< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Філософія Нового часу

На цьому етапі відбулося формування наукових засад світогляду. Наукоцентризм і раціоналізм - визначальні ознаки новочасної філософії - зумовили вибір як головного філософського сюжету проблему наукового методу пізнання. Матеріалістичний емпіризм (Ф. Бекон), з'ясування досвідної природи пізнання (Дж. Локк), раціоналістична концепція пізнання (Р. Декарт, Б. Спіноза), дослідження можливостей одержання правильного знання, тобто ідеалістичний емпіризм (Д. Юм і Дж. Берклі) надійно започаткували наукове розроблення філософських світоглядних ідей.

Заслугою філософів Нового часу є розроблення філософської концепції людини - її соціального статусу, свободи і шляхів розвитку (Т. Гоббс; діячі французького Просвітництва (друга чверть XVIII ст.) - IH.-JI. Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо; енциклопедисти - французькі матеріалісти Д. Дідро, Ж.-О. де Ламетрі, П.-Ж. Гольбах, К.-А. Гельвецій).

Особливе місце у формуванні наукової філософії посідає німецька класична філософія, яка виникла на рубежі XVIII-XIX ст. її засновник - І. Кант - створив вчення про джерело знань (раціональна метафізика), його види (наукове, моральне, естетичне), межі (антиномії) і критерії. Категоричний імператив (моральний закон) Канта визначив шляхи еволюції практичної філософії (етики), дослідження людини як моральної істоти. Істотно доповнює філософську теорію людини концепція самосвідомості Й.-Г. Фіхте і Ф.-В. Шеллінга, їх міркування щодо діалектики необхідності і свободи в поведінці людини - суб'єкта моральної дії, власника і громадянина.

Загальновизнаний внесок у філософію одного із її класиків Г.-В.-Ф. Гегеля. Створений ним діалектичний метод - система законів і категорій (логіка), ідеї про взаємозв'язок, рух, розвиток усіх явищ природи, суспільства і людського мислення, про суперечності як джерело руху (діалектика понять і речей) мали важливе значення для розвитку філософського знання.

Помітний внесок у німецьку класичну філософію зробили Л.-А. Фейєрбах, Ф. Енгельс, К. Маркс (марксизм). Розуміння Фейєрбахом людини (матеріалістичний антропологізм), його етична інтерпретація людини не втратили актуальності для сучасної філософської моральної теорії. К. Маркс і Ф. Енгельс створили матеріалістичне розуміння історії, застосували діалектичний метод для дослідження суспільного виробництва, держави, всіх її складових (ідеї історичного матеріалізму). Заслуга Маркса полягає у створенні концепції соціального відчуження людини, з'ясування парадоксальності її буття, за якого вона стає "чужою" власній діяльності, її умовам, засобам, результатам і самій собі, а також в осмисленні умов її подолання (ліквідація приватної власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці).

Творча співпраця Маркса і Енгельса втілилася у створенні нової філософії - марксизму. її основою є послідовно матеріалістична версія сутності природи, суспільства, людини, войовничий атеїзм, принциповий раціоналізм і комуністичні переконання. Єдність основних позицій Маркса і Енгельса дала підставу атестувати їх як "подвійну особистість". Водночас між ними були і досить кардинальні розбіжності, насамперед у поглядах на природничі науки і філософію природи. Енгельс, зокрема, був прихильником дарвінізму (теорії еволюції), а Маркс вважав метод Дарвіна грубим. На відміну від Енгельса Маркс не вживав поняття "діалектичний матеріалізм". З часом марксистські філософські ідеї стали основою неомарксизму (критична теорія суспільства) тощо.

Попри численні спроби оголосити марксистську філософію "віджилою", звинуватити її у антигуманізмі, "історицизмі", утопізмі і пророцтві, методологічні положення, сформульовані Марксом щодо аналізу класичного капіталізму, логіки теоретичних схем суспільного буття тощо і на сьогодні привертають увагу багатьох науковців. Зокрема, актуальним залишається те, що, розвиваючи європейську традицію поглядів на суспільство, Маркс сформулював плідне в методологічному сенсі положення: "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі". Сучасні західні філософські авторитети високо оцінюють значення Марксової концепції "звільнення людини" в контексті суспільної та людської історії (Б. Фромм); марксистський погляд на історію, її "сутнісний вимір" (М. Хайдеггер); актуальність "тих сторін марксизму, яких конче потребуємо" (А. Макінтайр); спробу Маркса "зробити наші практики та інститути більш справедливими і менш жорстокими" (Р. Рорті).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >