< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поняття і зміст аграрних інвестиційних правовідносин

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність розглядається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, як широке залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій у сільськогосподарському виробництві з метою одержання прибутку та в соціальний розвиток держави. Виходячи зі змісту цього Закону та інших законів, якими регулюються інвестиційні відносини, а також враховуючи наявність своєрідного предмета і методів правового регулювання відносин, які здійснюються в процесі інвестиційної діяльності, правовий статус їх суб'єктів, прав та обов'язків, характеристику об'єкта цих відносин, відповідальність за порушення інвестиційного законодавства можна погодитися з доцільністю введення аграрних інвестиційних правовідносин як самостійного інституту аграрного права.

Узагальнюючи різні поняття інвестиційного права, які є в юридичній літературі, надамо власне його визначення як системи правових норм, якими в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулювання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспільства та особи.

У процесі сільськогосподарської діяльності здійснюються різноманітні інвестиційні відносини, що регулюються нормами різних галузей публічного і приватного права, зокрема аграрного, земельного, господарського, цивільного, фінансового, адміністративного, екологічного, трудового тощо. Багатоманітність інвестиційних відносин обумовлюється наявністю низки форм і видів підприємницької діяльності, в яку вкладаються інвестиції, великої кількості інвесторів, які вкладають майно і кошти в розвиток відповідних підприємств, об'єднань і галузей аграрної економіки та їх правового статусу, різних форм участі інвесторів у інвестиційній діяльності та способів вкладення і використання інвестицій, правомочності, можливостей, форм і напрямів використання результатів виробництва, розпорядження одержаним прибутком.

За напрямами використання інвестиції вкладаються в сільське господарство в цілому, яке є основною галуззю агропромислового виробництва, або в його окремі структури: у виробництво рослинницької і тваринницької продукції, її первинної переробки, підвищення її якості; транспортування, зберігання і реалізацію; забезпечення виробництва новими технологіями, селекційними досягненнями, сільськогосподарською технікою, пально-мастильними, енергетичними, матеріально-технічними і трудовими ресурсами; в організацію виробництва і надання маркетингових (управлінських та інформаційних) послуг та ін.

Предметом інвестиційної діяльності у сільському господарстві є суспільні відносини, які врегульовані спеціальними нормами аграрного права щодо вкладання інвестицій у сільське господарство, порядку та умов їх використання з метою фінансового та організаційно-правового забезпечення ефективного розвитку сільського господарства та отримання інвесторами та учасниками прибутку. Виходячи з багатоманітності форм інвестиційної діяльності суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори, тобто особи, що вкладають інвестиції у сільське господарство; учасники, тобто виробники сільськогосподарської продукції, що отримують інвестиції і використовують їх у сільськогосподарському виробництві у порядку та на умовах, узгоджених між сторонами, з метою одержання відповідних передбачуваних результатів, зокрема прибутку чи соціальних результатів та інші учасники з метою отримання економічної вигоди як інвесторами так і учасникам, які використовують інвестиції.

Суб'єктами інвестиційних правовідносин, які вкладають інвестиції у сільське господарство, є держава, органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, іноземні держави, вітчизняні та іноземні юридичні особи, а також вітчизняні та іноземні юридичні особи, які заінтересовані у розвитку сільського господарства.

Держава як суб'єкт інвестиційних відносин в аграрній сфері здійснює їх правове регулювання, визначає інвестиційну цінову, експортно-імпортну політику, правовий статус інвесторів, у тому числі вітчизняних та іноземних, безпосередньо виділяє на інвестування сільського господарства бюджетні кошти, встановлює форми, порядок та умови їх використання та контролю за виконанням, структуру органів виконавчої влади, які займаються інвестиціями, встановлює їх повноваження, права та обов'язки, створює умови для розвитку аграрного і земельного ринків, вирішує питання щодо надання пільг як інвесторам, так і учасникам, в першу чергу, виробникам сільськогосподарської продукції, забезпечує нормальний інвестиційний клімат, гарантії прав інвесторів і виробників продукції.

Верховна Рада України як законодавчий орган і суб'єкт інвестиційного права приймає закони, якими визначається інвестиційна політика країни, в т. ч. в аграрній сфері, і якими регулюються інвестиційні відносини, що складаються в різних галузях економіки, закладає у Державному бюджеті України на відповідний рік розмір видатків для агропромислового комплексу та основні напрями їх використання, здійснює парламентський контроль за правильністю витрачання бюджетних коштів, виділених для інвестування сільського господарства.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує реалізацію інвестиційної політики, здійснює управління інвестиціями, використанням державних коштів, виділених у Державному бюджеті на розвиток сільського господарства.

Для здійснення інвестиційних програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування відповідно до ст. 21 Бюджетного кодексу України у формі дотації (субсидій), виділяються на розвиток цінової політики, аграрного ринку, на підтримку вітчизняних та іноземних інвесторів, на створення умов для раціонального використання вкладених коштів та одержання прибутку і на підтримку виробників сільськогосподарської продукції, які є учасниками інвестиційної діяльності, і, в першу чергу, на підтримку великих фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів, інших товаровиробників.

До суб'єктів інвестиційних відносин, які вкладають інвестиції у розвиток сільського господарства, належать також банки та інвестиційні фонди (наприклад, Аграрний фонд, страховий фонд, інші фонди); органи місцевого самоврядування; державні, комунальні і приватні юридичні особи, кредитні та інші фінансові установи.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" (ст. 5) визначає, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому до інвесторів належать ті суб'єкти інвестиційної діяльності, які вкладають власні позичкові і залучені майнові та інтелектуальні цінності в об'єкти інвестування.

До суб'єктів (учасників) інвестиційних відносин, які використовують інвестиції, належать виробники сільськогосподарської продукції. Вони можуть бути як інвесторами власних підприємств, так і одночасно виробниками сільськогосподарської продукції. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. У сільському господарстві учасниками інвестиційної діяльності є ті громадяни, які займаються сільським господарством, фермерські господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, приватні сільськогосподарські підприємства та інші юридичні особи приватного права. Учасниками інвестиційної діяльності є також: юридичні особи публічного права, зокрема державні сільськогосподарські підприємства та їх об'єднання, науково-дослідні установи аграрної сфери.

Отже, в основу агроінвестиційних правовідносин покладена інвестиційна діяльність, яка проявляється в практичних діях громадян, юридичних осіб і держави, спрямована на вкладення та використання інвестицій в сільському господарстві. Оскільки інвестиційні правовідносини є неоднорідними, то залежно від стадії інвестиційного циклу виділяються такі їх види: правовідносини на передінвестиційній стадії; на стадії інвестицій-вкладення коштів; на виробничій стадії. Така класифікація видів інвестиційних правовідносин залежно від стадії інвестиційного циклу має право на існування і застосування. Проте можливі й інші форми класифікації видів інвестиційних правовідносин.

Інвестиційні правовідносини можна класифікувати також за критеріями сфери чи галузі економіки, куди вкладаються інвестиції, зокрема, в сільське господарство, промисловість, транспорт, соціальний розвиток села, за формами інвестиційної діяльності (внутрішніх, іноземних, змішаних), за формами фінансування (бюджетні, кредитні, матеріально-технічні вкладення тощо). Застосування певної класифікації видів інвестиційних правовідносин має значення для вивчення і з'ясування різних сторін інвестиційної діяльності та вжиття заходів для їх поліпшення і стимулювання законодавчого забезпечення.

Об'єктами інвестиційних правовідносин є, по-перше, інвестиції, тобто майно, в т. ч. основні фонди та оборотні кошти, які вкладаються у сільськогосподарське виробництво. До оборотних коштів належать: цільові грошові внески, цінні папери, науково-технічна продукція; об'єкти інтелектуальної" власності; менеджмент (управлінська діяльність). По-друге, об'єктами інвестиційних правовідносин є сфера підприємницької діяльності, в розвиток якої вкладаються інвестиції. Такими об'єктами в сільському господарстві можуть бути: сільськогосподарське виробництво - рослинництво і тваринництво, виробництво, закупівля сільськогосподарської техніки, транспорт, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання, транспортування і реалізації. Названим законом (ст. 4) визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти, в усіх галузях та сферах, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти, а також майнові права.

Отже, об'єктами інвестиційної діяльності в аграрно-правовому розумінні є майно, тобто перелічені матеріальні цінності і кошти, які вкладаються інвесторами і використовуються учасниками в процесі інвестиційної діяльності, що спрямовуються на виробництво продукції і розвиток сільського господарства з метою одержання прибутку чи отримання певного соціального результату. Законодавство не передбачає права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності використовувати інвестиції на споживання (проїдання) чи погашення боргу, на вкладення їх в певні об'єкти сільськогосподарського виробництва.

В аграрній сфері об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, земельні ділянки, основні виробничі фонди, призначені для виробництва сільськогосподарської продукції та її первинної переробки, зберігання, транспортування і реалізації виробленої продукції, науково-технічні досягнення, прогресивні технології, паливні та інші енергетичні ресурси, хімічні засоби захисту рослин і тварин, підвищення родючості ґрунтів, грошові кошти і праця робітників і спеціалістів сільського господарства. Законом застережено, що забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Агроінвестиційні правовідносини у сільському господарстві мають певні особливості порівняно з інвестиційними правовідносинами в інших галузях виробництва як такі, що пов'язані безпосередньо з землеробством, тобто з використанням землі як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції, інших природних ресурсів: води, робочої і продуктивної худоби, з урахуванням погодних, інших кліматичних умов, сезонністю виробництва, спеціалізації, виробництвом продукції строкового зберігання, в т. ч. швидкопсувної, що вимагає створення умов для її зберігання, транспортування і реалізації з особливостями сільськогосподарської (селянської) праці, із застосуванням особливостей її правового регулювання.

Наведене свідчить про наявність підстав для виокремлення інвестиційної діяльності у сільському господарстві в агроінвестиційну діяльність, а сукупність норм, якими вона регулюється, в окремий правовий інститут - інститут агроінвестиційного права в системі аграрного права і одночасно в аналогічний інститут інвестиційного права, який в нинішніх умовах формується. При цьому в аграрному праві перевага надається нормам аграрного права, що стосуються інвестицій, а в інвестиційному праві переважають норми інвестиційного права, які стосуються аграрної, в т.ч. сільськогосподарської діяльності.

Складний характер таких інвестиційних відносин свідчить про їх комплексність, про комплексне правове регулювання із застосуванням правових норм як аграрного, так і інвестиційного права, джерелом яких виступають нормативно-правові акти, що стосуються аграрної і одночасно інвестиційної сфери. У теорії права є аргументовані концепції про можливість комплексного правового регулювання суспільних відносин, що належать до єдиних джерел права або ж до їх регулювання нормами інших галузей права, зокрема до взаємного регулювання комплексних відносин нормами двох або більшої кількості галузей права. До таких належить і комплекс норм, які містяться в галузевих актах інвестиційного, аграрного, фінансового, господарського, цивільного законодавства, що стосуються регулювання інвестиційної діяльності. До них, наприклад, належать норми, що стосуються аграрних та інвестиційних відносин, які складаються між сільськогосподарськими підприємствами і підприємцями у сфері сільськогосподарського виробництва та інвесторами як учасниками відносин інвестиційної діяльності в цій самій сфері. Професор М. І. Козир як представник російської аграрно-правової науки розглядає норми основних та інших галузей права, якими регулюються аграрні відносини як норми з "подвійною пропискою". У наявності правові норми, що належать одночасно до основної і комплексної галузей права, якраз і складається одна з особливостей джерел інвестиційного і аграрного права як комплексних галузей права. При цьому акти основних галузей законодавства, якими регулюються аграрні чи інвестиційні відносини, не входять до складу відповідних галузей законодавства.

Ці особливості правового регулювання мають враховуватися при прийнятті законодавчих актів Верховною Радою України, що стосуються інвестиційної діяльності у сільському господарстві.

В цілому агроінвестиційна діяльність здійснюються на основі:

  • - інвестування, здійснюваного в сільському господарстві громадянами і недержавними юридичними особами;
  • - державного інвестування, здійснюваного за рахунок коштів із державного бюджету, та інвестування органами місцевого самоврядування за рахунок коштів державного (в порядку делегування прав) і місцевого бюджетів" а також коштів юридичних осіб, заснованих на державній і Комунальній власності;
  • - іноземного інвестування, здійснюваного іноземними державами, юридичними особами та державами;
  • - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. Вона здійснюється у формі правовідносин, які виникають між інвесторами та учасниками - особами, які займаються реалізацією інвестиційних проектів, зокрема взаємовідносини між інвесторами і виробниками сільськогосподарської продукції. Інвестиції вкладаються на підставі договорів, укладених, як правило, відповідно до норм цивільного (приватного) права, а в окремих випадках - до норм публічного (господарського) права, які використовуються на засадах комплексності в аграрному та інвестиційному праві.

Проте треба врахувати, що до укладення договору чи прийняття остаточного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування про здійснення агроінвестиційної діяльності чи участь у ній має місце ціла низка заходів (здебільшого ланцюгових), спрямованих на її організаційне, фінансове, матеріально-технічне, науково-технологічне забезпечення всього процесу агроінвестиційної діяльності, передбачених в актах інвестиційного та аграрного законодавства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >