задуху.

Щороку в сільському господарстві використовується понад 4 млн. т мінеральних добрив. Однак складських приміщень для зберігання добрив замало (54% потреб в них), що призводить до значних втрат при зберіганні й нераціональному використанні.

Негативні екологічні наслідки, пов'язані з широким застосуванням мінеральних дорив, зумовлені також порушенням балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив. Наприклад, надмірне застосування азотних добрив призводить до підвищення вмісту нітратного азоту в сільськогосподарських рослинах, а це збільшує можливість отруєння тварин і людей нітратами.

Нагальною є проблема пестицидів: площі угідь, забруднених залишками хімічних засобів захисту рослин, досягли 14 млн. га. Це третина всіх сільськогосподарських угідь.

Із 170 пестицидів, які застосовуються на території України, 49 - особливо небезпечні, високотоксичні й стійкі. На сьогодні залишаються ще досить високими рівні забруднення земель стійкими хлорорганічними препаратами. Пестицидне навантаження становить у середньому 3 кг на 1 га, що в 6 разів вище від світового. За даними обстежень рослинної продукції, залишки пестицидів наявні фактично в кожній четвертій пробі.

У середньому по Україні у 8% проб продуктів харчування виявляються пестициди, а в Дніпропетровській, Полтавській, Чернігівській, Запорізькій областях та Криму - в 10-27% проб. Щороку бракується 11-13% продукції, яка не відповідає вимогам стандарту на вміст нітратів.

Альтернативою ультрахімізованому методові господарювання є органічно-біологічне землеробство, яке повністю виключає застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив. Воно потребує високої агрокультури, дотримання всіх термінів і вимог до обробки фунту та догляду за рослинами, застосування біологічних методів захисту рослин від шкідників та бур'янів. Така форма землеробства органічно взаємозв'язана з добре поставленою насінницькою справою, застосуванням високоврожайного і стійкого проти вірусів і грибків гібридного матеріалу. Використання органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів та інших ефективне, але органічних добрив поки що бракує. У деяких районах чорноземи десятки років не гніювались. Однією з причин того, що гній не потрапляв на поля, було захоплення величезними тваринницькими комплексами. Гній на таких фермах не підстилковий, а рідкий, нагромаджується у великих кількостях або просто витікає в ріки та водоймища, забруднює навколишнє середовище, ґрунтові й поверхневі води бактеріями та нітратами.

Серйозна проблема постає сьогодні у зв'язку із забрудненням грунтів техногенними викидами промислових підприємств, відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним. Від техногенних забруднень у фунті залишаються сульфати, окиси азоту, важкі метали та інші сполуки.

Щороку в поверхневих сховищах накопичується близько 0,9-1,0 млрд. т твердих відходів, а загальне їх нагромадження на території України, за мінімальними оцінками, перевищило 15 млрд. т. Під відходами зайнято понад 150 тис. га землі. Згоряння териконів, пилоутворення над поверхнею шмалосховищ, мінералізація підземних вод згубно діють на довкілля: спотворюються природні ландшафти, деградує земля, погіршується здоров'я людей. Наприклад, навантаження території твердими відходами досягло в Придніпров'ї та Донбасі 8-18 тис. т / км2.

Значних збитків земельним ресурсам завдає промислове, громадське та військове будівництво, розвідка та видобування корисних копалин. Раніше ці види діяльності здійснювалися без аналізу екологічної ситуації, що негативно впливало на природу й зокрема земельні ресурси. Нині практично кожний проект на реконструкцію підприємств і їх будівництво проходить екологічну експертизу. При цьому визначають на перспективу ступінь майбутніх екологічних змін і шкоди природному середовищу, розробляють відповідні заходи щодо мінімізації негативного впливу на природу. Реконструкція підприємства чи нове будівництво забороняється, якщо в майбутньому загрожує довкіллю значними негативними змінами. При розміщенні, проектуванні, будівництві та веденні в дію нових та реконструйованих об'єктів, а також при впровадженні нових технологій обов'язково передбачаються екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо охорони земельних ресурсів.

Екологічна експертиза проектів реконструкцій та будівництва об'єктів дає можливість відібрати найкращі варіанти як із засад нових технологій, так в екологічної безпеки.

Винятково гострою і актуальною проблемою є відчуження сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво, розміщення відкритих гірничих розробок, доріг. Під різні види будівництва виділяються рівні території, на яких, як правило, розміщені найродючіші грунти. Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водоймищами на Дніпрі.

Внаслідок радіоактивного забруднення, спричиненого Чорнобильською катастрофою, з господарського обігу вилучено, відмежовано від суміжних територій та переведено до категорії радіаційно небезпечних 46,6 тис. га земель.

На сьогодні обмежені сільгоспугіддя для кожного господарства, згідно з рекомендаціями по веденню сільськогосподарського виробництва на забруднених територіях складені картограми щільності забруднення з розподілом по зонах. Як показує практика, рівень забруднення радіонуклідами сільськогосподарських культур значною мірою залежить від біологічних і сортових особливостей рослин.

З аналізу закономірностей міграції радіонуклідів у ланцюгу фунт - рослина видно, що зниження кислотності ґрунтового розчину сприяє зменшенню рухомості радіонуклідів у грунтах та нагромадженню їх в урожаї сільськогосподарських культур. У зв'язку з цим на потерпілих від радіоактивного забруднення територіях проводилося вапнування фунтів.

Результати наукових досліджень і виробничий досвід дають підстави для висновків і рекомендацій щодо раціонального використання земель в зоні високого радіоактивного забруднення.

При забрудненні фунтів понад 80 кг/км2 використання земель для сільськогосподарських потреб необхідно припинити і засадити лісом. Території з рівнем забруднення від 40 до 80 кг/км2, засіяні багаторічними травами, теж слід передати під заліснення.

Господарствам з різним рівнем радіоактивного забруднення доцільно диференційовано використовувати землі і вирощену продукцію.

Дослідження показали, що захист фунтів від ерозії та можливості підвищення родючості еродованих земель залежить від багатьох факторів, серед яких найважливішими є організація території, розміщення сільгоспугідь, сівозмінних масивів, полів, лісозахисних насаджень, доріг тощо. Організація територій без урахування рельєфу і стоку призводить до розвитку ерозійних процесів і низької ефективності ґрунтозахисних заходів.

Організація території землекористування - це своєрідний каркас системи землеробства.

Вадою організації території сільгоспугідь на сьогодні є практика прямолінійно-прямокутного землеустрою. Проектування прямих кордонів полів і робочих ділянок угідь в умовах складного рельєфу не завжди раціональне. При прямих кордонах зручно використовувати сільськогосподарську техніку, але менше можливостей для запобігання ерозійним процесам.

Найефективнішою є контурна організація території: вона повніше враховує смугові структури ґрунтового покриву і доповнюється водорегулюючими гідротехнічними заходами в поєднанні з межами полів, дорогами, водостоками та лісосмугами.

Ґрунтозахисна система землеробства повинна охоплювати не тільки землі на схилах, а всю територію землекористування. Управління водним режимом в агроландшафтах потрібно здійснювати з водозбірних площ.

Не менш важливим заходом системи є організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін, оптимізація розмірів полів у сівозмінах, перехід до нарізування полів сівозмін по контурах ґрунтових відмін. Не слід розбивати різногрунтові ділянки на правильні прямокутники задля зручності механізованого обробітку, оскільки фунтові відміни дозрівають для обробітку не одночасно, отже, потребують різних форм і обробітку, і внесення добрив.

Для збереження фізичних властивостей фунтів - їх структури, оптимального водно-повітряного режиму подібно різко скоротити повторність обробітку фунтів, перейти на прогресивні його форми, застосовувати ефективні, легкі машини і механізми. Обробка фунту та догляд за посівами мають бути комплексними, здійснюватися за допомогою повного набору якісних навісних та причіпних знарядь.

Поліпшенню природних умов фунтів, їх родючості, а також охороні земель і їх раціональному використанню сприяє меліорація. За дією на фунт і рослини меліорації поділяються на такі види:

агротехнічні- поліпшують агрономічні властивості ґрунту, що досягається оптимальним його обробітком із застосуванням спеціальних прийомів (переривчастого боронування, щілювання, лункування тощо для затримання снігу та стічних вод);

лісотехнічні - поліпшують водний режим та мікроклімат фунту, захищають фунти від ерозії (цьому сприяє заліснення схилів, балок і ярів, вододілів і рухомих пісків, розведення лісів загального агропромислового призначення, створення лісосмуг);

хімічні - поліпшують агрохімічні та агрофізичні властивості грунтів завдяки використанню вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною та інших матеріалів, що збагачують фунт органікою;

гідротехнічні - регулюють водний режим фунту (обводнення, осушення).

На сьогодні землеробство ведеться з ігноруванням закону повернення в ґрунт поживних елементів, що призводить до деградації земель. Враховуючи велику розораність земель, їх охорона і відновлення зумовлює необхідність вилучення з обробітку до 9 млн. га і трансформування їх у природні кормові угіддя, під заліснення, заповідники та рекреаційні об'єкти.

Вилучення землі з обробки поліпшує екологічні умови, оскільки при цьому дещо відновлюється порушене співвідношення між природними комплексами - площами лісу, води, лук тощо, стабілізується екологічна рівновага в агроландшафтах.

Розширення площ природних кормових угідь сприятиме оздоровленню та збереженню оптимальної кількості поголів'я худоби, тенденція до скорочення якого зростає. Крім того, при переведенні ріллі в природні кормові угіддя освоєння ґрунтозахисної системи землеробства з кон'юнктурною організацією території запобігатиме величезним втратам енергії. Зменшаться втрати ґрунту від ерозії та втрати енергії, яка міститься в фунті і елементах живлення, поліпшиться вологозабезпеченість рослин, оскільки площинний стік води при застосуванні ґрунтозахисної системи зменшується втричі. Проводячи ці роботи важливо враховувати регіональні особливості, а також умови господарювання, які історично склалися, інфраструктуру та інше.

Збільшення площ кормових угідь дає можливість створювати ефективні селянські і фермерські господарства м'ясо-молочно спрямування, де худоба утримувалася б на дешевих пасовищних кормах, господарства, які практично не потребують додаткових матеріально-технічних затрат чи інвестицій держави.

Переорієнтація землекористування в окремих районах та частинах ландшафту на постійну рослинність також допоможе захистити річки та озера, значно розширити ареал, проживання тварин і стимулювати подальше заліснення територій. Тип насаджень залежить від їхнього призначення і відповідно розташування. Такі заходи сприятимуть поліпшенню окремих ділянок землі, розміщених на схилах у лісі та чагарниках, відновленню флори й фауни. Насадження чагарників також захистить ґрунти від ерозії.

В умовах інтенсивного землеробства актуальною є проблема не тільки охорони грунтів, але й запобігання забрудненню водних джерел в агроландшафтах. Ці проблеми ефективніше вирішуються в системі ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства, яка потребує диференційованого використання земельних ресурсів, повного врахування структури природних комплексів, контурної організації території землекористування, створення польової гідрографічної мережі введенням в агроекосистему заходів постійної дії (різного типу земляних валів, лісосмуг тощо), застосування ґрунтозахисних способів обробки ґрунтів, оптимізації співвідношення в агроландшафтах інтенсивного і біологічного землеробства.

При диференційованому використанні земельних ресурсів у системі контурно-меліоративного землеробства доцільно здійснювати такі заходи:

  • - всі землі, що є в обробітку, поділити на три технологічні групи за тилом їх використання - рівнинні землі і схили до 3°; землі з ухилом 3-7°; еродовані схили крутизною понад 7°;
  • - скласти проект контурної організації території з урахуванням смугової структури природних комплексів і кордонів між технологічними групами земель;
  • - зафіксувати на місцевості ці кордони за допомогою заходів постійної дії у вигляді водорегулюючих земельних валів різних типів або лісосмуг;
  • - впроваджувати ґрунтозахисні технології обробітку всіх культур, які базуються на різноглибинному обробітку;
  • - дбати про засипання ярів, які ускладнюють контурну організацію території;
  • - відновити фітомеліоративні, в тому числі лісозахисні зони джерел, малих річок;
  • - використовувати круті схили (понад 10-20°) під насадження садів у разі необхідності після терасування;
  • - у разі потреби замкнути створи окремих водозабірних площ протиерозійними ставками.

Впровадження такої ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території дало можливість останнім часом значну площу малопродуктивної ріллі, а також тих ділянок, які розміщені на крутих схилах і по долинах річок, перевести в інші види угідь.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >