< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Чорноморські доктрини в геополітичній думці України

"Море єднає народи більше,

ніж політичний суходіл"

Ф. Ратцель

Не вщухають суперечки державних та політичних діячів щодо пріоритетів міжнародного співробітництва України. Одні доводять, що наша держава повинна розвивати міжнародні відносини переважно із Заходом, інші — з Євразійськими країнами, особливо з Росією. Як писав великий український історик М. Грушевський, "...історичні умови життя орієнтували Україну на Захід, географічні орієнтували і орієнтують на південь, на Чорне море ..." [12, с. 77].

Регіон Чорного моря завжди мав особливе значення, як в європейській політиці, так і в стратегічній політиці України.

Історія свідчила, що вже на початку Київської держави визначальною для її політики, продиктованої як політичними, так і економічними інтересами, була вісь Північ-Південь. Київські князі недаремно вели боротьбу проти Хазарії, робили все, щоб не випустити зі своєї орбіти досить віддалений Новгород, спрямовували зусилля в бік Чорного моря і Дунаю. Яскравим прикладом такої політики була діяльність Великих князів Святослава та Володимира. На перешкоді реалізації такого "чорноморського вектора*' стало опанування південноукраїнських степів кочовими народами. Варто зазначити, що територією України проходив і Великий Шовковий шлях. Зараз проект під аналогічною назвою займається транзитними перевезеннями вантажів, транспортуванням казахської, азербайджанської та російської нафти й газу з Євразійської частини на Захід і з Півночі на Південь Європи, а далі — аж до Африканського континенту [12, с. 77].

Питання про геополітичну орієнтацію виникло в другій половині XVII ст., коли знову постало питання про незалежність держави українського народу. Але в цей період орієнтація на Північ та Північний Схід, як і на Захід вела до втрати державності і перспектив на майбутнє. Остання спроба розіграти українську карту і спрямувати Україну, що мислилась незалежною, до Чорного моря пов'язується з акціями Міхала Чайковського (Садик-паші) під час Кримської війни в XIX ст. Сплеск "туркофільства" проявився й у гарячого П. Куліша.

Втретє питання про геополітичну орієнтацію України виникло в зв'язку з Першою світовою війною. У 1914 році у Львові з'явилася друга частина "Короткої географії України", що мала підзаголовок "Антропогеографія", в ній молодий професор С. Рибницький розглядає Чорне море фактично з погляду геополітики, ставлячи його в центр свого бачення майбутнього України. Він наголошує на специфіці географічного положення нашої країни: вона має широкий вихід до Чорного моря, яке, в свою чергу, пов'язане протоками Босфор і Дарданелли з Середземномор'ям, і далі з Малою Азією та Африкою. Рудницький сміливо, як на ту ситуацію, підкреслює, що якби Україна була самостійною, "відразу стала б одною з найбільших і наймогутніших європейських держав" [6, с. 46].

Його праця "Українська справа зі становища політичної географи", опублікована у Відні 1923 року, показала значення Чорного моря для розвитку нашої країни в історичному розрізі й накреслила певні віхи для майбутнього. Вчений передбачає сполучення через мореплавні канали "між Чорним морем і Балтійським та Каспієм" і з цього зробив досить оптимістичні висновки для України: "В безпосередньому положенні України над Чорним морем, — писав він, — в обставині, що ціла половина чорноморських берегів належить до суцільної української території, лежить запорука великої політично-географічної ролі України вже у найближчому майбутньому". Це те, про що ми кажемо сьогодні, як про транзитний характер нашої країни.

Таким чином, Чорне море ввійшло в коло тем, які опинилися в полі зору української політичної еліти. І першим, хто розробив геополітичну доктрину для України з урахуванням такого чинника, як Чорне море, був саме М. Гру шевський, який написав трактат під назвою "На порозі Нової України". Складався він з кількох есе, серед яких були й есе "Орієнтація чорноморська" і "Нові перспективи". Вчений зазначає: "На півдні Чорне море тісно зв'язувало наше узбережжя з малоазіатським, а через нього з сферами старих культур — месопотамської, єгипетської, егейської... Чорне море не ділило, а зв'язувало узбережні краї" [6, с. 46]. Він розумів об'єктивну цивілізаційну належність України до Заходу, закликав учитись на Заході, насамперед у Німеччині та США. Разом з тим зазначав: "Але коли школою для нас мусять бути ці країни західної культури, полем нашої діяльності, нашої власної творчості повинні бути країни, які, подібно як і Україна, виросли у впливах чи зв'язках східної культури — країни в сфері нашої чорноморської орієнтації, об'єднані Чорним морем як центром комунікації і різнорідних культурних і політичних взаємин". Він доводить, що географічні особливості України, а саме — водні артерії, "ведуть до комунікаційного центру" Чорного моря, шляхи сполучення, "коли б вони будувалися нами в орієнтуванні нашими інтересами", теж мали б бути спрямованими до нього. Він виступає проти "федерації поневолі", а натомість відстоює федерацію "країв, зв'язаних географічно, економічно й культурно" і зазначає: "Як першу ступінь до такої федерації ...я вважаю економічне і культурне співробітництво, кооперацію народів Чорного моря". Учений наголошує, що "тісно зв'язавшись між собою, ці чорноморські краї можуть створити незвичайно багату, велику і многосторонню економічну базу", яку мають використати для блага своїх народів, у тому числі й "великі транзитні дороги на Схід" [6, с. 46]. Про те, що М. Грушевський не залишав ідей щодо Чорноморської орієнтації, свідчать такі його праці, як "Полуднева, або Степова Україна", "Степ і море в історії України. Кілька слів щодо плану і перспектив свого досліду". Ці слова стали початком ідеї, яка привела вже в наш час до створення ОЧЕС і ГУУАМ.

Але саме А. Синівський робив спроби розглядати Україну та її економіку з позиції геополітики, тобто беручи до уваги її історичну та географічну специфіку стосовно країн Близького Сходу, особливо Туреччини. У цьому зв'язку важливе значення має його стаття "УРСР є також частиною людськості й також частиною території земної кулі, що може скласти певний економічний комплекс з країнами Близького Сходу на засадах найбільш доцільного розподілу праці й обміну продукцією". Ним визначаються труднощі, що чекають на цьому шляху: "Умови для розвитку торговельних зносин надзвичайно тяжкі, але ж систематична постійна праця відповідно геополітичним і економічним тенденціям над розвитком торговельних зв'язків мусить дати свої наслідки" [6, с. 48]. Писали на подібні теми також О. Грушевський, В. Дубровський, І. Лерман.

Естафету розробки геополітичної доктрини напередодні Другої світової війни перебрала Західна Україна й українська політична еміграція. У 1938 році у Львові з'являється праця Ю. Липи під характерною назвою "Призначення України". Він розглядає зв'язки населення нинішньої України ще з найдавніших часів з сусідніми народами, визначає роль і вплив кожного з них на різних етапах історії на долю нашого народу, його ментальність. У тексті Ю. Липи багато влучних оцінок і цікавих спостережень, які підтверджують його тезу про самобутність українців, їх призначення бути вільними і щасливими. І як квінтесенцію свого аналізу він висуває просту тезу: "Тільки вісь Південь-Північ є віссю українських земель". І далі: "Оборона своєї осі Південь-Північ — це найважливіше завдання України в історії". Він вірить у стабілізуючу роль відбудованої ним осі в світовій політиці [6, с. 48].

Розвинув він цю думку в іншій своїй праці "Розподіл Росії": "Коли поземною геополітичною віссю Москви є горішнє Поволжя, то поземною віссю України є північно-східний берег Чорного моря. Коли в Московії величезна більшість тече на Північ, то в Україні всі ріки пливуть на Південь, за винятком одної Кубані. Найприроднішою віссю експансії України є південна вісь, як най при-роднішою для Московії є вісь північна. Московія — це Північ, а Україна — це Південь" [1, с. 33].

У праці "Чорноморська доктрина" Ю. Липа робить наголос на спільних інтересах країн Чорноморського басейну і на його величезних потенційних можливостях. На його думку, власне сильна і незалежна Україна покликана консолідувати цей регіон, ставши його лідером, і разом з іншими країнами регіону створити сильну політичну одиницю.

Ю. Липа, І. Шовгенівський та Л. Биковський у Варшаві створили Український Чорноморський інститут, що діяв нелегально. Він видав деякі праці українських учених, зокрема працю Ю. Липи "Чорноморська доктрина", Л. Биковського "Туреччина. Бібліографічні матеріали", атлас "Чорноморський простір". Основною ідеєю, за словами Л. Биковського, було те, що "Туреччина, Україна та інші країни Чорноморського простору, — це частина спільної Батьківщини для всіх, хто його заселює. Тому інтереси турецькі мусять бути так само близькі українцям, як українські туркам".

Ця тема не втрачає своєї актуальності і зараз. Про це свідчать дискусії на тему "Схід чи Захід", численні конференції і публікації. Це питання не міг не проаналізувати і 3. Бжезінський у своїй праці "Велика шахівниця". Зрештою, практичним втіленням ідей творців "Чорноморської доктрини" стали ОЧЕС та ГУУАМ, в яких Україна могла б відігравати набагато значнішу роль. "Чорноморська орієнтація" жодним чином не суперечить нашій європейській орієнтації і ніяк не означає відмову від взаємно корисних рівноправних стосунків з іншими країнами — на Заході і Сході.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >