< Попер   ЗМІСТ   Наст >

літературний напрям

  • 13.1. Бароко
  • 13.2. Класицизм
  • 13.3. Сентименталізм
  • 13.4. Романтизм
  • 13.5. Реалізм
  • 13.6. Натуралізм
  • 13.7. Модернізм і його стильові течії
  • 13.8. Авангардизм і його стильові течії
  • 13.9. Соціалістичний реалізм
  • 13.10. Постмодернізм

Літературний напрям — не конкретно-історичне втілення художнього методу. Напрям об'єднує митців на основі методу і подібних стильових особливостей. Автори "Літературознавчого словника-довідника" називають такі чинники літературного напряму:

  • 1. Світоглядний... фундамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спосіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей, місця людини у суспільстві та Всесвіті. Сюди ж відносяться ідейні переконання, спрямовані па зміну наявних суспільних відносин, суспільні та моральні ідеали, згідно з якими оцінюється сучасність, а також погляди на роль і значення літературної творчості в житті суспільства, історичної епохи, людської культури в цілому.
  • 2. Поетика як система більш-менш нормативних правил... Власне поетика зосереджує в собі всі специфічні художні особливості літературного напряму (на рівні стилю, композиції і т. ін.), визначає його літературну суть.
  • 3. Спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напрямі...
  • 4. Сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму. Це певні стильові, композиційні особливості, певні жанрові форми, що переважають у даному літературному напрямі, є характерними для творчості його представників".

Зміна напрямів виражає закономірності літературного процесу. Творчість багатьох письменників виходить за межі напрямів. В. Гюго починав свою творчість як класицист, а згодом перейшов на позиції романтизму. О. Пушкін, Т. Шевченко були і романтиками, і реалістами. Літературні напрями мають національні особливості.

Дотримуючись періодичності літературного процесу, запропонованої Д. Ч (іжевським, розглянемо розвиток художньої літератури в естетико-стильовій системі координат.

Окреме місце у літературному процесі займає фольклор — перша стадія художньої словесності. На основі фольклору сформувалася писемна література. М. Грушевський писав: "Хоч наша писана література не позбавлена творів високо цінних..., але все-таки в порівнянні з багатою усною словесністю наша писана традиція аж до останнього відродження XIX віку являється сорозмірно невеликим сегментом".

Фольклор за типом творчості має романтичний характер, він з'явився як протилежність міфології з її практичним реалістичним змістом. Писана література, що почалася як антитеза до фольклору, мала реалістичний зміст. До того ж у фольклорі домінує колективне творення, а письменство — індивідуальна творчість. Фольклорні зразки, поширюючись в усній формі, набували варіантності, у них зникали індивідуальні особливості, пов'язані з місцем і часом дії, зоставалося загальне, характерне для різних місць і часів, і всієї нації. У писаній літературі відображалося індивідуальне світосприйняття і світорозуміння, а у фольклорі — душа нації.

"Із-за вдосконалення, поширення писемної літератури (загальніше цивілізації), — відзначає В. Пахаренко, — фольклор невпинно слабне, згасає (спочатку на рівні творення, а тоді й па рівні поширення), його залишки деградують, переходять у т. зв. масову культуру, кітч. Цей сумний, хоч і неминучий, процес згасання фольклору спостерігаємо нині, зокрема, і в Україні".

У літературі українського середньовіччя Д. Чижевський виділяє монументальний (X) ст.) і орнаментальний (XII—XIII ст.) стилі. Монументальний стиль з'явився у той період, коли Київ був політичним, церковним і мистецьким центром Сходу Європи. У той час у літературно-релігійному світогляді утвердилася філософія християнського оптимізму. Монументальний стиль або рання готика характеризуються такими особливостями: зосередження уваги на змісті, простота композиції і синтаксису, обмеженість прикрашальних засобів. Особливості монументального стилю виразно постають з "Повісті врем'яних літ": короткі афористичні речення, ритмізація мови, використання усталених засобів при змалюванні подій, утвердження думки про самостійне історичне і політичне життя Руси. осуд чвар і здирниці ва князів, заклик до єдності усіх руських земель, відмова від язичництва, утвердження християнського світогляду. За типом творчості монументальний стиль - реалістичний. Окремі особливості монументального стилю є у літературі класицизму, бароко, соцреалізму.

Орнаментальний (лат. ornamentum — прикраса) стиль припадає па XII—XIII ст. Його особливості: багатотемність творів, мозаїчність композиції, наявність історичних екскурсів, ліричних відступів. У "Слові о полку Ігоревім" розповідь про сучасні події поєднується зі спогадами про минуле. Орнаментальний стиль використовує символічні образи, постійні епітети, гіперболи, складні синтаксичні конструкції. Про поразку Ігоря автор говорить символами: "Впали прапори Ігореві... Тут не вистачило кривавого вина, тут сміливі русичі закінчили учту: сватів напоїли, а самі полягли за землю Руську". Битва змальована як "учта", "посів", "жнива": "Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, кров'ю полита, сумом зійшла на руську землю". Використовуючи гіперболу, автор створює напінфантастичну картину: князь Святослав, який переміг половців, нагадує космічну стихійну силу: "наступив на землю половецьку, притоптав могили та яруги, замутив річки та озера, висушив потоки та болота, а поганого Кобяка з лукомор'я від залізних великих полків половецьких, як вихор вирвав". Мова "Слова о полку Ігоревім" мелодійна, багата па асонанси та алітерації ("уже бо Сула не течет cеребреними струями"). Автор твору вдало відтворив настрої та переживання героїв.

За типом творчості монументальний стиль — реалістичний, а орнаментальний — романтичний.

Переходова доба (XlV—XVcm.) не дала оригінальних творів. Причиною були складні історичні умови нашого народу.

Ренесанс та реформація (XVI—XVH ст).

Ренесанс (франц. renaissance, лат. renascor — відроджуюсь) відновив античний ідеал краси, поставив у центр уваги всебічно розвинуту особистість. На місце властивого епосі середньовіччя геоцентризму прийшов антропоцентризм. Визначальне місце у мистецтві зайняв реалістичний тип творчості. Для стилю доби Відродження характерні гуманізм, наслідування античного мистецтва, звернення до життя простих людей, егоцентричний індивідуалізм, критика середньовіччя.

Батьківщиною Ренесансу стала Італія, згодом він поширився в Англії, Франції, Німеччині, Іспанії. З Відродженням пов'язана творчість Франческо Петрарки (1304—1374 pp.), Джованні Боккаччо (1313—1375 pp.), Данте Аліг'єрі (1265—1320 pp.), Леонардо да Вінчі (1452—1519 pp.), Франсуа Рабле (1494—1553 pp.), Мігеля де Сервантеса (1547—1616 pp.), Вільяма Шекспіра(1564—1616рр.).

Свого роду викликом Ренесансу з його раціоналізмом, егоцентричним індивідуалізмом, антропоцентризмом стала реформація з теоцентризмом, ідеологією християнства. Єдине, шо об'єднувало Ренесанс та реформацію — це критика середньовіччя і католицької церкви.

Ідеї Відродження в Україні почали утверджуватися в кінці XV ст. тими українцями, які навчалися в європейських вузах і прийняли католицьку віру. Вони обирали собі прізвиша-геоніми типу Русин, Роксолянин, декларуючи таким чином своє українство. Найвидатнішими поетами доби Відродження в Україні є Юрій Дрогобич (1450—1494 pp.), Павло Русин з Красна (1470—1517 pp.), Станіслав Роксолянин Оріховський (1513—1566 pp.). Найпомітніший слід в українській літературі епохи Відродження залишили твори Івана Вишенського.

На зміну Ренесансу у XVII ст. прийшла доба бароко.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >