< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Система місцевого самоврядування

У сучасних державах світу система місцевого самоврядування будується відповідно до системи адміністративно-територіальному поділу країни. Під адміністративно-територіальним поділом прийнято розуміти поділ державної території на певні частини з метою найбільш раціонального управління державою. Встановлення адміністративно-територіального поділу країни в унітарних державах відноситься до компетенції центральних органів влади, а у федеративних державах - до компетенції суб'єктів федерації (штат, земля, провінція, кантон тощо). Між адміністративно-територіальними одиницями існують певні відмінності щодо їх розміру, економічного потенціалу, чисельності населення.

Система місцевого самоврядування може містити в собі по вертикалі від двох до п'яти ланок, що відповідає адміністративно-територіальній одиниці країни. Так, у Болгарії, Данії, Естонії, Коста-Ріка, Польщі, Румунії, Нідерландах, Угорщині, Японії існує дволанкова система місцевого самоврядування, у Великобританії, Іспанії, Італії, Казахстані, Кенії, Монголії, Україні - триланкова, у Камеруні, Сенегалі - чотириланкова, у Франції - п'ятиланкова. Наприклад, у ч. 1 ст. 155 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "одиницями місцевого самоврядування є повіти і міста". Немає такого поділу, як правило, в невеликих державах (Бахрейн, Мальта, Монако, Сан-Марино, Науру).

Залежно від відносин місцевих органів між собою та з центральними органами влади, а також від національних особливостей та традицій різних держав розрізняють основні системи (або моделі) організації публічної влади на місцях: англосаксонську (англо-американську), романо-германську (континентально-європейську), іберійську та "радянську".

Англосаксонська (англо-американська) система

Організації публічної влади на місцях діє в Австралії, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії, США та деяких інших англомовних країнах. Для цієї системи характерна наявність місцевого самоврядування на всіх рівнях нижче загальнодержавного, суб'єкта федерації та державно-автономного утворення, а також відсутність на цих рівнях уповноважених представників центральної влади, які опікують місцеві виборні органи. Але це не означає, що уряд не здійснює ніякого впливу на діяльність органів місцевого самоврядування. Наприклад, у Великобританії відповідні міністерства здійснюють контроль із загальних питань у різних галузях господарства, які знаходяться у віданні місцевих громад, та впливають на виконання місцевих програм через надання їм субвенцій, дотацій.

Іншою характерною рисою зазначеної системи є принцип, згідно з яким муніципальні органи можуть здійснювати лише ті дії, які прямо визначені у законі. Тобто муніципалітети здійснюють свої повноваження відповідно до парламентських актів, які закріплюють статус муніципалітету як корпорації, забезпечують автономність місцевих органів і встановлюють правові підстави діяльності урядових відомств зі здійснення контролю за діяльністю місцевих представницьких органів. Наприклад, у США вказаний принцип знайшов відображення у "правилі Діллона", згідно з яким "будь-який справедливий, розумний, істотний сумнів у наявності того або іншого повноваження тлумачиться судами проти муніципальних корпорацій і спірні положення заперечуються". У цілому, якщо муніципальні органи діють у межах своїх повноважень, то контроль з боку уряду обмежується тільки узгодженням питань з відповідними міністерствами.

Значну роль у правовому регулюванні діяльності місцевого самоврядування відіграють статуси місцевих органів (у США - муніципальні хартії), що встановлюють додаткові повноваження і пільги, а також акти делегованого законодавства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >