< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Культура й наука. Особливості наукового пізнання та його роль в сучасній цивілізації

У сучасній цивілізації наука відіграє особливу роль. Технологічний прогрес XX ст., що в розвинених країнах Заходу і Сходу зумовив підвищення якості життя, заснований насамперед на застосуванні наукових досягнень. Наука здійснює революцію не лише у сфері виробництва, але й впливає на багато інших сфер людської діяльності, починаючи регулювати їх, перебудовуючи їхні засоби й методи.

Не дивно, що проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватися без використання результатів аналізу сучасних тенденцій розвитку науки та її перспектив. Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві існують і антисцієнтистські рухи, у цілому наука сприймається як одна з вищих цінностей цивілізації й культури.

Однак так було не завжди, і не в усіх культурах наука займала настільки високе місце в шкалі ціннісних пріоритетів. Тому виникає питання про особливості того типу цивілізаційного розвитку, який стимулював широке застосування в людській діяльності наукових знань. Цьому питанню і присвячена наступна тема.

Типи культурно-цивілізаційного розвитку

У розвитку людства, після того, як воно подолало стадію варварства й дикості, існувало безліч цивілізацій - конкретних видів суспільства, кожне з яких мало свою самобутню історію. Як відомо, філософ і історик А.Дж. Тойнбі визначив і описав 21 цивілізацію. Усі вони можуть бути поділені на два більші класи відповідно до типів цивілізаційного прогресу - на традиційні й техногенні цивілізації.

Техногенна цивілізація є досить пізнім продуктом людської історії. Тривалий час в історії взаємодіяли лише традиційні суспільства. Лише в XV-XVII ст. у європейському регіоні сформувався особливий тип розвитку, пов'язаний з появою техногенних суспільств, їх подальшою експансією на увесь світ і зміною під їхнім впливом традиційних суспільств. Деякі з цих традиційних суспільств були просто поглинуті техногенною цивілізацією. Пройшовши через етапи модернізації, вони згодом перетворювалися на типові техногенні суспільства. Інші, випробувавши на собі щеплення західної технології й культури, зберегли багато традиційних ознак, перетворившись на своєрідні гібридні утворення.

Процес перетворення традиційного суспільства на техногенне е складним і неоднозначним. Так, канадський учений М. Мак-Люен пов'язує такий перехід із винаходом у XV ст. друкарства, наслідком чого було виникнення друкованої культури, що сприяло трансформації традиційного суспільства. Як відомо, середньовічна культура була культурою рукописного тексту. Рукопис же поєднувався з усним характером культури. Усна передача знань, досвіду, цінностей характерна для традиційних культур. Таким чином, у традиційному типі культури синтезовані усна й рукописна форми трансляції культури. За Мак-Люеном, виникнення друкарства - це революція у свідомості, оскільки "історія розвитку від рукопису до друкованого тексту - це історія поступового заміщення усних способів повідомлення отриманням візуальних уявлень". Друковане слово, на думку дослідника, зіпсувало об'ємну пам'ять середньовічної людини, перетворило літературу з публічного читання (оскільки грамотних було мало, тексти читалися у великій аудиторії) на індивідуальне. Рукописно-слухова культура пов'язувалася з прочитуванням - прослуховуванням сакральних текстів, рукописна культура вже є культурою перегляду, візуального сканування тексту.

У період Ренесансу, коли відбувалося відродження античності, нове мистецтво виросло з нової візуальності, а захоплення античністю відкривало шлях до влади представникам усіх класів. Так відбувалася трансформація середньовічної ієратичної та ієрархічної культури в новоєвропейську техногенну цивілізацію. Винахід друкарства не лише зміцнив і розширив нову візуальність прикладного знання, а й перетворив знання на товар, продукт масового виробництва. Абсолютна влада візуалізації, таким чином, руйнує природність і гармонійність традиційної культури й перетворює її на дисгармонійну, механічну техногенну цивілізацію. Відмінності традиційної й техногенної цивілізації мають радикальний характер.

Традиційні суспільства характеризуються уповільненими темпами соціальних змін. Звичайно, у них також виникають інновації як у сфері виробництва, так і у сфері регуляції соціальних відносин, але прогрес відбувається дуже повільно, порівняно зі строками життя індивідів і навіть поколінь. В традиційних суспільствах може змінитися кілька поколінь людей, застаючи ті ж структури суспільного життя, відтворюючи їх і передаючи наступному поколінню. Види діяльності, їх засоби й цілі можуть століттями існувати як стійкі стереотипи. Відповідно, в культурі цих суспільств пріоритет віддається традиціям, зразкам і нормам, що акумулюють досвід предків, канонізованим стилям мислення. Інноваційна діяльність аж ніяк не сприймається як вища цінність, навпаки, вона має обмеження й допустима лише в межах століттями апробованих традицій. Давні Індія й Китай, Єгипет, держави мусульманського Сходу епохи середньовіччя - усе це традиційні суспільства. Цей тип соціальної організації зберігся й до наших днів: багато держав третього світу зберігають ознаки традиційного суспільства, хоча їх зіткнення із сучасною західною (техногенною) цивілізацією рано чи пізно приводить до радикальних трансформацій традиційної культури й способу життя.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >